Тереза Петрівна Ольденбурзька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тереза Петрівна Ольденбурзька
рос. Тереза Петровна Ольденбургская
Світлина принцеси Терези Ольденбурзької, 1876
Ім'я при народженні Тереза Фредеріка Ольга
Псевдо Тереза Петрівна Лейхтенберзька
Тереза Петрівна Романовська
Народилася 30 березня 1852(1852-03-30)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла 19 квітня 1883(1883-04-19) (31 рік)
Санкт-Петербург, Російська імперія
·сухоти
Поховання родинна усипальня Ольденбурзьких на цвинтарі Сергієвої пустині, Стрєльна
Місце проживання Санкт-Петербург, Російська імперія
Діяльність благодійність
Суспільний стан попечителька Покровської жіночої гімназії в Петербурзі
Титул герцогиня Лейхтенберзька
Конфесія лютеранство
Рід Ольденбурзькі, Лейхтенберзькі
Батько Петро Георгійович Ольденбурзький
Мати Терезія Нассау-Вайльбурзька
Брати, сестри Романова Олександра Петрівна, Duke Constantine Petrovich of Oldenburgd, Duke Alexander Petrovich of Oldenburgd і Ekaterina Petrovna of Oldenburgd
У шлюбі з Георгій Максиміліанович Лейхтенберзький
Діти Олександр
Нагороди
Орден Святої Катерини 1 ступеня
Орден Святої Катерини 1 ступеня
Герб
Герб

Герб герцогинь Лейхтенберзьких

Тереза Петрівна Ольденбурзька (рос. Тереза Петровна Ольденбургская), уроджена Тереза Фредеріка Ольга Ольденбурзька, після заміжжя Тереза Петрівна Лейхтенберзька або Тереза Петрівна Романовська[1] (рос. Тереза Петровна Лейхтенбергская, Тереза Петровна Романовская), ( 30 березня 1852 — 19 квітня 1883) — принцеса Ольденбурзька з роду Ольденбурзьких та член російського імператорського дому Романових, дружина 6-го герцога Лейхтенберзького Георгія Максиміліановича.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась 30 березня 1852 року у Санкт-Петербурзі. Була восьмою дитиною та четвертою донькою в сім'ї принца Петра Ольденбурзького та його дружини Терезії Нассау-Вайльбурзької. Мала старших братів: Миколу, Олександра, Георгія та Костянтина, й сестер: Олександру та Катерину. Ще одна сестра померла немовлям до її народження. Родина зберігала лютеранське віросповідання, тому кожен з дітей отримував по три імені. Втім, згідно традиції російських німців, кожен мав російський еквівалент імені та по-батькові.[2]

Мешкало сімейство у палаці Ольденбурзьких на Палацовій набережній, 2. Літо проводили в палаці на Кам'яному острові.[3] Батько доводився небожем правлячому великому герцогу Ольденбурга Августу I та імператору Росії Миколі I.[4] Він мав чин генерала від інфантерії, але вже залишив військову службу й обіймав посаду голови Навчального комітету. Надалі багато років відав жіночою освітою в Росії. Матір займалася благодійністю, полюбляла заняття живописом і ліпкою та сама виховувала дітей.[5]

Родиною була зібрана велика бібліотека. Всі діти відзначалися великою начитаністю та енциклопедичними знаннями.[2] Надавалася увага і фізичному вихованню: Тереза та Катерина ходили займатися гімнастикою до Мармурового палацу Романових.[6] Вів заняття швед Андрій Берглінд, на них також були присутніми великі княжни Романови, Ольга та Віра.[7]

Світлина принцеси Терези, 1860-ті роки

Сімейство вело відкритий спосіб життя. Музичні вечори в їхньому палаці були відомі на всю столицю. Участь у них брали й музичні знаменитості, які навідували Петербург. Серед них були піаніст Адольф фон Ґензельт, композитори Ференц Ліст та Роберт Шуман. Влаштовувалися також літературні зустрічі. Часто давалися бали, концерти, ставилися вистави. Постійними відвідувачами була не лише столична аристократія, а й студенти Олександрівського ліцею та Імператорського училища правознавства,[2] а також вихованці притулків та вихованки дворянських інститутів.[8] Після військових парадів на Марсовому полі в будинку часто бували військові товариші Петра Георгійовича.[9]

У 1866 році пішла з життя старша сестра Терези, Катерина, якій матір заборонила шлюб зі спадкоємцем російського престолу Миколою Олександровичем.[10] За мемуарами графа С. Д. Шереметьєва, сестри були близькими в останні роки життя Катерини. Він також писав, що старша, після заручин спадкоємця з Дагмар Глюксбург, всіляко намагалася заразитися скарлатиною від Терези, яка на неї в той час хворіла.[11] У березні 1871 році під час епідемії холери помер її старший брат Георгій,[12] який служив підпоручиком в гусарському полку лейбгвардії імператора.[13] У грудні того ж року не стало матері.[14] Петро Георгійович другого шлюбу не брав.

У 1872 році Тереза була заручена зі спадкоємним принцом Саксен-Веймар-Ейзенаху Карлом Августом,[15] який доводився їй троюрідним братом.[16] Однак, у серпні 1873 року той одружився з німецькою принцесою Пауліною.

У 1876 році разом із батьком відвідала Мадрид, де зустрічалася з юним королем Іспанії Альфонсом XII. Як і Петро Георгійович, принцеса займалася благодійністю. Від 1879 року була попечителькою Покровської жіночої гімназії в Петербурзі.

18 січня 1879 року відбулися її заручини з принцом Георгієм Лейхтенберзьким, онуком імператора Миколи I та віцекороля Італії Ежена де Богарне. Наречений доводився молодшим братом Євгенії Лейхтенберзькій, яка була дружиною старшого брата Терези. 9 квітня був підписаний шлюбний контракт, що передбачав для нареченої збереження релігії при обов'язковому супроводі чоловіка на православні служби. Секрету з майбутнього весілля не робилося, але офіційного анонсу, як було заведено в подібних випадках, не було, оскільки запланований союз суперечив правилам православної церкви, згідно з якими не дозволялися «парні шлюби» — рідних брата і сестри з іншими рідними братами і сестрами.[17]

У віці 27 років Тереза побралася зі своїм однолітком, 6-м герцогом Лейхтенберзьким Георгієм Максиміліановичем, який носив також титул князя Романовського. Вінчання пройшло 12 травня 1879 року у Штутгарті.

Держсекретар Олександра III, Олександр Половцов, називав Терезу «останньою пристойною особою дому герцогів Лейхтенберзьких». Її чоловіка він змальовував як «дурня в повному сенсі слова і, до того ж, сповненого пихою, позбавленою будь-яких підстав, яка виходить більшим чином з переслідуючої його думки, що, як усім відомо, він — син Григорія Строганова».[18] Сучасники вважали принца людиною гарної зовнішності, але дурним і жалюгідним.[19] Глузування викликали його недостатня освіта та малограмотність, однак відмічали й те, що Георгій був добрішим від своїх братів, мав добрі прагнення та спонукання.[20] На момент весілля він перебував у чині штабс-капітана російської армії. У серпні 1880 року став полковником.[21]

Світлина Георгія Лейхтенберзького, близько 1880 року

Резиденцією пари став Маріїнський палац у Петербурзі, розташований на Ісаківській площі біля Синього мосту через річку Мойку.[22] Разом з ними там мешкав старший брат Георгія, Євгеній, з дружиною.[23] Також чоловік був співвласником палацу Лейхтенберзьких в Петергофі, володів у Петербурзі будинком на Сергієвській вулиці та маєтком Іванівка у Тамбовському повіті.[21] Втім, жило подружжя небагато.

Тереза була вагітною, коли у травні 1881 року від пневмонії помер її батько. Після смерті Петра Георгійовича вона, разом із братами та сестрою, отримувала половину доходів від його земельних володінь, переданих ним у 1862 році у володіння державного міністерства.[2]

У липні 1881, разом із чоловіком, імператорським подружжям та іншими членами російської та німецької королівських родин, була присутньою на обіді, який давали британські вояки на борту панцерника «Геркулес» у Кронштадті.[24] У листопаді вона народила свого єдиного сина:

  • Олександр (1881—1942) — 7-й герцог Лейхтенберзький, полковник російської армії, учасник Першої світової війни, після 1917 року — в еміграції, був одружений із Надією Караллі, дітей не мав.

Померла у Петербурзі 19 квітня 1883 у віці 31 року від сухот. З великою урочистістю була похована в родинній усипальні Ольденбурзьких на цвинтарі Сергієвої пустині в Стрєльні. На церемонії прощання англійський посол Едвард Торнтон власноруч поклав на її труну вінок з живих квітів.[25]

Георгій Лейхтенберзький, за бажанням Олександра III, у 1889 році уклав шлюб із принцесою Анастасією Чорногорською, яка народила йому ще двох дітей. Втім, він не приховував, що дружину не кохає і намагався якомога більше часу проводити за кордоном. У 1906 році вони розлучилися.

Нагороди[ред. | ред. код]

Титули[ред. | ред. код]

  • 30 березня 1852—12 травня 1879 — Її Імператорська Високість Принцеса Тереза Ольденбурзька;
  • 12 травня 1879—19 квітня 1883 — Її Імператорська Високість Герцогиня Тереза Лейхтенберзька.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Петер Ольденбурзький
 
Фредеріка Вюртемберзька
 
Павло I
 
Софія Доротея Вюртемберзька
 
Фрідріх Вільгельм Нассау-Вайльбург
 
Луїза Ізабелла Кірхберг
 
Фрідріх Саксен-Альтенбурзький
 
Шарлотта Макленбург-Стреліцька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георгій Ольденбурзький
 
 
 
 
 
Катерина Павлівна
 
 
 
 
 
Вільгельм Нассауський
 
 
 
 
 
Луїза Саксен-Хільдбурґхаузенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Петро Ольденбурзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Терезія Нассау-Вайльбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тереза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Чоловік мав два прізвища.
  2. ↑ а б в г Мазинг Ю. А. Семья «русских» Ольденбургских [1] (рос.)
  3. ↑ Ольденбурзькі [2] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. ↑ Останній у березні 1845 році дарував йому титул Імператорської високості.
  5. ↑ Г. П. Сюзор. Памяти друга человечества К столет. годовщине со дня рождения принца Петра Георгиевича Ольденбургского. — СПб.: Гос. тип., 1912. — стор. 92. [3] (рос.)
  6. ↑ Заняття офіційно давалися великому князю Костянтину Миколайовичу та його дружині Александрі.
  7. ↑ Игорь Зимин. Врачи двора Его Императорского Величества, или Как лечили царскую семью. Повседневная жизнь Российского императорского двора. Litres, 2017. — стор. 227 [4] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ Г. П. Сюзор. Памяти друга человечества К столет. годовщине со дня рождения принца Петра Георгиевича Ольденбургского. — СПб.: Гос. тип., 1912. — стор. 93. [5] (рос.)
  9. ↑ Палац Ольденбурзьких [6] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ Великий князь також помер молодим, так і не вступивши на престол.
  11. ↑ Уривки з мемуарів С. Д. Шереметьєва [7] [Архівовано 15 березня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ Дмитрий Шерих. Как Петербург противостоял семи страшнейшим эпидемиям холеры. Litres, 2017 [8] (рос.)
  13. ↑ Георгій Петрович Ольденбурзький [9] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Гласко Б. Ольденбургская, Терезия-Вильгельмина-Фредерика-Изабелла-Шарлота // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.— М., 1896—1918 [10] (рос.)
  15. ↑ Дім Романових [11] [Архівовано 15 травня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
  16. ↑ Anne-Simone Knöfel. Dynastie und Prestige: die Heiratspolitik der Wettiner. Böhlau, 2009 — 614 стор.
  17. ↑ Про дату шлюбу герцога Георгія Лейхтенберсгзького з принцесою Терезою Ольденбурзькою [12] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  18. ↑ Від 1845 року Марія Миколаївна Романова, матір Георгія, мала роман із Григорієм Строгановим, за якого у 1853 році вийшла заміж. Вважалося, що він є батьком її молодших дітей від першого шлюбу.
  19. ↑ Більшість негативних оцінок відомі зі слів його другої дружини, стосунки з якою були поганими.
  20. ↑ Леонид Беловинский. Жизнь русского обывателя. От дворца до острога. Litres, 2017 [13] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  21. ↑ а б Георгій Максиміліанович Лейхтенберзький [14] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  22. ↑ Історія Маріїнського палацу [15] [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  23. ↑ Від 1882 року вони віддавали перевагу будинку Рум'янцева на Англійській набережній.
  24. ↑ The Reserve Squadron, The Observer, Cronstadt, 9 July 1881
  25. ↑ Редакция журнала. Ее императорское высочество княгиня Терезия Петровна Романовская, герцогиня Лейхтенбергская // Всемирная иллюстрация: журнал. — 1883. — Т. 29, № 745. — стор. 331—332, 334 [16] [Архівовано 22 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • А. А. Половцов. Дневник государственного секретаря. В 2 томах. — М.: Центрполиграф, 2005.
  • Г. П. Сюзор. Памяти друга человечества. К столетней годовщине со дня рождения принца Петра Георгиевича Ольденбургского. — СПб.: Гос. тип., 1912 [17] [Архівовано 21 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тереза_Петрівна_Ольденбурзька&oldid=41828661