Бретонський націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прапор Бретані

Бретонський націоналізм — політична ідеологія, а також громадсько-політичний рух ув історичному регіоні Бретань (Франція), що ставить на меті створення і розвиток бретонської самостійної національної держави та/або захист національної (кельтської) самобутності. Бретонці вважаються однією з шести кельтських націй (разом із корнцями, ірландцями, менцями, шотландцями і валлійцями).

Бретонські націоналісти прагнуть отримати право на більше самоврядування у Франції, або ж узагалі відокремитись від неї. Також, одним з їхніх прагнень є запровадження бретонської як офіційної в ЄС, отримання представництва у ньому, ООН та решті міжнародних організацій.

Бретонський культурний націоналізм охоплює важливий мовний складник, зокрема мовці бретонської і ґалло прагнуть рівноправності цих мов у краю, поруч із французькою. Бретонський рух прагне породити культурне відродження через народну пісню й мистецтва на противагу все відчутнішим французьким культурним впливам. Велику увагу приділяється популяризуванню і відновленню серед загалу традицій і, що важливо, налагодженню міцних зв'язків з іншими кельтськими націями.

Бретонський рух сьогодення опирає свої заклики на живкість бретонських міфів, спогадів і символів, які в різних формах збереглися впродовж тривалого метрополійного французького домінування з часів інкорпорації Бретані через династичний союз у 1532 р.

Французька позиція відносно Бретані сильно варіюється: від надання Бретані самоврядування (т. зв. децентралізація) й до ще більшого обмеження терену в правах. Відоме колись французьке прислів'я «нема бретонця — нікому наплювати» може ілюструвати чимале упередження проти етнічних меншин навіть сьогодні, породжене їхнім минулим підпорядкованим статусом[1].

Історія й етапи розвитку, партії[ред. | ред. код]

Історія бретонського націоналізму ділиться на три етапи (брет. emsav):

  1. Доба від XIX-го століття і до 1914 року, початок і формування національного руху;
  2. Період 1914—1945, характеризується спершу витворенням руху в єдине ціле, а згодом його розкол. Коли під час Французької кампанії (1940) Німеччина захопила Францію, в національному русі стався розкол. Деякі бретонські лідери казали боротися й проти нацистських зайд, інші ж вирішили співпрацювати з німцями, як-от Емон Ропарз, сподіваючись здобути незалежність Бретані. У грудні 1943 року, членом комуністичної партії було вбито абата й бретонського борця за незалежність, Жана-Марі Перра, нібито за співпрацю з німцями. Емон Ропарз, натомість зумів утекти спершу до Вельсу, а потім й Ірландії, де жив до кінця життя. Після закінчення війни, з іще більшим запалом відновилися й колишні репресії проти етнічних бретонської культури й мови.
  3. Кінцевий, третій період — це час після Другої світової війни і супутнє йому відродження, яке починається з 1960-х років.

Існує кілька сучасних політичних партій, заснованих на бретонських націоналістичних поглядах, як-от:

  • Union Démocratique Bretonne (укр. Бретонський демократичний союз);
  • Breton Party (укр. Бретонська партія);
  • Emgann (укр. Бій);
  • Adsav (укр. Відродження).

Опит громадської думки[ред. | ред. код]

Згідно з опитуванням громадської думки, у 2013 році 18 % бретонців підтримували незалежність[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ентоні, Сміт. Книга: Нації та націоналізм у глобальну епоху. www.e-reading.club. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 10 лютого 2017.
  2. One in five Bretons want independence: poll. thelocals.fr. Архів оригіналу за 5 лютого 2017. Процитовано 11 лютого 2017.