Крістоф Віллібальд Глюк

Хрістоф Віллібальд Глюк нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck
Відомості
Дата народження	2 липня 1714(1714-07-02)
Місце народження	Ерасбах, Баварія
Дата смерті	15 листопада 1787(1787-11-15) (73 роки)
Професія	Композитор

Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck * 2 липня 1714 — † 15 листопада 1787) — німецький композитор, представник музичного класицизму. Автор 107 опер, К. В. Глюк вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом — він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва. Разом з віденським балетмейстером і лібретистом Г. Анджоліні він створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Глюк був також видатним оперним диригентом. Діяльність Глюка сприяла підвищенню рівня оперного виконавства, тому що композитор ставив перед артистами складні й відповідальні завдання.

Біографічні відомості

Народився в Ерасбасі (Баварія). У 1726 році пішов у єзуїтську колегію в чеському місті Комотау, де він провчився 6 років і співав у хорі шкільної церкви. В ці роки Глюк оволодів грецькою й латинською мовами, ознайомився з античною літературою й поезією, що в класичну епоху було необхідно оперному композиторові, адже оперне мистецтво ґрунтувалося переважно на античній тематиці.

1746 року Глюк переїжджає в Лондон. В Англії він написав опери-серіа «Артамена» й «Падіння гігантів».

Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в області французької комічної опери для французького театру у Відні, куди він переїхав після перебування в ряді інших країн. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений Орденом Золотої шпори, він отримав його від папи Бенедикта XIV.

5 жовтня 1762 року у Відні була поставлена опера «Орфей» Глюка на текст Кальцабіджи. Ця опера вважається початком оперно-реформаторської діяльності композитора. Через п'ять років після «Орфея», 16 грудня 1767 року там же, у Відні, відбулася перша постановка опери Глюка «Альцеста». В «Альцесті» композитор ще більш послідовно, ніж в «Орфеї» втілив свої музично-драматичні принципи. Живучи й працюючи в 60-і роки у Відні, Глюк відбив у своїй творчості особливості складного в цей період віденського класичного стилю.

У квітні 1774 року в Парижі відбулася перша постановка нової опери Глюка «Іфігенія в Авліді», французьке лібрето якої написано Дю Рулле по трагедії Расіна тієї ж назви. Ця постановка викликала бурхливу реакцію в музичному світі.

Оперна реформа

Художні принципи Глюка мали різноманітні джерела й сформувалися в результаті нового трактування гуманізму античної грецької трагедії (Евріпід). Велику роль у підготовці оперної реформи Глюка зіграли ідеї французьких енциклопедистів (особливо Д. Дідро і Ж. Ж. Руссо) і німецьких просвітителів (І. І. Вінкельман, Г. Е. Лессінг), образи сучасної композиторові літератури (Ф. Г. Клопшток). Свої музично-естетичні погляди Глюк виклав у передмовах до опер «Альцеста», «Парис і Єлєна», до паризької редакції опери «Орфей і Еврідіка», а також у ряді опублікованих листів, у тому числі до академіка Ж. Б. Сюару (1777). Вирішальним для творчості Глюка стало спілкування композитора з італійськими прихильниками відновлення опери-серіа — інтендантом Віденської палацової опери графом Дж. Дураццо та Р. Кальцабіджі — італійським поетом і драматургом, лібретистом опер «Орфей і Еврідіка», «Альцеста», «Парис і Єлєна».

Діяльність Глюка і Кальцабіджі була спрямована проти схематизму лібрето, стандартності форм. Глюк і його лібретист прагнули й високої ідейності, до вираження в опері «сильних пристрастей», простоти й правдивості художніх образів. Глюк вбачав мету музики в тому, щоб «супроводжувати поезію, підсилювати вираження почуттів і надавати великий інтерес сценічним ситуаціям». Підвищуючи драматургічне значення музики, Глюк прагнув до органічної єдності всіх компонентів опери. Постановка в Парижі опер Глюка викликала запеклу боротьбу думок. Проти Глюка виступили прихильники французької опери (що сформувалася у творчості Ж. Б. Люллі, Ж. Ф. Рамо) і прихильники італійської опери (представленої Н. Йоммеллі, А. Саккіні, Н. Піччінні). Приїзд Н. Піччінні в Париж (1776), який був спеціально запрошений супротивниками Глюка, став початком «війни глюкістів і піччінністів», що в умовах 70-х р. 18 ст. була відбиттям загостреної ідеологічної боротьби у Франції. Ця боротьба мала ряд аспектів: суперечки про «перевагу» італійської або французької опери, про національну своєрідність французької музики, про закони оперного мистецтва, які нібито «порушив» Глюк. У боротьбі з «піччінністами» перемогу одержав Ґлюк. Вплив «оперної революції» Глюка випробував у своїй творчості і сам Н.Піччінні.

Творчість

Глюк є автором 107 опер, серед яких найвідоміші — «Орфей і Еврідіка», «Альцеста», «Іфігенія в Тавриді». Ці твори характеризуються глибоким ідейним змістом, прагненням до вираження сильних почуттів, людяністю, сполученням піднесеної простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора з'явилося підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задуму. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, Глюк поєднував окремі епізоди опери у більш ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, значно драматизував і підвищив роль хору й оркестру. По-новому трактував композитор й увертюру, розглядаючи її як «вступний огляд змісту» (особливо показова в цьому змісті увертюра до «Іфігенії в Авліді»).

У висліді корінних перетворень опери-серіа Глюк створив класичний тип музичної драми. Глюк передбачив ряд важливих рис наступного часу — інтонації епохи Великої французької революції і деякі елементи музичного романтизму. Він вплинув на творчість Л. Керубіні, Г. Спонтіні, Л. ван Бетховена, а потім Г. Берліоза, Ф. Ліста й особливо Р. Вагнера.

Література

• Gaspare Scuderi Orfeo; guida attraverso il dramma e la musica, 1924.
• Рыцарев С. Кристоф Виллибальд Глюк. — М.: Музыка, 1987.
• Кириллина Л. Реформаторские оперы Глюка. — М.: Классика-XXI, 2006. 384 с. ISBN 5-89817-152-5

Джерела і посилання

• Музична енциклопедія, М., 1973—82
• Крістоф Віллібальд Глюк: ноти на сайті ChoralWiki (англ.)
• Ноти в архіві Werner Icking Music Archive
• Christoph Willibald Gluck: Ноти творів на сайті International Music Score Library Project (англ.)