Ірма Грезе
| Ірма Грезе | |
|---|---|
| нім. Irma Ida Ilse Grese | |
 | |
| Прізвисько | die Hyäne von Auschwitz |
| Народилася |
7 жовтня 1923[1][2][3] Wrechend, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка |
| Померла |
13 грудня 1945[1][2][3] (22 роки) Hamelin Prisond, Британська зона окупації Німеччини, окупована союзниками Німеччина ·повішення |
| Країна |
.svg){kind=small} Німеччина.svg){kind=small} Веймарська республіка Третій Рейх |
| Діяльність | мучитель, наглядач концентраційного табору, медична сестра |
| Знання мов | німецька |
| Учасник | Друга світова війна |
| Партія | Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини |
| Нагороди |
 |
Ірма Іда Ільза Ґрезе (нім. Irma Ida Ilse Grese; 7 жовтня 1923, Пазенвальк — 13 грудня 1945, Гамельн) — наглядачка нацистських концентраційних таборів Равенсбрюк, Аушвіц і Берген-Бельзен.
Біографія[ред. | ред. код]
Батько — селянин Альфред Ґрезе, член НСДАП з 1937 року. У родині Ґрезе, крім Ірми, було ще четверо дітей (дві дівчинки і два хлопчики).
У 1936 році мати Ірми, Берта Ґрезе, наклала на себе руки. Ірма Ґрезе не отримала належної освіти: у віці 15 років вона залишила школу. У той же час Ірма виявила себе в Союзі німецьких дівчат, жіночому русі в складі гітлер'югенду.
Протягом трьох років Ґрезе змінила кілька спеціальностей. Деякий час вона працювала асистенткою медсестри в санаторії СС (Гоенліхен), проте її кар'єра медпрацівника не склалася. У 1942 році Ірма вступила в допоміжні підрозділи СС, незважаючи на невдоволення батька.
Ірма Ґрезе стала працювати в спеціалізованому жіночому концтаборі Равенсбрюк в 1942 році. У березні 1943 року вона була переведена в Аушвіц ІІ Біркенау. Наприкінці 1943 року вона була призначена на посаду старшої наглядачки.
Так двадцятирічна дівчина стала другою особою в табірному персоналі після коменданта. Ґрезе не збиралася все життя залишатися наглядачкою. Вона мріяла про післявоєнну кар'єру кінозірки.
В'язні табору, які вижили, у своїх свідченнях відзначали жорстокість Ірми Ґрезе. Серед прізвиськ Ірми були «Білявий диявол», «Ангел смерті», «Прекрасне чудовисько». Для тортур над в'язнями вона використовувала емоційні та фізичні методи, забивала на смерть жінок і насолоджувалася довільним відстрілом ув'язнених. Вона морила голодом своїх собак, щоб потім нацьковувати їх на жертв, і особисто відбирала сотні людей для відправки в газові камери. Ґрезе носила важкі чоботи, при ній завжди, крім пістолета, був плетений батіг.[4]
У західній післявоєнній пресі обговорювалися можливі сексуальні девіації Ірми Ґрезе, її численні зв'язки з есесівцями з охорони, з комендантом Берген-Бельзена Йозефом Крамером і навіть з Йозефом Менгеле.
У березні 1945 року Ґрезе на її прохання була переведена в концтабір Берген-Бельзен. Там же, 17 квітня 1945 року, вона була взята в полон англійцями.
«Бельзенский процес», ініційований британським військовим трибуналом, тривав з 17 вересня по 17 листопада 1945 року. Разом з Ірмою Ґрезе на цьому процесі розглядалися справи інших працівників табору — коменданта Йозефа Крамера, наглядачки Йоганни Борман, медсестри Елізабет Фолькенрат. Ірма Ґрезе була визнана винною і засуджена до повішення.
Вирок був приведений у виконання в Гамельнській в'язниці професійним британським катом Альбертом Пірпойнтом 13 грудня 1945 року.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Хрест Воєнних заслуг 2-го класу
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119484692 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ Содрогнитесь, братья! 11 самых жестоких женщин в истории. УКРАИНА КРИМИНАЛЬНАЯ (ru-RU) . 30 листопада 0001. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 21 березня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Жінки, нагороджені Хрестом Воєнних заслуг. [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.]
- 11 найжорстокіших жінок в історії [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Про естетику Третього Рейху
- Обговорення і фотографії Ірми Ґрезе на форумі reibert.info [Архівовано 21 червня 2012 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- Olga Lengyel (1995). Five Chimneys. Academy Chicago. pp. 001–231. ISBN 0-89733-376-4
|
