Антігона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антігона Фредерік Лейтон, 1882

Антіго́на або Антиго́на (грец. Αντιγόνη) — персонаж давньогрецької міфології, дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. відома трагедія Софокла.

Короткий опис[ред.ред. код]

Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон ( наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців , як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями: "Я Етеокла, що в бою за місто впав,/ Міць вражу списом подолавши доблесно, / З обрядом урочистим поховать звелів, /Як личить то героєві славетному..." А ось щодо тіла загиблого Полініка, котрий привів під Фівичужинські війська, наказ Креонта був діаметрально протилежним " "А Полініка , його брата рідного,/Що хтів свою вітчизну і богів її/ Умкнувши із вигнання всю до тла спалить/І кров'ю прагнув братньою упитися, /А хто лишивсь-у рабство повигонити-/ Звелів оголосити всьому місту я - / Не вільно ні ховати, ні оплакувать,/ Лише без похорону ,на поживу псам. Так ухвалив я.." Антігона запропонувала Ісмені , попри Креонтів наказ, таки поховати тіло Полініка, але та не наважилась. Утім, це не зупиняє Антігону , у дилемі "бути чи не бути" вона обирає шлях вірної загибелі , проте не скоряється нелюдському наказу деспота. Коли Креонт дізнався, що його наказ хтось порушив і тіло Полініка таки поховане, він поставив вимогу: або вартові знайдуть винуватця,або будут страчені самі. Проте, поховавши брата, Антігона навіть не думала ховатися від покарання. Її приводять до тирана Фів, і той допитує її особисто . Саме в цьому діалозі добре виявляється майстерність драматурга(бездоганна логіка аргументації, блиск полемічних прийомів), так і суть концепції твору:

Креонт: Ти знала,що робить це заборонено?

Антігона: Звичайно.. Як не знати? Скрізь це оголошено.

Креонт: І все ж наказ переступить посміла ти?

Антігона: Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені

І не богів підземних правда вічная, 

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

Богів закон одвічний, хоч неписаний...

У словах Антігони чітко позначена антитеза: з одного боку , свавільне розпорядження Креонта, з другого боку - "богів підземних правда вічная"

З точки зору еллінів, жорстоке розпорядження Креонта не мало сили закону, а було примхою свавільника і деспота, котрий упивався своїм єдиновладдям, ігноруючи думку підданців. Антігона докоряє Креонтові за небажання враховувати думки підданців і прагнення говорити і робити лише те,чого бажає і що вважає правильним особисто він. А ця риса притаманна не демократичним Афінам, і не еллінсським полісам взагалі , а необмеженій монархії, східній деспотії.

Тож, якщо Антігона, всотавши дух вільної Еллади, репрезентує парадигму європейських цінностей, то її земляк Креонт нагадує деспотів східного, азійського штибу, які мають ніким і нічим не обмежену одноосібну владу. Отже "Антігона" - це ще й гімн перевазі законності над свавіллям, народовладдя над тиранією, європейського вільнолюбства над східним раболіпством.

Образ в новому та новітньому мистецтві[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 3-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2014. — С. 133-141.