Винничук Петро Миколайович
| Петро Винничук | |
|---|---|
| Петро Миколайович Винничук | |
| Народився |
16 серпня 1954 Росохач, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | червень 2012 (57 років) |
| Громадянство |
 УРСР Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадський активіст |
| Нагороди |
 |
Петро Миколайович Винничук (нар. 16 серпня 1954, с. Росохач Чорківського району Тернопільської області — 30 травня 2012[1], м. Москва, Росія) — український громадсько-політичний діяч, правозахисник, учасник підпільної Росохацької групи. Член Української Гельсінської спілки.
Життєпис[ред. | ред. код]
Петро Винничук народився у селянській родині. Батько брав участь у національно-визвольному русі, був ув'язнений у 1949—1953 рр.
1970 року Петро Винничук закінчив 8 класів Росохацької школи.
Співніціатор створення (1972) національно-патріотичної підпільної організації Росохацька група.
5 листопада 1972 року з Володимиром Сеньківим та Володимиром Мармусом зірвав 2 червоні прапори, встановлені у рідному селі до «жовтневих свят». Учасник розвішуваня у м. Чорткові 4-х українських національних прапорів та розклеювання 19-ти листівок 21 січня 1973 на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР.
11 квітня 1973 року був заарештуваний за «антирадянську агітацію пропаганду». 24 вересня 1973 року, разом з шістьма іншими членами організації, засуджений на закритому засіданні Тернопільського обласного суду за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда») КК до 4 років позбавлення волі у таборах суворого режиму та 3 років заслання. Покарання відбував у таборі суворого режиму ЖХ-385/19 поблизу селища Лісний (Зубово-Полянський район, Мордовія). Восени 1975 р. етапований до табору ВС-389/37, пос. Половинка[ru] (Чусовський район, Пермська область). 30 квітня 1977 року прибув на заслання в селище Білий Яр (Томська область), звідти направлений у присілок Полуденовка (Томська область; усі — Російська Федерація). Працював на фермі. Листувався з В'ячеславом Чорноволом.
Від 1980 року в родинному селі, працював у колгоспі.
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х — активіст руху за незалежність України.
Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17 квітня1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Співзасновник товариства «Меморіал» у Чорткові (1989), член УРП, діяльний в українських товариствах.
Помер 30 травня 2012 року.[2]
Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі»[3], відзнято документальні фільми «Прапори» (2018)[4]та «Росохацька група».[5]
26 січня 2012 року на фасаді Чортківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу імені Олександра Барвінського відкрито меморіальну таблицю з написом: «На цьому будинку Чортківського педагогічного училища в ніч з 21 на 22 січня 1973 року члени Росохацької патріотичної організації (Вітів П.І., Винничук П.М., Кравець А.М., Лисий М.С., Мармус М.В., Сапеляк С.Є., Слободян М.В.) під керівництвом Володимира Мармуса встановили національний прапор України і політичні прокламації до 55-х роковин проголошення незалежності УНР та в протест проти репресій комуністичної диктатури. Слава Україні! Героям Слава!».[6]
Нагороди[ред. | ред. код]
18 серпня 2006 року нагороджений орденом «За мужність» першого ступеня.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мармус В. та інші Не стало ще одного Героя / В. Мармус, М. Мармус, В. Сеньків, М. Слободян, П. Вітів, В. Лотоцький, В. Овсієнко // Голос народу. — 2012. — № 34 (8 чер.). [Архівовано 20 серпня 2017 у Wayback Machine.] — С. 5. — (Пам'яті товариша).
- ↑ Тернопіль сьогодні: Упокоївся Петро Винничук. Тернопіль сьогодні. середа, 30 травня 2012 р. Процитовано 18 вересня 2022.
- ↑ Юнаки з огненної печі, 2003.
- ↑ Тизер документального фільму 'Прапори' (укр.), процитовано 22 січня 2023
- ↑ Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи (укр.), процитовано 23 січня 2023
- ↑ ovsienko (29 січня 2012). Правда стає історією. сайт Майдан (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ Нагороджені 9 українців, які підняли прапор в 1973. Права людини в Україні. Процитовано 26 березня 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
- Овсієнко В., (ЕСУ) Щербак Л. Петро Миколайович Винничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 100. — ISBN 978-966-528-318-8.
- Овсієнко В.В. Винничук Петро Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Овсієнко В. Винничук П. М. // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. — Харків : Харківська правозахисна група; "Права людини", 2006. — Т. 1. — С. 96-98. — 1500 прим. — ISBN 966-8919-09-2.
- Доповідна записка ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про діяльність націоналістичних груп у Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях України. 27 вересня 1973 р. // Національні відносини в Україні ХХ ст.. — К.: Наукова думка. 1994. — С. 418—420.
- Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К.: Либідь, 1995. — С. 142.
- Мармус В. Прапори над містом // Тернистий шлях (Тернопіль). — 1998, № 3 (323). — 9 січня; Те ж. // Молодь України. — 1998, № 7 (17638). — 22 січня.
- Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998. — С. 208.
- Вацик А. Ціною власної свободи. // Тернопільська газета. — 1999, № 4 (160). — 21 січня.
- Юнаки з огненної печі [Архівовано 3 березня 2011 у Wayback Machine.] / Харківська правозахисна група. Упорядник В. В. Овсієнко. — Харків: Фоліо, 2003. — С. 36 — 66 та ін.
- Мармус В. Доля обрала нас: Спогади, документи, статті. — Тернопіль: Принтерінформ, 2004. — С. 76, 92, 94-96, 108, 114, 129—179.
Посилання[ред. | ред. код]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2023. — 23 січня. |
|
|
В ГУЛАГ за українські прапори. «Росохацька група» на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021. |