Бойові отруйні речовини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бойові отруйні речовини — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих територіях, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Близько 70 різних хімічних речовин були використані як хімічна зброя в 20-му столітті. Знаходячись у бойовому стані, вони вражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірні покриви і рани. Бойовий стан — такий стан речовини, у якому він застосовується для досягнення максимального ефекту в поразці людей. Види бойового стану: пара, аерозоль, краплі.

Історія[ред.ред. код]

Випадки застосування отруйних речовин під час Першої Світової війни є першими зафіксованими порушеннями Гаазької декларації 1899 і 1907 р.р. Декларації забороняли «вживати снаряди, що мають єдиним призначенням поширювати задушливі або шкідливі гази». Посилаючись на точне формулювання декларації, Німеччина і Франція в 1914 р. застосовували не смертельні «сльозоточиві» гази, причому необхідно відзначити, французька армія зробила це першою, застосувавши в серпні 1914 р. гранати з ксілілбромідом.

22 квітня 1915 о 17 годині з боку німецьких позицій у поверхні землі між пунктами Бікштуте і Лангенмарк з'явилася смуга сіро-зеленуватого туману. Через кілька хвилин цей незвичайний туман гігантською хвилею накрив позиції французьких колоніальних частин. Солдати і офіцери, які знаходилися в траншеях несподівано стали задихатися: отруйний газ хлор, що утворив цей туман обпікав органи дихання, роз'їдав легені. Уражені газом падали, неуражені, безсилі перед отруйним газом і охоплені панікою, втікали. Німецькі війська на фронті шість кілометрів за п'ять хвилин випустили близько 180 000 кг хлору. У результаті газової атаки було уражено 15000 чоловік. Близько 5000 померло.

Класифікація[ред.ред. код]

Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії на організм:

  1. Нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, VX (Ві-Екс). Вони вражають нервову систему при дії на організм через органи дихання, при проникненні в пароподібному і краплинно-рідинному стані через шкіру, а також при потрапленні в шлунково-кишковий тракт разом з їжею і водою. Стійкість їх влітку більше доби, взимку — кілька тижнів і навіть місяців. Ці ОР найнебезпечніші. Для враження людини досить дуже малої їхньої кількості. Ознаками поразки є: слинотеча, звуження зіниць (міоз), утруднення дихання, нудота, блювота, судоми, параліч.
  2. Шкірно-наривні — іприт, Люїзит. Діють у краплиннорідкому, аерозольному й пароподібному стані. При влученні на шкіру ураження виявляється через 4-8 годин. У легких випадках спостерігається почервоніння шкіри з наступним набряком і сверблячкою. У важких випадках утворюються міхурці, які через 2-3 дні лопаються й утворюються виразки. При відсутності інфекції гояться через 10-20 днів.
  3. Загально-отруйної дії — синильна кислота, хлороціан. Уражують кров і нервову систему. При важкому отруєнні відчувається стиснення в грудях, почуття сильного страху, важкий подих, судоми, параліч подиху.
  4. Задушливої дії — Фосген; Дифосген. Проявляються через 4-6 годин у вигляді сильного кашлю й спазмів у бронхах. Ознаками поразки є солодкуватий, неприємний смак у роті, кашель, запаморочення, загальна слабкість.
  5. психогенної дії — Бі-Зет (Хінукліділ-3-бензілат), ЛСД (діетиламід лезергінової кислоти). Викликають тимчасові психози за рахунок порушення хімічної регуляції в центральній нервовій системі. При попаданні в організм ці гази здатні викликати також розлад руху, зору, слуху, галюцинації. Поведінка ураженого аналогічна поведінці хворого шизофренією. Газ Бі-Зет залежно від токсодози здатний присипляти людей і тварин.
  6. Подразнювальні — хлороацетонфенон, Сі-Ар (Дибензоксазепін), Сі-Ес (Хлоробензальмалондинітрил). Викликають хімічні опіки на слизуватих оболонках очей і верхніх дихальних шляхах.

За летючістю:

  • Стійкі ОР (Ві-Ікс, зоман, іприт) зберігають свою уражуючу дію від декількох годин до декількох днів і навіть тижнів після застосування.
  • Нестійкі ОР (фосген, синильна кислота, хлороціан) діють від декількох хвилин до двох годин.

За тактичним призначенням:

  • смертельні (для смертельної поразки чи виводу з ладу людей на тривалий термін), що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову систему і викликають психічні розлади).
  • дратівні.
  • навчальні.

Ознаки застосування[ред.ред. код]

У хімічних боєприпасах вони перебувають у рідкому або твердому вигляді. У момент бойового застосування ОР розпорошуються у вигляді крапель, пари (газів) або аерозолів (туманів і димів). При розриві снарядів, бомб, мін або ракет, начинених ОР, лунає удар, утворюється біла хмара. У випадку розсіювання за допомогою літака з'являється характерна смуга. На поверхні землі, будівель, одягу, рослин ОР осідають у вигляді маслянистих крапель, плям і патьоків. На поверхні води спостерігається масляниста райдужна плівка, а в снігові — поглиблення. Зелена трава жовтіє (буріє) і гине. При вдиханні зараженого повітря людина відчуває характерні запах і присмак.

Основні задачі застосування отруйних речовин[ред.ред. код]

  • уразити живу силу, аби знищити її чи тимчасово вивести з ладу, для цього використовують ОР нервово-паралітичної дії;
  • пригнітити живу силу, аби тимчасово зменьшити її боєздатність; це досягається використанням ОР шкіряно-наривної та нервово-паралітичної дії;
  • знесилити противника на значний проміжок часу завдяки використанню стійких ОР;
  • забруднити місцевість, аби змусити противника залишити позиції або утруднити його пересування по певній території.

Для виконання цих задач можуть бути використані: ракети, авіація, артилерія, хімічні фугаси.

Засоби захисту органів дихання[ред.ред. код]

Фільтруючі протигази і респіратори є основними засобами індивідуального захисту органів дихання, обличчя та очей від отруйних речовин (ОР), радіоактивного пилу (РП) і біологічних аерозолів. Принцип захисної дії їх заснований на попередньому очищенні (фільтрації), вдихуваного людиною повітря від різних шкідливих домішок. Найпростіший засіб захисту органів дихання — протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов'язка.

Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.