Аушвіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 50°04′00″ пн. ш. 19°21′00″ сх. д. / 50.06667° пн. ш. 19.35000° сх. д. / 50.06667; 19.35000

Аушвіц-Біркенау
німецький нацистський концентраційний табір (1940-1945)
Auschwitz Birkenau
German Nazi Concentration and Extermination Camp (1940-1945)
a
World Heritage Logo global.svg Світова спадщина Flag of UNESCO.svg
Ворота Біркенау (Аушвіц ІІ) — «ворота смерті»
Країна Польща Польща
Тип Культурний
Критерії vi
Ідентифікатор 31
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1979
сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Аушвіц—Біркенау (нім. KZ Auschwitz-Birkenau, пол. Auschwitz) — один із найбільших нацистських концтаборів, що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 біля міста Освенцім (Польща)[1].

Комплекс об'єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц І (нім. Auschwitz I), адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау) (нім. Auschwitz II (Birkenau)), «табір смерті»; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), робочий табір.

Кількість жертв[ред.ред. код]

Сучасні оцінки[ред.ред. код]

Сучасні історики збігаються у думці, що в Освенцімі було знищено від 1,1 до 1,6 мільйона осіб, значну частину з яких складали євреї[2]. Ця оцінка була отримана непрямим шляхом, для чого проводилось вивчення списків на депортацію та підрахунок даних про прибуття потягів з в'язнями у Освенцім.

Інші оцінки[ред.ред. код]

Ліворуч — стара меморіальна дошка на пам'ятнику в Аушвіц-Біркенау з кількістю «чотири мільйони»: «Тут нацистські вбивці в 1940–1945 роках замучили чотири мільйони людей». Дошка існувала до 1994 р. і була освячена папою Іоанном Павлом ІІ в 1979 р. Праворуч — нова меморіальна дошка освячена папою Бенедиктом XVI: «Хай це місце вічно буде криком відчаю і попередженням для людства. Тут нацисти вбили близько півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, в основному євреїв з різних країн Європи. Аушвіц-Біркенау, 1940–1945 рр

Існують також різні інші оцінки щодо кількості вбитих в таборі Аушвіц:

Різні джерела наводять різні дані щодо кількості померлих в Освенцімі:

  • 9 млн осіб, згідно з французьким документальним фільмом 1955 р. «Туманна ніч» (фр. Nuit de Brouillard).
  • 8 млн осіб, відповідно до опублікованого в 1945 р. повідомлення французького Відомства з вивчення військових злочинів[3][4];
  • 7 млн осіб, згідно зі свідоцтвом ув'язненого Рафаїла Фейдельсона[4];
  • 6 млн євреїв, згідно з єврейським видавцем Тиберієм Кремером у передмові до книги Міклоша Ніслі «Доктор Аушвіцу»[5], там же він заявив, що автор книги був лікарем-євреєм, який працював в Аушвіці під керівництвом Josef Mengele.
  • 5,5 млн осіб, згідно з Bernard Czardybon на суді над Rudolf Hoess в Кракові[6] та Le Monde від 20 квітня 1978: «більше пяти мільйонів жертв, з яких 90 % євреї»[7];
  • 5 млн осіб згідно з Die Welt від 23.01.1995[8];
  • 4,5 млн осіб, згідно з Ойген Когон[9] та Der Neue Herder[10]
  • 4 млн осіб, згідно з документами Нюрнберзького трибуналу[11], згідно з опублікованими документами з архівів ФСБ Росії[12], згідно з доповіддю Надзвичайної Державної Комісії „Про жахливі злочини німецького уряду в Освенцімі“ (англ. “On the German Government’s Monstrous Crimes in Auschwitz”), опублікованої в „Красная звезда“ 8 травня 1945 р. в якому йдеться, що „…за час існування Освенцімського табору німецькі кати знищили в ньому не менше 4 млн громадян СРСР, Польщі, Франції, Югославії, Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Болгарії, Голландії, Бельгії та інших країн[13] та згідно з C.L. Sulzberger[14].
  • 3,5 млн отруєних газом, з них 95 % євреїв („багато“ інших померли з інших причин), згідно з кінорежисером Клодом Ланцманом у передмові до книги Ф.Мюллера „Три роки в газовій камері Освенціма[15];
  • 3,5 млн осіб, з них 2,5 млн отруєні газом тільки до 1 грудня 1943 р., згідно з визнанням першого коменданта Освенціма Рудольфа Гесса[16];
  • 2,5 млн осіб, згідно зі свідченням свідку голокосту Рудольфа Врби (Rudolf Vrba) 16 липня 1961 на суді над колишнім есесівцем Адольфом Ейхманом в Єрусалимі;
  • 2-3 млн убитих євреїв і неєвреїв тисячі, згідно з визнанням есесівця Перрі Броуді[17];
  • 1,5-3,5 млн євреїв отруєні тільки між квітнем 1942 р. і квітнем 1944 р., згідно із заявою ізраїльського „експерта з Голокосту“ Ієгуда Бауера, зробленою в 1982 р.[18];
  • 2 млн отруєних газом євреїв, згідно зі свідоцтвом дослідниці голокосту Люсі Давидович[19];
  • 2 млн осіб, згідно із істориками Leon Poliakov в 1951[20] та George Wellers в 1973 р.[21];
  • 1,6 млн осіб, з них 1352980 євреїв, згідно із заявою Ієгуди Бауера, зробленою в 1989 р.[22];
  • 1,5-2,2 млн, „дев'ять із десяти з яких були євреями“, згідно із заявою головного редактора тижневика „Столичні новини“ Володимира Кацмана[23]
  • 1,5 млн осіб, згідно із меморіальною дошкою, встановленою в 1995 р. замість дошки з цифрою в 4 млн, яка була офіційно демонтована в 1990 році. Також число 1,5 млн було оголошене президентом Польщі Лехом Валенсою як вираховане істориками з музею Освенцима. 17 липня 1990 Washington Times передрукувала замітку з London Daily Telegraph де вказано нове число 1,5 млн з посиланням на музей Освенціма. Ця нова цифра була також повідомлена в доповіді UPI опублікованій в New York Post 26 березня 1992. 26 січня 1995 Washington Post і The New York Times називають число 1,5 млн, як нову „офіційну“ цифру з посиланням на музей Освенціму, втім жодне джерело не повідомляє, скільки з цих людей були нібито вбиті в газових камерах.
  • 1.471.595 осіб, згідно із істориком George Wellers в 1983 р., з яких 1.352.980 були євреї[24];
  • 1,433 млн осіб, згідно з „Le Monde“ від 1 вересня 1989;
  • 1,25 млн осіб, з них 1 млн євреїв, згідно з книгою Рауля Хільберга (англ. Raul Hilberg) „Знищення європейських євреїв“[25];
  • 1,1-1,5 млн осіб, згідно з істориками Yisrael Gutman і Michael Berenbaum, в їхній книзі „Anatomy of the Auschwitz Death Camp“ (1984 р.), за оцінкою Францішека Піпера та деяких інших[26][27][28][29][30].
  • 1-1,5 млн осіб, згідно з заявою Ж.-К. Прессака, зробленою в 1989 р.[31];
  • 900.000 — нью-йоркська єврейська газета „Aufbau“ 3 серпня 1990 р.[32];
  • 800–900 тис. осіб, згідно з єврейським істориком Геральдом Ройтлінгеном (Gerald Reitlinger)[33];
  • 775–800 тис. осіб, з них 630 тис. отруєних газом євреїв, згідно з заявою Ж.-К.Прессака, зробленою в 1993 р.[34];
  • 670–710 тис. осіб, з них 470–550 тис. отруєних газом євреїв, згідно із заявою Ж.-К.Прессака, зробленою в 1994 р[35].
  • 510.000, «близько 356,000 з яких були вбиті газом», за даними відповідального редактора журналу «Шпіґель» Фрітьофа Мейера, оприлюдненими в 2002 р.[36]
  • 300.000 осіб «з різних країн», відповідно до німецької кінохроніки 1947 р. про процес в Кракові[37];
  • 74.000 осіб, згідно із «Франкуфуртер Рундшау»[38] та німецьким істориком Йоахімом Хоффманном[39]
  • 73.137 осіб, «ця цифра включає 38.031 євреїв» згідно з істориком Вівіаном Бердом, такі дані він наводить в антології «Аушвіц — кінцевий рахунок».

Архіви табору Освенцім при звільненні захопили радянські війська, потім вони зберігалися у Центральному державному особливому архіві СРСР, доступ до якого був закритий, число відвідувачів обмежувалося двома-трьома десятками наділених особливими повноваженнями осіб. Під час перебудови в цей архів допустили журналістів. Елла Максимова, спеціальний кореспондент газети «Известия», у лютому 1990 року надрукувала п'ять репортажів з Особливого архіву, в яких, зокрема, говорилося про те, що у сховищі — маса трофейних документів, ввезених навесні 1945 року із звільнених від гітлерівців країн. Автор репортажів підкреслювала, що Особливий архів практично не вивчений: «Поодиничної обробки фондів не було … Склали короткі анотації — тема, предмет … Тут якщо обізнана людина „пірне“, можливі найнесподіваніші знахідки»[40]. В репортажі Елла Максимова закликала до відкриття Особливого архіву. Вона також повідомила: «Але дожили ми, слава богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, правда з превеликими труднощами, освенцімські Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, які загинули в таборі знищення»[40].

Табір[ред.ред. код]

Концтабір Аушвіц був створений за наказом Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від 20 травня 1940. Основними таборами були:

  • Аушвіц І, перший табір, що служив адміністративним центром для всього комплексу. У ньому загинуло понад 70,000 полонених, в основному поляки та радянські військовополонені.
  • Аушвіц ІІ (Біркенау), табір винищення. Став місцем знищення близько 1 млн. євреїв, 75,000 поляків та 19,000 циган.
  • Аушвіц ІІІ (Моновіц), робочий табір (нім. Arbeitslager). Полонені використовувались як робоча сила на фабриці по виробництву фарби Buna-Werke концерну I.G. Farben.

Комендантом табору був призначений оберштурмбанфюрер СС Рудольф Хос (нім. SS-Obersturmbannführers Rudolf Höß). Пізніше на цій посаді його замінили Артур Лібеншель (Arthur Liebehenschel) та Річард Баер (Richard Baer). На Нюрнберзькому процесі Хос свідчив, що за його період загинуло понад 3 млн людей, пізніше він зменшив цю цифру до 1,1 млн. У 1947 році його повісили на території Аушвіц І, між крематорієм та будинком, де він проживав.

Освенцим являв собою цілий табірний комплекс, до складу якого входили кілька таборів. Слід розділяти «концтабір Аушвіц» (нім. Konzentrationslager Auschwitz) і «табір військовополонених Аушвіц» (нім. Kriegsgefangenenlager Auschwitz). Табори військовополонених і концентраційні табори — це не одне і те ж. Концентраційні табори підпорядковувалися СС. Табори військовополонених відрізнялися за своїми підпорядкування — вермахту, люфтваффе або флоту. Табори військовополонених включали в себе «Dulag» — транзитні табори, «Oflag» — табори для офіцерів-військовополонених і «Stalag» (у люфтваффе — «Stalag (Luft)», на флоті — «Marlag») — табори для полонених з числа рядового та сержантського складу. Крім того існували табори для інтернованих («Лад») та ін.[41]

Аушвіц І[ред.ред. код]

Вїздні ворота у концтабір (на воротах напис нім. Arbeit macht frei — «Робота визволяє»). На другому плані — барак.
Розмежувальна лінія між бараками

Заснований 20 травня 1940 року, Аушвіц І служив адміністративним центром для всього комплексу. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими поселенцями концтабору стали 728 польських політичних в'язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці, та інші «небажані елементи». 48 німецьких гомосексуалів теж були заслані сюди. Ще з першого поселення сюди відправлялись також євреї. У різний час табір налічував 13,000 — 16,000 тис. жителів. У 1942 році ця цифра зросла до 20,000. В'їзні ворота до Аушвіц І містять надпис «Arbeit macht frei» («Робота звільняє», досл. «Робота робить вільним»). В'язні, що відправлялись на роботу, проходили цими воротами щодня під звуки оркестру.

Важка праця, погане харчування та гігієна стали причиною високого рівня смертності в таборі[Джерело?]. Блок 11 був «в'язницею у в'язниці», де карались порушники численних правил[Джерело?]. У «стоячих камерах» в'язнів примушували стояти всю ніч[Джерело?]. Ці камери займали площу 1,5 м², і в ній поміщали 4 чоловіків[Джерело?]. Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в'язнями[Джерело?]. У підвалах знаходились «камери голоду»[Джерело?]. В'язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхньої смерті[Джерело?]. «Темні камери» були зачинені суцільними дверями, і у них було лише одне малесеньке віконце[Джерело?]. Кімнату набивали в'язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався[Джерело?].

Подвір'я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут страчували тих, хто заслуговував індивідуальної страти[Джерело?]. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам'яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий гак[Джерело?]. Це подвір'я, як і більшість Аушвіц І, збереглося досі.

У вересні 1941 у блоці 11 СС провела перші тести смертоносного газу ціаніду, вбивши 850 польських та радянських полонених. Перший екперимент відбувся 3 вересня 1941 року, було знищено 600 радянських військовополонених[42][43].

Субстанція, що містила газ-ціанід продавалась під торговою маркою Циклон Б, і являла собою пестицид, засіб для дезінфекції, в тому числі знищення вошей. Незабаром були споруджені газова камера та крематорій [Коли?]. Газова камера № 1 діяла із 1941 по 1942 роки. За цей час померло від хвороб та епідемій близько 60,000 людей. Пізніше[Коли?] його перетворили на сховище проти повітряних нападів для СС. Ця газова камера досі існує, відновлена після війни із оригінальних компонент.

Вперше жінки з'явились у таборі 26 травня 1942 року. Із квітня 1943 по травень 1944 гінеколог проф. доктор Карл Клауберг проводив досліди стерилізації на єврейських жінках у блоці 10, з метою винаходу простого ін'єкційного методу, який пізніше мав би використовуватись на слов'янських народах[Джерело?]. Доктор Йозеф Менгеле, відомий своїми дослідами над близнюками та карликами[Джерело?], був табірним лікарем.

Аушвіц ІІ[ред.ред. код]

План-схема Аушвіц ІІ станом на серпень 1944
План-схема розміщення Циганського блоку концтабору Аушвіц ІІ у лютому 1943 - серпні 1944

Спорудження Біркенау почалось у жовтні 1941 з метою розвантаження перенасиченого основного табору. За проектом він був розподілений для утримання кількох категорій в'язнів.[44]

Біркенау був набагато більшим за Аушвіц І і крізь його ворота пройшло набагато більше число людей. Це місце ув'язнення сотень тисяч людей. Стверджують, що це місце смерті понад 1,1 млн людей.

Стверджують, що на території Біркенау розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.

Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи. У комплексі новоприбулі поділялись на 4 групи:

  • перша група, понад три чверті, відправлялись у газові камери впродовж кількох годин; до цієї категорії входили всі діти, всі жінки із дітьми, всі люди похилого віку, і всі ті, що за поспішним і поверхневим оглядом лікаря не були цілком придатні. Місткість газових камер Біркенау дозволяла спалювати понад 20,000 жертв щодня. Нацисти використовували газ цианід, що виділявся із гранул Циклону Б. Циклон Б вироблявся 2 компаніями, які здобули ліцензію на виробництво від IG Farben. Гамбурзька компанія Tesch & Stabenow забезпечувала 2 тони кристалів щомісяця, а Degesch із Дессау — 3/4 тони.
  • Друга група в'язнів використовувалась як робоча сила на індустріальних фабриках, таких як IG Farben та Krupp. За роки роботи комплексу з 1940 по 1945 у комплексі Аушвіц зареєстровано 405,000 робочих невільників. Із них понад 340,000 загинули через страти, побиття, голодування та захворювання. Деякі із в'язнів вижили за допомогою німецького індустріаліста Оскара Шиндлера, який врятував понад 1,100 польських євреїв, які працювали на його фабриках, спершу недалеко від Кракова, потім на фабриці, що нині є територією Чехії.
  • Третя група, переважно близнюки та карлики, піддавались медичним експериментам докторів, Зокрема, Джозефа Менгеля, який також відомий як «янгол смерті».
  • Четверта група складалась із жінок, які працювали в так званий «Канаді», частині Біркенау, де сортувались пожитки в'язнів, для їх подальшого використання німцями. Оскільки при виселенні люди брали найцінніші речі, то на склади потрапляли численні дорогоцінні вироби. В той час «Канада» асоціювалась із багатством, куди відправлялось дуже багато емігрантів із Польщі та сусідніх держав.

Робочий персонал частково забезпечувався самими жителями табору, частина з яких призначалась капо та sonderkommando (працівники крематорію). Капо (нім. kapo) були відповідальні за порядок у казармах; Зондеркоманди (нім. Sonderkommando) підготовляли новоприбулих для газових камер (наказували зняти одяг та здати своє майно) та переправляли тіла із газових камер до печей, спершу витягнувши золоті зуби, які могли мати жертви. Членів цих груп теж час від часу знищували. За kapo та sonderkommando наглядали члени СС; загалом у Аушвіц працювало 6,000 членів СС.

Починаючи із 1943 у таборі розвиваються групи опору. Ці організації допомагали деяким в'язням вибратися на волю. В Польщі пам'ятають Вітольда Пілецького, який у вересні 1940 під час час проведеної німцями вуличної облави добровільно здався німцям з метою потрапити в якості в'язня в концентраційний табір Аушвіц для отримання інформації та проведення підпільної роботи. Він організував польське підпілля в таборі . Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союза Збройної Боротьби в Варшаву і далі на Захід. У жовтні 1944 група sonderkommando знищила один із крематоріїв у Біркенау. Вони і група спільників, група жінок із робочого табору Моновіц, всі були покарані смертю. У таборі акумулювалось відчуття «комунальної відповідальності». За втечу одного каралось декілька із того ж блоку, що й втікач.

Звільнення Аушвіцу[ред.ред. код]

18 січня 1945 була звільнена Варшава, а 27 січня радянські війська увійшли до Аушвіцу.

На той час у таборі залишилось 7,600 покинутих в'язнів. Більш ніж 58,000 полонених нацисти евакуювали на підконтрольні нацистам території.

У передовій статті в «Правді» від 28 січня під назвою «Великий наступ Червоної Армії» повідомлялося: «За час січневого наступу радянські війська зайняли 25 тисяч населених пунктів, у тому числі звільнили близько 19 тисяч польських міст і селищ». Хоча Освенцим був містом (як вказується у Великій радянській енциклопедії) ніяких повідомлень про нього в зведеннях «Радінформбюро» за січень 1945 не було. Також ні в радянських газетах ні в газетах всього світу не зафіксовано повідомлень про такі жахливі злочини німців як масове знищення євреїв — це можна перевірити по архівах газетних видань.

Лише 2 лютого 1945 року в «Правді» промайнула перша замітка про Освенцім під назвою «Комбінат смерті в Освенцимі». Її автор — кореспондент «Правди» у роки війни Борис Полевой, він там писав: "Німці в Освенцімі замітали сліди своїх злочинів. Вони висадили в повітря і знищили сліди електроконвейера, де сотні людей одночасно вбивало електрострумом ". У документах Нюрнберзького процесу застосування німцями електроконвеєрів не знайшло свого підтвердження.

Після звільнення табору радянськими військами у частині бараків і будівель Аушвіц-1 був організований шпиталь для звільнених в'язнів.

Від весни 1945 до кінця 1949 року частина табору була використана як в'язниця НКВД і Міністерства громадської безпеки Польщі.

Хімічний завод був переданий польському уряду і став основою для розвитку хімічної промисловості регіону.

Архів Аушвіцу[ред.ред. код]

Відразу після звільнення весь архів документів Аушвіцу був вивезений в СРСР, засекречений і поміщений до Державного військового архіву в м. Подольську під Москвою. Серед цих документів є іменний список радянських громадян, які загинули в концтаборі Освенцім у 1941–1943 рр. (Фонд 502. Центральне будівельне управління СС в Освенцімі). По сьогоднішній день всі архівні матеріали Аушвіцу, які є в наявності, засекречені і недоступні, вони ще досі не оброблені.

У газеті «Известия» за 17 лютого 1990 була опублікована стаття «П'ять днів в особливому архіві», в якій вказані точніша кількість жертв Аушвіцу, співзвучна з документами Нюрнберзького трибуналу. Журналісти пишуть в статті: «Но дожили мы, слава Богу, до гласности. Прошлым летом были извлечены из недр архива, правда с определенным трудом, освенцимские книги смерти с фамилиями семидесяти тысяч узников из 24 стран, погибших в лагере уничтожения». З'ясувалося, що німці не займалися встановленням національної приналежності ув'язнених, тому визначити хоча б приблизне число загиблих за національністю в Освенцімі з цих 70 тисяч журналістам не вдалося.

Історична пам'ятка[ред.ред. код]

У 1947 році в знак пам'яті жертв Польща заснувала музей на території Аушвіц. Території Аушвіц занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На місці нібито поспішно ліквідованих газових камер Біркенау споруджено меморіальний комплекс, що містить пам'ятні послання 20 мовами світу, включно з українською. Щороку табір приймає більш ніж 700,000 відвідувачів.

В'язні-українці[ред.ред. код]

Василь Бандера - в'язничне фото з Аушвіцу

Загалом заручниками концтабору стало понад 14,5 тисяч вихідців із території України. Українці у таборі протестували проти поділу їх не за національною ознакою, а за громадянством (громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини та інш.). Багато з них загинуло від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені.

Члени ОУН(р)[ред.ред. код]

Значну частину в'язнів-українців складали члени Організації Українських Націоналістів під керівництвом Степана Бандери.

20 липня 1942 з Краківської в'язниці Монтелюпіх до Аушвіцу перевезли 24 членів ОУН, це були: Василь Бандера, Володимир Дейчаківський, Леонтій Дяків, отець Микола Доманський, Теодор Галема, Михайло Гудима, Дмитро Яців, Григорій Яворів, Микола Коваль, Омелян Коваль, Степан Ленкавський, Євген Лозинський, Володимир Мартинець, Петро Мірчук, Андрій Пасічник, Василь Пасічняк, Роман Полутранка, Василь Приймак, Олекса Пилипенко, Богдан Рибчук, Юліан Савицький, Михайло Семчишин, Олекса Вінтоняк, Борис Вітошинський.

8 серпня 1942 була привезена наступна група в кількості 24 в'язнів, серед яких Микола Климишин, Данило Чайковський та Лев Ребет.

У жовтні 1942 ще 122 члени ОУН поповнили концтабір, в тому числі такі провідні діячі як Зиновій Матла, Петро Башук, Володимир Лобай та Семен Левицький.

Багато українських націоналістів загинули в таборі. Зокрема, Василь та Олександр Бандери були вбиті польськими в'язнями-капо. Померли також Роман Андріїшин, Леонтій Дяків, Теодор Галема, Степан Карабин, Микола Коваль, Андрій Пасічник, Роман Полутранка, Олекса Пилипенко, Юліан Савицький, Михайло Семчишин, Юрій Маршицький, Мирослав Тацій, Никифор Тацій, Григорій Ровенчук, Євстахій Рудакевич, Дмитро Яців та Гриць Яворів.

батько екс-президента Віктора Ющенка[ред.ред. код]

Андрій Ющенко, батько колишнього Президента України Віктора Ющенка також знаходився в Аушвіці в Stalag 4-b. Його табірний номер 117654 був вибитий зліва на грудях. Збереглася довідка про роботу Андрія Ющенка за межами табору на роботодавця «204» та його заробіток «на користь табору Аушвіц» однієї рейхсмарки, де присутній його підпис.[45]

В кінці 1944 року українських політичних в'язнів перемістили до концтабору в Маутгаузен-Ґузен - Ебензее (Австрія).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. World Heritage Committee approves Auschwitz name change
  2. The number of victims, page 4
  3. French Investigation Panel on Nazi-War-Crimes, 31.12.1945
  4. а б Eugene Aroncanu, «Camps de concentration», Office francais d'edition, S. 196
  5. March 1951, in «Les Temps Modernes», a monthly review run by Jean-Paul Sartre, a certain Tibère Kremer presented under the title «SS Obersturmführer Docteur Mengele» The author was, he said, a Hungarian Jew by the name of Miklos Nyiszli, a doctor by profession, as stated in the sub-title
  6. Bernard Czardybon au procès R. H"ss de Cracovie, selon F. Piper, op. cit., 1992, p. 7-8. Pour les aveux attribués à des SS, ibidem, p. 8.(F. Piper, Auschwitz / How Many Perished / Jews, Poles, Gypsies…, [completed reprint], Printed in Poland by Poligrafia ITS, 30-306, Krakow, 1992)
  7. «Auschwitz, où périrent plus de cinq millions d'hommes, de femmes et d'enfants, dont 90 % de juifs» у «Manifestation du souvenir à Paris devant le mémorial du martyr juif inconnu» (Le Monde (French daily paper), 20 квітня 1978)
  8. Die Welt (German daily paper) від 23 січня 1995
  9. Eugen Kogon, Der SS-Staat (famous book of a holocaust survivor, page 176), 20.04.1989
  10. [31.12.1952 Der Neue Herder (Enzyclopedia, Germany) 7. edition (page 214)]
  11. 01.10.1946 Nuremberg document 008-USSR. International Military Tribunal (IMT) "blue series, " Vol. 39, pp. 241, 261; Nazi Conspiracy and Aggression (NC&A), "red series, « vol. 1, p. 35
  12. RAFAEL M. MACUECO. En Auschwitz murieron cuatro millones, el triple de lo que se creía hasta ahora. Газета „ABC“ (Іспанія) від 26 січня 2010 р.
  13. Павел ПОЛЯН. Как освобождали Освенцим (Еврейская газета, Май 2008 — 05 (69)) (рос.)
  14. C.L. Sulzberger, „Oswiecim Killings Placed at 4,000,000“, New York Times, May 8, 1945
  15. Передмова Клода Ланцмана до Filip Muller, „Trois ans dans une chambre gaz“, Pygmalion/Gerard Watelet, 1980, S. 12. (англ. Three Years in an Auschwitz Gas Chamber)
  16. Нюрнберзький процес, документ PS-3868
  17. Регу Broad, „KL Auschwitz m den Augpn da-SS“, Verlag des StaaU. Museums Auschwitz, 1973, S. 141.
  18. [Yehuda Bauer, A History of the Holocaust, New York: Franklin Watts, (June 1982) Paperback: 398 pages ISBN 0-531-05641-4]
  19. Lucy Davidowicz, 1) „Ibe War against the Jews“, Pengirin Books, 1990, S. 191. 2) The War against the Jews / 1933–1945, New York, Holt, 1975, p. 148–149
  20. Cf. L. Poliakov, Breviare de la haine, Paris, 1951, translated into English as Harvest of Hate, New York, 1954
  21. [„…on ne saura jamais le nombre exact des juifs assassinés dans les chambres à gaz à la descente des trains. L'estimation prudente est de l'ordre de 2 000 000…“ (Georges Wellers, L'Étoile jaune à l'heure de Vichy / De Drancy à Auschwitz, Paris: Fayard, 1973, p. 290/ réédition 1991, Un Juif sous Vichy, Paris : Editions Tirésias]
  22. [September 22, 1989 in „The Jerusalem Post“, at which time Yehuda Bauer wrote „The larger figures have been dismissed for years, except that it hasn't reached the public yet.“]
  23. Владимир Кацман. Освенцим: Европейский голос Украины / Столичные новости (электронная версия) № 04 (342) 01-08 февраля 2005 (рос.)
  24. G. Wellers, op. cit., 1983.
  25. Auschwitz […] Number [of Jews] Killed : 1,000,000 […]. The number of non-Jews who died in Auschwitz may be estimated on the basis of registrations and transfers at more than 250,000. Most were Poles“. Raul Hilberg, The Destruction of the European Jews, New York, Holmes and Meier, 1985, p. 895
  26. http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&ModuleId=10005189: „It is estimated that the SS and police deported at a minimum 1.3 million people to Auschwitz complex between 1940 and 1945. Of these, the camp authorities murdered 1.1 million.“ (Number includes victims killed in other Auschwitz camps.)
  27. Giorgio Agamben Remnants of Auschwitz: The Witness and the Archive. Zone Books. 2002. ISBN 978-1-890951-17-7
  28. Piper, Franciszek (1994). „The Number of Victims“ in Gutman and Berenbaum, 1998. ст. 68-70.
  29. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum Anatomy of the Auschwitz death camp. Indiana University Press, 1998 ст. 61
  30. Franciszek Piper, Teresa Świebocka, Danuta Czech. Auschwitz: Nazi death camp. Auschwitz-Birkenau State Museum, 1996. 343 с. 9788385047568
  31. Jean-Claude Pressac, „Auschwitz. Technique and Operation of the Gas Chambers“, Beate Marsfeld Foundation, New York, 1989, S. 553.
  32. Reported on August 3, 1990 11, by Aufbau, a Jewish newspaper in New York
  33. Gerald Rdtlinger, „Die Endlosung“, Colloquium, 1983, S. 524.
  34. Jean-Claude Pressac, Le Crématoires d'Auschwitz: La Machinerie du meurtre de mass (Paris: CNRS, 1993), p. 148
  35. Jean-Claude Pressac, 'Die Krematorien von Auschwitz», Piper, 1994 (німецький переклад Jean-Claude Pressac, «Les crematoires d'Auschwitz», CNRS, 1993), S. 202.
  36. @"These considerations are the basis for the conclusion here that in Auschwitz half a million people were murdered, about 356,000 of them with gas." Fritjof Meyer, Die Zahl der Opfer von Auschwitz — Neue Erkenntnisse durch neue Archivfunde, «Osteuropa. Zeitschrift für Gegenwartsfragen des Ostens», Nr. 5, Mai 2002, S. 631–641.
  37. Відеозапис німецького телеканалу German ARD Television в програмі «VOR VIERZIG Jahren» переданій по третій програмі 8 січня 1988 року. Це кадри фільму німецької кінохроніки (Wochenschau), що вийшов в Німеччині сорок років раніше — з назвою Світ в кіно (нім. Welt im Film) № 137 від 8 січня 1948 р.. Кінохроніка містить репортаж про сцени закриття Освенцімського процесу в Кракові наприкінці 1947 року. Стенографічний запис саундтреку: «У Кракові судовий процес над головними винуватцями з концтабору Освенцім завершився перед польським судом. Обвинувачені були німецькі охоронці табору або члени німецького штабу адміністрації табору. Факти нечуваних звірствз їхнього боку стосовно ув'язнених табору, особливо стосовно жінок-в'язнів, були доведені. Усього близько 300000 осіб з різних країн загинули в концтаборі Освенцім. Суд засудив 23 обвинувачених до страти, від шести років до довічного ув'язнення, і десять до тривалих термінів тюремного ув'язнення, один був виправданий. Концтабір Освенцім залишається в його нинішньому вигляді, як пам'ятник ганьби для міцної пам'яті про три сотні тисяч жертв». Формат AVI
  38. Frankfurter Rundschau (German daily paper) від 06.01.1990
  39. Joachim Hoffmann. Stalins Vernichtungskrieg 1941–1945, Munich: Verlag für Wehrwissenschaften, p.302 f. 31.05.1994)
  40. а б «П'ять днів в особливому архіві», «Известия», № 49, 1990. стор. 3
  41. Ющенко в плену
  42. Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. Anatomy of the Auschwitz death camp. ст. 209
  43. Wolfgang Benz, Lexikon des Holocaust, C. H. Beck, München, 2002, S. 262.
  44. Gutman, Yisrael. "Auschwitz — An Overview in Gutman, Yisrael and Berenbaum, Michael. Anatomy of the Auschwitz Death Camp. Indiana University Press 1998, p. 16.
  45. Пять войн Андрея Ющенко

Посилання[ред.ред. код]

Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №31
англ.фр.