Іньсюй

Іньсюйa Світова спадщина ЮНЕСКО
Країна	Чунцін, Китай,  КНР
Тип	культурний
Критерії	ii, iii, iv, vi
Ідентифікатор	[ 1114]
Регіонb	Азія і Тихоокеанський регіон
Історія реєстрації
Зареєстроване:	2006 30 сесія
a Назва, як офіційно зазначено у списку b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Іньсюй (殷墟) — головний археологічний пам'ятник найдавнішої китайської держави Шан-Інь. Розташований поблизу сучасного м. Аньян (провінція Хенань). Починаючи з 1928 року там майже безперервно (за винятком періоду антияпонської і громадянської воєн) здійснюються масштабні пошукові роботи. Натепер розкрито археологічний комплекс загальною площею у 24 км². Він складається з двох основних частин: Сяотунь — руїни столиці Шан-Інь (місто Шан), і Сібейган — кладовище з царськими усипальницями і похованнями знаті, які перебувають відповідно на південному та північному берегах р.Хуанхе. Велика ймовірність, що таке їх розташування було обумовлено іньськими анімістичними уявленнями стосовно наявності спеціальної перешкоди між світом живих і царством мертвих.

Опис

Побудова

Місто Шан мав чітке планування з підрозділом на житлові та ремісничі квартали. У його центрі виявлені залишки 53-х будівель, що утворюють три архітектурні ансамблю. Два з них імовірно були палацами ванів У-діна (1250–1192 роки до н. е., 21-й цар іньскої династії) та Цзу-цзя (1172–1139 роки до н. е.), третій (17 невеликих за розміром будівель на площі в 17,5 м²) — храмовим комплексом. Об'єднання в одному семіотичному просторі палацу і храму обумовлюється виконанням володарем функцій світського й теократичного лідера.

Поховання

Цвинтар складається з декількох сотень поховань знаті і дев'яти царських усипальниць — по кількості піозньоіньських ванів. Одна з них, що призначалася, для останнього іньського царя (Чжоу-сінь або Ді-синь, 1075–1046 рр.. До н. е.), так і залишилася незавершеною.

Царські усипальниці являють собою значні архітектурно—інженерні споруди, що мають єдине планування і конструкцію. Вони складаються з похоронної камери, що знаходиться на глибині більше 10 м від земної поверхні, і чотирьох підземних галерей-проходів, які йдуть від похоронної камери. Вони орієнтовані чітко за частинами світу. Південний прохід, як правило, довше трьох інших. Найвеличніша усипальниця (імовірно, вана У-діна) має похоронну камеру, площею 105,6 м² (17,9 м з півночі на південь і 5,9 м з заходу на схід) і розташовану на 12-метровій глибині. У всіх усипальницях стіни похоронних камер були зроблені з ущільненої глини і облицьовані дерев'яними панелями, прикрашеними, судячи з уцілілих фрагментів, інкрустаціями і розписами. На жаль, за цими фрагментами неможливо встановити чи були такі розписи орнаментального або живописного характеру.

Царські усипальниці і багато поховання знаті містять в собі рештки співпохованих людей різної статі і віку у кількості від декількох десятків до декількох сотень людей, зокрема виявлено 400 скелетів в усипальниці У-діна.

Рештки зазвичай розташовані біля похоронної камери — по чотирьох частинах світла від неї — і в проходах. У декількох випадках черепа розміщені окремо від скелетів і можуть утворювати подобу групових композицій. У тій же усипальні У-діна знаходилися 59 обезголовлених кістяків, що лежали групами в 11 рядів. Ще 73 черепа, розділені на 27 груп, розташовувалися вздовж проходів. Не виключено, що розчленовані тіла означали людські жертви, принесені під час похорону, а цілісні — людей, які повинні були увійти у пошану або стати слугами покійних володарів у їх загробному житті. Встановлено, що серед вбитих були і чоловіки, і жінки, і навіть підлітки (юнаки і дівчата). Хтось із них, можливо, належав до місцевого населення і був в служінні у царів і аристократів за їхнього життя. Але здебільшого це були полонені, захоплені під час численних походів іньської армії проти сусідніх народів. Полонені, особливо вожді, приносилися в жертву і при здійсненні інших обрядів. Існує навіть точка зору, що іньци вели зовнішні війни не стільки для захоплення чужих територій (їм у той час вже вистачало й власних земель), скільки для отримання полонених, щоб виконувати масові криваві жертвопринесення.

Окрім рештків людей, в похованнях нерідко присутні скелети собак, які могли наділятися функціями провідників або вартою покійних в потойбічному світі, або охоронців могил.

Фу Хао

Переважна більшість розкритих царських усипальниць і поховань знаті виявилися розграбованими або пошкодженими, тому число виявлених у них артефактів відносно невелике. На сьогоднішній день відомо лише одне поховання з повним похоронним інвентарем. Це — усипальниця Фу Хао (таке ім'я відлито на декількох бронзовому посуді, що перебував в ній), другої (з 64-х дружин і наложниць) дружини вана У-діна.

Вона розташована поза загальним кладовищем, на північно—східних околицях столиці Шан. Підземна частина усипальниці являє собою невелику за площею земляну яму (5,6 м з півночі на південь і 4 м зі сходу на захід), що йде вглиб на 7,5 м. Тіло покоїлося у двох вставлених одна в одній дерев'яних трунах (3х1, 3 і 5х3, 4 м), верхня з яких мала лакове покриття. У могилі знаходилися скелети 16 осіб та 4 собак, які були розташовані по чотирьом сторонам світа від труни.

Похоронний інвентар Фу Хао складався з 7000 раковин каурі, що були у той час засобом грошового обігу, і 1928 предметів: бронзові вироби (440), зокрема зброя (130), посуд (220) набір з 50 великих і малих дзвонів і дзеркала (3); нефритові вироби та необроблені шматки нефриту (790), зокрема ритуально—церемоніальні диски-бі, «кубки»-цун (14) і прикраси; вироби з кістки (560); набір статуеток (людей, тварин і птахів) з нефриту, каміння та бронзи.

Ще однією унікальною особливістю усипальниці Фу Хао є наявність надземної частини. Над нею було споруджено будівлю, яке слугувало поминальним храмом або на кшталт надгробного пам'ятника.

Че ма кен

Окрім власне поховань, на території комплексу (в околицях міста) були виявлені специфічні поховання, звані Че ма кен («яма з колісницею та кіньми»). У них знаходяться натуральна колісниця і пара скелетів коней, доповнені в деяких випадках людським скелетом. Більшість дослідників сходяться на думці, що ці поховання мали суто ритуальний характер, хоча їх справжній зміст поки що не піддається розшифровці.

Джерела

• Robert Bageley: Shang Archeology. In The Cambridge History of Ancient China: From the Origins of Civilization to 221 B.C. Cambridge University Press 1999, ISBN 0-521-47030-7