Бузина чорна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бузина чорна
Бузина чорна
Бузина чорна
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
- Campanulids
Порядок: Черсакоцвіті (Dipsacales)
Родина: Адоксові (Adoxaceae)
Рід: Бузина (Sambucus)
Вид: Бузина чорна
Біноміальна назва
Sambucus nigra
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 35324
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4202
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Sambucus nigra

Gatunek trujący.svg Gatunek leczniczy darkgreen on 102 255 0 6C transparent.svg Бузина чорна (Sambucus nigra L.) Місцеві назва - бозняк, буз, самбук, бездерево.

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Гіллястий кущ або невелике деревце родини адоксових (5-5,5 м заввишки) з світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони буруваті, засіяні коричневими сочевичками, всередині містять широку, білу, м'яку серцевину. Листки 35 см завдовжки, супротивні, непарноперисті. Листочки яйцеподібні або яйцеподібно-довгасті, гостропилчасті, з косовитягнутою вершиною, по жилках опушені. При розтиранні відчувається неприємний запах. Квітки дрібні, жовтувато-білі, зібрані в щиткоподібні волоті з п'ятьма головними гілочками. Віночок п'ятипелюстковий (до 5 мм у діаметрі), тичинок 4-5, маточка одна, зав'язь нижня. Плід - тринасінна кістянка, чорно-ліловий.

Бузина чорна росте в підліску листяних і мішаних лісів, по чагарниках, на лісових порубах, узбіччі лісових доріг, на узліссях. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні - червні. Поширена майже по всій Україні, особливо у правобережному і лівобережному Лісостепу, Закарпатті, Прикарпатті, Поліссі, рідше в Степу, в Криму і в Карпатах. Промислова заготівля можлива у Закарпатській, Тернопільській, Львівській, Волинській, Київській, Сумській, Харківській, Полтавській, Черкаській, Хмельницькій та Донецькій областях. Запаси сировини значні.

Інші види[ред.ред. код]

Бузина червона (S. racemosa L.) Відрізняється від попереднього виду червоними кістянками, суцвіття - щільна яйцеподібна волоть, серцевина бурувата. Росте в підліску листяних і мішаних лісів. Тіньовитривала рослина. Поширена у лісових і лісостепових районах України.

Бузина трав'яниста (S. ebulus L.) Багаторічна трав'яниста рослина. Росте на пустирях, забур'янених місцях, узбіччях лісових доріг. Світлолюбна рослина. Поширена по всій Україні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Харчова, медоносна, лікарська, фарбувальна, ефіроолійна, інсектицидна і декоративна рослина. Плоди мають характерний солодко-кислий смак і своєрідний аромат. У свіжому вигляді вони не їстівні. Але зібрані в стадії повної стиглості використовуються для технічної переробки (виробництво вин, наливок, лікерів, варення, желе, мусів, киселів, чайно-кавових сурогатів, спирту, начинок для цукерок і пирогів). Згущеним соком підфарбовують червоні вина. Для приготування харчових продуктів плоди бузини краще змішувати з іншими дикорослими і культурними плодами.

У лікеро-горілчаному та кондитерському виробництвах широко застосовуються квітки бузини - для ароматизації шампанських вин і коньяків. Бузина чорна - весняно-літній медонос, що дає підтримуючий взяток. Одна квітка її виділяв 0,16 мг нектару, який містить 23 % цукру. Один гектар суцільних насаджень виділяв 85 кг нектару.

У науковій медицині застосовують квітки, квіткові бруньки й листки. Їх використовують як потогінний і сечогінний засіб, при простуді, кашлі, для інгаляції та полоскань, а препарати з них - при ларингітах, бронхітах, грипі, захворюванні нирок і сечового міхура, при невралгіях. Листки містять алкалоїд самбунігрин, альдегіди, ефірну олію, вітамін С (близько 280 мг%), каротин (14-50 мг %) . У корі містяться ефірні олії, холін, фітостерин, цукри, кислоти, пектинові й дубильні речовини.

У листках бузини чорної і трав'янистої містяться алкалоїд коніїн і глюкозид самбунігрин, який відщеплює синильну кислоту (10 мг на 100 г свіжих листків). Тварини не зачіпають цих рослин через синильний відштовхуючий запах.

У народній медицині листки і кора рекомендуються при ревматизмі, подагрі, артритах, водянці, діабеті, зовнішньо при болях у вухах, рожистих запаленнях, опіках, геморої, простудах. Плоди бузини застосовують для фарбування шовкових тканин у червоний колір. Квітки збирають для добування ефірної олії. Сухі квітки містять 0,027% ефірної олії з терпенами і парафіноподібними речовинами, кавову, валер'янову, яблучну, оцтову кислоти і дубильні речовини.

За літературними даними, бузина чорна має фітонцидні й інсектицидні властивості. Її рекомендують застосовувати проти агрусової п'ядениці, чорносмородинового кліща. Маючи специфічний запах, бузина відлякує пацюків і мишей, часто її гілками обв'язують стовбури плодових дерев від пошкодження гризунами.

Як декоративна рослина вона придатна для живоплотів і поодиноких насаджень. Вводиться як підлісок у ґрунтозахисних протиерозійних насадженнях. Деревина бузини жовта або біла, легка, блискуча, використовується для дрібних виробів, іграшок. Порожнисті стебла бузини використовують для виготовлення народних музичних інструментів, серцевина стебла - в мікроскопічній техніці. Бузина червона не має лікарських і харчових властивостей, ціниться як інсектицидна і фітонцидна рослина, взимку плоди її є добрим кормом для птахів. Інколи на ній бджоли збирають падь, яку виділяють попелиці. Бузина трав'яниста - отруйна рослина, містить коніїн і глюкозид салібунігрин, є дані про лікування нею хронічних форм невралгії, водянки та хвороб нирок.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Плоди збирають у липні - серпні, зрізуючи ножами або секаторами разом з гроном і складають у кошики. Спочатку їх пров’ялюють, а потім сушать у спеціальних сушарках або в печах при температурі 60-65°. Сухі плоди обмолочують і відділяють від плодоніжок і гілочок на решетах чи віялках. Вихід сировини 15 %. Упаковують плоди в мішки вагою по 50 кг. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи ножами і секаторами цілі суцвіття, і укладають, не трамбуючи, у кошики. Сушать під наметами, розстилаючи в один шар на папері чи тканині. Після висихання обмолочують, а потім на решетах або віялках відділяють квітки від інших частин. Упаковують сировину в мішки вагою по 100 кг, строк зберігання - три роки.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. – К.: «Урожай», 1979
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми