Битва на річці Бойн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на річці Бойн
Славна революція
BattleOfBoyne.png
Ян Вік. «Битва на річці Бойн»
Дата: 11 липня 1690 року
Місце: Бойн
Результат: Поразка Якова II
Сторони
Ірландія,
Франція
Англія,
Шотландія,
Голландія
Командувачі
Яків II Вільгельм III
Військові сили
23500 36000
Втрати
Близько 1500 вбитих Близько 750 вбитих

Битва на річці Бойн (англ. Battle of the Boyne, ірл. Cath na Bóinne) — найбільша битва в історії Ірландії, вирішальний бій у ході Славної революції.

Битва відбулась між арміями скинутого короля Якова II та Вільгельма III Оранського, що зійшов на престол й доводився Якову племінником і зятем. Обидва короля командували своїми арміями.

Битва відбулась 1 липня 1690 року (11 липня за новим стилем) на східному узбережжі Ірландії поблизу міста Дрохеда, війська супротивників знаходились на протилежних берегах річки Бойн. Армія Вільгельма III здобула перемогу над армією Якова II, яка складалась в основному з ненавчених ополченців.

Армія Вільгельма III[ред.ред. код]

Армія Вільгельма на момент битви налічувала 36 000 солдат, склад війська був багатонаціональним, найбільш навчені солдати були з Данії та Нідерландів, озброєні кременевими рушницями. У шотландські й англійські полки не мали достатньої довіри з боку Вільгельма III, сам він був за культурою нідерландцем і вважав британські війська політично ненадійними, оскільки ще за рік до битви Яків II був їхнім королем. Близько 20 000 солдат перебували в Ірландії ще з 1689 року, до моменту битви Вільгельм прибув на чолі 16-тисячної армії. Війська Вільгельма були більш професійними, краще навченими та з кращим спорядженням, ніж у Якова II. На боці Вільгельма воювали кілька полків французьких гугенотів.

Армія Якова II[ред.ред. код]

Армія Якова II налічувала 23 500 солдат. У нього було кілька французьких полків, наданих Людовіком XIV, загальною чисельністю 7000 солдат. Решта війська була ірландськими ополченцями, найбільш навченими з яких була ірландська кіннота з колишніх ірландських дворян, залишених без землі англійцями.

Битва[ред.ред. код]

Битва на річці Бойн, Ян ван Хатченбург

Вільгельм висадився 14 червня в Ольстері й почав рухатись через всю Ірландію на південь для взяття Дубліна. Очікувалось, що якобіти зустрінуть війська Вільгельма поблизу міста Ньюрі, на сучасному кордоні Ірландії та Північної Ірландії, проте Яків II лише затягував час і готувався до битви на підступах до Дубліна біля річки Бойн. 29 червня війська Вільгельма досягли річки Бойн. За добу до битви чудом вцілів сам Вільгельм III, його було поранено вогнем якобітської артилерії під час огляду броду на річці, яким його війська мали переправитись через річку.

Битва тривала упродовж всього дня 1 липня. Вільгельм надіслав чверть свого війська для переправи поблизу селища Слейн, Яків II остерігаючись атаки з флангу надіслав назустріч військам Вільгельма III половину своїх військ з більшою частиною артилерії. Але через вузьку ущелину противники так і не змогли стати до бою, провівши майже всю битву без руху. На думку істориків, саме ця помилка Якова II і привела до його поразки.

На головній ділянці битви піхота Вільгельма III, яку підтримував вогонь артилерії, пробилась через брід на річці, але була успішно атакована ірландською кіннотою. До підходу кавалерії Вільгельма III деякі частини утримували ірландську кінноту, яка намагалась перетнути річку, після чого Вільгельм здійснив контратаку піхотою. Цей етап битви став переламним. В ході цього етапу загинули двоє командувачів Вільгельма III — герцог Шомберг і Джордж Волкер. Війська Якова II відступили й були перегруповані неподалік від поля битви, де знову успішно відбили атаку Вільгельма, але невдовзі були змушені остаточно відступити.

Втрати[ред.ред. код]

З близько 50 000 комбатантів на річці Бойн загинуло близько 2000 чоловік, дві третини з яких — якобіти. Настільки мала кількість загиблих для такої битви пояснюється тим, що основні втрати у той час відбувались під час переслідування військ, що відступали. У битві ж на Бойні переслідування не було організовано належним чином, а вжиті спроби були успішно контратаковані ірландською кіннотою.

Підсумок[ред.ред. код]

Війська Якова II успішно, без особливих втрат, відступили, але були сильно деморалізовані, багато піхотинців дезертирували. За два дні після битви у Дублін урочисто увійшли війська Вільгельма III. Якобіти залишили Дублін без бою, перетнули річку Шаннон й укріпились у Лімерику, де й були взяті в облогу. Незважаючи на добрий стан війська, Яків II залишив своїх та поїхав у вигнання до Франції, де прожив до самої смерті у 1701 році. Ірландці були вкрай розчаровані безславною поразкою і втечею Якова II, в народі у нього донині збереглось прізвисько ірл. Seamus a' chaca, у буквальному перекладі «Джеймс лайно». Самі ірландці бились до 1791 року.

Релігійна війна[ред.ред. код]

У цієї битви був також релігійний підтекст. У надії на відновлення прав, на боці католика Якова II виступило багато ірландців-католиків, які втратили своє майно й земельні наділи після вторгнення Олівера Кромвеля. На боці ж Вільгельма III в основному були англійські протестанти.

12 липня у Північній Ірландії[ред.ред. код]

12 липня протестантами Північної Ірландії на знак перемоги над католиками щороку відзначається свято у багатьох містах. Останнім часом марші Ордену Оранжистів спричиняють все більше конфліктів, оскільки їхній маршрут проходить кварталами, населеними католиками.

Поислання[ред.ред. код]