Анастасія Чорногорська
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (січень 2021) |
| Анастасія Чорногорська | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
23 грудня 1867 (4 січня 1868) Цетинє, Королівство Чорногорія |
| Померла |
15 листопада 1935 (67 років) Антіб |
| Поховання | Церква Архангела Михаїла (Канни)d |
| Країна |
.svg){kind=small} Князівство Чорногорія |
| Alma mater | Смольний інститут шляхетних дівчатd |
| Знання мов | давньоруська |
| Титул | принцеса |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | House of Beauharnaisd |
| Батько | Нікола I Петрович |
| Мати | Мілена Петрович Негош |
| Брати, сестри | Зорка Чорногорська, Міліца Негош-Петрович, Princess Marica of Montenegrod, Данило ІІ Негош Петрович, Олена Негош-Петрович, Анна Петрович-Негош, Princess Sofia of Montenegrod, Мірко Дмитрій Петрович-Негош, Ксенія Чорногорська, Princess Vjera of Montenegrod і Принц Петро Чорногорський |
| У шлюбі з | Микола Миколайович Молодший і George Maximilianovich, 6th Duke of Leuchtenbergd |
| Діти | Sergei Georgievich, 8th Duke of Leuchtenbergd і Олена Георгієвна Лейхтенберзька (1892–1971) |
Анастасія (Стана) Петрович-Негош (серб. Анастасіја Петровіћ Његош), також відома в Росії як Анастасія Ніколаївна (23 грудня 1868, Цетинє, Чорногорія — 25 листопада 1935, Антіб, Франція) — принцеса чорногорська, герцогиня Лейхтенбергзька і російська Велика княгиня. Дружина герцога Георгія Максиміліановича Лейхтенбергського і великого князя Миколи Миколайовича. Рідна сестра великої княгині Міліци та королеви Італії Олени.
Біографія[ред. | ред. код]
Стана народилася 23 грудня / 4 січня 1868 в православній родині князя Ніколи I Негоша, чорногорського владики і Мілени Вукович, дочки місцевого воєводи.
Анастасія, як і три її сестри Олена, Міліца і Марія, за бажанням батьків вчилася в Смольному інституті в Петербурзі. Тут же трапилася і перша трагедія в їхній родині: після недовгої хвороби померла Марія (1869—1885). Через кілька років в 1890 померла старша сестра — Зорка (1864—1890), що була заміжньою за претендентом на престол Сербії Петром Карагеоргієвичем. Ще в Смольному всі стали називати Стану Анастасією. Під цим ім'ям вона й увійшла в імператорську сім'ю
Перший шлюб[ред. | ред. код]
Нікола I Петрович вирішив, що в інтересах Чорногорії Стана повинна залишитися в Росії. 16/28 серпня 1889 в Петербурзі Стана вийшла заміж за Георгія Максиміліановича, 6-го герцога Лейхтенбергського (1852—1912), сина Максиміліана Лейхтенберзького де Богарне і великої княгині Марії Миколаївни. Це був тридцятисемирічний вдівець, який мав сина Олександра від першої дружини — принцеси Терезії Ольденбургської . Шлюб був укладений без взаємної любові. Принцеса виявилася нещасливою в шлюбі. Відносини між подружжям були відчужено-прохолодними. Герцог більшу частину часу проводив у Франції, залишаючи молоду дружину на самоті.
У цьому шлюбі народилися 2 дітей:
- Сергій (1890—1974);
- Олена (1892—1971), в шлюбі з Стефаном Тишкевичем мала одну дочку
При дворі багато хто співчував Анастасії Миколаївні. Сердечно до неї поставилася також імператорська сім'я. Олександра Федорівна та Микола II приймали у себе Анастасію та її старшу сестру Міліцу Миколаївну, яка стала дружиною великого князя Петра Миколайовича, самі ж нерідко відвідували сестер. Микола II став хрещеним батьком первістка Анастасії, сина Сергія.
Другий шлюб[ред. | ред. код]
Познайомилася Анастасія з великим князем Миколою Миколайовичем в будинку своєї сестри і його своячки Міліци; у них почався любовний роман. Шлюб їх був неможливий, поки вона була одружена з герцогом Лейхтенбергським, що фактично покинув її. Георгій Максиміліанович дав згоду на розлучення, яке відбулося 15 (28) листопада 1906 року. Але в сім'ї Романових розлучення сприйняли негативно, незважаючи на прохання великого князя Миколи Миколайовича. 29 квітня (12 травня) 1907 року, в Ялті, Анастасія одружилася з Миколою Миколайовичем; їй було сорок років, нареченому п'ятдесят; на церемонії були присутні тільки найближчі. Дітей у них не було.
Обидва чоловіка Анастасії були онуками російського імператора Миколи I. Її сестра Міліца була заміжня за дівером Анастасії — Петром Миколайовичем.
Політична активність[ред. | ред. код]
Анастасія відрізнялася особливою політичною активністю, як зазначало оточення Миколи Миколайовича, їхній шлюб позитивно вплинув на нестримний характер великого князя, «зробив його більш вдумливим в свою роль — роль старшого з усіх родичів царя» [1]. Сестрам приписували якийсь таємничий вплив на характер і напрям російської зовнішньої політики, і думали, що вони підігрівають честолюбні помисли своїх чоловіків.
Стана і Міліца були дуже близькі до імператорської родини. Вони зуміли завоювати довіру Олександри Федорівни. Сучасники вважали, що самотній і холодно прийнятій російським двором молодой імператриці гостро не вистачало дружньої підтримки, і «чорногорки», скориставшись цим, швидко знайшли шлях до її серця. Репутація у них була далеко не ідеальною — сестри були захоплені містицизмом та окультними науками, і взагалі були небайдужі до діяльності різноманітних «старців», «цілителів» і шарлатанів. Великий князь Олександр Михайлович писав: «Забобонні, простодушні, легко збудливі, ці дві чорногорські княжні представляли собою легку здобич для всякого роду авантюристів … У своїх розмовах вони були абсолютно безвідповідальні.»
Саме сестри-чорногорки вперше познайомили імператорську сім'ю з Григорієм Распутіним. Потім розчарувалися в ньому та проводили з колишнім «другом» непримиренну боротьбу.
Вищі сановники Російської імперії сестер-чорногорок не шанували та іронічно називали їх «чорногорка № 1» і «чорногорка № 2», а то й «галками» та «чорногорськими павуками». С. Ю. Вітте дав їм нищівну характеристику: «Ох вже ці чорногорки, натворили вони бід в Росії … Щоб розповісти які капості вони натворили, потрібно написати цілу історію; Не добром пом'януть російські люди їх пам'ять.» Розповідаючи про нескінченні вимогання грошей, що надходять до нього від черногорок, він пише: «Я уявляю, скільки ці сестри потім на мене обмовляли імператриці. Взагалі ці особи міцно присмокталися до російських грошей.»
Під час революції 1917 року Анастасія разом з чоловіком та іншими членами імператорської сім'ї евакуювалася до Криму; на британському судні вивезена в 1919 до Європи. Деякий час вони гостювали в Генуї у короля Віктора Еммануїла III, чоловіка сестри Анастасії, Олени. Після чого переїхали до Парижу, а потім в Антіб, де Анастасія Миколаївна померла 25 листопада 1935. Похована поруч з чоловіком в крипті церкви Святого Михаїла Архангела в Каннах.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Анастасія Чорногорська була відома своєю участю у благодійній та громадській діяльності. Зокрема, вона була куратором «Школи Петра Георгійовича Ольденбургського» (призначалася для дівчаток з небагатих сімей, яка повинна була давати їм загальну і професійну освіту) з 1897 до 1917 року.
Література[ред. | ред. код]
- Григорян В. Г. Биографический справочник. — М.: АСТ, 2007. Пчелов Е. В. Романовы. История династии. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004.
|
