Вестибулярний апарат: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Erud (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 25: | Рядок 25: | ||
У 30-ті роки, з розвитком авіації, швидкісного морського та наземного транспорту, на Заході з’являється все більше спеціалістів, що цікавляться станом вестибулярного органу. Правильна координація рухів виявляється особливо актуальною для пілотів, десантників, моряків. |
У 30-ті роки, з розвитком авіації, швидкісного морського та наземного транспорту, на Заході з’являється все більше спеціалістів, що цікавляться станом вестибулярного органу. Правильна координація рухів виявляється особливо актуальною для пілотів, десантників, моряків. |
||
== Література == |
|||
{{Вікіпосилання |
|||
|Тема = Вестибулярний апарат |
|||
|Портал = Біологія |
|||
|Портал-зображення = Crystal 128 babelfish.svg |
|||
|Вікісловник = |
|||
|Вікіпідручник = |
|||
|Вікіцитати = |
|||
|Вікіджерела = |
|||
|Вікіновини = |
|||
|Вікісховище = Category:Vestibular system |
|||
|Метавікі = |
|||
|Проект = |
|||
}} |
|||
* {{книга |
|||
|автор = Кисляков В. А., Орлов И. В. |
|||
|частина = Физиология вестибулярной системы |
|||
|заголовок = Вопросы физиологии сенсорных систем |
|||
|місце = М.—Л. |
|||
|видавництво = |
|||
|видання = |
|||
|рік = 1966 |
|||
|сторінок = |
|||
}} |
|||
* {{книга |
|||
|автор = Dan Bagger-Sjöbäck |
|||
|заголовок = Vestibular system: Psychophysics, applied aspects and general interpretations |
|||
|місце = |
|||
|видавництво = Springer-Verlag |
|||
|видання = |
|||
|рік = 1974 |
|||
|сторінок = 680 |
|||
|ISBN = 9783540068648 |
|||
}} |
|||
* {{книга |
|||
|автор = Stephen M. Highstein, Richard R. Fay, Arthur N. Popper |
|||
|заголовок = The vestibular system |
|||
|посилання = http://books.google.com.ua/books?id=0tNd-fwld0EC&lpg=PP1&dq=Vestibular%20system&pg=PP1#v=onepage&q&f=false |
|||
|видавництво = Springer |
|||
|видання = |
|||
|рік = 2004 |
|||
|сторінок = 560 |
|||
|ISBN = 9780387983141 |
|||
}} |
|||
{{Системи органів людини}} |
{{Системи органів людини}} |
||
{{без джерел}} |
|||
[[Категорія:Фізіологія]] |
[[Категорія:Фізіологія]] |
Версія за 16:21, 5 травня 2011
Вестибулярний апарат (від лат. vestibulum — переддверря) – орган чуттів, що відповідає за сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла у просторі. Він сприймає зміни положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений для координації рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин є частиною внутрішнього вуха.
Аналізатор
Вестибулярний аналізатор здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою, так і під час руху. Рецептори, розташовані в присінку (отолітовий аппарат), відповідають за координацію тіла в стані спокою (статику), а рецептори півколових проток (ампулярний аппарат) відповідають за координацію тіла під час руху (кінематику). Разом вони виконують стато-кінематичну функцію. Вестибулярний аппарат на відміну від інших аналізаторів ніколи не перебуває в стані спокою. Він постійно зазнає подразнення в результаті дії на нього сили земного тяжіння. Навіть в стані спокою поза тіла підтримується імпульсами, які йдуть від вестибулярного аналізатора. Відсутність постійного подразнення отолітового апарата за рахунок сили земного тяжіння в стані невагомості призводить до численних порушень в організмі.
Вестибулярний аналізатор, як інші аналізатори, складається з переферичного відділу (рецептора), провідникової частини з ядрами в стовбурі мозку та центрального (кіркового) відділу.
Рецептори вестибулярного аналізатора розташовані у внутрішньому вусі. В мішечках присінку розташований отолітовий аппарат у вигляді macula utriculi та macula sacculi. Отолітовий апарат являє собою скупчення нейроепітеліальних або чутливих клітин, які розташовані поміж опорними клітинами.
Адекватним подразником отолітового апарата є будь-яка сила, що може викликати прямолінійне прискорення.
Адекватним подразником ампулярного апарата є кутове прискорення. Порогом збудження для півколових каналів є кутове прискорення, рівне 0,12-2 м/с2.
Історія
Історія вивчення вестибулярного апарату розпочинається з 1872 року, поштовхом до чого, як то часто буває в науці, прислужився випадок. Одного разу відомий австрійський вчений Ернест Мах їхав у потязі і звернув увагу на те, що навіть із заплющеними очима відчуває його повороти. Тоді вчений припустив, що в організмі людини має існувати спеціальний датчик іннерційних сил, який сприймає рухи людини у просторі. І вже через три роки світ побачив знамениту працю вченого, в якій доводилося, що такий орган дійсно є. Це вестибулярний орган. Ернесту Маху належать і перші проби для його діагностики – різні варіанти стояння та ходіння з заплющеними очима. Так зародилася невроотологія – наука про нервові захворювання голови, які обумовлені розладами роботи вестибулярного апарату.
Невроотологія розвивалася. На початку ХХ століття австрійський вчений Роберт Барані, тестуючи хворого у кріслі, що може обертатися, чи вливаючи у зовнішній слуховий прохід хворого невелику кількість холодної води, уперше описав нистагм (биття очей), який до сьогодення вважається однією з найбільш діагностично значимих реакцій у клініці вестибулярної патології. За свої праці у 1915 році вчений був удостоєний Нобелівської премії.
У 30-ті роки, з розвитком авіації, швидкісного морського та наземного транспорту, на Заході з’являється все більше спеціалістів, що цікавляться станом вестибулярного органу. Правильна координація рухів виявляється особливо актуальною для пілотів, десантників, моряків.
Література
- Кисляков В. А., Орлов И. В. Физиология вестибулярной системы // Вопросы физиологии сенсорных систем. — М.—Л., 1966.
- Dan Bagger-Sjöbäck. Vestibular system: Psychophysics, applied aspects and general interpretations. — Springer-Verlag, 1974. — 680 с. — ISBN 9783540068648.
- Stephen M. Highstein, Richard R. Fay, Arthur N. Popper. The vestibular system. — Springer, 2004. — 560 с. — ISBN 9780387983141.