Трансністрія
Трансністрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця на південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944)
Зміст |
Історія [ред.]
Трансністрія (таку назву вживали румунські історики з початку 20 століття для земель на схід від Дністра) охоплювала територію (близко 40 000 км² з 2,2 млн меш.) між Дністром і Південним Бугом до річок Лядової і Рову на півночі і поділялася на 13 повітів і 65 районів. Губернатором Трансністрії призначено Ґеорге Алексіяну з осідком в Одесі (спершу в Тирасполі); він підлягав «Військово-цивільному кабінетові для управління Басарабією, Буковиною і Трансністрію» при Раді міністрів Румунії.
Адміністрація Трансністрії була обсаджена вихідцями з Румунії. Спеціальні комісії «румунізації й колонізації» румунізували наддністрянські повіти, а офіційно вживаними мовами були румунська, російська й німецька.
Повіти [ред.]
- Ананьївський повіт
- Балтський повіт
- Березівський повіт
- Дубосарський повіт
- Голтянський повіт
- Джугастрівський повіт
- Могилівський повіт
- Овідіопольський повіт
- Одеський повіт
- Очаківський повіт
- Рибницький повіт
- Тираспольський повіт
- Тульчинський повіт
Єврейське питання [ред.]
При кінці 1941 з Бесарабії й Буковини до Трансністрії переселено близько 110 000 євреїв, де багато з них і загинуло; а в квітні 1943 року з Рибницького до Очаківського повіту евакуйовано 3 000 українців.
Освіта [ред.]
1943 року було 1300 чотирикласних і 700 семикласних шкіл. У школах навчання відбувалося українською, а також румунською (10%), російською і німецькою мовами. В Одесі діяли високі школи, зокрема університет з російською мовою навчання. Українська культурна діяльність була заборонена.
Економіка [ред.]
Спершу румунська адміністрація зберігала колгоспи й радгоспи, а з березня 1942 року колгоспи перетворено на «трудові общини», що поділялися на бригади з 20-30 родин, які були зобов'язані обробляти по 200-400 га землі. Промислові і торгові підприємства були віддані в користування румунськім урядовцям або державним кооперативам.
Церковне життя [ред.]
На церковному відтинку румуни передали православне населення під опіку румунському патріархату в Бухаресті, який вислав до Одеси «Румунську православну місію Трансністрії». Місію спершу очолював архімандрит Ю.Скрібан, потім митрополит Вісаріон Пую (1942) і епіскоп Антін Ніка (1943) (всі румуни). Діяли також місцеві православні священники УАПЦ, «тихонівці» й «обновленці». Усього було 300 — 400 церков (з 617 священників) і 12 монастирів.
Кінець Трансністрії [ред.]
З наближенням фронту на початку 1944 року Трансністрію передано румунський, згодом німецькій військовій управі. У березні 1944 року територію Трансністрії окупували сталінські війська.
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.