Вентиляція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вентиляційна шахта в Гонконгу
Агрегат підготовки повітря (англ. air handling unit) вентиляційної системи (потік повітря рухається справа наліво). Основні компоненти:
1 – Канал подачі повітря
2 – Вентиляторний відсік
3 – Віброізолятор
4 – Підігріальний і/або охолоджувальний блок
5 – Фільтрувальний відсік
6 – Змішувальний (рециркуляційний + забірний) повітряний патрубок

Вентиля́ція (від лат. ventilatio — провітрювання) — створення обміну повітря в приміщенні для видалення надлишків теплоти, вологи, шкідливих та інших речовин з метою забезпечення допустимих метеорологічних, санітарно-гігієнічних, технологічних умов повітряного середовища[1]. Вентиляція створює умови повітряного середовища, сприятливі для здоров'я і самопочуття людини, що відповідають вимогам технологічного процесу, збереження устаткування і будівельних конструкцій будівлі, зберігання матеріалів, продуктів, книг, картин тощо.

Для оптимального теплового самопочуття людина повинна зберігати постійну температуру тіла, що забезпечується безперервним відведенням тепла, яке утворюється в процесі життєдіяльності організму і сприйманої ним теплоти — в навколишнє середовище. Теплообмін і теплове самопочуття людини обумовлюються сумісним впливом температури повітря і навколишніх предметів, вологості повітря і швидкості його руху біля тіла.

Історичний нарис[ред.ред. код]

Окремі прийоми організованої вентиляції закритих приміщень застосовувалися ще в старовині. Вентиляція приміщень до початку XIX століття зводилася, як правило, до природного провітрювання. Теорію природного руху повітря в каналах і трубах створив М. В. Ломоносов. У 1795 В. X. Фрібе вперше виклав основні положення, що визначають інтенсивність повітрообміну в опалювальному приміщенні крізь нещільність зовнішніх огорож, дверні отвори і вікна, поклавши цим початок вченню про нейтральну зону.

На початку XIX століття отримує розвиток вентиляція з тепловою спонукою подавання й видаляння з приміщення повітря. Вітчизняні учені відзначали недосконалість такого роду спонуки і пов'язані з ним великі витрати теплоти. Академік Е. X. Ленд указував, що повна вентиляція може бути досягнута тільки механічним способом.

З появою відцентрових вентиляторів технологія вентиляції приміщень швидко удосконалюється. Перший працездатний відцентровий вентилятор був запропонований в 1832 А. А. Саблуковим. У 1835 цей вентилятор був застосований для провітрювання Чагирської копальні на Алтаї. Саблуков запропонував його також для вентиляції приміщень, трюмів кораблів, для прискорення сушки, випаровування і т. д. Широке розповсюдження вентиляції з механічною спонукою руху повітря почалося з кінця XIX століття.

Типи вентиляційних систем[ред.ред. код]

Вентиляційна система — сукупність пристроїв для обробки, транспортування, подавання й видалення повітря. Системи вентиляції класифікуються за наступними ознаками:

  • За засобом створення тиску і переміщення повітря: з природним і штучним (механічним) спонуканням.

Вентиляція з природним спонуканням для переміщення повітря використовує природні сили — вітер та гравітацію, тоді як механічна вентиляція забезпечує повітрообмін у приміщеннях за допомогою механічних засобів — вентиляторів, ежекторів тощо.

  • За призначенням: припливні і витяжні

Припливна система подає свіже повітря в приміщення. Витяжна система забирає відпрацьоване повітря з приміщення та викидає його назовні. Кількість (маса) повітря, що потрапляє в будинок дорівнює кількості повітря, що видаляється з нього, тому для збалансованого повітрообміну в будинку чи споруді, як правило, передбачається комбінація припливних і витяжних систем. Іноді, припливну систему об'єднують з витяжною в одну систему. Такі системи називають припливно-витяжними.

  • За поширенням зони обслуговування: місцеві і загальнообмінні

Місцевою вентиляцією називається така вентиляція, при якій повітря подається до певних місць (припливна місцева вентиляція), або коли забруднене повітря видаляється тільки від місць утворення шкідливих виділень (місцева витяжна вентиляція). Місцева припливна вентиляція може забезпечувати приплив чистого повітря (заздалегідь очищеного і підігрітого) до певних місць. І навпаки, місцева витяжна вентиляція видаляє повітря від певних місць з найбільшою концентрацією шкідливих домішок в повітрі. Прикладом такої місцевої витяжної вентиляції може бути витяжка на кухні, яка встановлюється над газовою або електричною плитою. Загальнообмінна вентиляція забирає чи подає повітря рівномірно по всій площі приміщення.

  • За конструктивним виконанням: канальні та безканальні.

У безканальних системах повітря подається та забирається з приміщень безпосередньо через отвори у огороджуючих конструкціях. Канальні системи використовують для цього систему вентиляційних каналів — повітропроводи, вентиляційні шахти тощо.

Продуктивність вентиляційної системи[ред.ред. код]

Критерієм продуктивності вентиляційної системи є витрата повітря. Витратою називають кількість (масу або об'єм) повітря, що подається чи видаляється системою вентиляції за одиницю часу. Відповідно розрізняють масову та об'ємну витрату: масова витрата вимірюється в одиницях маси повітря на одиницю часу (наприклад, кг/год), а об'ємну — у одиницях об'єму на одиницю часу (наприклад, м³/год).

Вимоги до систем вентиляції[ред.ред. код]

Вимоги до систем вентиляції встановлюються державними санітарно-гігієнічними нормами, будівельними нормами, а також вимогами технологічних процесів. Залежно від типу та призначення приміщення, ці вимоги регламентують продуктивність вентиляції, гранично допустиму концентрацію (ГДК) шкідливих речовин в приміщеннях, температуру та вологість повітря, рівень шуму, що генерується чи передається вентиляційною системою, швидкість потоку повітря у повітропроводах та інші параметри.

Норма повітрообміну на одну людину[ред.ред. код]

В різних країнах санітарні та будівельні норми встановлюють різну норму повітрообміну на одну людину. Так, в Україні, та країнах СНД, згідно з чинними нормами, одна людина, що постійно знаходяться в приміщенні і виконує легку роботу, потребує щонайменше 60 м³ свіжого повітря за годину, тоді як більшості країн світу ця цифра не перевищує 30 м³/год. Норма повітрообміну на одну людину залежить також від вимог до комфорту у приміщенні та характеру діяльності. Наприклад, спортсмени під час змагання потребують більше свіжого повітря ніж глядачі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДСТУ 2388-94 Системи вентиляційні. Терміни та визначення.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]