Таро (карти)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Карти Таро (від фр. Le Tarot, італ. tarocchi) — колода із 78 карт, що з'явилася у середньовіччі, що використовується в наші дні, переважно, для ворожіння. Карти Таро є системою графічних образів, які можуть бути оформлені як колода карт, коли вони використовуються для гри або ворожіння, а також можуть бути просто набором графічних образів (або навіть словесних описів образів), коли вони використовуються як символи.

Значення[ред.ред. код]

Французьке слово «Таро» означає назва гри в карти (варіант Веселки). Крім французької мови у світі існують також інші мови в яких літера «Т» в кінці слова не читається. Крім того, нижче по тексту дається легенда про походження слова «ТАРОТ»; це слово єгипетського походження, а отже закінчення «от» говорить лише про множину жіночого роду. Італійське назву «Таро» — «Тароккі», — застосовується до колоди з 78 карт, що складається з 4 мастей по 14 карт кожна та 22 символічних карт-картин що відповідають за козирі. Окультист XIX століття Еліфас Леві (Альфонс Констан) вважав Таро «сумою всіх наук, ключем до відповідей на всі питання».

Опис колоди карт Таро[ред.ред. код]

Карти типової колоди Таро поділяються на дві великі групи: на козирі, так звані Старші аркани, і на Молодші аркани. Саме слово аркан походить від латинського слова arcanum, що означає «закритий», «таємний». Цей термін щодо Таро ввів французький окультист Поль Крістіан (1863), а поділ арканів на старші (мажорні) та молодші — французький окультист Елі Стар (1888).

Карти Таро з колоди Вісконті-Сфорца

Колода карт Таро може бути «скороченою», що складається тільки з козирів та «Дурня» (Старших Арканів), і «повної», що має також карти, що відносяться до чотирьох мастей (Молодші Аркани). У мастях виділяються фігурні та номерні карти, кількість та оформлення яких можуть мінятися. Присутність «Дурня» («Блазня», «Крокодила» та ін.) є необхідною, але не достатньою ознакою Таро. Кількість та сюжети козирів можуть мінятися.

Карта «Папесса» або «Жриця» з Колоди Вісконті-Сфорца

До козирів відносяться 22 карти, кожна з яких має свою оригінальну назву. Їхні зображення, назви та приписувані значення арканів у кожній колоді свої. В різних окультних школах розроблені також різні системи нумерації Старших арканів, їх астрологічних, алфавітних та інших «езотеричних» збігів. З цієї причини представники окремих шкіл сперечаються про те, чия система є «правильною». У класичному (найпоширенішому) варіанті козирі мають назви: «Дурень» («Блазень»), «Маг», «Жриця», «Імператриця», «Імператор», «Іерофант», «Закохані» («Вибір»), «Колісниця», «Справедливість» («Правосуддя»), «Пустельник», «Колесо Фортуни», «Сила», «Повішаний», «Смерть», «Помірність» («Час»), «Диявол», «Вежа», «Зірка», «Місяць», «Сонце», «Страшний суд» («Суд»), «Світ».

Решта 56 карт, Молодші аркани, поділяються на чотири масті: жезли (палки), мечі, кубки (чаші), монети (пентаклі, диски). Таким чином, в колоді є по 14 карт кожної масті. З них 4 картки — фігурні картки, або так звані карти двору, на яких зображуються люди: король, королева, принц і паж (принцеса). Решту 10 карт масті є очковими, тобто мають вартість від одного очка до десяти. Одноочкові картки інакше називають тузами.

Походження Таро[ред.ред. код]

Існує легенда, що у Стародавньому Єгипті був храм, в якому було 22 кімнати, а на стінах кімнат були зображені символічні картини, від яких згодом виникли Великі Аркани Таро. [1] [2]

Інші дослідники вважають, що Таро виникло з Каббали (двадцять дві букви та десять Сефірот Каббали — основа системи Таро) і вважають вихідною точкою в історії Таро 300 рік нашої ери — приблизно дату створення «Сефер Йеціра», фундаментальної праці по Каббалі. [3]

Карти Таро з'явилися в Італії на початку XV століття (1420—1440). Колоди, що дійшли до нас з тих часів являють собою розкішні картки ручної роботи, виконані для аристократії. На сьогоднішній день немає достовірної інформації про те, що карти з'явилися раніше. Іноді історію Таро намагаються розпочати з 1392 року, оскільки існує датований ним запис, згідно з яким у Жакміна Грінгоньє була замовлена колода карт для французького короля Карла VI, і деякі з цих карт до сих пір зберігаються у Парижі. Однак колода, що зберігається у Національній Бібліотеці — це колода ручної роботи кінця XV ст. північно-італійського типу. Тому, можливо, замовлена для короля колода була звичайною колодою для карточних ігор.

Тут відразу слід зробити зауваження, що переконання, ніби 52-карточна ігрова колода виникла від карт Таро — міф. Дійсно, найбільш ранньою документальною згадкою гральних карт є указ про заборону карткових ігор в Берні, датований 1367 роком. Але, як уже було відзначено, народження Таро прийнято датувати XV століттям, тобто пізнішим терміном. Для Європи того часу не було секретом, що звичайні гральні карти прийшли з ісламського світу, про що свідчить запис італійського живописця Ніколо Кавелуццо, зроблений у 1379 році в хроніках його рідного міста: «введена в Віттербо гра в карти, яка прийшла з країни Сарацин і звана там „наіб“». Ці ранні карти мали чотири масті: чаша, меч, монета та ключки для поло (які європейці сприйняли як палиці) і фігури, які складаються з короля і двох чиновників-чоловіків. Лише пізніше Таро додасть до цього набору жіночу фігуру та 22 оригінальних козиря. Що стосується гральних карт зі звичними для нас мастями (трефами, піками, червами, бубнами), то їх у вжиток введуть французи незадовго до 1480 року. Ті, хто стверджує, що гральні карти походять від Таро, переконані, що доказом цього є джокер. На їхню думку, це єдиний вцілілий козир Таро («Шут»), а інші козирі були скасовані. Але, мабуть, це так само є хибною думкою. Джокер виник в США близько 1857 року і використовувався в якості т.зв. «дикої» карти в покері, або в якості старшого козиря у грі юккер.

Що стосується походження самої назви Таро, то відомо, що спочатку карти називалися «карти тріумфів (козирів)» (італ. carte da trionfi), однак біля 1530 р. італійське слово «tarocchi» (в од. ч. «tarocco») починає використовуватися, для того, щоб відрізнити гру з Таро від гри зі звичайними козирями (triumphs — trumps). Відразу ж відзначимо, як і звичайні гральні карти, Таро використовувалося саме в азартних цілях, а саме використовувалися в грі, що нагадує бридж. Ця гра була дуже популярна в Європі, у неї продовжують грати і зараз, особливо у Франції.

Таро як інструмент для пророкувань[ред.ред. код]

Точно невідомо, з якого моменту карти Таро стали використовувати не тільки для гри, але й при ворожінні. Однак перші документальні натяки на можливість співвідношення карт та людських доль відносяться до XVI століття. Деякі поети того часу, описуючи знаменитостей в хвалебних віршах, порівнювали людей з козирями Таро. Такі вірші іменувалися «tarocchi appropriati», і в одному випадку (1527 р.) вони відносяться до долі людини. Цікаво, що в 1540 році в Італії виходить книга «Ворожіння» (італ. «Le Sorti»), в якій автор, хтось Франческо Марколіно да Форлі, вказує простий спосіб пророкування за допомогою карт масті монет звичайної гральної колоди . Це найбільш ранній з відомих нам трактатів про ворожіння. Хоча колода Таро й містить аналогічні карти, поки що неможливо однозначно стверджувати, що Таро було в ті часи розвинутим інструментом ворожіння. Як видно, натяки на це хоча і є, але залишаються туманними. Говорити про Таро як про оформлену систему пророкувань, можливо лише починаючи з кінця XVI століття, оскільки є записи в Болоньї, датовані 1700 роком, в яких недвозначно описуються ворожильні значення карт Таро.

Таро та езотерична традиція[ред.ред. код]

Те, що карти Таро походять від звичайних гральних карт, ще не виключає можливості присутності в них герметичної, єретичної чи каббалістичної символіки, оскільки раннє італійське Відродження, що породило Таро, було часом великої інтелектуальної активності. Тому герметизм, астрологія, неоплатонізм, піфагорейська філософія та неортодоксальна християнська думка, процвітаюча тоді, могли залишити свій слід у символіці Таро.

Подібні символічні «сліди» в Таро наштовхнули пізніших дослідників на думку, що Таро походить від якихось стародавніх культур на зразок єгипетської чи вавилонської, що ця система являє собою таємне зведення мудрості минулого. Першими відомими нам дослідниками у цій області були Кур де Жеблен (Geblen) і граф де Мелле. У 1781 році виходить їх книга «Первісний світ», в останній главі якої як раз і стверджується, що Таро сходить до єгипетської традиції, хоча з історії виникнення карт нам відомо, що це не так. Як би там не було, але ця робота змінила долю Таро. З цих самих пір на колоду поглянули як на таємничу оккультну систему, а Таро Марсельске, використане в дослідженні, перетворилося на зразок, з якого потім малювали багато які інші колоди і на основі якої велися окультні дослідження. Зауважимо також, що у ранніх версіях Таро не було не лише астрологічних символів, букв івриту, але навіть номерів. Таким була, наприклад, колода Вісконті-Сфорца, датована 1428-роком, виготовлена в XV столітті (1428 р.) художником Боніфаціо Бембо до весілля Б'янки Марії Вісконті з Франческо Сфорца. Лише у 1470 році з'явиться колода карт Montegna, на якій були зображені класичні боги, а так само астрологічні символи.

Осібно в ряду дослідників символізму Таро стоїть вчитель математики та перукар Альєт, на якого ідеї книги де Жеблена справили велике враження. Альєт, присвятивши себе оккультним заняттям, розробив свою систему ворожіння по картах. В історії він відомий, як Еттейла, цей псевдонім був анаграмою власного імені дослідника.

Наступним після Жеблена і Мелле помітним дослідником оккультного значення Таро став Еліфас Леві. В 1856 р. в своїй роботі «Вчення і ритуал вищої магії» Еліфас Леві вперше пов'язує каббалу і Таро, ассоціюючи Старші аркани Таро з буквами івриту, а значить, і з шляхами Каббалістічного дерева. Саме цією схемою користувався С. Л. Макгрегор Мазерс при створенні колоди Таро «Золотої Зірки». У 1887 році Мазерс починає описувати езотеричні атрибути Таро у своєму манускрипті «Книга Т». Далі цим питанням займався Артур Едвард Уейт (Уайт), який у 1910 році публікує книгу «Ілюстрований ключ до Таро». Під його керівництвом Міс Помелла Колеман-Сміт, молода американка, що була в ордені «Золотої Зірки», намалювала нову колоду Таро, так звану колоду Райдера-Уейта.

Помітний внесок у дослідження цієї області вніс Алістер Кроулі, який в 1944 році видає свою «Книгу Тота», фундаментальну працю, присвячений символіці Таро, а так само їх каббалістичним і астрологічним відповідностям. Однак, незважаючи на величезний внесок у вивчення системи Таро (зокрема, створення власної колоди спільно з Фрідой Харріс) і він був не останнім значним дослідником Таро в сучасності. Їм був Тімоті Лірі, який додав 2 нові карти в колоду, а також надав системі Таро строгіше наукове значення. Появу Тіма і його дії пророкував Алістер Кроулі незадовго до своєї смерті.

Французька та англійська школи Таро[ред.ред. код]

Великі дослідники символіки Таро належать до однієї з двох шкіл: французької або англійської. Головне розходження шкіл полягає в тому, куди вони поміщають «Шута» у ряд Старших арканів.

Основоположником французької школи є Еліфас Леві. Згідно з поглядами цього табору дослідників, аркан «Блазень» слід розміщувати між арканами «Суд» та «Світ». У цьому випадку ряд старших арканів відкриває карта «Маг» і їй відповідає буква івриту «Алеф». Основоположник англійської школи, Мазерс, поміщає «Блазня», нульовий аркан, перед «Магом», оскільки нуль — є початок всіх інших чисел, як Ніщо, є прародитель усіх речей. У цій системі відповідності алеф, співвідноситься вже з «Блазнем».

Таро та психологія[ред.ред. код]

Явище універсальності карткового символізму добре показав Карл Густав Юнг, помітивши, що символіка Таро збігається з розробленою ним системою архетипів, а тому персонажі Таро являють собою образи, які як і образи міфологічні, загальнозначимі для людської психіки. Тому деякі психологи використовують образи, запозичені з Таро, щоб ідентифікувати стан клієнта з певним архетипом. Це дозволяє не тільки описати стан людини, але знаючи особливості даного архетипу, довгадувати сильні та слабкі сторони клієнта, які потім можуть бути проаналізовані. По суті, це нагадує те, що робили поети XVI століття. Звідси випливає, що символіка Таро, в силу її архетипічності, багаторівнева і має безліч варіантів розуміння: філософи бачать в ній один сенс, а провісники доль — інший.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Таро: теорія і практика. Повний опис системи Артура Едварда Уейта
  • Таро. Окультні значення, використання у передбаченні, методи гри, і т. д. С. Л. МакГрегор Матерс (1888 р.). Переклад з англійської.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Куманяева, Наїна (2006). Справжнє Таро Еттейли. Москва: Рипол Классик. с. 5,6,22,23,32,33,37. ISBN 5-7905-4736-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  2. Бартлет, Сара (2007). Таро: Повне керівництво з ворожіння на картах Таро. Кладезь-Букс. с. 16,18. ISBN 978-5-93395-195-7. 
  3. Куманяева, Наїна (2006). Справжнє Таро Еттейли. Москва: Рипол Классик. с. 6,7. ISBN 5-7905-4736-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]