Дені Дідро

Дені Дідро
Портрет Дені Дідро роботи Ван Лоо, який Дідро не визнав схожим
Народився	5 жовтня 1713 Ланґр, Верхня Марна Шампань — Арденни
Помер	31 липня 1784 (70 років) Париж
Громадянство	Франція
Сторінка в інтернеті	Офіційна сторінка

Дені́ Дідро́ (фр. Denis Diderot, 5 жовтня 1713, Ланґр — 31 липня 1784, Париж) — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

Біографія

Ранні роки

• Народився 5 жовтня 1713 в містечку Ланґр.Походить з родини ремісника. Первісну освіту отримав в ліцеї короля Людовика Великого(тобто Луї XIV).
• 1732 р. — отримав ступінь магістра гуманітарних наук. Молодик прийняв рішення відмовитися від кар'єри священика та стати юристом. Почав вивчати юріспруденцію. але покинув навчання. Його привабила можливість стати письменником. Етап юнацьких пошуків Дені несхвально сприймався батьками, що привело до конфліктів. Дені обірвав зв'язок з батьком та деякий час вів богемний спосіб життя, набираючись власного життєвого досвіду.

Паризькі знайомства

• В Парижі у 1742 р. познайомився з Руссо, з яким склалися дружні стосунки. Серед кореспондентів Дені Дідро — Софі Волленд, з якою охоче листувався, розвиваючи свої філософські думки та даючи тверезі оцінки паризькій дійсності, протиріччя та ганебні явища якої впадали у око.

Одруження

• у 1743 р. Дені Дідро бере шлюб з жінкою, що походила з ревної католицької родини. Антуанета старша за віком від 32-річного письменника на 4 роки, не має приданого. До того ж, цей шлюб не схвалює батько, що тільки погіршує недобрі відносини між ними.

Єдина дитина, що дожила до дорослості — донька письменника.

Арешт

З ранніх філософських праць відомі «Філософські думки» (1746), «Алеї, або Прогулянка скептика» (1747). Атеїстичний твір «Лист про сліпих у повчання зрячим» (1749).

Злидні

Дені Дідро як письменник мав популярність і славу, але це не дало матеріального статку. Навіть обрання в члени Французької академії не поліпшило матеріального стану літератора.

Родина не була в змозі дати за дочкою приданого. Тому письменник прийняв рішення продати найдорожче, що мав — власну бібліотеку.

Політичне втручання Катерини ІІ

Продаж бібліотеки Дідро несподівано стала привідом для політичного втручання імператриці Катерини ІІ. Бажаючи підвищити власний статус в очах паризького аристократичного суспільства, Катерина ІІ демонстративно купує бібліотеку письменника за значні гроші, робить Дідро бібліотекарем, видсилає тому зарплатню відразу за декілька років уперед. Більше того, вона залишає бібліотеку письменника в Парижі до його смерті. Книги перевозять в арендований будиночок в Парижі з правом письменника користуватися ними. Справа отримала значний розголос, який вдало організувала імператриця собі на користь.

Подорож до Петербурга

У 1773 р. Дідро відважився на єдину значну подорож у житті — подорож до Петербурга. Важкий шлях до столиці Російської імперії Дідро зробив у кареті російського дипломата Семена Наришкіна. Катерина не поспішала зустрічатися із новоприбулим візитером, тому С. К. Наришкін оселив письменника у власному палаці навпроти Ісаакієвського собору. Письменник прибув до Петербурга холодного вересня без теплого одягу. Катерина презентує візитеру теплий одяг. Аби сподобатись критично налаштованому Дідро, французька скульпторша Марі-Анн Колло отримала замовлення на виготовлення погруддя Дідро, яке імператриця виставила у палаці. Комплімент від імператриці філософ помітив, але у полон до тирана в особі імператриці не поспішав, а на компроміси не йшов.

Зустрічі з імператрицею та бесіди із нею розчарували обидві сторони. Царат в особі Катерини ІІ лише використовував ідеї просвітництва заради зміцнення власних позицій. Усе радикальне і сміливе у просвітництві влада Росії відкидала негайно. Ані Дідро, ані Катерина ІІ не вели — із міркувань безпеки — записів бесід. Красномовним було повне мовчання письменника про ці бесіди пізніше та дратівливі зауваження імператриці про Дідро у листуванні до Гріма. Але зміст дратівливих зауважень імператриці Катерини ІІ на той час не розголошували. Осінь 1774 р. Дідро зустрічав уже в Парижі.

Портрети Левицького

До 1773 р. належать портрети дружини дипломата С. К. Наришкіна, що зберігає музей Лувр та портрет пензля Левицького — паризького філософа Дені Дідро. Ймовірно, кращого на той час художника-портретиста Петербурга Левицького з Дідро познайомив сам С. К. Наришкін. Портрет Дідро залишився в Петербурзі до 1813 р., коли був вивезений у Швейцарію, де й зберігається донині.

Смерть

• 31 липня 1784 р. Дені Дідро помер від шлункового захворювання та був похований на цвинтарі міста Église Saint-Roch.

Редагування Енциклопедії та переконання письменника

Вийшовши з в'язниці, Дідро став редактором «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751—1780) і зумів, разом з іншими просвітителями, зробити Енциклопедію системою наукового знання тієї епохи і зброєю в боротьбі з релігійною ідеологією. У філософських творах «Думки про пояснення природи» (1754), «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Сон д'Аламбера» (1769) «Філософські принципи матерії та руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774—1780). Дідро відстоював матеріалістичні ідеї, розглядаючи все, що існує як різні формоутворення єдиної Нестворений матерії. Згідно з його вченням, матерія якісно різноманітна, в ній є початок саморуху, розвитку. Задовго до Ч. Дарвіна Дідро висловив здогад про біологічну еволюцію. Заперечуючи божественне походження королівської влади, Дідро дотримувався теорії суспільного договору, але з острахом ставився до самостійного руху низів і пов'язував свої надії з освіченим монархом. В останній період життя схилявся до ідеї республіки, але вважав її мало придатною в умовах великого централізованої держави.

Дідро висловлювався за реалізм італійської опери, висував ідею середнього жанру між трагедією і комедією, в якому відбивалися б горе і радості повсякденному житті людини третього стану, намагався внести в драму буденність, щоб наблизити те, що відбувається на сцені до повсякденного життя: «Бесіди про» Побічна сина " (1757) і «Міркування про драматичну поезії» (1758).

Естетичний ідеал Дідро невіддільний від ідеалу соціального і етичного. Герої його творів «Черниця» (1760), «Племінник Рамо» (1762), «Батько родини» (1756), «Жак фаталіст» (1773) дискутують про філософію і моралі, в цих образах втілено образ народу Франції з його життєлюбством і життєвою мудрістю. Дідро надавав величезного значення освіті і вихованню людини, хоча і не заперечував, що для розвитку дитини велике значення мають його анатомо-фізіологічні особливості. Головне в цій справі — виявити природні здібності дітей і розвивати їх.

На запрошення Катерини II в 1773 р. він приїхав до Росії, де на прохання цариці написав «План університету або школи публічного викладання наук для російського уряду» і поради: «Про школу для молодих дівчат», «Про особливий вихованні», "Про публічних школах "та інші, де розглянув весь спектр педагогічних проблем. Дідро виступив з проектом державної системи народної освіти на принципах загального безкоштовного початкового навчання та безстановий. Він прагнув забезпечити фактичну доступність школи, вважав за необхідне організувати матеріальну допомогу держави дітям бідняків (безкоштовні підручники та харчування в початковій школі, стипендії в середній та вищій школі). Помер у 1784 р. в Парижі.

Діяльність Дідро

Філософія Дідро

Уся природа, згідно з поглядами Дідро, перебуває у постійному русі та еволюціонуванні. Усе, що існує, колись виникло і зникне, перетворюючись на щось інше. Різноманітність існуючих матеріальних форм є головною причиною процесуальності світу. Розглядаючи конкретний процес зміни форм існування, ми можемо постійно фіксувати усе нові та нові форми, фрагменти зміни конкретної форми, але ніколи не зможемо побачити нескінченної множини форм реальності, які існують під час зміни одного предмета на якийсь інший. Не маючи можливості виявити безмежну множину форм реальності, люди користуються поняттям «матерія», яке засвідчує нам, що існує реальність, навіть якщо вона не відома конкретними виявленнями. Дідро вважає, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів.

Пам'ятник у місті, де народився Дідро

Дідро відстоює вчення про єдність матерії та свідомості, висловлює думку, що у потенційному вигляді відчуття є всеуніверсальною властивістю матерії. Розглядаючи виникнення свідомості, розуму як історичних явищ, Дідро створює першу еволюціоністичну концепцію становлення біологічних видів. Однак він розглядав еволюцію лише у вигляді накопичення властивостей, ознак, які сумарно дають феномен нового біологічного виду. Свою гносеологічну концепцію Дідро будує, керуючись принципами сенсуалізму (насамперед — локківського). Він виділяє три види пізнання: спостереження, обмірковування, досвід. Спостереження збирає факти, обмірковування — комбінує їх, досвід — перевіряє результати цих комбінацій. Не поділяючи думку про те, що ми можемо звести мислення людини до відчуттів, Дідро розробляє концепцію психічної діяльності, згідно з якою судження, почуття не зводяться до елементарних чуттів, а останні—це їх умова, а не сутність, умова виникнення психіки, а не сама психіка.

Пам'ятник Д.Дідро в Парижі

Разом з Гельвецієм і Гольбахом Дідро обґрунтовує вчення про вирішальну роль середовища для формування особистості. Він вважає, що свідоме перетворення навколишнього середовища є головною умовою поліпшення людини, суспільства. Тому свідомість законодавців Дідро оцінював як вирішальний чинник суспільного прогресу. Спираючись на теорію «суспільної угоди», він активно доводить право народу фізичною силою змінювати систему державного устрою суспільства.

Широкого визнання набула естетична концепція Дідро. Розкриваючи зміст поняття «прекрасне», він робить висновок, що уявлення про прекрасне можна визнати відображенням реальних відношень зовнішнього світу. Визнаючи мистецтво «наслідуванням природі», включаючи до поняття «природи» і суспільне буття, Дідро стверджує, що у природі немає нічого зайвого, всі особливості будови людського тіла, матеріальних предметів спричинені природними законами, які адекватно фіксуються лише митцями. Послідовна критика класицизму уможливила Дідро виробити принципи реалізму, які найяскравіше виявили себе у концепції театрального мистецтва. На противагу теоретикам класицизму, які розглядали театральну дію лише як комічну або трагічну, Дідро вводить теорію «серйозного жанру», яка проголошує можливість театрального зображення буденного життя простих людей, а не царів чи героїв, які завжди здаються нам або комічними, або трагічними. Зображення в театрі буденного життя, згідно з теорією Дідро, потребує показу у театральній драмі чи комедії зіткнення не характерів, а суспільних відносин, людей, які виконують певні суспільні функції.

Твори

Перша сторінка Енциклопедії Дідро

Дідро — автор відомих праць «Думки про пояснення природи», «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Філософські принципи матерії та руху». У своїх працях він обґрунтовує принципи послідовного матеріалізму, згідно з якими єдиною реальністю може бути лише матерія і рух. У єдиний процес еволюції світу Дідро вміщує існування людини, суспільства. Найбільш відомою є діяльність Дідро зі створення «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», якій він віддав понад 20 років життя.

• Твори Дені Дідро у вікіджерелах (фр.)

• «Думки про пояснення природи»;
• «Розмова д'Аламбера з Дідро»,
• «Філософські принципи матерії та руху»;
• «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел»;

Українські переклади

Одним з найвизначніших перекладачів Дідро українською був Валер'ян Підмогильний.

Дідро Дені. Жак-Фаталіст / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України / В. Підмогильний (пер.). — Харків : Фоліо, 2007. — 447с. — (Бібліотека світової літератури). — ISBN 978-966-03-4008-4.

Дідро Дені. Жак фаталіст та його пан. / І.Кошелівець (пер.) — Мюнхен: Сучасність, 1970

Джерела

• Blum, Carol. Diderot: The Virtue of a Philosopher (1974)
• Crocker, Lester G. Diderot's Chaotic Order: Approach to a Synthesis (1974)
• Fellows, Otis E. Diderot, (1989)
• France, Peter. Diderot (1983)
• Furbank, P. N. Diderot: A Critical Biography. New York: A. A. Knopf, 1992. ISBN 0-679-41421-5.
• Gregory, Mary Efrosini. Diderot and the Metamorphosis of Species (Studies in Philosophy). New York: Routledge, 2006. ISBN 0-415-95551-3.
• Havens, George R. The Age of Ideas. New York: Holt, 1955. ISBN 0-89197-651-5.* Mason, John H. The Irresistible Diderot (1982)
• Simon, Julia. Mass Enlightenment. Albany: State University of New York Press, 1995. ISBN 0-7914-2638-6.
• Wilson, Arthur McCandless. Diderot (1972), the standard biography
• Д.Дидро, «Монахиня», изд. «Атеист», Москва, 1929.
• Морлей Дж., «Дидро и энциклопедисты», Москва, 1882;
• Веселовский Алексей, Дени Дидро, «Вестник Европы», 1884, X—XI (и в «Этюдах и характеристиках»);
• Бильбасов В. А., «Дидро в Петербурге», Санкт-Петербург, 1898;
• Луппол И., «Дени Дидро», Москва, 1924;
• Молева Н. М. «Дмитрий Григорьевич Левицкий», М, «Искусство», 1980

Див. також

• Просвітництво
• Бібліотека Дідро
• Катерина ІІ
• Левицький Дмитро Григорович
• Трансформізм
• 5351 Дідро - астероїд, названий на честь цього чоловіка.

Посилання

• Дідро Д. Парадокс про актора. - Київ: Мистецтво, 1966. - 146 с. - (Пам'ятки естетичної думки)
• Коротка біографія (англ.)
• Он-лайн версія Енциклопедії Дідро
• Список праць Дідро в Національній бібліотеці Франції (фр.)
• Бібліографія Д.Дідро (англ.)