Тернопільська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тернопільська область
Large Coat of Arms of Ternopil Oblast.png Flag of Ternopil Oblast.svg
Герб Тернопільської області Прапор Тернопільської області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Тернопільщина, Тернопілля
Країна: Україна Україна
Утворена: 4 грудня 1939 року[1]
Код КОАТУУ: 6100000000
Населення: 1 070 514 (на 1.11.2014)[2]
Площа: 13823 км²
Густота населення: 77.9 осіб/км²
Телефонні коди: +380-35
Обласний центр: Тернопіль
Райони: 17
Міста:

обласного значення
районного значення


2
16
Смт: 17
Села: 1021
Селища: 1
Селищні ради: 17
Сільські ради: 580
Номери автомобілів: BO[3]; ТЕ, TI, ТК
Інтернет-домени: ternopil.ua; te.ua
Обласна влада
вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46021
Веб-сторінка: http://www.oda.te.gov.ua
Голова ОДА: Сиротюк Олег Мирославович
Рада: Тернопільська обласна рада
Голова ради: Хомінець Василь Петрович

Терно́пільська о́бласть (до 1944 року — Тарнопольська область[4]) — адміністративно-територіальна одиниця України з центром у місті Тернопіль. Розташована на Подільській височині, південна межа області проходить по річці Дністер, східна — по Збручу. Займає східну частину Галичини та частину південної Волині.

Площа — 13800 км² (2,28% території України), населення — 1 076 632 особи[2] (1 березня 2013, 2,36% мешканців України). Область налічує 17 районів та 18 міст, з яких лише — Тернопіль і Чортків — міста обласного підпорядкування[5]. Згідно з переписом населення 2001 року, абсолютна більшість мешканців області (97,8%) — українці. Серед національних меншин — росіяни, поляки, білоруси, молдавани та євреї. Тернопільщина — найбільш україномовна область у країні, в 2001 році 98,8% населення визнали своєю рідною мовою українську[6].

До найважливіших галузей народного господарства області належать сільське господарство та промисловість (зокрема харчова, легка, машинобудівна та інші), перспективна для розвитку — туристична галузь. На території області розташована найдовша в Європі карстова печера Оптимістична завдовжки 240 кілометрів, а також одне з «Семи природних чудес України» — Дністровський каньйон. Також Тернопільщина відома Почаївською лаврою, чудотворною Іконою Божої Матері у Зарваниці та Зарваницьким духовним центром. За кількістю замків (34) Тернопільщина займає перше місце в Україні[7]. У квітні 2010 року в Таурагському повіті Литви створено Товариство друзів Тернополя, яке покликане сприяти поглибленню регіонального співробітництва з Тернопільщиною[8].

Зміст

Географія[ред.ред. код]

Географічне розташування[ред.ред. код]

Знак на в'їзді в Тернопільську область (на межі Шумського та Лановецького районів Тернопільскої обл. та Білогірського р-ну Хмельниччини, поблизу с. Радошівка)

Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською, а на сході — з Хмельницькою областями України. Тернопільщина, хоч і розташована поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою, власних наземних кордонів з сусідніми державами не має, як і не має виходу до моря.

Площа Тернопільської області — 13,8 тис. км², що становить 2,3% території України. За цим показником займає 23-тє місце серед інших регіонів України (меншими є тільки Закарпатська та Чернівецька області). За площею Тернопільщина пропорційна з площею Ізраїлю. За конфігурацією території Тернопільська область нагадує трикутник з основою на сході та вершиною — на заході. Протяжність із півночі на південь становить 195 км, а з заходу на схід — 129 км.

Крайня північна точка області — село Переморівка — розташована в Шумському районі та має координати 50°13′ пн. ш. 26°12′ сх. д. / 50.217° пн. ш. 26.200° сх. д. / 50.217; 26.200 Крайня південна точка — село Білівці Борщівського району з координатами 48°31′ пн. ш. 26°21′ сх. д. / 48.517° пн. ш. 26.350° сх. д. / 48.517; 26.350 Крайня західна точка — село Дуляби — розташована в Бережанському районі з координатами 49°32′ пн. ш. 24°42′ сх. д. / 49.533° пн. ш. 24.700° сх. д. / 49.533; 24.700 Крайня східна точка — село Окопи Борщівського району з координатами 48°32′ пн. ш. 26°24′ сх. д. / 48.533° пн. ш. 26.400° сх. д. / 48.533; 26.400

Рельєф та водойми[ред.ред. код]

Тернопільська область займає західну частину Подільської височини. Рельєф її рівнинний. Більша частина поверхні області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського району) до 116 метрів (у місці впадіння річки Збруч у Дністер).

Річка Гнізна поблизу села Баворів утворює неглибоку долину, що характерно для Тернопільського плато

На території області можна виділити кілька рельєфних структур:

Для півдня Тернопільщини характерні глибокі каньйоноподібні долини, як от Червоногородська долина, утворена річкою Джурин
Найдовші печери Тернопільщини
Оптимістична печера 240,5 км
Озерна 134 км
Млинки 45,7 км
Кришталева 23 км
Вертеба 9 км
Славка 9 км
Угринь 2,1 км
Ювілейна 1,6 км
Нагірянська 1,1 км

Територією Тернопільської області протікає 1401 річка, в тому числі 120 завдовжки понад 10 км, загальною довжиною — 6066 км, є 26 водосховищ загальною площею водного дзеркала 3579 га, об'ємом води 81,2 млн м³, і 886 ставків загальною площею водного дзеркала 5627 га, об'ємом води 58,8 млн м³[18]. Річки Тернопільщини належать до басейну Дністра (Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава, Збруч) і Прип'яті (Горинь, Іква, Вілія) у кількісному співвідношенні 4/5 до 1/5[19]. Річки басейну Дністра мають глибоко врізані річкові долини, а річки басейну Прип'яті — широкі та заболочені долини.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Тернопільщини є помірно континентальним, з теплим вологим літом і м'якою зимою. Середня температура повітря коливається від −5 °C в січні до +19 °C в липні. Найвищі показники середньої температури повітря у липні характерні для південної частини області (+18,8 °С), найнижчі — для західної і центральної частин (+18 — +18,5 °С). У січні температура повітря у центральній частині нижча (-5,4 °С) від температури в інших частинах області, що зумовлено тим, що це найвища, безліса частина височини. Вітри (найчастіше північно-західні і південно-західні, найменше — північні і південні) характерні для всіх пір року, особливо для літа. Активна циклонна діяльність зумовлює велику кількість опадів, яка в середньому за рік становить 520—600 мм. Влітку часто бувають зливи, нерідко — грози, іноді — град. Сніговий покрив — від 2-ї половини грудня до початку березня. Товщина — 8—10 см, максимуму досягає у 2-й декаді лютого[20].

В області виділяють три кліматичні регіони — надмірно зволожений Північний, Центральний (Холодне Поділля) з найкоротшим літом, найкоротшим безморозним періодом і найбільшою кількістю днів зі сніговим покривом та Південний (Тепле Поділля), для якого характерні найдовший безморозний період і раннє настання весни. З огляду на агрокліматичне районування, Тернопіль­щина належить до вологої, помірно теплої зони; основна частина території — до підзони достатнього зволоження ґрунту (гідротермічний коефіцієнт — 2,0—1,3, сума температур у градусах — 2400–2600) і лише південна частина (Борщівський і Заліщицький райони) — до Передкарпатського вологого, теплого району (гідротермічний коефіцієнт — 1,6—1,3, сума температур — 2400­—2600)[21].

Флора і фауна[ред.ред. код]

207 / 1368
В області представлені 207 з 1368 видів фауни і флори, занесених до Червоної книги

Рослинний і тваринний світ краю представлений лісовими та степовими видами, позаяк область розташована в лісостеповій зоні. У Тернопільській області росте близько 1200 видів вищих спорових і насінних рослин. Загальна площа лісового фонду Тернопільської області становить 199,3 тис. га, тобто 13,8% території області[22] (12-та в Україні[23]). На Тернопільщині зустрічаються рослини-релікти брусниця карликова, молочай багатобарвний, осока біла, осока низька, хвощ великий тощо[24].

В області зареєстровано 412 видів хребетних тварин, які належать до 242 родів, 97 родин, 37 рядів і 6 класів. Окремі класи нараховують: круглороті — 1 вид, риби — 45, земноводні — 11, плазуни — 10, птахи — 283, ссавці — 62. До Червоної книги України занесені: із ссавців — кіт лісовий, горностай, борсук, тхір степовий, рись, видра річкова, кутора мала та інші; птахів — беркут, лелека чорний, шуліка рудий, орлан-білохвіст, скопа, змієїд, пугач звичайний та інші; плазунів — мідянка, полоз лісовий та інші; риб — стерлядь, вирезуб[25]. На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду Тернопільщини, який займає 8,73% всієї території області, охороняється 168 рідкісних та зникаючих видів рослин та 169 видів рідкісних тварин[26]. Найважливіші заповідні території — заповідник «Медобори», національний парк «Кременецькі гори», заказники державного значення Касперівський ландшафтний, лісовий Дача Галілея, Серетський гідрологічний, Чистилівський орнітологічний, Гермаківський та Хоростківський дендропарки та інші.

Природні ресурси[ред.ред. код]

Мінеральні ресурси Тернопільської області представлені кількома видами будівельної сировини, покладами цінних мінеральних вод і торфу. Найкраще розвідані запаси вапняків для випалювання вапна (понад 182 млн т.), сировини для цукрової промисловості[27] (вапняки — понад 101 млн т.), для виготовлення цементу (понад 97 млн т.)[28], камінь будівельний (понад 94 млн т.), а також сировина для грубої і будівельної кераміки (глини, суглинки), пісок будівельний). Є незначні запаси торфу (всього 78 родовищ), гіпсів та ангідритів, вапняків для меліорації, будівельної крейди, каменю облицювального і пиляного, сировини для керамзиту й аглопориту, скляної промисловості.

На Тернопільщині є поклади мінеральних вод типу «Нафтуся», сульфідних вод. Відомі також виходи бромних вод, хлоридно-натрієві розсоли, води без специфічних компонентів, природні столові води[29].

Поклади бурого вугілля в області належать до так званого Кременецького району Північно-Подільської буровугільної площі. Район об'єднує ряд родовищ у Кременецькому (Ридомиль-Дзвиняцьке, Шумське, Почаївське і Майдан-Антонівецьке, у 19461950 роках розробляли шахти тресту «Львіввугілля»), Шумському та Зборівському районах[30]. 1960 року відкрито родовище самородної сірки поблизу села Конопківка, проте її запаси незначні[31]. Усього в області розвідано 257 родовищ, із них 97 розробляють.

Демографія[ред.ред. код]

Населення області 1940-2013
Рік Число осіб, тис. (% України)
1940
1433,6 (3,54%)
1959
↓1085,6 (↓2,59%)
1970
↑1152,6 (↓2,45%)
1979
↑1163,1 (↓2,33%)
1989
↑1168,9 (↓2,26%)
1993
↑1180,3 (↓2,26%)
2003
↓1134,2 (↑2,36%)
2013
↓1076,9 (↑2,36%)

Станом на 1 лютого 2013 року населення області становило 1 076 632 особи, в тому числі міське — 475 285 осіб, сільське — 601 347 осіб[2]. Отже, Тернопільщина є однією з 5 областей України, де сільське населення перевищує міське[32]. Природний рух населення у 2012 році порівняно з 2011 роком характеризувався зростанням як народжуваності (на 238 дітей) так і смертності (на 9 осіб)[33]. За кількістю жителів Тернопільська область посідає 22-ге місце з 27 серед регіонів України[34], випереджаючи Чернігівську, Волинську, Кіровоградську, Чернівецьку області та місто Севастополь. За густотою населення (78,2 осіб/км², 1 січня 2011[35]) — 9-та в Україні.

Згідно з останнім переписом населення України 2001 року в Тернопільській області абсолютна більшість мешканців — 97,81% — українці. За цим відсотком область посідає перше місце серед регіонів України. Найбільшими національними меншинами є росіяни (1,25%) та поляки (0,34%). Решта національностей представлена менше, ніж 1000 особами[36]. В історичній ретроспективі національний і кількісний склад населення Тернопільщини суттєво різниться. Згідно з останнім довоєнним переписом населення у 1931 році з 1,6 млн осіб, котрі мешкали в Тернопільському воєводстві, 879,6 тис. (54,8%) були українцями, 586,6 тис. (36,6%) — поляками, 134,1 тис. (8,4%) — євреями, серед інших 0,2 тис. були німці, чехи, молдавани та вірмени[37]. Після окупації Польщі Радянським Союзом, Голокосту, масових депортацій українців Закерзоння та індустріалізації повоєнного періоду, котра супроводжувалася імміграцією росіян та уродженців Східної України, національний склад суттєво змінився. Зокрема, на Тернопільщині опинилося близько 170 тисяч переселенців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини[38].

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 39,6 злочинів, з них 14,3 тяжких та особливо тяжких.[39]

Найбільші населені пункти Тернопільщини. Кількість мешканців на 2014 рік[40]
UA-TE Ternopol Buran 02 28-08-11.JPG
   
Čortkiv, celek, kostel.jpg
   
Kremenets vlasenko.jpg
   
Berezhany Ukr (212).JPG
   
Збаразький замок.jpg
1. Тернопіль &&&&&&&&&0217110.&&&&00217 110[41] 2. Чортків &&&&&&&&&&029662.&&&&0029 662 3. Кременець &&&&&&&&&&021624.&&&&0021 624 4. Бережани &&&&&&&&&&018264.&&&&0018 264 5. Збараж &&&&&&&&&&014054.&&&&0014 054
Панорама Теребовлі з Замкової гори.jpg
Бучач - панорама Західна сторона. Андрій Л..jpg
Борщівський краєзнавчий музей.jpg
Zalischyky panorama1.jpg
Пам'ятник Тарасові Шевченку в райцентрі Козова на Тернопільщині.jpg
6. Теребовля &&&&&&&&&&013709.&&&&0013 709 7. Бучач &&&&&&&&&&012631.&&&&0012 631 8. Борщів &&&&&&&&&&011202.&&&&0011 202 9. Заліщики &&&&&&&&&&&09379.&&&&009379 10. смт Козова &&&&&&&&&&&09291.&&&&009291

Релігія[ред.ред. код]

«Фіґури» (скульптурні зображення Діви Марії) стали дуже поширеними в селах та містах краю після виходу греко-католицької церкви з підпілля та відновлення духовного центру в Зарваниці.

Типова «фігура»  на символічній могилі борцям за волю України з села Устя Борщівського району

За віросповіданням абсолютна більшість мешканців Тернопільської области — християни. На 1 січня 2010 року 46,2% релігійних громад належали до УГКЦ (3-тя в Україні після Львівської та Івано-Франківської областей), 16,8% до УАПЦ (1-ша в Україні), до УПЦ КП, УПЦ МП та РКЦ — 14%, 7,2% та 4,9% відповідно. Крім того, 9,3% релігійних громад відносять себе до різних течій протестантизму (головно п'ятдесятники, адвентисти, харизмати та інші), а 1,3% до Свідків Єгови[42]. Всього християнських храмів: УГКЦ — 572, УАПЦ — 290, УПЦ КП — 207, УПЦ МП — 117[43].

На території Тернопільської області діють 6 єпархій різних конфесій: Бучацька єпархія УГКЦ, Тернопільсько-Зборівська архієпархія УГКЦ, Тернопільска єпархія УАПЦ, Тернопільсько-Бучацька єпархія УПЦ КП, Тернопільсько-Крем'янецька єпархія УПЦ КП, Тернопільська єпархія УПЦ[44]. Історично зумовлено поділ області за традиційною приналежністю до православних та католицьких християнських конфесій: Крем'янецький, Шумський, Лановецький та північна частина Збаразького району є переважно православними, тоді як решта районів — греко-католицькими та римо-католицькими. Поділ збігається з російсько-австрійським кордоном 1793–1914 років, позаяк греко-католицька церква в Російській імперії була офіційно заборонена з 1838 року, на Волині і Правобережжі всі унійні церкви було насильно переведено в православ'я[45].

З Тернопільщиною пов'язане походження визначних релігійних діячів Йосипа Сліпого, Любомира Гузара[46] та папи Івана Павла II[47]. З уродженців краю в УГКЦ беатифіковані: єпископи Никита Будка[48] і Григорій Хомишин, отці Микола Конрад, Микола Цегельський, Віталій Байрак, Яким Сеньківський (обидва — ЧСВВ), Зиновій Ковалик (ЧНІ). У православній церкві одним із найшанованіших є преподобний Йов Почаївський[49]. Серед 40 нині діючих монастирів — чоловічий студитський Теодора Студита в Колодіївці (1995 р., перенесений з Риму, ігумен — Григорій Планчак), відомий оздоровленнями й екзорцизмом[50], а також як єдиний осередок «глаголяшів» в Україні[51].

У Галичині від XIV століття (перший католицький храм (костел) був збудований у Бучачі 1379[52] (або 1401 року) до вересня 1939 року була римо-католицька громада, чисельність якої постійно зростала (спочатку належали головно поляки, пізніше — частина українців), а на Крем'янеччині та Шумщині розвивалися протестантські течії, зокрема, у 1919 році в селі Биківці вперше на території України у середовищі селян-емігрантів зі США зародилося п'ятдесятництво[53]. Нині в області діє 105 громад християн віри євангельської (п'ятдесятників)[54], що робить цю конфесію однією з найвпливовіших на Волині, де вона переважно зосереджена.

До Голокосту на Тернопільщині були численні юдейські громади. Проте нині збереглися лише руїни синагог та поодинокі вцілілі храми, котрі використовуються для громадсько-адміністративних цілей[55].

Загальний вигляд комплексу Зарваницького духовного центру

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Мідний клин сокири доби енеоліту, знайдений у Великих Бірках

Територія, де тепер розташована Тернопільська область, давно обжита людьми. Сліди існування людини на її території сягають доби раннього палеоліту (понад 100 000 років тому)[56], про що серед інших свідчать знахідки поблизу Великого Глибочка[57] та Буглова[58]. У IV—II тис. до н. е. територію краю населяла землеробська трипільська культура[59], пам'ятки якої були виявлені вперше саме на Тернопільщині 1822 року у печері «Вертеба»[60] за 74 роки до знаменитого відкриття Вікентія Хвойки у селі Трипілля. Нині в області відомо понад 300 поселень цієї культури, 122 з них внесено до державного реєстру[61].

У III—V століттях на території області проживали племена черняхівської культури, котрі належали до антського племінного союзу — ймовірних праукраїнців[62]. Серед близько 200 знайдених пам'яток і 50 поселень на Тернопільщині, найвідоміші могильник у Чернелеві-Руському[63] Тернопільського та поселення в Кобиллі Збаразького районів[64].

Княжий період[ред.ред. код]

Збруцький ідол зі Збручанського культового центру — осередку язичництва IX-XIII століть[65]

У IX столітті східнослов'янські землі об'єдналися в єдину державу Русь. Про інтенсивність заселення в цей час території області свідчать понад 300 давньоруських городищ та селищ, понад 100 некрополів X—XIII століть. 988 року Володимир Святославович запровадив у Русі державну релігію — християнство, тоді ж до Київської Русі увійшли землі білих хорватів — територія сучасної Галичини та Прикарпаття, в тому числі нинішня Тернопільщина. Територія сучасної області розподілялася між адміністративними одиницями — Галицької, Волинської і Київської землями, посадниками в яких були сини великого князя київського.

Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства Теребовлянське та Шумське. У XII столітті Руську державу охопили численні війни між руськими удільними князями, одна з великих міжусобних битв відбулася в лютому 1154 року під Теребовлею. Згодом територія краю увійшла в Галицько-Волинське князівство[66]. Міста Теребовля і Шумськ перетворилися на значні політичні, економічні та культурні центри.

Під час татаро-монгольської навали більшість міст краю зазнали спустошення, проте 2 міста, Крем'янець і Данилів, єдині в усій Русі змогли вистояти, про що свідчить Галицько-Волинський літопис:

…А коли [Батий] побачив, що Крем'янець і город Данилів неможливо взяти йому, то й відійшов од них»[67]

Польсько-литовський період[ред.ред. код]

Після того, як Галицько-Волинське князівство в 1349 році перестало існувати, почалася боротьба між Великим князівством Литовським, Польським королівством та Угорським королівством за його землі. Протягом двох століть територія Західної України почергово перебувала у складі цих країн. Після Люблінської унії 1569 року вся територія Тернопільщини опинилася під владою Речі Посполитої.

Кудринецький замок збудували на крутому високому правому березі річки Збруч для захисту від турецько-татарських нападів на початку XVII століття

На кінець XV століття (1498 рік) почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Татарські орди спустошували край, спалювали села, людей захоплювали в ясир і продавали на невільничих ринках Криму. Ще важчим становище місцевого населення стало у XVII столітті, коли Польща, що занепадала, вже не могла стримувати руйнівні напади татар. Загалом за XV—XVII століття Тернопільщина зазнала понад 200 значних нашесть[68]. Для порятунку від спустошливих набігів та для ведення наступальних військових дій проти татарських і турецьких нападників, на південно-західному Поділлі та південній Волині розгортається будівництво мережі оборонних замків і фортець, серед яких до нашого часу збереглися фортеці або руїни оборонних споруд у Бережанах, Буданові, Бучачі, Висічці, Залізцях, Збаражі, Золотому Потоці, Кривчу, Кудринцях, Микулинцях, Окопах, Підзамочку, Скалі-Подільській, Скалаті, Теребовлі, Токах, Чорткові, Язлівці та інші[69].

Польський національний, соціальний та релігійний гніт викликав масове невдоволення місцевого руського (українського) населення, що зрештою виливалося у криваві бунти та селянсько-козацькі повстання. Найвідомішим таким виступом було Повстання Наливайка — козацького отамана з містечка Гусятина[70]. Під час визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького на Тернопільщині відбулися ключові для війни Збаразька облога та Зборівська битва. Після переможного для українців перебігу останньої було укладено Зборівський договір, котрий дав початок незалежної української держави — Гетьманщини[71]. Проте територія сучасної Тернопільської області до складу цієї держави так і не ввійшла.

Період двох імперій[ред.ред. код]

Палац графа Бадені в Коропці

З 1772 року більша частина території області була приєднана до Габсбурзької монархії як частина Королівства Галичини і Лодомерії. У 1793 році північні (волинські) райони Тернопільщини, які після розподілу 1772 року залишилися у складі Речі Посполитої, були передані Російській імперії.

Під час Наполеонівських війн за Шенбруннським договором від 14 жовтня 1809 року Російській імперії було передано територію Галичини на схід від лінії смт Залізці — місто Зборів і річка Стрипа. Указом російського імператора Олександра I 15 червня 1810 року тут створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у місті Тернополі, який отримав статус окружного міста. Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії.

1848 року усіх селян Галичини було звільнено від кріпацтва. На честь цієї події у багатьох селах краю були встановлені пам'ятні хрести, декотрі з них збереглися донині. У підросійській частині області подібну реформу було проведено тільки в 1861 році.

Українська революція[ред.ред. код]

З початком Першої світової війни тисячі юнаків з Тернопільщини зголосилися до лав Леґіону Українських Січових Стрільців. У краї відбулися важливі для перебігу війни битви на горі Лисоні та над річкою Стрипа поблизу села Семиківці[72].

Після Листопадового чину 1918 року на галицькій території Тернопільщини утворено Тернопільську область ЗУНР[73]. Після поразки українських сил у Львові, (внаслідок Битви за Львів), столицю нової держави перенесли до Тернополя[74], а після польської окупації Тернополя — до Станіслава (сучасний Івано-Франківськ). З 7 по 28 червня 1919 року в ході Чортківської офензиви Українській Галицькій Армії вдалося ненадовго відвоювати південь Тернопільщини від поляків, проте до кінця липня 1919 року вся територія краю була остаточно окупована Польщею. У Чортківській офензиві відзначився Жидівський курінь (командир — поручник Соломон Ляйнберг), котрий воював на боці ЗУНР головно на території Скалатського та Збаразького повітів. Сформований з місцевої єврейської міліції він налічував до 1200 вояків[75].

Під час польсько-російської війни від 1 серпня до 21 вересня 1920 на захопленій Червоною армією території Галичини існувала маріонеткова держава — Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у місті Тернополі.

Польський період[ред.ред. код]

21 вересня об'єднана польсько-українська армія відсунула на схід останні на Тернопільщині більшовицькі війська з містечка Гусятина. Підсумком війни став Ризький мир 1921 року року, згідно з яким Тернопільщина залишалася у складі Другої Речі Посполитої[76]. У грудні 1921 року було створено Тернопільське воєводство, до складу якого ввійшла галицька частина Тернопільської області. Волинська частина увійшла ж до Волинського воєводства. Міжвоєнний період характеризувався загостренням польсько-українського протистояння. З ініціативи польського керівництва на території Тернопільщини засновували спеціальні «кольонії» поляків-переселенців з Мазурії, аби змінити етнічно-релігійний склад населення краю з метою придушити український національний опір, а в майбутньому не допустити підтримки автономії України на плебісциті 1939 року. Досі в мікротопоніміці сіл та містечок області трапляють назви Мазурівка та Кольонія.

У 19321933 роках від штучного голоду в радянській Україні на Тернопільщину, як прикордонний край, масово втікали жителі сусідньої Вінницької області. На Тернопільщині значного поширення набуло збирання коштів для допомоги голодуючим. Започаткували цей рух священики панахидами за упокій душі жертв Голодомору в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; вони закликали паству офірувати дещицю для порятунку братів за Збручем. Ініціатором та організатором продовольчої допомоги став «Подільський союз кооператив», який очолювала Іванна Блажкевич, також в акції брали участь УНДО, «Просвіта», ОУН, «Союз українок», «Рідна школа», «Маслосоюз» та інші політичні й громадські організації. Вони надіслали петиції протесту до радянського уряду та в Лігу Націй[77].

Друга світова війна[ред.ред. код]

За пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року Східна Галичина і Південна Волинь опинялися у складі СРСР. Протягом 1719 вересня в ході польсько-радянських бойових дій уся Тернопільщина була захоплена Радянським Союзом. 4 грудня 1939 року було утворено Тернопільську область. Прихід радянської влади ознаменувався репресіями і переслідуваннями, передусім членів ОУН, інтелігенції та духівництва.

У часи німецької окупації галицьку частину Тернопільщини було адміністративно підпорядковано дистрикту Галичина, волинська — ввійшла до складу райхскомісаріату Україна з центром у Рівному. Таким чином, на території сучасної Тернопільської області існували чотири нацистські адміністративно-територіальні утворення: крайсгауптманшафт Тернопіль, крайсгауптманшафт Чортків, крайсгауптманшафт Бережани і Кременецький ґебіт. На території краю діяли чотири основні течії руху опору — польський, український та, меншою мірою, єврейський і радянський. За польськими підрахунками, на кінець 1943 року в Армії Крайовій — осередку польського опору — на Тернопільщині було близько 10 тис. осіб.

Синагога в Чорткові

У вересні 1941 року в Тернополі створене перше у Східній Галичині єврейське ґетто, де 25 березня 1942 року нім­ці розстріляли тисячу євреїв[78]. Окупаційна влада створила 13 ґетто у великих населених пунктах Тернопільщини, зокрема в Бережанах, Борщеви, Теребовли, Бучачи, Чорткови, Збаражи, Зборови, Козовій, Товстому та інших, охопив­ши найгірші квартали цих міст[79]. За даними надзвичайної слідчої комісії у місті Тернопіль і на його околицях (Янівському та Драганівському лісах) нацисти знищили понад 28 тисяч осіб, яких вивезли переважно з тернопільського ґетто. Всього на території області під час Другої світової війни за різними даними було страчено від 125[80] до 162,4 тис.[81] євреїв.

21—25 серпня 1943 року в селі Золота Слобода Козівського району пройшов III-й Надзвичайний Великий Збір ОУНР. На Тернопільщині діяли ВО «Волинь-Південь» та ВО «Лисоня». Поблизу села Слов'ятин, нині Бережанського району, діяла Слов'ятинська підстаршинська школа УПА. В селі Антонівці на Шумщині в квітні—серпні 1943 розміщувався штаб УПА-Південь. Після перенесення глобальних воєнних дій на захід, на території Тернопільщини радянська влада засобами НКВД та МДБ розгорнула боротьбу проти українського повстанського руху. 4 квітня 1945 близько 40 членів ОУН і вояків УПА загинули у штольнях гори Стінка (споруджено пам'ятник із переліком 23-х відомих імен) поблизу села Фащівка Підволочиського району. До 1946 року криївки УПА були у печерах Кришталева, Угринь, Вертеба та інших[82].

Повоєнний період[ред.ред. код]

Після фактичного закінчення Другої світової війни в світовому вимірі на Західній Україні тривала підпільна партизанська війна українського національно-визвольного руху проти радянської влади. Проте з кінця 1940-их років відбувається поступовий перехід від збройної боротьби до мирних форм опору тоталітарному режимові[83]. Зрештою, до початку 1960-их років повстанський рух був повністю придушений. Останній бій УПА відбувся у Підгаєцькому районі 14 квітня 1960 року — в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумлянами та Божиковим[84].

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Документальні фільми
Nuvola apps kaboodle.svg «Сражение за Тарнополь», 1944 рік
Nuvola apps kaboodle.svg «Радянська Тернопільщина», 1978 рік
Nuvola apps kaboodle.svg «Земле моя — Тернопільщина», 1983 рік

У 1965 році в Україні відбулися масові політичні арешти. У Тернополі було арештовано та засуджено членів підпільної націоналістичної організації Ігора та Олеся Ґерет, Миколу Литвина, М. Чубатого, Василя Ярмуша та інших. У 1973 році в с. Росохач виникла молодіжна підпільна група (т. зв. Росохацька група), до якої входило 9 осіб, зокрема Василь Мармус та Степан Сапеляк[85]. Вночі 22 січня 1973 року на День соборності учасники групи розклеїли в місті Чорткові антирадянські листівки та вивісили синьо-жовті прапори, за що були заарештовані й засуджені на різні терміни позбавлення волі[86].

Кінець 1980-х років позначений актами громадянської непокори радянській системі, дедалі більше фактів свідчили про поглиблення кризи в компартії — у 1988 році дев'ять осіб здали партквитки. Посилилася тенденція занепаду комсомольських організацій — у 1988 році порівняно з 1985 роком членів ВЛКСМ поменшало майже на 20%. У перші роки перебудови виникли неформальні групи та організації, в тому числі політизовані. За рекомендацією Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола в серпні 1988 року створено тернопільську філію Української Гельсінської Спілки (УГС, голова Л. Горохівський)[87]. 24 березня 1989 в Тернополі організовано перший в Україні осередок Народного Руху України. 1989 року виникло товариство «Меморіал» (голова Марія Куземко). Поміж молодіжних організацій провідна роль належала товариству «Вертеп» (кер. А. Пасічник).

З ініціативи УГС, НРУ, «Меморіалу» 21 травня 1989 року в центрі Тернополя встановлено знак на місці майбутнього пам'ятника Тарасу Шевченкові. Тоді ж уперше відкрито використано національну символіку. Резонансною подією стало зняття у Тернополі 8 серпня 1990 року пам'ятника Леніну; цим демонтажем керував Ярослав Демидась[88]. За участю членів бюро обласної письменницької організації в області випускали самвидавчу літературу, газети «Дзвін», «Посвіт», «Тернистий шлях», «Тернове поле». Національно-демократичні сили брали участь у багатьох регіональних та в усіх всеукраїнських національно-патріотичних акціях. Висока громадська активність в регіоні виявилася найвищою в Україні «за» (98,67%) проголошення незалежності на референдумі 1991 року[89].

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Ternopil regions.svg

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Тернопіль.

У складі області:

  • районів — 17[90];
  • населених пунктів — 1057, в тому числі:
    • міського типу — 35, в тому числі:
      • міст — 18[91], в тому числі:
        • міст обласного значення — 2[92];
        • міст районного значення — 16[93];
      • селищ міського типу — 17[94];
    • сільського типу — 1022[95], в тому числі:
      • сіл — 1021[96];
      • селищ — 1[97].

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 17[98];
  • міських рад — 18[99];
  • селищних рад — 17[100];
  • сільських рад — 580[101].

п/п
Назва Площа
(км²)
Населення
(осіб)
Адм. центр
/
Входження
Міст
районного
значення
Селищ
міського
типу
Сільських
населених
пунктів
Сільських
рад
Адм. устрій
Район
1 Бережанський 661,00 41 769 м. Бережани 1 немає 56 25 Адм. устрій
2 Борщівський 1 006,00 68 697 м. Борщів 1 2 70 42 Адм. устрій
3 Бучацький 802,00 64 087 м. Бучач 1 1 57 37 Адм. устрій
4 Гусятинський 1 016,00 62 006 смт Гусятин 2 2 61 39 Адм. устрій
5 Заліщицький 684,00 47 974 м. Заліщики 1 1 53 35 Адм. устрій
6 Збаразький 863,00 58 482 м. Збараж 1 1 75 36 Адм. устрій
7 Зборівський 977,00 42 975 м. Зборів 1 1 90 42 Адм. устрій
8 Козівський 694,00 38 858 смт Козова немає 2 53 31 Адм. устрій
9 Кременецький 918,00 69 155 м. Кременець 2 немає 68 38 Адм. устрій
10 Лановецький 632,00 30 107 м. Ланівці 1 немає 52 26 Адм. устрій
11 Монастириський 558,00 29 589 м. Монастириська 1 1 46 30 Адм. устрій
12 Підволочиський 837,00 43 293 смт Підволочиськ 1 1 60 34 Адм. устрій
13 Підгаєцький 496,00 19 318 м. Підгайці 1 немає 36 21 Адм. устрій
14 Теребовлянський 1 130,00 67 042 м. Теребовля 1 2 75 41 Адм. устрій
15 Тернопільський 749,00 65 871
(без міста Тернополя)
м. Тернопіль немає 2 56 38 Адм. устрій
16 Чортківський 903,00 75 592
(з Чортковом)
м. Чортків немає 1 55 43 Адм. устрій
17 Шумський 838,00 34 045 Шумськ 1 немає 60 32 Адм. устрій
Міста обласного значення
1 Тернопіль 59,00 216 575
2 Чортків 29,52 28 855
Міста районного значення
1 Бережани 5,80 17 130 Бережанський район
2 Борщів 2,66 11 251 Борщівський район
3 Бучач 9,98 12 511 Бучацький район
4 Заліщики 7,16 9 739 Заліщицький район
5 Збараж 6,94 13 053 Збаразький район
6 Зборів 6,00 7 339 Зборівський район
7 Копичинці 35,40 7 003 Гусятинський район
8 Кременець 20,76 21 880 Кременецький район
9 Ланівці 14,74 8 547 Лановецький район
10 Монастириська 10,65 6 277 Монастириський район
11 Підгайці 3,14 3 203 Підгаєцький район
12 Почаїв 24,04 8 027 Кременецький район
13 Скалат 5,73 4 042 Підволочиський район
14 Теребовля 10,69 13 455 Теребовлянський район
15 Хоростків 9,51 7 304 Гусятинський район
16 Шумськ 5,19 5 010 Шумський район
Тернопільська область 13 823,00 1 075 435 м. Тернопіль 17 17 1 018 581

Зміни адміністративно-територіального устрою[ред.ред. код]

Окрім вищеназваних районів, у 1940 році також було утворено Білобожницький, Буданівський, Великоборківський, Великоглибочецький, Вишнівецький, Гримайлівський, Заложцівський, Золотниківський, Золотопотіцький, Великодедеркалький, Козлівський, Копичинецький, Мельнице-Поділький, Микулинецький, Новосільський, Почаївський, Пробіжнянський, Скала-Подільський, Скалатський, Струсівський, Товстенський, Коропецький райони[102]. Відтак протягом 1950–1960-их рр. ці адміністративно-територіальні одиниці приєднано до інших районів із більшими районними центрами[103].

Місцеве самоврядування, політична ситуація[ред.ред. код]

Результати парламентських виборів 2012
на Тернопільщині[104]
«Батьківщина»
  
39.04%
ВО «Свобода»
  
31.22%
УДАР
  
14.68%
Партія регіонів
  
6.4%

Представницький орган влади — Тернопільська обласна рада — складається з 120 депутатів, обирається населенням Тернопільської області терміном на п'ять років. Рада обирає постійні і тимчасові комісії. Виконавчу владу в області представляє Тернопільська обласна державна адміністрація, яку очолює Валентин Хоптян (перший заступник голови — Микола Головач, заступники — Василь Гецько, Петро Гоч, заступник голови-керівник апарату — Юрій Желіховський). Тернопільська ОДА включає 19 структурних підрозділів: департамент економічного розвитку, департамент агропромислового розвитку, головне фінансове управління, головне управління праці та соціального захисту населення[105], головне управління розвитку інфраструктури, управління зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, управління з питань туризму[106], управління у справах сім'ї та молоді[107], управління з питань фізичної культури і спорту, управління капітального будівництва, управління містобудування та архітектури, управління житлово-комунального господарства, управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, управління освіти і науки[108], головне управління охорони здоров'я[109], управління культури, головне управління з питань внутрішньої політики, національностей, релігій, преси та інформації, служба у справах дітей та Державний архів Тернопільської області. При Тернопільській обласній раді 2002 створена Економічна рада Тернопільської області, до якої увійшли депутати, провідні вчені, керівники промислових і аграрних підприємств, юристи, спеціалісти різних галузей народного господарства. Від 2002 виходить інформаційно-методичний вісник Тернопільської обласної ради «Рада»[110].

Інтереси місцевої громади у Верховній Раді України представляють депутати-мажоритарники Олексій Кайда, Михайло Головко (ВО «Свобода»), Володимир Бойко, Михайло Апостол, Іван Стойко (ВО «Батьківщина»). Найбільшу підтримку місцевих виборців на парламентських виборах здобувають праві партії націонал-демократичного та націоналістичного спрямування: Народний Рух України, Українська республіканська партія, Конгрес Українських Націоналістів у 1990-их роках, «Наша Україна» (Блок Віктора Ющенка), Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (Блок Юлії Тимошенко) та Всеукраїнське об'єднання «Свобода» у 2000-их-2010-их роках[111]. На президентських виборах у 1991, 1994, 1999, 2004 та 2010 роках у другому турі найбільше голосів здобували В'ячеслав Чорновіл (57,45%), Леонід Кравчук (94,8%), Леонід Кучма (92,17%), Віктор Ющенко (96,03%) та Юлія Тимошенко (88,39%) відповідно.

Господарство[ред.ред. код]

Економічні показники
офіційно зареєстроване безробіття 2,9% (лютий 2013) [112]
Індекс споживчих цін
(Індекс інфляції)
99,8% за лютий 2013 року [113]
Місячний обсяг
реалізований промислової продукції
565,9 млн. грн.
(січень 2013)
[114]
Експорт товарів
млн. дол. США
23,7 (січень-лютий 2013) [114]
Імпорт товарів
млн. дол. США
18,4 (січень-лютий 2013) [114]
Середньомісячна зарплата 2105 грн.
(січень-лютий 2013)
[114]
оновити






Circle frame.svg

Структура земельного фонду[115]

   Сільськогосподарські угіддя (75.8%)
   Промислова забудова (1.1%)
   Господарські шляхи (0.9%)
   Лісовкриті площі (14.5%)
   Забудовані землі (4.5%)
   Затоплені землі (1.4%)
   Заболочені землі (0.4%)
   Землі в стадії відновлення родючості (0.01%)
   Інші землі (1.3%)

Тернопільська область належить до Подільського економічного району[116]. До найважливіших галузей народного господарства області належать промисловість та сільське господарство, перспективна для розвитку — туристична галузь. Значні природні й трудові ресурси, концентрація переробної промисловості (цукрової, спиртової, плодоовочеконсервної), географічне розташування на перехресті важливих транспортних шляхів із Східної в Центральну і Західну Європу виділяють область як регіон із сприятливими можливостями для підприємницької діяльності. Крім того, її розташування у західній частині правобережного лісостепу в зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, а близькість до Львівсько-Волинського вугільного басейну та індустріального Прикарпаття — розвитку різних галузей промисловості.

В області функціонують структури, покликані сприяти підприємцям у бізнесовій діяльності, зокрема, обласний фонд підтримки підприємництва, на базі якого створено Центр менеджменту інвестицій. Один із напрямків діяльності Центру — створення поновлювальної інформаційної бази даних інвестиційних проектів суб'єктів господарювання області та щорічне видання Каталогу інвестиційної пропозицій підприємств, установ та організацій Тернопільської області. Серед інших напрямків діяльності Центру — методичне забезпечення (сприяння у розробленні інвестиційних паспортів територіальних громад); розробленні бізнес-планів інвестиційних проектів та пошук інвесторів; репрезентація інвестиційного потенціалу на економічних форумах та інвестиційних ярмарках[110].

Питома вага підприємницьких структур у галузі торгівлі та громадського харчування становить близько 34%, промисловості — 19,5, будівництві — 7,4, сільському господарстві — 12,9%.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Земельні ресурси — основне багатство області. Із загальної площі земельного фонду 75,9% становлять землі, що використовуються для сільського господарства[117]. Розораність території — 62%, один із найвищих відсотків в Україні[118]. Орні землі в структурі сільськогосподарських угідь займають 81% (близько 850 тис. га) — найвищий показник в Україні. У ґрунтовому покриві переважають чорноземи та сірі опідзолені ґрунти — групи найродючіших ґрунтів у світі[119].

Аграрний сектор займає провідне місце у народногосподарському комплексі області, сільське господарство дає 30% валового внутрішнього продукту регіону і забезпечує потреби населення області в основних продуктах харчування та потреби переробної промисловості у сировині, створює основу експортного потенціалу області[110]. Серед галузей сільського господарства переважає рослинництво, де виробляється 59 — 66% (2006–2010) валової продукції[120]; 34% припадає на тваринництво, основними галузями якого є скотарство, свинарство та птахівництво. Основними культурами, які вирощують у області, є озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, озимий ріпак[121]. В результаті реформування агропромислового комплексу створено нові формування, серед яких понад 250 приватних (приватно-орендних) агропромислових підприємств, близько 200 господарських товариств, 19 кооперативів, понад 770 фермерських господарств та інших господарських структур[122].

Картопля на полях села Васильківці.

Тернопільська область займає провідне місце в Україні зі заготівлі дикорослих плодів, ягід, березового соку, лікарських трав. Ліси області мають значні ресурси лікарської сировини. Більш як на 860 га створено плантації шипшини, калини, обліпихи, аронії, кизилу, лимонника китайського. Важливе значення мають звіробій, суниця, мати-й-мачуха, чистотіл та ін[123].

Промисловість[ред.ред. код]

Обсяг промислово виробництва Тернопільщини становлять у порівняльних цінах 1,9 млрд грн. — 0,6% обсягу в Україні. Провідне місце серед галузей промисловості (60% загального обсягу) належить харчовій, яка переробляє сільськогосподарську сировину. У ній виділяються: цукрова, м'ясна, молочна, спиртово-горілчана, кондитерська, тютюнова, плодоовочеконсервна, борошномельна та інші галузі.

За обсягами виробництва продукції лідер — цукрова промисловість (діють 8 цукрових заводів, які виробляють майже 10% цукру з цукрових буряків від загального обсягу в Україні). Вагоме місце в державі займають також спиртова (виробляє 27% спирту в Україні) та молочна (5,6% масла) галузі області. Продукція харчової промисловості — основа експортного потенціалу Тернопільщини.

До провідних галузей промислового комплексу області належить машинобудівна, легка, скляна та фарфоро-фаянсова, хімічна, деревообробна і меблева. Машинобудування об'єднує промисловості: електротехнічну, засобів зв'язку, сільськогосподарського машинобудування та інші підгалузі. Усі підприємства працюють на привізному металі, випускаючи трудомістку продукцію: електротехнічні прилади, засоби зв'язку, світлотехнічне обладнання, сільськогосподарську техніку. Найбільші підприємства галузі — ВАТ «Ватра» та СП «Ватра-Шредер» (світлотехнічне обладнання виробничного та культурно-побутового призначення[124]), ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» (сільськогосподарську техніку), ВАТ «Оріон» (засоби радіозв'язку), ТОВ «Люїзо» (інструменти з твердих сплавів; аналогів його продукції на території України нема). Легка промисловість Тернопільщини базується на місцевій (шкіра) і привізній сировині (бавовна, шерсть, текстиль, шкіра та ін.) і представлена 24 підприємствами, зокрема ВАТ «Текстерно», ВАТ «Галія», ВАТ «Вінітекс», СП «Біллербек-Україна».

За останні роки створено ряд нових підприємств, які організовують виробництво конкурентоспроможної продукції, зокрема філія ТОВ «Ла Кастеллана», СП «Антарес», ТОВ «Теркурій-2». Скляну і фарфоро-фаянсову промисловість представляють ВАТ «Бережанський склозавод»[125], ТОВ «Фірма „Декор“», ТОВ «Тернопільфарфор». До меблевої та деревообробної промисловості належать ПП «Фабрика меблів „Нова“», ЗАТ «Тернопільське меблеве підприємство», СП Фірма «МАК», ТОВ «Будсервіс», ТОВ «Ліском». Продукція цих підприємств користується значним попитом у споживачів.

Зовнішньоекономічні зв'язки[ред.ред. код]

Експортні та імпортні поставки зв'язують Тернопільщину із 87 країнами світу. Основними торгівельними партнерами краю є Австрія, Іспанія, Італія, Китай, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Польща, РФ, Угорщина, Франція, Чехія. Тернопільська область експортує в Австрію, Молдову, Німеччину, Польщу, РФ переважно продукцію харчової промисловості, тваринництва, деревину та вироби з неї, текстиль і текстильні вироби, машини, електричне обладнання, інші промислові товари. Італія, Китай, Нідерланди, Німеччина, Польща, Франція, Чехія імпортують в область машини та електричне обладнання, фармацевтичну продукцію, транспортні засоби, пластмаси і вироби з них, продукти рослинного походження, чорні метали. Іноземні інвестиції в економіку області здійснюють у вигляді переважно спільних підприємств або підприємств із 100% іноземним капіталом[110].

У Тернопільській області — значна кількість підприємств, перспективних для вкладення капіталу. Продукція, що можуть поставляти на експорт: продукти тваринного походження, м'ясо яловиче, ковбаси, крохмаль, етиловий спирт, горілка та горілчані вироби, соки, пиво, мінеральні води, макаронні та хлібобулочні вироби, борошно, крупи, плодоовочеві консерви, кондитерські вироби, дріжджі, харчові концентрати, майонез, масло, різні види твердих сирів, казеїн, ферментативний тютюн, цигарки. З непродовольчої групи — складні залізобетонні конструкції, цегла, облицювальна гранітна плитка, меблі, вироби з дерева, паркет, шпон, лісоматеріали, фармацевтичні засоби, побутова хімія, пральні порошки, шампуні, миючі засоби, поліетиленові мішки, комбайни бурякозбиральні й запасні частини до них, електричні машини та обладнання, антени супутникові, радіостанції, світлотехнічне обладнання, світильники, мікрокалькулятори, годинники, вироби зі скла, фарфоро-фаянсовий посуд, ялинкові іграшки та прикраси[126], текстиль і трикотажний одяг, тканини бавовняні, пряжа шерстяна, швейні вироби, шкіра, лінолеум, перо-пухові вироби тощо.

Транспорт та комунікація[ред.ред. код]

Міст між Теребовлею і Плебанівкою — один з 5 залізничних віадуків в Україні

Транспортна галузь області представлена залізничним, автомобільним, річковим, трубопровідним та авіаційний транспортними засобами. Залізничний комплекс області включає 14 підприємств, які належать до Тернопільської дирекції Львівської залізниці. На території області розташовані 43 станції та 43 зали очікування пасажирів. Щільність залізничної мережі на території області становить 45,9 км на 1 тис. км², що значно перевищує такий же показник в Україні (37,6 км). Найважливіша магістраль (Львів — Київ) перетинає область із заходу на схід, і є єдиною електрифікованою ділянкою в області. Міжобласне значення має залізниця Тернопіль — Чернівці.

Довжина автомобільних шляхів у області становить 5,6 тис. км (2005 рік), причому 5,1 тис. км — це дороги із твердим покриттям. У середньому на 1 тис. км² території припадає 405 км автомобільних шляхів, а із твердим покриттям — 358 км (в Україні ці показники становлять відповідно 270 і 247 км). Серед областей України Тернопільська займає 20 місце за загальною протяжністю доріг з чорним покриттям, 1 місце із забезпеченості дорогами з твердим покриттям на 1000 м кв. території, що свідчить про доволі густу мережу автошляхів. Через територію Тернопільської області проходять автошляхи: європейського значення E50 Брест — Махачкала, міжнародного значення М12 Стрий — Знам'янка та М19 Доманове — Тереблече (Чернівецька область), національні Н02 Львів — Тернопіль, Н18 Івано-Франківськ — Тернопіль та інші, регіональні Р24 Татарів — Бересток, Р26 Острог — Радивилів та Р32 Крем'янець — Ржищів.

Річковий транспорт в області розвинутий лише на ріці Дністер нижче від міста Заліщики. Ним перевозяться в основному будівельні матеріали (гравій, галька), які добуваються із дна цієї річки. Територію Тернопільщини перетинають нафтопровід «Дружба», газопроводи «Союз» (Оренбург — західний кордон), Уренгой — Помари — Ужгород, Дашава — Київ, Торжок — Долина. Авіаційний транспорт активно розвивався в радянський період і в основному використовувався для перевезення пасажирів. Тоді в області була густа мережа аеропортів, для міжміських польотів використовувалися літаки Ан-2. Після економічної кризи 1990-их років більшість аеропортів маленьких міст Тернопільщини закрили. Аеропорт «Тернопіль», розташований на східній околиці міста, має злітно-посадкову смугу з штучним покриттям розміром 2000 м х 42 м, може обслуговувати повітряні судна з максимальною злітною масою до 61 тонни (літаки типу Л-410, Ан-24, Ан-26, Ан-12, Як-40, Як-42, Іл-18, ТУ-134, та гвинтокрили всіх типів). В области є 2 аеродроми (Борщів і Мельниця-Подільська), 1 вертодром (с. Лопушне Крем'янецького району), нині використовуються вкрай рідко.

Освіта, наука, спорт[ред.ред. код]

У 2012 році в області було 537 дошкільних навчальних закладів (ДНЗ), у яких навчалося 28367 дітей (48% дітей відповідного віку)[127], у 2012–2013 навчальному році діяло 876 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчалися 110,4 тис. учнів та працювало 18,1 тис. учителів[128], у 2011 році 24 професійно-технічні заклади випустили 6 тисяч кваліфікованих робітників[129]. У 2012–2013 навчальному році в області працювало 12 вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації та 8 III-IV рівнів акредитації, у яких навчалося 8,6 тис. та 36,8 тис. студентів відповідно. На кінець 2011 року в області було 442 аспіранти та 17 докторантів[130]. 4 університети області зосереджені в місті Тернополі — технічний імені Івана Пулюя, економічний, педагогічний імені Володимира Гнатюка та медичний імені І. Я. Горбачевського. Серед відомих науковців-уродженців краю фізики першовідкривач рентгенівських променів та перекладач Біблії Іван Пулюй, винахідник антирефлексійного покриття лінз Олександр Смакула, дослідник у галузі релятивістської квантової механіки Зенон Храпливий, хімік, гігієніст та епідеміолог Іван Горбачевський, промисловець у США, винахідник нового типу кріплення для використання в авіації Володимир Джус, економіст, член Римського клубу Богдан Гаврилишин, історик, археолог, дослідник черняхівської культури Ігор Ґерета, мовознавець, діалектолог, словникар Іван Верхратський та інші.

Чемпіонат світу з водно-моторного спорту 2012 року проходив на Тернопільському ставі

2007 в області діяли спортивні товариства «Динамо», «Колос», «Спартак», «Україна». Функціонують 22 стадіони, 1025 спортивних майданчиків, 423 футбольних поля, 3 лижні бази, 144 стрілецькі тири, 10 басейнів, 436 спортивних залів, 3 легкоатлетичних ядра, 397 гімнастичних містечок, 384 приміщення для фізкультурних занять, 3 трампліни. Задіяна система підготовки спортивних резервів, що охоплює 35 ДЮСШ, 6 спеціалізованих шкіл олімпійського резерву, обласну школу вищої спортивної майстерності, обласний центр інвалідного спорту «Інваспорт». 2007 в спортивних школах області займалося понад 15 тис. дітей та підлітків. Кращі спортивні команди області — «Колос» (Бучач), «Кристал» (Чортків), «Аванґард», «Нива»; спортивні клуби — «Галичанка-Галекспорт», «Надзбруччя», «Академія», «Унітех» (усі — Тернопіль). 25-26 серпня 2012 року на Тернопільському ставі проходив чемпіонат світу з водно-моторного спорту[131]. Серед відомих спортсменів краю — найсильніший український шахіст, уродженець містечка Копичинець Василь Іванчук — чемпіон Європи (2004), світу (2001), 4-разовий переможець шахових олімпіад — 1988 та 1990 у складі збірної СРСР, 2004 та 2010 у складі збірної України.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня-санаторій у приміщенні ампірного палацу графів Реїв 19 століття

З середини 2000-их років на Тернопільщині розпочалася реорганізація системи охорони здоров'я з урахуванням досвіду передових країн: поступово впроваджується сімейна та приватна медицина, гуманітарна допомога доброчинних організацій зарубіжних країн лікувальним закладам та ін.

Медичну допомогу населенню області надають 71 лікарняний заклад, амбулаторно-поліклінічну: 57 поліклінік при лікарняних закладах, 2 медсанчастини, 117 сільських лікарняних амбулаторій, 777 ФАП. В області діють: Державна комплексна програма соціально-медичного забезпечення ветеранів війни до 2005, Національна програма боротьби із захворюваннями на туберкульоз на 2002–2005, Державна програма «Онкологія» на 2002–2006, Національні програми «Діти України» на 2002–2005 та «Репродуктивне здоров'я» на 2001–2008; обласні спеціалізовані центри: ендокринологічний, нефродіалізний, кардіологічний, спеціалізованої допомоги хворим із гострими розладами мозкового кровообігу, мікрохірургії ока.

Культура[ред.ред. код]

В області функціонують 2067 закладів культури і мистецтва, з них 918 клубного типу, 940 бібліотек, 52 школи естетичного виховання, 26 державних музеїв (у тому числі філії) та 140 громадських музейних закладів, серед яких Тернопільський краєзнавчий музей, Тернопільський художній музей, Борщівський краєзнавчий музей, Велеснівський етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка, Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса, Меморіальний музей Богдана Лепкого (Бережани), Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького та інші, драматичний та ляльковий театри, обласна філармонія та інші заклади. Один із важливих напрямків діяльності закладів культури — аматорське мистецтво. 251 колективу присвоєно звання «народний» і «зразковий». Майже 50 тис. осіб беруть участь у 3900 творчих колективах і об'єднаннях, забезпечуючи високий мистецький рівень заходів із нагоди державних свят, конкурсів, фестивалів, концертів, художніх виставок.

На Тернопільщині у 2013 році проводяться фестивалі: фестиваль куті (9 січня, Тернопіль), фольклорно-обрядове дійство «Маланка» (13—14 січня, с. Горошова), свято проводів зими (17 лютого, Тернопіль), книжковий фестиваль «ДжураФест» (квітень, Тернопіль), кулінарний фестиваль «Вареник-Фест» (травень, Збараж), фестиваль Бережанського замку (червень, Бережани), мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина» (3 червня, с. Стіжок), «Червоне-фест» (с. Нирків), свято народних ремесел, фольклору та хореографії «Тернопільські обереги» (23 червня, Тернопіль), фестиваль мистецтв «Забави у княжому місті» (липень, Теребовля), кулінарний Фестиваль «КоропФест» (липень), мистецько-розважальний фолк-рок фестиваль «На хвилях Серету» (липень, Залізці), всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» (3—4 серпня, урочище Бичова поблизу міста Монастириська), фестиваль стрілецької та повстанської пісні «Дзвони Лисоні» (серпень, Бережани), фольклорно-мистецький фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» (7—8 вересня, Борщів), кулінарний фестиваль борщу «Борщ'їв» (8 вересня, Борщів), всеукраїнський фестиваль-конкурс козацької пісні «Байда» (вересень), фестиваль народного танцю «Червона калина» (листопад, Тернопіль), всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори» (грудень, Тернопіль), міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bezz» (грудень, Тернопіль), Андріївські вечорниці (13 грудня, Тернопіль) та інші[132].

Народна культура[ред.ред. код]

Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий[133]. Його складають такі свята, як Андрія, Миколая, Різдво, Новий рік та Йордан.

Найпоширеніший вид декоративно-ужиткивого мистецтва — вишивка — має характерні особливості в усіх районах краю й відрізняється за компози­цією, технікою виконання, колоритом[134]. На Тернопільщині простежують три школи писанкарства: західноподільську, лемківську, гуцульську[135]. Селяни Тернопільщини прикрашають житла роз­писами і витинанками з паперу. На Тернопільщині розвинута художня обробка металу, колаж, аплікація, нанизання з бісеру; художнє слюсарство і декоративні розписи будинків; навершя на димарях та корони ринв, які часто прикрашають декоративними птахами й квітами з бляхи. Користуються попитом нагрудні і на­шийні прикраси з бісеру: гердани, комірці, лан­цюжки, крученики, силянки, кризи[136]. Народні майстри Тернопільщини різьблять із дерева меблі, рами, ложки, макогони, ступи, маглі, прядки, терлиці, вози, ціпи та ін., іноді прикра­шаючи їх рельєфним, напівоб'ємним різьбленням або гравіруванням, вирізують вибійчасті дошки для набивання декору на тканини[137]. Виробництвом дерев'яних іграшок займалися в селах Лисичинці та Звенигород. Музичні інструменти (сопілки, ліри) виготовляли у селах Вільховець, Іване-Золоте, місті Почаїв та містечку Залізці. Відомі у краї вироби майстрів-ткачів, килимарів, оригінальні мистецькі роботи гончарів[138].

Фольклор та етнографію області досліджували Іван Пашковський[139], Зоріан Доленга-Ходаковський, Іван Вагилевич, Яків Головацький, Г. Галька, Павло Чубинський, Володимир Гнатюк, Осип Роздольський[140], та ін. У 1989–1993 роках, завдяки збирачам-фольклористам П. Медведику та С. Стельмащуку, вийшла збірка у двох частинах «Пісні Тернопільщини», в яку ввійшло 595 пісень та 200 коломийок[141]. У 80—90-х роках XX століття значну збирацьку та транскрипторську роботу проводить О. Смоляк. У його рукописному фонді нараховується близько 5000 пісенних одиниць, з яких близько 500 надруковано у збірнику «Весняна обрядовість Західного Поділля»[142]. Про побут наддністрянського населення Тернопільщини написав фундаментальну працю «Культура вільховечан» Софоній Колтатів, проте досі більша її частина не була видана і зберігається у рукописному вигляді в архівах Львівського етнографічного музею.

Художня література[ред.ред. код]

Серед письменників — вихідців з Тернопільщини, найвідоміші передусім польський поет, драматург Юліуш Словацький (драма «Мазепа»), єврейський письменник, лауреат нобелівської премії у 1966 році Шмуель Йосеф Аґнон (романи «Весільний балдахін», «Гість на одну ніч»)[143], поет, прозаїк, громадсько-культурний діяч Богдан Лепкий (квадрологія «Мазепа», пісня «Чуєш, брате мій»), історичні новелісти Андрій Чайковський (роман «Сагайдачний»), Осип Назарук (повість Роксоляна) Юліан Опільський (повість «Ідоли падуть»), прозаїк Тимофій Бордуляк, котрий у своїй творчості змальовував життя галицького селянства кінця XIX — початку XX століття (оповідання «Дай, Боже. здоров'я корові» та інші), поет, критик та видавець Осип Маковей, автор численних стрілецьких пісень («Човен хитається серед води», «Як з Бережан до кадри», «Зажурились галичанки») та 3-томного роману про національно-визвольні змагання «Заметіль» Роман Купчинський, а також інші.

Наприкінці лютого 1984 року президія Спілки письменників України ухвалила рішення про заснування в області письменницької організації, яка в 2012 році налічувала 49 письменників. Відомі письменники Тернопільщини початку кінця 20 — початку 21 століття: Олександр Вільчинський, Олексій Волков, Надія Гербіш, Анатолій Дністровий, Юрій Камаєв, Василь Махно, Юрко Покальчук, Леся Романчук, Сергій Синюк, Олександр Смик.

У Тернопільській області видаються літературні часописи «Літературний Тернопіль», «Русалка Дністрова». При Тернопільському педагогічному університеті у 2008 році засновано студентську поетичну групу «Літературна студія 87», яку очолює Юрій Завадський[144].

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Іван Марчук серед своїх картин

На Тернопільщині жили та працювали художники Юліан Панькевич, Олена Кульчицька, Антін Манастирський, брати Михайло та Тимофій Бойчуки, Діонізій Шолдра, Яків Струхманчук, Іван Хворостецький, Ярослава Музика, Петро Обаль, Андрій Наконечний, Леопольд Левицький, Олекса Шатківський, Зеновій Флінта, Тарас Левків, Ярослав Мотика та інші[145]. Художник Іван Марчук внесений до списку «100 геніїв сучасності», укладеного британською газетою The Daily Telegraph[146].

Серед споруд краю є виконані у стилях традиційному українському руської доби, бароко, класицизму, ампіру, модерну, псевдоруському, еклектики, неоготики, необароко, соцреалізму, конструктивізму, неовізантизму[147] та інших. Традиційна дерев'яна архітектура Тернопільщини належить до 3 головних стилів — галицького, волинського та подільського. У краї працювали відомі архітектори Бернард Меретин, Ян Ґотфрід Гофман, Тальовський Теодор-Мар'ян, Зубжицький-Сас Ян Кароль, Захаревич Юліан, Михайло Нетриб'як та інші. Відомі скульптури Івана Пінзеля у Бучачі, Рукомиші та Монастириську, деякі з них виставлялися у Луврі в листопаді 2012 — лютому 2013 років[148].

Музика і театр[ред.ред. код]

Щонайменше від часів запровадження християнства в Русі на Тернопільщині розвивався церковний спів, який до XVI століття був лише одноголосим, а відтак і зі змішаним чотириголоссям[149]. 1791 року у Почаївській лаврі виходить перший збірник кантів під назвою «Богогласник», у якому було представлено 238 кантів на всі річні календарні церковні свята[150]. У першій половині XIX століття церковна музика на Тернопільщині поповнюється місцевими творами композиторів-аматорів, здебільшого священиків місцевих парафій. З другої половини XIX століття на Тернопільщині культурно-мистецьке життя розвивається у формі театрально-музичних вистав. Створення в другій половині XIX століття культурно-освітніх організацій «Торбан», «Боян», «Народна школа», «Просвіта» породило й аматорське музичне виконавство[151]. Одним із перших організаторів та керівників сільських аматорських хорів на Тернопільщині був греко-католицький священик Йосиф Вітошинський, який у 1868 році заснував Денисівський хор, що вже наприкінці XIX століття виконував гімн «Ще не вмерла України»[152]. На початку XX століття і до його 30-х років на Тернопільщині майже в кожному селі функціонували аматорські хори, керівниками яких здебільшого були вчителі простонародних шкіл та місцеві священики[153].

З Тернопільщиною пов'язані життєвий та творчий шлях композиторів Василя Барвінського[154], Михайла Вериківського[155], Олеся Ґерети[156], Михайла Коссака[157], Євгена Купчинського[158], Івана Левицького[159], Кароля-Юзефа Ліпінського[160], Петра Любовича[161], Миколи Маліборського[162], Нестора Нижанківського[163], Остапа Нижанківського[164], Дениса Січинського[165], Ярослава Смеречанського[166], Генрика Топольницького[167], Богдана Климчука[168], Василя Подуфалого[169] та інших; диригентів Ілька Блажкевича[170], Йосифа Вітошинського[171], Миколи Вороняка[172], Ганни Герасимович-Когут[173], Євгена Корницького[174], Андрія Кушніренка[175], Миколи Матерського[176], Ореста Олійника[177], Володимира Садовського[178], Степана Стельмащука[179], Евгена Цісика та інших; вокальних виконавців Івана Григоровича[180], Василя Коссака[181], Соломії Крушельницької[182], Ганни Крушельницької[183], Романа Бойка[184], Анатолія Горчинського[185], Тамари Дідик[186], Наталії Лемішки[187], Наталії Маліманової[188], Бориса Репки[189], та інших. Кобзарське мистецтво у краї виконують Струсівська заслужена капела бандуристів «Кобзар»[190], Дмитро Губ'як[191], Василь Жданкін[192]. З кінця 1980-их активно розвивається рок та нова українська естрада. Сучасними популярними виконавцями є гурти: С.К.А.Й.[193], Los Colorados[194], ансамбль «Світозари»[195], виконавці Віктор Павлік, барди — Віктор Морозов і Олександр Смик.

З 1915 року на Тернопільщині починають працювати стаціонарні музично-драматичні театри: «Тернопільські театральні вечори» (керівник — Лесь Курбас), «Український театр» (керівник — Микола Бенцаль), а в 1939 році — обласний драматичний театр ім. І. Франка (керівник — Микола Комаровський), який 1948 року трансформувався в обласний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. Нині у Копичинцях, Озерній (Зборівського району), Борщеві, Бучачі, Крем'янці та інших містах і селах діють аматорські театральні колективи. Всього в області функціонують 640 театральних колективів, з яких 335 дитячих, у тому числі — 23 народних театри та 8 зразкових дитячих театральних колективів, 5 театрів мініатюр і 10 театральних студій; 621 гурток художнього слова (з них 335 дитячих), а також 121 художьо-освітній гурток (з них 30 дитячих).

Пам'ятки культури та історії[ред.ред. код]

На території Тернопільської області розташовано: 426 пам'яток археології (з них — 6 національного значення), 1673 пам'ятки історії (з них — 1 національного значення), 1315 пам'яток архітектури та містобудування (з них — 180 національного значення), 164 пам'ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 30 населених пунктів Тернопільської області: Бережани, Борщів, Бучач, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Залізці, Заліщики, Збараж, Зборів, Золотий Потік, Козова, Копичинці, Коропець, Кременець, Ланівці, Мельниця-Подільська, Микулинці, Монастириська, Підволочиськ, Підгайці, Почаїв, Скала-Подільська, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Товсте, Хоростків, Чортків, Шумське.[196]

Старе єврейське кладовище в Підгайцях

В області діє 962 кладовища, 14 — закритих. Є місця поховання євреїв, поляків, чехів, словаків, австрійців, німців та осіб інших національностей. Багато на території області є поховань учасників бойових дій періоду 1941–1944 років. Є 5 поховань (гробниць, каплиць, некрополів й мавзолеїв) XVII–XX століть, які внесені до державного реєстру національного і культурного надбання: Каплиця сім'ї Михайлівських на міському цвинтарі міста Чорткова, Усипальниця Сапігів (XVIII століття) у селі Більче-Золоте, Усипальниця Сапігів (XVIII століття) у селі Пилатківці, гробниця Марцеліни Даровської (XVII–XVIII століть) у селі Язлівець, Мавзолей Понінських (XIX століття) у селі Нирків та Єврейський некрополь XV—XX століть у місті Підгайці[197].

На території Тернопільщини зосереджено близько 85 дерев'яних храмів[198], ще 2 храми — церкву із села Соколів Бучацького району[199] та церкву із села Зелене Гусятинського району, а також дерев'яну дзвіницю із села Кут-Товсте Гусятинського району перенесено у скансени Львова та Києва[200].

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Від 1994 року в області зареєстровано 385 видань, регулярно виходить понад 60 газет і журналів, у тому числі 21 газета, співзасновниками яких є органи державної влади (ОДА — «Свобода», РДА — районні газети); 5 видань заснували релігійні структури — «Божий сіяч» (Тернопільсько-Зборівська архієпархія УГКЦ), «Христова скеля» (єпархіальне управління Бучацької єпархії УГКЦ), «Стяг» (релігійна громада євангельсько-лютеранського віросповідання), «Лампада Почаївська» (Почаївська духовна семінарія); 4 — газети вищих навчальних закладів («Медична академія» — ТДМУ), «Студентський вісник» (ТНПУ), «Університетська думка» (ТНЕУ), «Університетські вісті» (ТНТУ); 3 — партійні організації: «Наша Батьківщина» (обласна організація партії «Батьківщина») та ін. 3 — громадські організації — «Дзвін» (обласне товариство «Меморіал»), «Просвіта» (тижневик Гусятинської районної організації «Просвіта)», «Дзвони Лемківщини» (всеукраїнського товариства «Лемківщина»), в решті видань — засновники трудові колективи і комерційні структури. Найтиражніші газети — «Вільне життя», «Свобода», «Місто», «Нова Тернопільська газета», «РІА плюс», «У кожен дім». Більшість газет — інформаційно-рекламні.

У місті Тернополі працюють обласна державна телерадіокомпанія (телеканал «ТТБ», радіо «Лад» (71,03 MHz), обласне проводове радіо «Говорить Тернопіль»), дві комерційні телестудії («TV-4» та «ІНТБ»), а також дві комерційні радіостанції («УХ-радіо» (Українська хвиля), і «Радіо Такт»).

Туризм[ред.ред. код]

Дністровський каньйон у Бучацькому районі

Основними туристичними об'єктами нині є Національні природні парки «Дністровський каньйон» і «Кременецькі гори», Крем'янецько-Почаївський історико-культурний заповідник і Національний заповідник «Замки Тернопілля», міста Тернопіль, Бережани, Бучач, Борщів, Теребовля, курорти Гусятин і Микулинці, с. Зарваниця Теребовлянського району.

Згідно з реєстром Державного агентства України з туризму та курортів на території області у 2012 році провадили діяльність 123 туристичних підприємства: 23 туроператори і 100 турагентів. За 2009–2012 роки підприємства, що займаються туристичною діяльністю, надали послуги близько двом мільйонам осіб, у тому числі з внутрішнього туризму 600 тисячам осіб та 200 тисячам іноземних туристів. Екскурсійні послуги були надані 700 тисячам осіб. Чисельність працівників, зайнятих у туризмі та суміжних галузях, у Тернопільській області становить десятки тисяч осіб[201]. Від 2006 року у Тернополі виходить газета «Туризм і відпочинок»[202].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 4 декабря 1939 года «Об образовании Волынской, Дрогобычской, Львовской, Ровенской, Станиславской и Тарнопольской областей в составе Украинской ССР» (рос.)
  2. а б в «Демографічна ситуація в Україні на 1 березня 2013 року». Головне управління статистики в Україні. 2013-03-18. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-03. 
  3. Нова серія: Національний стандарт України: Дорожній транспорт. Знаки номерні транспортних засобів. Загальні вимоги. Правила застосування // Асоціація виробників номерних знаків та спецвиробів України
  4. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 9 августа 1944 года № 805/1 «Об уточнении наименований городов: Тарнополь, Черновицы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков Украинской ССР» (рос.)
  5. Регіони України та їх склад // Офіційний портал Верховної ради України
  6. Основні відомості про демографічну ситуацію у Тернопільській області за підсумками Всеукраїнського перепису 2001 року
  7. Пелехатий Я. Архітектура Тернопільщини // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 51-55.
    Сеньківська Г. Я.  Пам'яткоохоронна робота державних структур і громадських організацій на Тернопільщині (Друга половина XX століття) // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія: Історія та географія. — Вип. 31, 2008. — С.
    У нову книгу Володимира Мороза увійшли 33 замки Тернопілля // 20 хвилин
  8. «Співробітництво між регіонами України та регіонами Литовської Республіки». Міжрегіональне співробітництво між Україною та Литвою. Посольство України в Литовській Республіці. травень 2011. «Активно розвивається співробітництво між … Тернопільською областю та Таурагським повітом … В рамках реалізації положень двосторонніх договорів сторони активно здійснюють ряд спільних проектів в економічній, науково-технічній і культурній сферах.» 
    «У Литві створили Товариство друзів Тернополя». ZIK.ua. 2010-04-26. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-03. 
  9. Свинко Й. Тернопільське плато // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 419.
  10. Денисик Г. І. Природнича географія Поділля. — Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 2006. — 184 с.
  11. Денисик Г. І.  Кременецькі гори // Український географічний журнал. — 1997. — № 2. — С. 62 — 64.
  12. Москалюк К. Про формування рельєфу Подільських Товтр // Вісник Львівського університету. Серія географічна. — 2008, Випуск 35. — С. 239–249.
    Королюк И. К. Подольские Толтры и условия их образования. Серия: Труды института геологических наук. Выпуск 110. Геологическая серия (№ 56). — М. Издательство АН СССР., 1952. — 120 с.
  13. Авратинська височина // Географічна енциклопедія України: в 3-х томах / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989.
  14. Денисик Г. І. Лісополе України. — Вінниця : Вид-во «Тезис», 2001. — 284 с.
    Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2003.- 480 с.
  15. Свинко І. М.  Про роль неотектонічних рухів у формуванні рельєфу Малого Полісся // Наукові записки ТДПУ. Серія: Географія. — Тернопіль, 1987. — С. 17-20.
  16. Зильбер Г. А.  Краткий физико-географический очерк Малого Полесья// Географ. сб. — Львов. — 1956, вып. III. — С. 25-34.
  17. Сохацький М. П. Печери Поділля // З археології України та Ойцовської Юри. — Ойцов, 2001. — С. 115–126.
    Радзієвський В. О.  Подорож у підземну казку. Видання 2: путівник по карстових печерах Тернопільщини. — Л.: Каменяр, 1984. — 56 с.
  18. Тернопільське управління облводресурсів. Загальні відомості
  19. Свинко Й. М.  Нарис про природу Тернопільської області: геологічне минуле, сучасний стан / Й. М. Свинко — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2007. — 192 с.
  20. Чернюк Г. Клімат Тернопільської області // Природа, населення та господарство Тернопільської області. — Тернопіль, 1991. — С. 9-14.
  21. Колопенюк М. Агрокліматичне районування // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 24
  22. «Характеристика лісового господарства області». Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства. 2013-04-04. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-04. 
  23. Загальна характеристика лісів України. Державне агентство лісових ресурсів України
  24. Рослини, занесені до Червоної книги України. Тернопільська область
  25. Тварини, занесені до Червоної книги України. Тернопільська область
  26. Природно-заповідний фонд (За матеріалами збірника «Статистичний щорічник Тернопільської області за 2010 рік») // Тернопільська обласна універсальна бібліотека
  27. Блисковский В. З., Киперман Ю. А.  Агрономические руды. — М.: Знание, 1987. — 48 с.
  28. Лазаренко Є. К., Сребродольський Б. І.  Мінералогія Поділля. — Львів: Видавництво Львівського університету, 1969. — 344 с.
  29. Сивий М. Мінеральні ресурси Поділля: конструктивно-географічний аналіз і синтез. Монографія. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 656 с.
  30. Матвеев А. К.  Днестровский буроугольный бассейн. / Геология и полезные ископаемые западных областей УРСР. — М.-Л.: Гомгеолиздат, 1941. С. 468–501.
  31. Перцович М. І.  Микулинецьке сірчане родовище та основні критерії пошуків самородної сірки на території західних областей УРСР. / Матеріали до вивчення природних ресурсів Поділля. — Тернопіль — Кременець, 1963. — С. 53-55.
  32. див. також: Салій І. М.  Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. — Київ: Наукова думка, 2005. — 302 с.
  33. «Демографічна ситуація». Соціально-економічне становище Тернопільської області за січень 2013 року. Головне управління статистики у Тернопільській області. березень 2013. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-03. 
  34. включаючи міста Київ, Севастополь, а також Автономну республіки Крим.
  35. «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року». Головне управління статистики в Україні. липень 2012. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-03. 
  36. «Всеукраїнський перепис населення 2001 року». Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21. (рос.)
  37. Drugi Powszechny Spis Ludności z dn. 9.XII.1931 r. Warszawa : nakł. Głównego Urzędu Statystycznego, 1938 пол.
  38. Депортації. Західні землі України кінця 30-их — початку 50-их рр.: Документи, матеріали, спогади у трьох томах. — Львів: Видавництво Інституту українознавства НАНУ, 1998. — Т. 2. — С. 176.
    Щерба, Іван; Яремкевич, Ліліяна (2007-12-20). «Переселення українців з Надсяння в 1944–1947 роках у спогадах самих переселенців». Українська етнографія. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2013-04-03. 
    Галина (Львів, Україна). Депортації українців з Польщі 1944–1947 рр.: проблеми періодизації та обставини переселення (за матеріалами усних оповідей депортованих)
    З місцевих поляків у мордуванні українців брали участь … (автор: Винник (Пудлик) Зеновія)
  39. МВС УКРАЇНИ.
  40. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  41. позначки збільшення-зменшення для всіх міст стосуються зміни населення порівняно з попереднім роком.
  42. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2010 р.
  43. Гудима А. Релігія в Тернопільській області // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2.
  44. о. Говера Й. Єпархії на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 566.
  45. Парадуха В. А.  Навернення уніатів на православ'я на Правобережній Україні наприкінці XVIII ст. / В. А. Парадуха // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. — Луцьк, 2001. — № 6. — С. 55-59.
    Білик В. А. Вклад василіан у розвиток культури Волині кінця XVIII–I третини XIX століття / В. А. Білик // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки : Історичні науки. — Луцьк, 2008. — № 11. — С. 5-8.
  46. Любомир ГУЗАР: «Моє велике бажання — бути людиною» // Газета «Свобода»
  47. Витвицький І. Український родовід папи Івана Павла II // Тернопілля'96: Регіональний річник. — Тернопіль, 1996. — С. 214.
  48. Гудеш Т. Святі посеред нас // Українське слово. — 2001. — 27 червня — 4 лип. — С. 10.
  49. Гнатюк А., Гребеняк В. Волинь під покровом святих // Волинські єпархіальні відомості — 2005. — № 10 (11)
  50. Шевчук Н. Страх і блаженство колодіївської молитви. // «Вільне життя плюс», № 51 (15163) від 07.07.2010 р.
    о. Тарас Гавришко. Монаша спільнота Свято-Теодорівського монастиря (с. Колодіївка) // Монастирі Української Греко-католицької церкви. Довідник
  51. Біленька-Свистович Л. , Рибак Н.  Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником: Понад 3500 слів. — К.: Криниця, 2000. — С. 36.
  52. Barącz S. Pamiątki buczackie.- Lwów:Drukarnia «Gazety narodowej» 1882.-168s.пол. s.87; 155-158лат.
  53. Гапонюк Л. Євангельський рух на Волині в документах і долях людей // Гапонюк Л., Пирожко М., Чайка В. ― Луцьк: Українська місія благовістя, 2009. ― 448 с.
  54. Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні, станом на 1 січня 2013 року. Державний департамент у справах націнальностей та релігій
  55. Синагоги Тернопільської області
  56. Сытник А. С.  Исследование Тернопольськой палеолитической экспедиции // АО 1979 г. М., 1980. — С. 343 рос.
  57. Ситник О., Богуцький А. Палеоліт Поділля: Великий Глибочок І. — Львів, 1998. — 143 с.
  58. Ситник О. Звіт про археологічні дослідження Палеолітичної експедиції у 2004 р. Розкопки багатошарової палеолітичної стоянки Єзупіль I, верхньопалеолітичних стоянок Галич I та Галич II, розвідкові дослідження палеолітичних пам'яток Буглів V, Кременець I (Куличівка). Львів, 2005. — С. 80.
  59. Кричевський Е. Ю.  Древнее население Западной Украины в эпоху неолита и ранней бронзы // Краткие сообщения И А АН СССР. — 1940. — В. 3. рос.
  60. Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej. — Ojcow, 2001. — S. 183-206 пол.
  61. Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.. — С. 648–656.
  62. Грушевський М. С.  Анти // Записки НТШ. — Львів, 1898. — Т. XXI. — Кн. І.
    Залізняк Л. Л.  Етногенез українців та їхніх сусідів з позицій сучасної етнології // Записки НаУКМА. — Т. 2. — 1997 — С. 52-60.
  63. Ґерета І. П.  Археологічні відкриття у Чернелеві — Руському в 1994 році // Наукові записки Тернопіль- ського краєзнавчого музею. — Тернопіль, 1997.
  64. Строцень Б. Розкопки черняхівського поселення біля с. Кобилля у 1995 році // 20 lat archeologii w Maslomęczu. — Lublin, 1997. — T. 1. — S. 235–256.
  65. Ягодинська М. О. Поганські святилища на Збручі. / Тези І-ї Тернопільської історико — краєзнавчої конференції. — Тернопіль. — 1990.
  66. Ягодинська М. Тернопілля в часи Галицько-Волинського князівства // Тернопілля. сторінки історії. — Т., 1995.
  67. Ізборник: Галицько-Волинський літопис. Переклад Махновця Л.
  68. Сохацький М. Оборонні замки на Борщівщині (сучасний стан збереження та перспективи досліджень) // Літопис Борщівщини. Випуск 6 — Борщів, 1994.
  69. Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2011. — 160 с.
  70. Кулиняк Д. Трагічний фінал повстання Наливайка // Тернопілля' 96: Регіональний річник. — Тернопіль, 1996. — С. 160–162.
  71. Чуприна В., Чуприна 3. Зборівський договір 1649 року: міфи і дійсність // Армія України. — 1997. — 30 січ., 4 лют.
  72. Українські Січові Стрільці 1914 — 20. Л. 1935. — С. 47-50;
    За волю України: Історичний збірник УСС. 1914–1964. // За ред. С. Ріпецького. — Нью-Йорк: Червона Калина, 1967.
  73. Матейко Р. Тернопільщина за часів ЗУНР // Свобода. — 1997. — 1 листоп.
  74. Сушереба Н. З дня перенесення уряду ЗУНР до Тернополя // Освітянин. — 1996. — № 11-12. — С. 3.
  75. Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії. Часопис, Львів 2012. ISBN 978-966-2720-02-0.
  76. Верига В. Галицька Соціялістична Совєтська Республіка 1920 р. НТШ 1986, том 203.
  77. Лановик Б., Лазарович М., Матейко Р. Голодомор 1932–1933 років: причини та наслідки // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. — Т., 2003. — Вип. 8.
    Лановик Б., Лазарович М., Матейко Р. Чорна тінь голодомору 1932–1933 років над Тернопіллям: Книга Пам'яті. — Т., 2003.
  78. Уніят В. Голокост на Тернопільщині. Жахливі факти та цифри // Тернопільський погляд
  79. Круглов А. И.  Энциклопедия Холокоста. — К., 2000. — С. 447 рос.
  80. Круглов А. И.  Энциклопедия Холокоста. — К., 2000. — С. 157–158 рос.
  81. Найман О. Я.  Історія євреїв України. — К., 2003. — С. 447.
  82. Мизак Н. С. 'Дух одвічної стихії і голосу крові: ОУН, УПА в печерах Тернопільщини / Мизак Н., Зімельс Ю.; Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів. — Чернівці: Букрек, 2008. — 104 с.
  83. Бурковський І. Національні процеси в СССР після сталінської епохи // Розбудова держави. — 1997. — № 4. — С. 3 — 8., № 5. — С. 5 — 15.
  84. Роман Москаль. Останній бій УПА. 1960 рік // Історична правда
  85. Захаров Б. Є. Напрями і течії дисидентського руху в Україні (1956–1987) // Дриновський збірник. — Т. 4, 2011 — С. 315.
  86. Овсієнко В. Росохацька (Чортківська) група. Дисидентський рух в Україні (віртуальний музей)
  87. Горохівський Л. Діяльність Української Гельсинської спілки на Тернопільщині та нинішня реалізація принципів УГС — Т.: Астон, 2009. — 88 с.
  88. Тернопільська Липа: Як тернополяни пам'ятник Леніну знімали. Спогади очевидців
  89. Відомість про результати Всеукраїнського референдуму, 1 грудня 1991 р. // ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 28. — Спр. 144. — Арк. 6.
  90. Регіони України та їхній склад: Тернопільська область. Райони
  91. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Міста
  92. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Міста обласного підпорядкування
  93. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Міста районного підпорядкування
  94. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Селища міського типу
  95. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Сільські населені пункти
  96. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Села
  97. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Селища
  98. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Районні ради
  99. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Міські ради
  100. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Селищні ради
  101. Регіони України та їх склад: Тернопільська область. Сільські ради
  102. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. «Українське видавництво політичної літератури». 1947. — С. 551.
  103. Гуцал П. Адміністративно-територіальний поділ Тернопільщини в минулому // Тернопільська область: Адміністративно-територіальний устрій. — Тернопіль: РОМС-К, 1997. — С. 226—236.
  104. Партії, які за підсумками голосування набрали 5% та більше у регіоні України // Вибори народних депутатів 2012
  105. Офіційний сайт Головного управління праці та соціального захисту населення Тернопільської області
  106. Офіційний сайт Управління з питань туризму Тернопільської області
  107. Офіційний сайт Управління у справах сім'ї та молоді Тернопільської області
  108. Офіційний сайт управління освіти і науки Тернопільської області
  109. Офіційний сайт головного управління охорони здоров'я Тернопільської області
  110. а б в г Тернопільська область // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 413.
  111. Див. докладніше у статтях: Парламентські вибори в Україні 1994, Парламентські вибори в Україні 1998, Парламентські вибори в Україні 2002, Парламентські вибори в Україні 2006, Парламентські вибори в Україні 2007, Парламентські вибори в Україні 2012
  112. «Зареєстроване безробіття у 2013». Головне управління статистики у Тернопільській області. 2013-03-18. Процитовано 2013-03-20. 
  113. «Індекс споживчих цін (Індекс інфляції)». Головне управління статистики в Тернопільській області. 2013-03-01. Процитовано 2013-03-20. 
  114. а б в г «Основні показники соціально-економічного розвитку області». Головне управління статистики в Тернопільській області. 2013-03-19. Процитовано 2013-03-20. 
  115. Земельний фонд Тернопільської області станом на 01.01.2012
  116. Жук М. В., Круль В. П.  Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник. — Чернівці: Рута, 2002. — 293 с.
  117. Герасимів З. М. Сільське господарство Тернопільської області: сучасний стан, проблеми, перспективи. // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. — 4'2011 [23]. — С. 92-96.
  118. Сільське господарство Тернопільської області за 2008 рік: статистичний збірник / за ред. В. Г. Кирича. Головне управління статистики у Тернопільській області. — Тернопіль, 2009. — С. 43.
  119. Андрущенко Г. О.  Ґрунти західних областей УРСР. Львів — Дубляни, 1970. — 181 с.
  120. Статистичний бюлетень «Збір урожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду в регіонах України за 2011 рік». Державна служба статистики України. 2012. — 136 с.
    Сільське господарство Тернопільської області за 2010 рік. Державна служба статистики України. Головне управління статистики в Тернопільській області. Статистичний збірник: за редакцією Т. М. Грищук. — Тернопіль, 2011. — 215 с.
  121. Олійник О. Р. Аналіз виробництва продукції основних культур в аграрних підприємствах Тернопільщини // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. — 5'2012 [31]. — С. 113–119.
    Древс В. Виробництво ріпаку — перспективи і реальність // Пропозиція. — 2003. — № 11. — C. 54-55.
  122. Сільське господарство Тернопільської області за 2011 рік. Державна служба статистики України. Головне управління статистики в Тернопільській області. Статистичний збірник: за редакцією Т. М. Грищук. — Тернопіль, 2012. — 215 с.
    Жибак М. М. Фермерські господарства Тернопільщини // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. — 10'2012 [36]. — С. 133–137.
  123. Храбра С. З.  Раціональне використання лікарських рослин Тернопільської області // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. — 2003. — № 1 (20). — С. 19-22.
  124. Галета О. В.  Освітлювальні прилади міст західної України в контексті розвитку малих архітектурних форм // Мистецтвознавчі записки: Збірник наукових праць. — Випуск 22. — К.: Міленіум, 2012. — C. 194.
  125. Штокало Я. Красу творять красиві люди // Свобода. — 1997. — 14 серп.
  126. Терещенко Р. Нова стара фабрика: Історія Теребовлянської фабрикики ялинкових прикрас // Теребовлянські вісті. −1997. — 13 груд.
  127. Дошкільні навчальні заклади Тернопільської області. Головне управління статистики у Тернопільській області
  128. Загальноосвітні навчальні заклади. Головне управління статистики у Тернопільській області
  129. Професійно-технічні заклади. Головне управління статистики у Тернопільській області
  130. Вищі навчальні заклади. Головне управління статистики у Тернопільській області
  131. Чемпіонат світу з водно-моторного спорту 2012. Офіційний сайт
  132. Туристично-фестивальний календар Тернопільської області на 2013 рік
  133. Щедрий вечір: Зимовий календарно-обрядовий фольклор Тернопільщини. — Т.: Чумацький шлях, 1998. — 149 с.
  134. Гриб А. Вишивка // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 266-267.
  135. Гриб А. Писанкарство на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 67-68.
  136. Гриб А. Народні промисли Тернопільщини // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 607-608.
  137. Гриб А. Народне різьбярство на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 603.
    Волянюк Н. М.  Образотворче мистецтво ремісничі осередки Тернопільщини в контексті художньо-культурного розвитку // Наукові записки. Серія : Мистецтвознавство/ — ТНПУ ім. В. Гнатюка. — № 1. — 2011 — С .175-179.
  138. Гриб А. Килимарство на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 68.
    Гриб А.' Народне ткацтво на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 603-604.
    Гриб А. Народне гончарство на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 602-603.
  139. Гуцал П., Пиндус Б. Пашковський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 42.
  140. Головин Б., Пиндус Б. Роздольський Осип Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 188-189.
  141. Пісні Тернопільщини: Календарно-обрядова та родинно-побутова лірика: Пісенник / Вступ. ст. П. К. Медведика. — К.: Муз. Україна, 1989. — 494 с.
  142. Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури. Монографія. — Тернопіль, 2004.
  143. Мельничук О. Лауреат премії Нобеля // Тернопіль вечірній. — 1993. — 7 серп.
  144. Літературна студія 87. Офіційний сайт
  145. Тернопіль: часопис. — Т., 1991–1994 р. № 2-3 (16-17).
  146. Top 100 living geniuses // The Telegraph
  147. Лінда С., Іваночко У. Стильові пошуки в сакральній архітектурі сучасної України // Вісник Львівського національного аграрного університету. Архітектура і сільськогосподарське будівництво. — 2009.
  148. 5 канал: Українське бароко — в Луврі. «Галицький Мікеланджело» на YouTube logo 2013.svg
  149. З історії української музики XVII ст.: Церковна музика в Галичині // Беднаржова Т. Федір Стешко український вчений-педагог, музиколог-теоретик. — Т.; Прага, 2000. — С. 114–128.
  150. Медведик Ю. Українські богородичні канти другої половини XVII — XVIII ст. // Народна творчість та етнографія. — 1999. — № 4. — С. 71-80.
    Духовні канти: Друкований «Богогласник» // Корній Л. Історія української музики. — К.; Х.; Нью-Йорк, 1998. — Ч. 2. — С. 99-109.
  151. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1960. — 190 с.
    Шуль-Бевська І. Діяльність аматорських хорових колективів у Західному Поділлі (кінець XIX — перша третина XX століття) // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. — Т.; К., 2005. — Вип. 2. — С. 47-51.
  152. Бубній П., Ковальков Ю. Величальний хорал Україні // Вільне життя. — 2005. — 23 квіт. — С. 5. — (Світ нашої духовності).
  153. Музична культура Західної України // Історія української музики: В 6 т. — К., 1992. — Т. 4. 1917–1941. — С. 546–588.
    Іздепська-Новіцька М. Просвітницька діяльність хорових гуртків у Західному Поділлі в 20-30-х роках XX століття // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство. — Т.; К., 2005. — Вип. 2. — С. 56-61.
  154. Ковалів І. Василь Барвінський // Шляхами Золотого Поділля: Регіональний збірник Тернопільщини. — Філядельфія, ПА, 1970. — Т. 2. — С. 204–208.
  155. Герасимова-Персидська Н. О. М. І. Вериківський: Нарис про життя і творчість. — К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1959. — 96 с.
  156. Ґерета І. Кілька слів про батька // Тернопілля'96: Регіональний річник. — Т., 1997. — С. 572–574.
  157. Галицькі композитори і цитристи другої половини XIX століття // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. — Л., 1992. — С. 168–172.
  158. Купчинський Євген (19.06.1867-28.08.1938) — священик, композитор, диригент, цитрист, громадський діяч // Теребовлянщина: Історико-краєзнавчий та літературно-мистецький журнал. — Л.; Теребовля, 1999. — Вип. 1. — С. 78.
  159. Медведик П. Тернопільський «Боян» // Наук. записки: Збірник. — Т., 1993. — С. 72-78.
  160. Lipin'ski Karol, skrzypek i kompozytor znakomity (1790–1861) // Encyklopedja powszechna. — Warszawa, 1901. — T. IX. — S. 321.
  161. Любович Петро (1826–1869) — український композитор // Митці України: Енциклопед. довідник. — К., 1992. — С. 374.
  162. Дремлюга М. Митець незвичайної долі // Музика. — 1995. — № 4. — С. 18.
  163. Годзілевська Г. Мрійливий ліризм композитора // Народне слово. — 1993. — 17 груд. — (Наші славетні земляки).
  164. Макода П. Остап Нижанківський // Бережанське віче. — 1998. — 14 лют.
  165. Заборовська Д. З історії становлення оперного жанру в Західній Україні // Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої комісії. — Л., 1993. — Т. CCXXVI. — С. 118–129.
  166. Мельник П. Патріарх музики живе у Заліщиках // Вільне життя. — 1999. — 6 трав.
  167. Медведик П. Шевченковою музою окрилений // Вільне життя. — 1969. — 30 квіт.
  168. Климчук Б. Від Збруча до Віру // Культура і життя. — 1985. — 29 верес.
  169. Чернихівський Д. Живе у піснях та книгах // Свобода. — 2001. — 15 трав. — (Спогад про друга).
  170. Хома В. Слово про Ілька Блажкевича // Вільне життя. — 1992. — 26 лют.
  171. Медведик П. Самопосвята музиці народній // Вільне життя. — 1988. — 1 жовт.
  172. Іваноньків Б. «Прийду крізь музику до Вас…» // Вільне життя. — 1992. — 25 груд.
  173. Бучик М. Була в дівчини доля… // Джерело: Науково-краєзнавчий часопис Тернопілля. — 1994. — No 1. — С. 180–186.
  174. Попович Ж. Євген Корницький: У музиці і в педагогіці // Тернопіль вечірній. — 2002. — 23 жовт.
  175. Фейгін Я. Хлопець із Великих Загайців // Вільне життя. — 1985. — 5 листоп.
  176. Ленчук Р. В солов'їній пісні оживати, воскресати у святій меті… // Діалог. — 2000.
  177. Олійник Орест // Теребовлянщина: Історико-краєзнавчий та літературно-мистецький журнал. — Л.; Теребовля, 1999. — Вип. 1. — С. 115.
  178. Садовський Володимир // Записки ім. Т. Шевченка: Праці Музикознавчої Т. CCXXVI. — С. 441–442.
  179. Козачок М. Благословенна музики соборність: Одверто про Степана Стельмащука // Тернопілля'95: Регіон. річник. — Т., 1995. — С. 692–696.
  180. Олійник В. Співак і педагог // Колос. — 1996. — 21 груд.
  181. Український драматичний театр: Нариси історії: В 2 т. — К., 1967. — Т. 1. — С. 427, 431, 433.
  182. Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування: У 2 ч. / Вступна стаття «На вершині світової слави», упорядкування і примітки М. Головащенка. — М.: Муз. Україна, 1978. — 1979.
  183. Черемшинський О. Співачка і педагог // Вісті Придністров'я. — 1997. — 22 серп.
  184. Бабуняк Я. Пісеннокрилля Романа Бойка // Вільне життя. — 2002. — 21 трав.
  185. Гавриленко Я. Перший український бард // Тернопіль вечірній. — 1992. — 11 листоп.
  186. Слово квітучого саду // Наука і культура. Україна. — К., 1968. — С. 347–349.
  187. Бригідир Н. Успіх на сцені — це власне «Я»: А ввечері на артистку чекає театр // Тернопіль вечірній. — 2002.
  188. Медведик П. Наталка Маліманова: Театральний силует // Соломія. — 2000. — No 2. — С. 4.
  189. Бригідир Н. На сцені він, як соловейко в гаю // Тернопіль вечірній. — 2003. — 3 квіт.
  190. Городиський Л., Зінчишин І. Струсівська капела бандуристів // Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині. — Л., 1998. — С. 228.
  191. Буката Г. Бандури срібні передзвони // Тернопілля'98-99: Регіональний річник. — Т., 2002. — С. 570–571.
  192. Малкович І. Гей, хто в лісі, озовися!. // Україна. — 1989. — No 22. — С. 24-25.
    Свій «острів». Кобзар Василь Жданкін: покинув усе, щоб здобути більше
  193. Турчин-Гонтківська Н. Спочатку були «Перлини». Далі — «Вітер зі сходу» // Вільне життя. — 2002. — 6 серп. — С. 3.
  194. They Like To Move It: гурт Los Colorados про природу успіху
  195. Гадомська Л. «Світозари» — це сузір'я над Тернополем // Тернопільська газета. — 1998. — 30 квіт. — С. 9.
  196. Історико-культурні заповідники України. Довідник
  197. Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або Про що розповідають мовчазні могили. Бібліотечка: Некрополі України (Тернопільська область). — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. — С. 13.
  198. Тернопільщина. Дерев'яні храми України
  199. Данилюк А. Храми Львівського скансену. — Львів: Сполом, 2007. — 16 с.
  200. Національний музей народної архітектури і побуту України. Церкви в Музеї
  201. Проект програми розвитку туризму в Тернопільській області на 2013–2015 рр.
  202. Лисевич М., Янків В. Туризм на Тернопільщині // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — T. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 476.


Література та інтернет-посилання[ред.ред. код]