Уельс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Уельс
Wales
Cymru

Національний девіз: «Cymru am byth» (валл.) (Уельс назавжди)
Розташування Уельсу в Європі.
Розташування Уельсу у Великій Британії .
Офіційна мова	Англійська, Валлійська
Столиця	Кардіфф
Найбільше місто	Кардіфф
Прем'єр-міністр	Родрі Морган
Територія  — всього	20,779 km²
Населення  — всього (2001)  — Густота	(3 у Вел. Брит.) 2,903,085 140/km²
Расовий поділ	97.9 % Білі Європейці 0.9 % Південні Азіати 0.6 % Мішані 0.4 % Китайці 0.2 % Негри
Валюта	Фунт Стерлінгів (£) (GBP)
Часова зона	0,+1 влітку
Національний гімн	«Hen Wlad Fy Nhadau» (Стара земля)

Уе́льс (Валлія, Кемрі^[1], валл. Cymru [ˈkəmrɨ] ^ді, англ. Wales [ˈweɪlz] ^ді) — одна з чотирьох складових Сполученого Королівства. Розташований на північному заході острова Велика Британія. Столиця — місто Кардіфф. Мешканці Уельсу звуться валлійці.

Уельс розташований на південному заході Великобританії, на сході межує з Англією, з трьох сторін оточений морем: на півдні це Бристольський канал (гирло річки Северн), на південно-заході — протока Святого Георга, на півночі й заході — Ірландське море, на північному сході — гирло річки Ді (Afon Dyfrdwy).

Формальна назва країни — «Князівство Уельс» (Principality of Wales, Tywysogaeth Cymru), однак її використовують рідко. Уельс ніколи не був суверенною державою в теперішніх кордонах. Щоправда, приблизно з 1057 по 1063 рік Гріфід ап Ллівелін володів практично всіма землями, що складають нинішній Уельс. Після смерті Гріфіда такого вже не було, й під час нормандського завоювання Західного Уельсу в 1282 році країну знову було поділено між кількома королівствами. 1400 року нащадок двох прадавніх королівських родів Уельсу, Оуен Гліндур, очолив повстання проти англійців і був проголошений королем Уельсу, однак повністю втратив підтримку до 1410 року і був змушений переховуватися. Валлійські закони не були повністю витіснено англійськими аж до 1542 року. Лише в 1955 році королева офіційно проголосила Кардіфф столицею Уельсу (до цього столиці в країні не було), хоча Принц Уельський зазвичай проходить інвестуру у валлійському замку Карнарвоні.

В 1997 році було утворено Національну асамблею Уельсу, що має право вносити поправки до законів, які приймає парламент Великобританії. В 2006 році прийнято другий Закон про управління Уельсом, за яким повноваження Національної асамблеї розширено.

[ред.] Походження назви

Назва «Уельс» походить від Wales, а те, у свою чергу, від Wealas, множини слова Wealh. Останнє слово є загальнонімецьким і походить, як видно, від назви племені вольків, тобто споконвічно воно позначало всіх кельтів. Пізніше, після того як германці увійшли в контакт із Римською імперією, воно стало позначати не тільки кельтів, але й людей, що говорять на латині, пізніше — романські мови (порівн. Валлонія в Бельгії, Валахія в Румунії). У Британії слово wealas позначало в першу чергу бритів, у тому числі валлійців і корнців (назва Корнволла містить той же корінь). Щоправда, у давньоанглійських пам'ятках є й приклади того, як цей корінь використовується стосовно римлян.

Валлійська назва Cymru походить від загальнобриттского *kom-brogi 'співвітчизники' (порівн. також кумбрійська мова, Камберленд). Від цього слова відбувається й латинська назва Cambria. Згідно з Гальфрідом Монмутським, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це варто визнати вигадкою.

[ред.] Історія

Докладніше у статті: історія Уельсу

[ред.] Ранній період

Люди заселили територію нинішнього Уельсу наприкінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідчення з'являються під час римської окупації Британії. У той час уельські землі були поділені між декількома бритськими племенами, самими численними й могутніми з яких були сілури на південному сході й ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Уельсі небагато фортів, самим західним з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і добували золото в Долейкоти (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися й у Північний Уельс, і одна з валлійських повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen) передає легенду, начебто один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом у Британії), був одружений на дочці місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінед^[2]. Під час римської окупації, приблизно в IV століття в Уельс прийшло християнство.

Після відходу римських військ із Британії (близько 410), романізовані брити створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії й нинішнього Уельсу виявилися більш стійкими. Зрештою, бритські королівства впали під ударами англосаксів і шотландців, але західним бритам вдалося закріпитися в Уельсі. Однак втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій.

Цей текст є перекладом поганої якості. Імовірно, він був виконаний за допомогою певної системи машинного перекладу кимось, хто не має достатніх знань з української мови. Будь ласка, знайдіть оригінальну статтю і вдоскональте цей переклад!

Приблизно в 540 році Гільда Премудрий писав^[3]:

До VIII століття східний кордон Уельсу більш-менш встановився. Традиційно вважається, що Оффа, король Мерсії, побудував величезний земляний вал на межі своїх володінь, щоб відокремити від Уельсу заселену в основному валлійцями частину Поуїса, що він завоював. Вал Оффи частково зберігся до наших днів, а валлійці дотепер іноді, прямуючи в Англію, кажуть, що перетинають Вал Оффи (croesi Clawdd Offa).

Найбільшими королівствами були Гвінед (північний захід Уельсу), Дехейбарт (південний захід) і Поуїс (схід і північний схід). Більшість їхніх правителів походили з дому Родрі ап Мервін. Хоча Уельс не становив єдиної держави, а королівства часто ворогували між собою (залучаючи на свій бік англійців, ірландців і скандинавів), країна була об'єднана загальною культурною спадщиною, а також зведенням законів, кодифікованих Хівелом Добрим.

[ред.] Після норманського завоювання

Землі, відступлені англосаксам, одержали назву Lloegyr (у сучасній мові - Lloegr)^[4]. У той же час починає розвиватися власне валлійська ідентичність, у текстах все частіше зустрічається слово Cymry 'співвітчизники'.

Замок Долвіделан, побудований Ллівелін ап Іорвертом на початку XIII століття, щоб охороняти одну з долин, що веде до Сноудонії.

Після норманського завоювання 1066 року уельські королівства, незважаючи на опір валлійських правителів, поступово потрапляли у залежність від східних сусідів. Вільгельм Завойовник спробував підкорити валлійців, створивши кілька потужних феодальних володінь на кордоні з Уельсом. Лорди так званої Валлійської марки переважно зберігали незалежність до часу правління Генріха VIII. Деякі валлійські правителі, такі як Оуайн Гвінед, Ріс ап Гріфід, Ллівелін ап Іорверт, у різний час поєднували під своєю владою значну частину країни, однак об'єднання Уельсу так і не відбулося. У 1282 році, після того як загинув Ллівелін ап Гріфід, що оголосив себе правителем усього Уельсу, а його брата було взято у полон і страчено, війська Едуарда I захопили всю територію Уельсу. Щоб контролювати місцевих мешканців англійці звели кілька потужних замків (зокрема, Кайрнарвон і Конуї на півночі Уельсу, біля королівської столиці Гвінеда Гарт-Келін). Останнім потужним повстанням було повстання Оуайна Гліндура, що трапилось на століття пізніше. Валлійська родина Тюдорів, що активно брала участь у війні Червоної й Білої троянди, в 1485 році стала царюючою династією в Англії. Остаточне юридичне злиття князівства Уельс із Англією відбулося за Генріха VIII після ухвали низки законів, згідно з якими валлійське право в Уельсі замінялося англійським.

[ред.] Новий час

Після входження Уельсу до складу Англії й скасування Валлійської марки відбувається поступове руйнування традиційних порядків: валлійські дворяни переймають спосіб життя англійських сквайрів, багато хто з валлійців переїжджає до Лондона, де досягають значних успіхів, як Джон Ді. Англійська мова заміняє валлійську не тільки в державному управлінні й судочинстві, у ході реформації і впровадження у Великобританії англіканства був зроблений переклад на валлійську мову Біблії і ряду богослужбових текстів (важливу роль тут відіграли Вільям Солсбері і Вільям Морган).

В XVII і XVIII століттях в Уельсі набирають силу різні рухи, у першу чергу методизм, при нонконформістських каплицях діють недільні школи з викладанням на валлійській мові. Наприкінці XVIII століття південь Уельсу стає одним із центрів Промислової революції: виявлення запасів вугілля, залізної руди і олова приводить до відкриття великих сталеливарних центрів Доулайс і Ківартва (Мертір-Тідвіл), а також вугільних шахт, які їх обслуговували. У пошуках роботи в долини Південного Уельсу прибуває багато людей як із самого Уельсу, так і з інших частин Великобританії й з Ірландії. У той же час багато хто з валлійців прямує в Англію, зокрема, у зростаючий порт Ліверпуль. В XIX столітті промисловість Південного Уельсу переорієнтується на видобуток вугілля для парових машин, що йде як на внутрішні британські ринки, так і на експорт: маркіз Б'ють підтримує розвиток Кардіффа, що стає найбільшим вугільним портом світу й найважливішим містом Уельсу. На півночі країни активно розвивається видобуток сланців для будівельної галузі. Багато міст на північному й західному узбережжі здобувають популярність як курорти (Лландідно, Ріл, Абердіви і ін.). Холіхед стає важливим транспортним центром як місце відправлення порома в Ірландію, він сполучується з Лондоном спочатку диліжансним, а пізніше — й залізничним сполученням.

Бурхливе зростання промисловості й приплив мешканців на південь Уельсу пов'язані з організацією робітничого руху. В 1830-х роках в Уельсі відбуваються два великих повстання: повстання в Мертір-Тідвіл 1831 року і чартистське повстання в Ньюпорті 1839 року. Вугільні долини південного Уельсу стали однієї з колисок чартистського руху, а пізніше - тред-юніонізму. Наприкінці XIX століття там же зароджується й набирає силу Лейбористська партія. Також в Уельсі були сильні позиції лібералів, найвідомішим з яких був виходець із Уельсу Девід Ллойд Джордж, котрий спочатку отримав популярність своєю діяльністю в національному й робітничому русі.

В XIX столітті набирає силу націоналістичний рух. Розвиток кельтології стимулює інтерес до валлійської історії й культури, створюється ряд патріотичних організацій, таких як «Молодий Уельс» (валл. Cymru Fydd), у роботі якого брав участь Ллойд Джордж, та Суспільство святого Давида. В 1893 році заснований Університет Уельсу з коледжами в Аберістуїті, Бангорі та Кардіффі, поширюється валлійська періодична преса. Деніел Оуен створює перші сучасні романи валлійською мовою.

Значне поширення в Уельсі набуває регбі, і збірна Уельсу домагається великих успіхів протягом XIX і XX століть.

[ред.] XX століття

На початку XX століття промисловий ріст Уельсу триває. 1914 року ухвалено закон, згідно до якого Церква Англії перестає бути державною церквою в Уельсі, однак він набуває чинності лише 1920 року, після закінчення I світової війни.

Після закінчення війни в Уельсі, як і по всій Великій Британії, відбуваються значні соціальні зміни, пов'язані, зокрема, зі збільшенням зайнятості жінок. З політичної точки зору триває зростання популярності Лейбористської партії. 1925 року заснована валлійська націоналістична Партія Уельсу на чолі з Сондерсом Льюїсом. З 1930-х років у зв'язку з великоюй депресією і скороченням експортних ринків починається занепад уельскої вугільної й металургійної промисловості.

У ході Другої світової війни ряд міст Уельсу, у першу чергу Суонсі, значно постраждали від нальотів німецької авіації.

Після війни триває занепад традиційної важкої промисловості, однак у цілому, як і в усій Великобританії, спостерігається зростання добробуту, зокрема, при участі валлійського представника лейбористів створюється Національна служба охорони здоров'я. 1953 року столицею Уельсу офіційно проголошено Кардіфф.

З 1960 року у суспільстві починають відігравати важливу роль питання націоналізму, що пов'язано, зокрема, зі знаменитою промовою Сондерса Льюїса «Доля мови» (валл. Tynged yr Iaith), після якої створюється Товариство валлійської мови (валл. Cymdeithas yr Iaith Gymraeg). Товариство провело ряд акцій цивільної непокори, вимагаючи дублювати дорожні покажчики валлійською мовою. Серед інших важливих подій можна назвати протести проти затоплення села Капел-Келін (де всі жителі говорили валлійською мовою) водосховищем, що постачало воду англійському місту Ліверпуль, і боротьбу за створення валлійського телеканала (відкритий в 1982 році). В 1979 році був проведений референдум про автономію й створення уельского парламенту, однак значна більшість виборців висловилися проти цього плану.

Плани уряду Маргарет Тетчер по приватизації вугільної галузі в середині 1980-х років привели до великомасштабних страйків у Південному Уельсі, однак протестанти не досягли своєї мети.

1993 року ухвалено закон про валлійську мову, відповідно до якого вона одержує в межах Уельсу рівний статус із англійською мовою; 2001 року перепис населення зафіксував збільшення числа людей, що володіють валлійською мовою. 1997 року проводиться повторний референдум про автономію, і незначна більшість проголосувала за створення уельскої Асамблеї. Робота Асамблеї почалася в 1999 році.

[ред.] Географія

Докладніше у статті: географія Уельсу

Уельс розташований на півострові на заході острова Великобританія. Загальна площа становить близько 20 779 км?. Довжина з півночі на південь - 274 км, із заходу на схід - 97 км. Уельс межує на сході з Англією, із інших трьох боків оточений морем. Загальна довжина берегової лінії - більш як 1 200 км. Біля берегів Уельсу розташовані острови, найбільший з них - Англсі (Ynys Mon) — на північному заході.

Жителі й промислове виробництво зосереджені, в основному, на півдні Уельсу, у містах Кардіфф, Суонсі, Ньюпорт і прилеглих місцевостях. Порівняно індустріалізовано і північний схід (район Рексхема); центр і північний захід залишаються аграрними районами.

Більшу частину Уельсу займають гори, особливо на півночі й у центрі. Вони утворилися під час останнього льодовикого періоду. Найвищі гори - в Сноудонії (Yr Eryri), гора Сноудон (Yr Wyddfa, 1085 м над рівнем моря) - найвища точка Уельсу. Гірський масив у центрі Уельсу називається Камбрійськими горами. Камбрійскі гори дали свою назву одному з періодів палеозоя - кембрію. На півдні розташовані гори Брекон-Біконз (Bannau Brycheiniog), вони молоді порівнянно з Камбрійскими й мають значні запаси вугілля.

Сноудон, найвища гора Уельсу

У середині XIX століття два видатних геологи — Мурчісоні та Адам Седжвік — вивчали геологію Уельсу, щоб визначити деякі принципи стратиграфії та палеонтології. Після цього два періоди палеозою - ордовик і силур - були названі на честь кельтських племен, що мешкали в цьому районі.

Уельс відкритий вітрам з Атлантичного океану, тому клімат там здебільшого морский. На західному узбережжі за рік випадає до 1270 мм опадів, на схід від гір — трохи менше (до 723 мм/рік), а в самих горах — більше (до 2540 мм/рік). Середня температура липня становить 15,6° С, січня — 5,6 °C.

Сучасний кордон між Англією й Уельсом досить довільний: загалом він був встановлений у XVI століття, на основі меж феодальних володінь. Протягом близько 64 кілометрів він досить точно проходить по валу Офи. Однак потім іде більш вигадливо: наприклад, поділяє село Найтон в Поуїсі та його залізничну станцію, робить село Чорч-Стоук фактично уельским анклавом в Англії й проходить прямісінько через село Лланімінех (так що місцевий паб частково перебуває в Англії, а частково - в Уельсі).

Більшу частину території Уельсу вкривають національні парки (Сноудонія, Брекон-Біконз, узбережжя Пембрукшира) і так звані «Місцевості видатної природної краси» (англ. Areas of Outstanding Natural Beauty), наприклад півострів Ґоуер.

[ред.] Адміністративний поділ

Докладніше у статті: Адміністративний поділ Уельсу

Області Уельсу

[ред.] Мешканці

відсоткова частка тих, хто володіє валлійською мовою, в різних графствах Уельсу

1905 (за ЭСБЕ) - 1,8 млн мешканців

1973 (за БСЭ) - 2,7 млн мешканців

2001 (за даними перепису) - 2,9 млн мешканців

Основні народи - валлійці і англійці. Частина валлійців (29 % від усього населення Уельсу, за переписом 2001) деякою мірою зберігають свою мову. Валлійською мовою в Уельсі видаються ЗМІ (преса, телебачення, радіо), існує чимало Інтернет-сайтів. Уельскі діалекти англійської мови також мають ряд особливостей.

[ред.] Політика

Уельс є частиною Великобританії і главою його є британський монарх, нині - королева Єлизавета ІІ. Законодавча влада, джерелом якої є монарх, перебуває в руках британского парламенту, а частина її повноважень передана до національної асамблеї Уельсу в Кардіффі. Парламенту в Лондоні належить право ухвалювати так звані "первинні закони", що стосуються до Уельсу. Асамблея може регулювати їх застосування й ухвалювати "вторинні закони", що обмеженим чином впливають на дію первинних. Уельська Асамблея не є, по суті, суверенним органом влади, і, теоретично, британський парламент може скасувати будь-яке її рішення або навіть розпустити її. Однак відповідно до нового Закону про керування Уельсом (2006) Асамблея одержує більше прав.

Асамблея почала працювати в [1998] році, після прийняття першого Закону про Управління Уельсом. В Асамблеї 60 місць, 40 депутатів обираються за системою простої більшості, ще 20 - за регіональними списками (по чотири депутати від кожного з п'яти регіонів). Партія, що одержала більшість в Асамблеї, обирає Першого міністра, що стає головою уряду. Більша частина повноважень Асамблеї формально передано Уряду.

На теперішній час Першим міністром Уельсу є Родрі Морган, член уельського відділення лейбористської партії. Друга за чисельністю партія в Асамблеї - Партія Уельсу (Plaid Cymru), що виступає за незалежність країни в межах Європейського Союзу. Нинішній уряд Уельсу є коаліційним, до нього входять представники лейбористської партії та Партії Уельсу, лідер якої - Ієйан Він Томас став заступником Першого міністра.

В Асамблеї також є представники консервативної партії, ліберально-демократичної партії (в Асамблеї першого скликання ця партія утворила коаліційний уряд з лейбористами). Активно обговорюється питання, чи варто розширювати повноваження Асамблеї (наприклад, чи потрібно надати їй право ухвалювати первинне законодавство, подібно до того, як це зроблено з шотландським парламентом).

В палаті громад британського парламенту Уельс представляють 40 депутатів (із 646). До складу кабінету міністрів Великобританії входить також Державний секретар з Уельсу, обов'язки якого полягають у подачі до уряду справ, що стосуються цієї частини королівства. Зараз цю посаду обіймає Пітер Гейн.

[ред.] Корисні копалини

Уельс багатий на сланець, вугілля, залізо (Гламорган), графіт, свинець. На півдні розташований Південно-Уельский кам'яно-вугільний басейн.

[ред.] Господарство й економіка

Основні галузі: гірнича справа й промисловість, крім того — землеробство й скотарство (19 % під ріллею, 10 % під луками, 3 % під пасовищами, 31 % ліси).

• Видобуток кам'яного вугілля - Ронта;
• Чорна металургія - Порт-Толбот, Ньюпорт, Лланеллі, Кардіфф, Еббу-Вейл;
• Кольорова металургія - Суонсі, Лланеллі;
• Нафтепереробна промисловість - Лландарсі, Миіфорд-Хейвен, Пембрук, Барі;
• нафтохімічна і хімічна промисловість - Баглан-Бей, Барі;
• Сільське господарство, вівчарство, м'ясне й молочне тваринництво.

[ред.] Джерела

п • о • р Об'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії
Країни	Англія· Північна Ірландія · Шотландія · Уельс
Коронні володіння	Гернсі · Джерсі · Острів Мен
Заморські території	Акротірі і Декелія · Ангілья · Бермуди · Британська антарктична територія · Британська територія в Індійському океані · Британські Віргінські острови · Гібралтар · Кайманові острови · Монтсеррат · Піткерн · Острів Святої Єлени · Теркс і Кайкос · Фолклендські острови¹ · Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови¹
¹ спірні території з Аргентиною