Антігона
Антіго́на або Антиго́на (грец. Αντιγόνη)
1) дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. Іокаста народила Антігону від Едіпа, не знаючи, що він її син. Разом з батьком Антігона була в добровільному вигнанні в Колоні. Після смерті Едіпа Антігона повернулась до Фів. Під час походу сімох проти Фів владар Креонт заборонив ховати тіло Полініка як зрадника, але Антігона поховала брата, за що була живцем закопана в землю. (Варіант: Креонт наказав кинути Антігону в підземелля, де вона вкоротила собі віку.)
Софокл у трагедіях «Едіп у Колоні» та «Антігона» змалював Антігону ідеалом родинного обов’язку та дівочої відданості й самопожертви, зразком доньки й сестри. У європейській літературі до міфа про Антігону в різні періоди зверталися Жан Ротру, Жан Расін, Василь Капніст, Жан Кокто, Бертольд Брехт та ін., в музиці — Кристоф Віллібальд Глюк, Дмитро Бортнянський, Фелікс Мендельсон, Каміль Сен-Санс
- 2) дочка Еврітіона, онука мірмідонського владаря Актора, дружина Пелея; повісилася, коли її ввели в оману, сказавши, ніби Пелей одружився з іншою.
- 3) дочка Лаомедонта, сестра Пріама. Насмілилась рівнятися вродою до Гери, за що богиня перетворила її волосся на вужів. Згодом боги обернули Антігону на лелеку.
в грецькій міфології персонаж з фіванського циклу переказів, дочка царя Едіпа і його матері Іокасти. Супроводила у вигнанні сліпого Едіпа; не побоялася порушити наказ фіванського царя Креонта — поховала труп свого брата Полініка, вбитого на війні. За це її замурували в печері. Антігона — головна героїня однойменної трагедії Софокла.
[ред.] Література
- Словник античної міфології
- Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
