Олівер Кромвель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олівер Кромвель
Oliver Cromwell
Олівер Кромвель
Прапор
1-й лорд-протектор Англії, Шотландії та Ірландії
16 грудня 1653 — 3 вересня 1658
Попередник: Карл I (Англія)
Карл II (Шотландія)
Наступник: Річард Кромвель
 
Віросповідання: Конгрегаціоналіст
Народження: 25 квітня 1599(1599-04-25)
Хантінгдон
Смерть: 3 вересня 1658(1658-09-03) (59 років)
Прапор Великої Британії (1651-1658) Лондон
Батько: Роберт Кромвель
Мати: Елізабет Стюарт
Дружина: Елізабет Буршир
Діти: Роберт Кромвель

Олівер Кромвель
Бриджит Кромвель
Річард Кромвель
Генрі Кромвель
Елізабет Кромвель
Марія Кромвель
Френсіс Кромвель

 
Автограф: Автограф

О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell) (*25 квітня 1599 — †3 вересня 1658) — лорд-протектор Англії в 16531658 роках, лідер пуритан. Військовий керівник громадянської війни в Англії, прибічник парламентаризму, один з організаторів армії парламенту Англії в боротьбі з королівською армією під час Громадянської війни.

Парламент[ред.ред. код]

Кромвель став членом парламенту 16281629 років від Хантінгдону. Записи парламенту показали лише одну його промову. Після розпуску парламенту Карлом I у 1629 король правив країною протягом 11 років без парламенту. Коли Карл I зіткнувся з шотландським повстанням, відомим як Єпископські війни, йому довелося зібрати парламент у 1640 через нестачу коштів. Кромвель повернувся до парламенту, але збори тривали тільки три тижні, та стали відомі як «Короткий парламент».

3 листопада 1640 знову було скликано парламент, що став відомий як «Довгий парламент». Олівер Кромвель брав участь як депутат від Кембриджа. Він налагоджував сімейні та релігійні зв'язки з представниками палати лордів та палати громад.

Військова кар'єра[ред.ред. код]

На початку Англійської громадянської війни Кромвель почав свою військову кар'єру, очоливши кавалерійський загін із 60 вершників, відомий як «Залізнобока кавалерія», який став основою його Армії нового зразка. Лідерство Кромвеля у битві під Марстон-Муром (1644) привело його до великого піднесення. Кромвель виявився талановитим полководцем. Його війська одну за одною отримували перемоги над прибічниками короля, саме армія Кромвеля вщент розбила Карла I у вирішальному бої при Незбі 14 червня 1645 року. Як лідер парламентської коаліції та командир армії Нової моделі (також відомої, як «круглоголові»), Кромвель переміг короля Карла I, поклавши край домаганням монарха до абсолютної влади. Олівер Кромвель, отримавши певні повноваження, скасував верхню палату парламенту та призначив раду зі своїх бойових соратників-протестантів.

За нового лідера, Олівера Кромвеля, було прийнято такі поправки: були заборонені дуелі у армії, дозволявся цивільний шлюб, все королівське майно передавалося до державної скарбниці. Кромвель також мав титул генералісимуса.

Проте, взявши владу до рук (отримавши новий титул лорд-протектора), Кромвель почав наводити суворий порядок, встановлювати свою диктатуру. Він жорстоко придушив повстання в Ірландії та Шотландії, розділив країну на 12 військових губернаторств на чолі з підзвітними йому генерал-майорами, ввів охорону головних доріг, налагодив систему оподаткування. Гроші на фінансування перетворень були стягнути з переможених прибічників короля.

Під час свого правління Олівер Кромвель уклав мир із Данією, Швецією, Голандією, Францією, Португалією. Він продовжив війну з давнім ворогом Англії — Іспанією. Послідовністю та непорушністю Кромвель домігся того, що у Європі шанували й Англію і його главу — лорд-протектора. Після встановлення у країні порядку, Кромвель дозволив обрати парламент. Він відмовився прийняти корону і був визнаний гідним самим призначити наступника, нового короля.

До самої смерті Кромвель був популярним серед народу, зокрема завдяки іміджу «народного» політика на противагу респектабельним дворянам та королю. Особливе значення мала абсолютна непідкупність Кромвеля. Кромвель постійно був під охороною (існувало кілька підрозділів, постійно змінюваних одне одним за графіком чергування) і найчастіше змінював місця нічлігу.

При Кромвелі Англія залишалася республікою. Після його смерті лорд-протектором став його старший син Річард, а самого Олівера поховали із надзвичайною пишністю. Але саме тоді в країні почався справжній хаос: сваволя чиновників і заворушення — оскільки влада була зосереджена серед військових людей. Депутати побоювалися перспектив такого становища у країні й швидко закликали на трон сина недавно страченого ними короля Карла I — Карла II. Після цього тіло Кромвеля викопали із могили і стратили на шибениці, як державного зрадника.

Дозвіл іудаїзму і лихварства[ред.ред. код]

Іудеї, які проживали у Англії, займалися лихварством, яке було заборонено іншими релігіями. Король Англії Едуард I у 1275 р. видав Єврейський статут, який забороняв лихварство і для іудеїв і змушував їх зайнятися іншими професіями. У 1290 році він видав Едикт про вигнання, згідно з яким іудеї виганялися з Англії, і більше трьох з половиною століть їм було заборонено мешкати у державі.

Лідер амстердамської єврейської громади рабин Менаше Бен-Ісраель пише «Смиренне Звернення до Лорда-протектора Англії, Шотландії та Ірландії в ім'я Єврейської Нації». У вересні 1655 р. він прибуває до Лондона, де Кромвель бере його під своє заступництво і навіть призначає йому пенсію. У швидкому поверненні на британські острови Менаше бачив здійснення давніх пророцтв. У своїй книзі «Мікве Ісраель» (Збори Ізраїлю) він писав: «Ще до геули, кінцевого позбавлення єврейського народу, здійсниться сказане в Торі: „І розпорошить тебе Бог від краю землі і до краю землі“(Дваро 28:64) — і потраплять сини Ізраїлю в своїх поневіряннях на „край землі“, в Англію». Його надії на успіх були засновані на переконанні, що англійські пуритани поділяли мілленарізм голландських кальвіністів, що для настання 1000-річного царства іудеї повинні бути розсіяні по всіх країнах.

31 жовтня рабин Менаше Бен-Ісраель звернувся до ради з петицією із семи пунктів, у якій, зокрема, закликав дозволити повернення іудеїв до Англії.

Це питання обговорювалося на скликаній Кромвелем у Вайтхоллі з 4 по 18 грудня конференції політиків, юристів і теологів. Більшість учасників конференції піддали пропозицію Кромвеля критиці, тому розгніваний лорд-протектор розпустив збори і дозволив іудеям повернутися до Англії неофіційно.

Автограф Кромвеля 1651
Автограф Кромвеля 1657 (тремтячою рукою)

У результаті зусиль рабина Менаше Бен-Ісраеля і Кромвеля у 1656 році Марани, які прибули до Англії з торгових справ, відкрито повернулися в іудаїзм і отримали дозвіл на проведення своїх богослужінь. А у 1660 р. іудеї отримали право вільно селитися на британських островах і займатися лихварською діяльністю.

Посилання[ред.ред. код]