Воронін Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Воронін
Володимир Воронін

Президент Республіки Молдова
Час на посаді:
7 квітня 2001 — 11 вересня 2009
Попередник Петро Лучинський
Наступник Міхай Ґімпу

Час на посаді:
12 травня 2009 — 28 серпня 2009
Попередник Маріан Лупу
Наступник Міхай Ґімпу

Народився 25 травня 1941(1941-05-25) (72 роки)
Коржова (Молдова)
Громадянство Молдова Молдова
Національність молдован
Політична партія Партія комуністів Республіки Молдова
Дружина Таїсія Михайлівна
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею

Володимир Миколайович Воронін (рум. Vladimir Voronin; * 25 травня 1941) — президент Республіки Молдова з 2001 по 2009 р. Двічі обирався парламентом країни на цю посаду — в 2001 і 2006 роках. Лідер Партії комуністів республіки Молдова (ПКРМ). Був депутатом Верховної ради Молдавської РСР, очолював МВС Молдавії. Генерал-майор міліції у відставці. Прихильник інтеграції Молдови в європейські структури і, в перспективі, входження країни в Євросоюз.

12 травня 2009 Володимир Воронін обраний головою молдавського парламенту[1] Перебував на цій посаді до 28 серпня того ж року.

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Воронін народився 25 травня 1941 року в селі Коржова під Кишиневом. У 1961 році закінчив Кишинівський кооперативний технікум, в 1971 році — Всесоюзний заочний інститут харчової промисловості, в 1983 році — Академію суспільних наук при ЦК КПРС і в 1989 році — Академію МВС СРСР.

У 1961 році Воронін став завідувічем хлібопекарні в селі Кріулень. У 1966 році очолив хлібозавод в місті Дубоссари. У 1971 році був призначений головою міськвиконкому Дубоссар.

У 1983 році Воронін був переведений в апарат ЦК Компартії Молдавії (КПМ), де працював спочатку інспектором, потім заступником начальника організаційного відділу. У 1985 році став першим секретарем Бендерського міського комітету КПМ. У 1989 році був призначений міністром внутрішніх справ Молдавської РСР, отримав звання генерал-майора міліції. Одночасно в 1985-91 роках був депутатом Верховної ради Молдавської РСР. В кінці 1991 року пішов з посади голови МВС Молдавії. До 1993 року знаходився в резерві кадрів МВС РФ.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

У 1993 році був вибраний співголовою організаційного комітету Партії комуністів республіки Молдова (ПКРМ). У лютому 1994 року очолив ПКРМ.

У листопаді 1996 року Воронін брав участь у виборах президента Молдови. Отримав 10,26 відсотка голосів, зайняв третє місце услід за Петром Лучинським і Мірчею Снегуром, що займав пост президента Молдавії в 1992-96 роках.

У березні 1998 року був вибраний депутатом парламенту від ПКРМ, яка перемогла на виборах, набравши 30,68 відсотка голосів. Очолював парламентську фракцію ПКРМ, входив в постійне бюро парламенту.

Навесні-влітку 2000 року Воронін ініціював проведення конституційної реформи, в рамках якої 27 липня вступив в дію закон про введення парламентської форми правління. Відповідно до цього закону президент обирався парламентом, а не на загальних виборах.

У грудні 2000 року парламент Молдови кілька разів намагався вибрати нового президента країни, але ані Воронін, ані голова Конституційного суду (КС) республіки Павло Барбалат двічі (4 і 6 грудня 2000 року) не змогли набрати необхідних трьох п'ятих голосів депутатів (61 з 101), після чого 21 грудня 2000 року правоцентристські фракції просто бойкотували повторне голосування. А найпершу спробу, 1 грудня 2000 року, КС взагалі визнав недійсною — отримавши бюлетень, комуністи демонстративно відкрито голосували за Вороніна, порушуючи обов'язкову процедуру таємного голосування. 22 грудня 2000 року спеціальна парламентська комісія з виборів президента Молдови перенесла повторні вибори президента на 16 січня 2001 року, але спочатку 26 грудня 2000 року КС дозволив президентові розпустити парламент, а 31 грудня 2000 року президент Молдови Петро Лучинський скористався цим правом.

Президент[ред.ред. код]

25 лютого 2001 року відбулися вибори нового парламенту. Напередодні виборів Воронін пообіцяв, що у разі перемоги комуністів Молдова вступить в Союз Білорусі і Росії, а російська мова стане другою державною мовою республіки. За підсумками виборів ПКРМ отримала 49,93 відсотка голосів виборців, що відповідало 71 парламентському мандату з 101 (для обрання голови парламенту і затвердження складу уряду було необхідно 51 мандат, для обрання президента — 61, для зміни конституції — 69). Проте відразу після виборів Воронін заявив, що введення другої державної мови — це питання референдуму, до того ж не найближчого. Аналогічну позицію Воронін зайняв і з питання про приєднання Молдавії до Союзу Росії і Білорусі. У зв'язку з цим спостерігачі відзначали, що Воронін прийшов до влади багато в чому завдяки підтримці Росії і використанню проросійської риторики, проте після переорієнтовував свій зовнішньополітичний курс на зближення з європейськими структурами.

3 березня 2001 ПКРМ висунула кандидатуру Вороніна на пост президента. 4 квітня 2001 він був вибраний главою держави, отримавши 71 голос з 89 депутатів, що брали участь в голосуванні.

Починаючи з 2003 року Воронін неодноразово заявляв, що зовнішньополітичним пріоритетом Республіки Молдава є євроінтеграція, кінцевою метою якої повинне стати входження в Євросоюз (ЄС). У серпні 2004 року в Брюсселі був підписаний індивідуальний план партнерства між Молдовою і ЄС, згідно з яким Молдова повинна стати асоційованим членом ЄС в 2007-08 роках. Після чого, згідно з планом, можливий розгляд питання про повноправне членство. У 2005 році Молдова ввела для громадян ЄС безвізовий режим.

Уряд Вороніна займає жорстку позицію з питання територіальної цілісності Республіки Молдова. Воронін не визнає самопроголошеної Придністровської Молдавської республіки (ПМР), індустріально розвиненого району Молдавії, що відокремилася в ході збройного конфлікту в 1991 році. Воронін періодично ставить під сумнів можливість переговорів з нинішнім керівництвом ПМР, яке, за його словами, узурпувало владу, спирається на військову силу і відкрито зневажає демократичні норми.

На парламентських виборах 6 березня 2005 року ПКРМ набрала 46,1 відсоток голосів виборців, що відповідало 56 депутатським мандатам. 4 квітня 2005 року Воронін був повторно вибраний президентом Молдови. Цього разу його кандидатуру підтримали 75 депутатів парламенту, зокрема члени фракції Християнсько-демократичної народної партії. Оскільки опозиція відмовилася брати участь у виборах, ПКМР перед голосуванням виставила формального конкурента — академіка Георгія Дуку, за якого був поданий один голос.

Парламентські вибори-2009[ред.ред. код]

На початку квітня 2009 року в Молдові були проведені чергові парламентські вибори, за наслідками яких депутати повинні були вибрати нового главу держави, а також сформувати уряд і органи влади. Виборчий поріг для проходження до парламенту (6 відсотків для партій і 3 відсотки для незалежних кандидатів) подолали чотири партії, і більшість голосів (50 відсотків) отримали комуністи, очолювані Вороніним. Молдовська опозиція, незадоволена підсумками голосування, організувала акції протесту в Кишеневі. Через два дні вони переросли у вуличні безлади, в ході яких маніфестанти розгромили і підпалили парламент і адміністрацію президента. Після події лідери опозиції заявили про втрату контролю над ситуацією і закликали до підтримки «мирних протестів» з метою добитися від влади перерахунку бюлетенів і перевірки достовірності списків виборців. Комуністи ж звинуватили опозицію в спробі державного перевороту: за словами Вороніна, «безлади були добре організовані і оплачені», а їхні організатори «були зацікавлені в тому, щоб пролилася кров». Звернувшись до послів західних країн в Молдові, президент закликав «західні структури втрутитися у врегулювання ситуації».

В підсумку комуністи отримали 60 депутатських місць зі 101. Конституційний суд республіки 22 квітня підтвердив результати виборів.

12 травня 2009 Володимир Воронін, лідер компартії та діючий президент республіки, обраний головою молдавського парламенту.[1] Кандидатуру Вороніна одностайно підтримали всі 60 депутатів комуністичної партії, які брали участь у голосуванні. Депутати від опозиційних партій, які на останніх виборах отримали 41 мандат, відмовилися брати участь у виборах глави парламенту.

Парламентська робота[ред.ред. код]

Оскільки обраний парламент не зміг обрати нового президента, згідно з конституцією в липні 2009 відбулися нові вибори, за підсумками яких партія комуністів втратила більшість у парламенті, а колишні опозиційні партії змогли утворити коаліцію, і обрати нове керівництво парламенту і уряду.

2 вересня 2009 року Володимир Воронін залишив посаду президента Молдови і перейшов на роботу до парламенту в якості депутата. "Я, як голова партії комуністів, не збираюся в цей критичний для Батьківщини і для нашої партії час залишатися в досить сумнівному і двозначному становищі виконуючого обов'язки президента". Він зазначив, що не може прийняти того шляху, яким рухається Молдова після нещодавніх парламентських виборів. "У мене немає ні моральних, ні політичних підстав для того, щоб просто формально виконувати цю високу державну функцію. Я рішуче не приймаю того шляху, яким хочуть повести країну. А тому я переходжу до парламенту, в якості рядового депутата для того, щоб бути разом з партією, разом з фракцією"[2], — наголосив Воронін.

Особисте[ред.ред. код]

Воронін одружений, його дружина Таїсія Михайлівна — українка, займається домашнім господарством. У подружжя Вороніних двоє дітей (син і дочка) і троє внуків. Син Олег — голова правління «Фінкомбанка», одного з найбільших комерційних банків Молдови. За даними ряду ЗМІ, він також є власником фірми «Крофт», що торгує молдавським коньяком. Дочка Вороніних Валентина — лікар-терапевт, працює в центральній міській лікарні Кишинева.

Воронін любить полювання, має тридцятирічний мисливський стаж. Захоплюється садівництвом і виноробством.

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]