Антігона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антігона Фредерік Лейтон, 1882

Антіго́на або Антиго́на (грец. Αντιγόνη) — персонаж давньогрецької міфології, дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка.

Короткий опис[ред.ред. код]

Іокаста народила Антігону від Едіпа, не знаючи, що він її син. Разом з батьком Антігона була в добровільному вигнанні в Колоні. Після смерті Едіпа Антігона повернулась до Фів. Під час походу сімох проти Фів владар Креонт заборонив ховати тіло Полініка як зрадника, але Антігона поховала брата, за що була живцем закопана в землю. (Варіант: Креонт наказав кинути Антігону в підземелля, де вона вкоротила собі віку.)

Софокл у трагедіях «Едіп у Колоні» та «Антігона» змалював Антігону ідеалом родинного обов'язку та дівочої відданості й самопожертви, зразком доньки й сестри. Антігона є також героїнею трагедії Есхіла «Семеро проти Фів», трагедій Евріпіда «Фінікіянки» і «Антігона», Астідаманта Молодшого та Акція «Антігона», Сенеки «Фінікіянки».

У європейській літературі до міфа про Антігону в різні періоди зверталися Жан Ротру, Жан Расін, Василь Капніст, Жан Кокто, Бертольд Брехт та ін., в музиці — Кристоф Віллібальд Глюк, Дмитро Бортнянський, Фелікс Мендельсон, Каміль Сен-Санс.

На честь Антігони було названо великий астероїд (129) Антігона з групи головного поясу, відкритий 1873 року.

Образ в новому та новітньому мистецтві[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]