Волчек Дмитро Борисович
| Волчек Дмитро Борисович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
18 червня 1964 (59 років) або 16 червня 1964[1] (59 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | поет, перекладач, видавець, редактор, письменник |
| Знання мов | російська |
| Нагороди | |
Дмитро Борисович Волчек (нар. 18 червня 1964, Ленінград, РРФСР) — російський поет, прозаїк і перекладач, видавець. Головний редактор сайту «Радіо Свобода».[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Брав участь у неофіційному літературному житті Ленінграда з 1982 року. Публікувався в машинописних журналах і виданнях російського зарубіжжя, працював у редакції журналу «Гласність».
1982 року разом з кількома іншими молодими авторами Дмитро Волчек заснував самвидавівський журнал «Мовчання» (до листопада 1983 року вийшло 9 номерів).
У 1980-ті роки Дмитро Волчек переклав з англійської мови й опублікував у самвидаві низку творів Олдоса Гакслі, Фланнері О'Коннор та інших письменників середини XX століття. 1985 року на зміну «Мовчанню» прийшов «Дмитриків журнал[ru]» (рос. Митин журнал).
1999 року за видання «Дмитрикового журналу» Дмитро Волчек відзначений Премією Андрія Білого[ru] у номінації «За заслуги перед літературою».
Від 1988 року - співробітник радіо «Свобода».
Від 1993 жив у Мюнхені, від 1995 живе в Празі.
В кінці 1990-х років перекладацька діяльність Волчека відновилася з у зв'язку з його новим видавничим проєктом — видавництвом «Kolonna publications[ru]»: для цього видавництва він переклав твори Вільяма Барроуза, Гая Давенпорта[ru], Кеті Акер, Алістера Кроулі, Пола Боулза[ru].
2000 року, після передання видання «Дмитрикового журналу» тверському видавництву «Kolonna publications» Волчек фактично стає ідеологом цього видавництва, визначаючи його політику. За ініціативою Волчека, основу видавничої програми «Колони» починає становити радикальна в естетичному й етичному відношенні література, що ревізує межі добра і зла і межі людської волі; особливо істотні для цієї програми книги таких авторів, як Антонен Арто, П'єр Гійота, Ілля Масодов[ru], Ґабріель Віткоп[ru], Маруся Климова, Ярослав Могутін, Юлія Кісіна).
Бібліографія[ред. | ред. код]
Книги[ред. | ред. код]
- Говорящий тюльпан: Стихотворения 1985—1991. — СПб.: «Омфала», 1992.
- Полуденный демон: Стихотворения 1991—1995. — СПб.: «Омфала», 1995.
- Кодекс гибели: Роман. — T-ough Press[en], 1999.
- Девяносто три! Роман. — Kolonna Publications, 2001.
Інтерв'ю [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.][ред. | ред. код]
- Бавильский Дмитрий. Дмитрий Волчек: «Будущего нет, истины нет, все дозволено!» // Частный Корреспондент. — 27 січня 2014 року.
- "У монстра немає ні смаку, ні совісті". Інтерв'ю Станіславу Львівському. [Архівовано 5 серпня 2012 у WebCite]
- "Текст повинні диктувати вищі сутності". Інтерв'ю журналу "Іо Пан" [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- "Нам потрібен син Люцифера і Дар'ї Жукової" (інтерв'ю Дмитра Волчека сайту Polit.ru) [Архівовано 16 серпня 2012 у WebCite]
- "Я ношу з собою синю пляму". Інтерв'ю Д. Волчека журналу "Шо".
- "Не забудьте захопити кондомініум!" Інтерв'ю "Приватному кореспонденту" [Архівовано 19 травня 2020 у Wayback Machine.], 2010
- Микола Нікіфоров. Розмова з Дмитром Волчеком, 2010 [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.]
- "Хочу видавати книги для собак". Інтерв'ю Д. Волчека сайту Magreb [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.]
- "Поезія зібрала свої речі і переїхала". Інтерв'ю Д. Волчека Євгену Стасиневичу [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.]
- "Мені завжди хочеться забратися в будинок письменника, якого я перекладаю, з "чорного ходу". Інтерв'ю Д. Волчека "Російській журналу" [Архівовано 13 червня 2020 у Wayback Machine.]
- "Я переконаний: майбутнє літератури в минулому". Інтерв'ю Д. Волчека журналу "Іноземна література" [Архівовано 10 листопада 2012 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ Дмитрий Волчек [Архівовано 19 липня 2019 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода
|
