Амітабга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тібетський будда Амітабга, що сидить на лотосі.

Аміта́бга [1], Амітанто[2] або Аміда[3] — найшанованіший будда у махаяністському вченні Чистої землі, один з П'яти будд мудрості у вченні ваджраяни. Вважається милостивим буддою, оскільки пояснює універсальний закону буття у Західному раю і приймає під своє заступництво всіх осіб, які щиро моляться і просять про його допомогу незалежно від їхнього походження, статусу або чеснот.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Згідно з переказами, Амітабга був свого часу індійським царем, який познайомившись з буддизмом відрікся від престолу, став ченцем і прийняв ім'я Дхармакара — «Той, хто здійснює дхарму»[4]. Він вирішив стати буддою і здобути у владарювання рай, Землю неймовірної радості[5], в якій всі, хто кликав його ім'я, могли б переродитися в майбутньому житті. Через це Амітабга склав 48 обітниць, в яких він обіцяв не досягати найвищого просвітлення, допоки не допоможе усім живим істотам в своєму раю, «Землі неймовірної радості». Ці обітниці та основні принципи вчення амідаїзму викладені в «Сутрі Амітабги» та «Сутрі безмежного життя».

Результати археологічних досліджень вказують на те, що культ Амітабги, ймовірно, розвинувся впродовж 1 і 2 століть по Р. Х. Деякі учені виводять зв'язок культу цього будди з перським культом Мітри.

Перші свідоцтва про Амітабгу відносяться до 2 століття по Р. Х. Це напис на основі статуї, що була знайдена в Говіндо-Нагарі і зберігається в музеї Матхура. Скульптура, яку присвятила купецька сім'я будді Амітабга, датується «28 роком правління Хувішки», тобто другою половиною 2 століття, періодом Кушанської імперії.

Перша сутра, де згадується Амітабга, — китайський переклад «Сутри Пратьютпанна», що був виконаний кушанським ченцем Локаксемою близько 180 року. Вважається, що цей чернець стояв біля витоків вчення амідаїзму у Китаї. Традицію шанування Західного раю в Китаї можна прослідкувати до періоду Шести династій (317589).

В Японії культ Амітабги з'явився у 10 столітті і був розвинений та пошериний в народному середовищі зусиллями ченців Хонена і Сінрана, засновників сект Дзьодо-сю і Дзьодо-сінсю. Вони висували ідею спасніння людини незалежно від соціального статусу і підкреслювали перевагу простої віри над складними доктринами і догматами монастирського буддизму.

Іконографія Амітабги схожа з іконографією будди Шак'ямуні, проте перший традиційно зображається з мудрою медитації (дх'яна-мудрою) або переконування (вітарка-мудрю), а другий — з мудрою торкання землі (бхуміспарша-мудра). Також часто Амітабга зображається з помічниками по-боках — бодхісаттвами співчуття і милості Авалокітешварою справа і бодхісаттвою мудрості Махастхамапраптою зліва.

В тибетському образотворчому мистецтві Амітабга постає в червоній гамі кольорів, який символізує любов, милість, емоційну енергію і захід сонця. Невід'ємним атрибутом будди є лотос — символ чистоти і ніжності.

Молитвене звернення, так звана мантра до Амітабги, звучить тибетською як «Ом амі дхева хрі!», а японською «Наму Аміда буцу!». Китайські амідаїсти часто вітають один одного іменем цього будди.

Примітки[ред.ред. код]

  1. санскр. अमिताभा, Amitābha?; кит. 無量光仏, «будда безмежного світла». Тобто, будда, який проливає світло на світ темряви.
  2. санскр. अमितायुस्,кит. 無量寿仏, «будда безмежного життя». Тобто будда, який знаходиться поза межами сил часу і простору.
  3. В Китаї відомий як Аміту Фо (кит. 阿彌陀佛), а в Японії — як Аміда-ньорай, будда Аміда або будда Міда (яп. 阿弥陀如来, 阿弥陀仏, 弥陀仏)
  4. санскр. धर्मकार, Dharmakāra?; яп. 法藏菩薩, ходзо-босацу.
  5. санскр. सुखवती, Sukhāvatī?, «земля радості», яп. 浄土, «чиста земля» або яп. 極楽, «місце надзвичайної радості».

Джерела і література[ред.ред. код]

  • 中村 元・福永光司・田村芳朗・末木文美士・今野 達 編 『岩波仏教辞典 第二版』 岩波書店, 1995.
  • 浄土真宗教学編集所 浄土真宗聖典編纂委員会 編纂 『<浄土真宗聖典>浄土三部経 -現代語版-』 本願寺出版社, 1996.