Воскресенська церква (Седнів)
| Воскресенська церква | |
|---|---|
.JPG) Воскресенська церква (2006) | |
| 51°38′32″ пн. ш. 31°34′00″ сх. д. / 51.64222° пн. ш. 31.56667° сх. д.Координати: 51°38′32″ пн. ш. 31°34′00″ сх. д. / 51.64222° пн. ш. 31.56667° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, смт Седнів |
| Засновник | Яків Лизогуб |
| Кінець будівництва | 1690 |
| Стиль | бароко |
| Належність | УПЦ МП |
| Єпархія | Чернігівська єпархія УПЦ МП |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
  Воскресенська церква (Седнів) (Україна) | |
 | |
 Воскресенська церква у Вікісховищі | |
Воскресе́нська церква (до 1880 року — Різдва Богородиці) — православний храм Московського патріархату у смт Седнів Чернігівського району Чернігівської області.
Історія[ред. | ред. код]
Філарет Гумілевський у своєму нарисі з історії Седнева наводить запис у Євангелії московського друку 1688 року, що його «надал черниговскій полковник пан Яков Лизогуб, до храму Рождества Пресвятой Богородицы от его в месте Седневе новосозданном»[1] і приписку самого Лизогуба про передачу цього Євангелія до Борзни: «а в Седневе до именованного храма моим коштом сооруженного иншіе два евангелія надане»[2]. І далі Філарет Гумілевський зазначає: «Храм построен в 1690 г., как видно по акту 1692 г.»[2]. Також необхідно вказати, що у побудові храму Різдва Богородиці брали участь і місцеві жителі. А. Балика у своїй праці «Город Сновеск ныне м. Седнев» (1902) наводить розповідь місцевого старожила М. Шишки про те, що «баба его, по прозвищу Бакаювна, за деньги, когда была еще девочкой лет 11–13, носила цеглу (кирпич) на эту церковь, т.е., подносила ее рабочим, и получала от какой-то Гелёски, помагавшей постройке храма, по шелягу»[3].
1856 року біля храму коштом седнівського поміщика І. Лизогуба прибудована дзвіниця[4].
17 березня 1880 року рішенням Консисторії храм перейменований з Різдва-Богородичного у Воскресенський[2].
У храмі знаходилися копії картин «Madonna de la Segiolla» Рафаеля, «Різдво Христове» Маротті та «Спаситель» Дольче. Місцеві ікони Спасителя та Різдва Богородиці були написані А. Лизогубом[1] — близьким приятелем Т. Шевченка. До соборного храму містечка Седнів на початку ХІХ століття потрапив і оригінал портрету Феодосія Углицького кінця XVII століття[5]. Стіни всередині храму прикрашали розписи на біблійні теми з відповідними написами.
1924 року у криптах храму було виявлено понад 40 муміфікованих тіл небіжчиків, більшість з яких належала представникам родини Лизогубів. Збереженість тіл та історико-культурна цінність знахідок з їх трун викликали зацікавленість наукової громадськості на рівні Всеукраїнської академії наук.
1935 року Воскресенський храм був закритий і надалі використовувався як комора[6].
У 80-х роках ХХ століття розпочалася відбудова та реставрація Воскресенського храму у Седневі. У грудні 1990 року внаслідок клопотання о. Євгенія (Халімонова) та віруючих Седнева Воскресенську церкву було передано новоствореній православній громаді. Архієпископ Чернігівський і Ніжинський Антоній настоятелем седнівського храму висвятив священика Є. Халімонова. Невдовзі з Києво-Печерської Лаври за участю настоятеля храму Є. Халімонова, М. Киселя та І. Пекура були привезені мощі одного з Лизогубів. Після панахиди труна з прахом була встановлена у склепі, де знаходиться і тепер. У храмі відновилося богослужіння. Зусиллями віруючих і священика було встановлено новий іконостас, відремонтовано клироси, придбано церковне начиння [13].
Архітектура[ред. | ред. код]
У плані хрещата, дев'ятикамерна, одноверха (хоча седнівський краєзнавець Д. Кисіль на основі народних переказів стверджував, що куполи стояли і на чотирьох великих притворах[7]). Незвичайне композиційне вирішення: рамена хреста знижені, між ними — нижні камери; у середохресті — баня на високопіднятому двоярусному восьмигранному підбаннику. Фасади й підбанник декоровано ступінчастими нішами різної форми і профільованими карнизами. Стрілчасті вікна оформлено лиштвами традиційної чернігівської форми. Портали південної та північної прибудов мають два яруси, у верхніх ярусах яких — ніші складної форми, що призначалися для розпису[8].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Тарасенко О. Седнів у історико-статистичному опису Чернігівської єпархії архієпископа Філарета (Гумілевського) / О. Тарасенко // Містечко над Сновом: Збірник статей і матеріалів. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. — С. 171.
- ↑ а б в Там само.
- ↑ Балика А. Город Сновеск ныне м. Седнев. Исторический очерк / А. Балика. — Чернигов, 1902. — C. 34
- ↑ Курданов А. Новий літопис Седнева / А. Курданов // Містечко над Сновом: Збірник статей і матеріалів. — Ніжин: Вид-во «Аспект-Поліграф», 2007. — С. 245.
- ↑ Самохіна Н. Рід Лизогубів в історії України / Н. Самохіна // Містечко над Сновом: Збірка статей і матеріалів. — Ніжин: спект-Поліграф", 2007. — С. 137.
- ↑ Халімонов Є. Свято-Воскресенська церква / Є. Халімонов // Містечко над Сновом: Збірник статей і матеріалів. — Ніжин: Вид-во «Аспект-Поліграф», 2007. — С. 217.
- ↑ Кисіль Д. Ю. Історія Седнева. [Рукопис] // Родинний архів Н. І. Кисіль. — [б. м.]. [ХХ ст.].
- ↑ Каленський М., Сидоренко І. Воскресенська церква / М. Каленський, І. Сидоренко // Звід пам'яток історії та культури України. Чернігівська область. — Чернігів: Десна Поліграф, 2015. — Вип. 1 : Чернігівський район / упоряд. Е. Ілляшенко, О. Коваленко, А. Подкур, О. Потапенко. — С. 121—122. ISBN 978-617-7323-27-2
|
Це незавершена стаття з географії Чернігівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |