Блудний син (Босх)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Блудний син»
Jheronimus Bosch 112.jpg
«Блудний син»
нід. De marskramer
Творець: Ієронімус Босх
Час створення: після 1494 чи близько 1510 року
Розміри: діаметр тондо 71 см
Матеріал: дерев'яна стулка, олійні фарби
Зберігається: Роттердам, Нідерланди
Музей: Бойманс ван Бенінген

«Блудний син» (нід. De marskramer) або «Паломник» — умовна назва картини, яку створив нідерландський художник Ієронім Босх (1450–1516).

Опис твору[ред.ред. код]

Довгий час картину вважали окремим твором, який і продавали на аукціоні. Розглядання картини як окремого твору примусило і її сюжет трактувати к притчу про блудного сина. Тому стара назва картини «Блудний син».

Постоялий двір, частина картини ліворуч.

Повз глядачів повільно крокує худорлявий подорожній з плетеним коробом за плечіма. Стара версія сюжету примушувала вважати, що це блудний син (не від слова блудити, а від слова мандрувати), кортий вимушено покидає родинний будинок, що перетворився на гріховний будинок розпусти.

Художник ретельно відтворив всі ознаки занепаду колись справної оселі. Не оминув ні роздертої солом'яної стріхи, яку заливатимуть дощі і сприятимуть руйнаціям зсередини, ні побитого вікна з напіввідірваними ставнями, ні порожної діжки, яку забули прибрати. Ще більші ознаки занепаду демонструють мешканці напівзруйнованої оселі. Старий в капелюху пішов до вітру, ледь зайшовши за кут споруди. В дверях солдат, не чекаючи нагоди, хапає за груди і пестить чергову подружку, не соромлячись свідків. Та й сама пара демонструє байдужість до оточення. Але вищого щаблю байдужості дійшла самотня жінка, що виглядає на подвр'я з вікна. Вона як сліпа, що скам'яніла в темряві і не здатна роздивитись ні купи гною з курями, ні свиней на дворі, ні свинської поведінки мешканців, що дійшли межі чи то розпусти, чи то вже напівбожевілля. До подорожнього з коробом, якщо то молодший син, що покидає рідну оселю, нема ні жалю, ні уваги у жодного з персонажів картини (хіба так прощаються з рідним сином?).

Інтерпретації сюжету[ред.ред. код]

Це якось не укладалось в біблійну притчу, де молодший син отримав частину родинного спадку і пішов геть, аби, як виявилось, змарнувати отримане майно. В родині з ознаками морального та економічного занепаду вже нама що наслідувати. На якесь інше призначення споруди натякав і прапор з зображенням білого гуся — символу хтивості. Цей прапор ні до чого в родинному маєтку. Нема вказівок і на другого сина, брата блудного сина. А солдат зі служницею в дверях оселі не схожий на старшого брата, що залишався вдома і ревно працював в полі, не маючи від батька дарунків чи схвального слова.

Зовнішні стулки вівтаря «Віз сіна», Прадо, Мадрид.

Нова версія сюжету виникла після 1972 року, коли зробили дендрологічний аналіз, котрий запропонував дослідник Філедт Кок (Filedt Kok). Аналіз і довів, що три різні картини (відомі як «Човен дурнів», «Алегорія ненажерливісті і хтивості» та «Смерть користолюбця») були створені колись на єдиній дошці, яку датують 1493–1494 роками. Отже, так званий «Блудний син» лише частина колишнього твору художника, можливо, триптиха. Триптих (?) створювався частинами, тому його датують від 1494 до 1510 року. На пізній період створення так званого «Блудного сина» вказує і відсутність дрібних, надто активних, фантастичних потвор, яких забагато в композиціях раннього Босха, і цікавість старого художника до суворого, фактично брутального реалізму і зображень пейзажів.

За новою версією, художник подав алегоричне зображення «Паломника». І покидає домівку не блудний син, а паломник, що без жалю покинув постоялий двір, котрий безсоромні люди перетворили на осередок гріхів. У часи Босха людське життя метафоричнно вважали подорожжю, паломництвом, довгим шляхом людини до спасіння з подоланням перешкод і солодких гріхів. Саме таким постає і паломник на зовнішніх стулках уславленого вівтаря Ієроніма Босха з назвою «Віз сіна», що зберігає музей Прадо. Але вівтарі Ієроніма Босха в своїй більшості призначалися не для церков, а для домівок і маєтків забезпечених і дещо освічених громадян. Звідси стільки відступів від канонів і традицій, сміливих режисерських ходів талановитого і песимістичного митця, що наче за замовчуванням спілкується з посвяченими на зрозмілій тільки їм мові. Тому картини Ієроніма Босха лякали дурнів і профанів і пропонували замислитись розумним, обізнаним і чутливим. Босх не був у полоні пластичної краси людини і людського тіла, як митці-італійці, бо сформувався в країні, де пласична краса давно поступилася брутальній реальності, вдосконаленням душі, пошукам важких відповідей на болючі проблеми сьогодення. Босх серед тих, хто мріяв про спасіння і рай, але постійно бачив внутрішнім зором пекло і покарання людей за гріхи. Недарма вважали, що лише Босх та італієць Данте бачили внутрішнім зором пекло чи навіть бували там і повернулись на землю.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]