Андре-Франсуа Буро-Деланд
| Андре-Франсуа Буро-Деланд | |
|---|---|
| Народився |
21 травня 1689 Пудучеррі, Пудучеррі, Індія |
| Помер |
11 квітня 1757[1][2][3] (67 років) Париж, Королівство Франція |
| Країна |
 Франція |
| Діяльність | філософ, Encyclopédistes |
| Знання мов | французька[1] |
| Членство | Прусська академія наук, Академія красного письменства, науки і мистецтв Ла-Рошелі і Академія надписів та красного письменства |
Андре-Франсуа Буро-Деланд (фр. André-François Boureau-Deslandes; нар. 19 травня 1689, Бандел у Французькій Індії — пом. 11 квітня 1757, Париж) — французький вчений, філософ і письменник. Комісар військово-морського флоту.
Біографія[ред. | ред. код]
Онук і хрещений син Франсуа Мартена — губернатора Пондічеррі з 1699 по 1706 рік; син Андре Буро-Деланда[4] та Марі-Франсуази Мартен, які одружилися 22 травня 1689 року[5].
Андре-Франсуа Буро-Деланд був охрещений 22 травня 1689 року в Базиліці Святого Розарію в Банделі, розташованій на березі річки Хуґлі. Він залишив Чандернагор і приїхав до Франції у віці лише 13 років. У жовтні 1708 року вступив на королівську службу на посаду контролера в Бресті, де 30 квітня 1715 року був призначений морським комендантом. Прийнятий студентом-геометром до Академії наук у лютому 1712 року, він брав участь у численних дослідженнях, що проводилися академіями та товариствами, і дописував до низки наукових журналів (він був членом Берлінської академії наук). З 6 травня 1736 року став генеральним комісаром військово-морського флоту в Рошфорі, а в 1746 році вийшов у відставку після того, як заприятелював з Нікола Мальбраншем.
Автор численних праць з літератури, економіки та історії, вів широке листування з Мопертюї, Ла Кондаміном, Дідро та Вольтером, який називав його «прекрасним провінційним духом, який не вагався критикувати розкішне життя церковних людей і політику урядового флоту в кількох своїх сміливих творах»[6]. Вчений і світський філософ з епікурейськими тенденціями, атеїст, учень Петронія, Фонтенеля та Сент-Евремона, він став відомим у 1712 році своїми «Роздумами про великих людей, які померли під час жартів», розпусною працею, яка була занесена в Індекс заборонених книг католицької церкви у 1758 році[6].
Його «Критична історія філософії» (Histoire critique de la philosophie), опублікована в 1737 році, зробила великий акцент на методах і принесла йому визнання серед філософів, які плагіатили її в численних статтях про філософію в Енциклопедії, не завдаючи собі клопоту цитуванням його імені[6]. Його ім'я згадується лише в «Попередньому дискурсі» як натхнення для статей про флот.[6]
У 1741 році в «Пігмаліоні або Одухотвореній статуї» («Pygmalion ou la Statue animée») він виклав «систему безбожництва», яка була «засуджена до спалення» в 1742 році через її розпусний характер[7]. Ще до Дідро і Ла Меттрі він розробив матеріалістичну концепцію людини. Останні дослідження приписують цій праці значне місце серед матеріалістичної літератури свого часу.[8] Він також був автором численних наукових та історичних праць, присвячених військово-морському флоту.
Після смерті Буро-Деланда для багатьох стало великою несподіванкою дізнатися, що перед смертю він формально визнав свою провину перед церквою, про що було повідомлено в «Journal de Trévoux», мовляв, він щиро попросив у Бога і Церкви прощення за скандал, який завдав релігії своїми творами «Роздуми про великих людей…», «Пігмаліон…», «Критика історії…», та просив їх знищити.[6]
Насправді, Мальзерб залишив власноруч написану записку про смерть Деланда, переказану йому самовидцем, в якій ідеться про маніпуляції з боку Церкви, за співучасті деяких членів сім'ї, з метою фальсифікації останньої волі філософа.[6].
Твори[ред. | ред. код]
Essai sur la marine et sur le commerce.
- L'Apothéose du Beau-Sexe, Londres, Van der Hoeck, 1712.
- Réflexions sur les grands hommes qui sont morts en plaisantant. La première édition date de 1712. Rochefort, Jacques le Noir, 1714, 1755. – Роздуми про великих людей, які померли жартома. Перше видання датується 1712 роком. Рошфор, Жак ле Нуар, 1714, 1755.
- L'Art de ne point s'ennuyer / Мистецтво не нудьгувати, Париж, Ганно, 1715.
- Remarques historiques critiques et satiriques d'un cosmopolite tant en prose qu'en poésie sur différens sujets / Критичні та сатиричні історичні зауваження космополіта як у прозі, так і у віршах на різні теми, Кельн [тобто Нант], у спадкоємців П'єра Марто, 1731 р.
- Recueil de differens Traitez de Physique et d'Histoires Naturelles, propres à perfectionner ces deux sciences, Збірник про відмінності між фізикою та природознавством, що підходять для вдосконалення цих двох наук, Париж, Етьєн Гано, 1736.
- Histoire critique de la philosophie où l'on traite de son origine, de ses progrès, & des diverses révolutions qui lui sont arrivées jusqu’à notre temps / Критична історія філософії, в якій ми маємо справу з її походженням, прогресом і різними революціями, які відбулися з нею до нашого часу. Автор пан D***, Амстердам, Франсуа Шангіон, 1737 рік.
- Pigmalion, ou la Statue Animée / Пігмаліон, або жива статуя, Лондон, Семюел Гардінг, 1741 р.
- Essai sur la marine et sur le commerce / Нарис про флот і торгівлю. Містер D****. З історичними зауваженнями та критикою автора, Париж, Франсуа Шангуйон, 1743 рік.
- Lettre sur le Luxe / Лист про розкіш, Франкфурт, Джозеф-Андре Ванеббен, 1745.
- Essai sur la marine des Anciens et particulièrement sur leurs vaisseaux de guerre / Нарис про флот давніх народів і зокрема про їхні військові кораблі, 1748, перевиданий у 1763.
- Des différents degrés de la certitude morale / Про різні ступені моральної впевненості, 1750.
- La Fortune, histoire critique / Фортуна, критична історія, 1751.
Примітки та література[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Annuaire prosopographique : la France savante
- ↑ Народився в Турі, відігравав дуже важливу роль у дипломатичних відносинах між Францією та Сіамом, потім в Індії, де був генеральним директором торгівлі в Бенгалії. Після повернення до Франції його відрядили до Санто-Домінго як військово-морського секретаря королів Франції та Іспанії, а також генерального інспектора Ассієнте. Він одержав дворянські грамоти в 1703 році і помер у Леогані в 1707 році. У 1686 році він одружився з Марією-Франсуазою, дочкою відомого шевальє Мартена, губернатора Пондішері, і у них народилося восьмеро дітей, шестеро з яких вижили, двоє з них стали священиками. Він привіз із собою до Франції рукописні томи «Мемуарів» свого тестя Франсуа Мартена, які були опубліковані в трьох томах.
- ↑ Gaebelé, Yvonne Robert Auteur du texte (1937). Une Parisienne aux Indes au 18e siècle : madame François Martin / par Yvonne Robert Gaebelé,... ; préface de A. Martineau,... (FR) . Процитовано 11 квітня 2022.
- ↑ а б в г д е Les Passions intellectuelles (фр.). Paris: Fayard. 2002. с. 187-90. ISBN 978-2-253-08468-6.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка). - ↑ Journal encyclopédique.
- ↑ Anne Deneys-Tunney, " Le Roman de la matière dans Pigmalion " (in Être matérialiste à l’âge des Lumières, 1999), et Sébastien Drouin Allégorisme et matérialisme dans Pigmalion, 2003.
|
