Українська православна церква (Московський патріархат)

Українська православна церква
Києво-Печерська Лавра, в якій розміщена резиденція митрополита Київського і тимчасовий кафедральний собор УПЦ
Засновники	суперечливо
Автокефалія/автономія проголошена	1990 Російською Православною Церквою
Автокефалія/автономія визнана	не визнана
Нинішній предстоятель	Володимир (Сабодан)
Центр	Київ, Україна
Кафедральний собор	Трапезний храм Києво-Печерської Лаври (тимчасово) Собор Воскресіння Христового (будується)
Основна юрисдикція	Україна
Юрисдикція для діаспори	немає
Літургічна мова	Церковнослов'янська, українська
Музична традиція	Український наспів
Церковний календар	Юліанський
Єпископів	73
Єпархій	45
Навчальних закладів	22
Монастирів	191
Парафій	11 358
Священиків	9573
Ченців і черниць	5103
Вірних	23,6% населення України ;
Офіційний сайт	Українська Православна Церква

Українська православна церква (УПЦ; також Українська православна церква Московського патріархату, УПЦ МП) — самоврядна православна церква з правами широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви на території України. Єдина конфесія в державі, що є частиною Вселенської православної церкви, перебуваючи у євхаристичному спілкуванні з усіма помісними православними церквами світу. За даними Держкомнацрелігій найбільше релігійне об'єднання України за чисельністю приходів та священнослужителів (станом на 1 січня 2010 року); за даними соцопитування Центру Разумкова, проведеного у 2011 році, одна з найбільших в Україні за чисельністю вірян.

Предстоятелем є митрополит Київський та всієї України, який носить титул «Блаженніший». Сьогодні ним є Володимир (Сабодан).

Українська православна церква володіє унікальною широтою канонічних прав, що відповідають автономії і навіть наближують її до рівня автокефальної Церкви, проте у диптих автономних і автокефальних православних церков вона не внесена. Поряд з іншими православними і католицькими церквами України, УПЦ вважає себе прямою спадкоємницею Київської митрополії 10 століття.

Назва

В державних органах церква зареєстрована як «Українська православна церква». Проте, з метою розрізнення з іншими українськими церквами, передовсім, Українською православною церквою — Київським патріархатом, церкву часто в засобах масової інформації називають «Українська православна церква (Московського патріархату)» або «УПЦ (МП)».

Проте сама Церква наполягає виключно на назві «Українська православна церква»:

«

«Української Православної Церкви Московського Патріархату» не існує. Є «Українська Православна Церква». І з цим статутним ім’ям вона зареєстрована у відповідних державних установах. Додаток «Московський Патріархат» виник значно пізніше з метою розрізнення від «УПЦ-КП», яка, без приставки «КП» існувати не може, оскільки є новою організацією, що запозичила частину назви від Української Православної Церкви

»

Предстоятель УПЦ, митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) в інтерв'ю Assotiated Press

Також Церква стверджує, що вона є єдиним канонічним тілом Вселенського Православ'я в країні, українською «помісною церквою». Все це категорично заперечується з боку Української православної церкви — Київського патріархату та частково заперечується з боку Української автокефальної православної церкви.

Історія

Історично православна церква в Україні від Хрещення Русі була митрополією у складі Константинопольського патріархату. У 1685 році Московська патріархія (що відокремилася від Київської митрополії у 1448 році та отримала визнання Константинопольського патріархату у 1589 році) зверталася до Константинополя з проханням підпорядкувати їй Київську митрополію. У 1687 році це було здійснено. Незважаючи на суперечності цього акту, в наш час Вселенська патріархія визнає його легітимність, залишаючи тим не менше право за українською нацією на власну церкву:

«

Таким чином, після анексування України Росією і під тиском Петра І, Вселенський Патріарх Діонісій IV розсудив, що за тогочасних обставин стало необхідним церковне підпорядкування Української Церкви Московському Патріархатові (1687 р.), щоб не примножувати бід побожного українського народу і щоб він був під православним політичним проводом - хоча українська ієрархія сильно і одностайно противилася цьому рішенню, рішенню, що дорівнювало нанесенню явної шкоди канонічним правам Церкви-Матері. В тому ж дусі, Церква-Мати погоджувалася з вимогою урядів новостворених держав православного населення на Балканському півострові щодо автокефалії Церков, які виходили з Її канонічної юрисдикції, а саме Грецької (1850), Сербської (1831), Болгарської (1945) та Албанської (1937), заради їхньої національної цілісності, хоча такі автокефалії спричинили різке звуження церковної юрисдикції Константинопольського Патріархату.

»

Звернення Вселенського Патріарха Варфоломія І до української нації 26 липня 2008

Зважаючи на історичний хід подій, Київська митрополія так і не змогла набути адміністративної самостійсності від Російської православної церкви. У 1770 році вона, фактично, втратила статус митрополії й залишилась просто сукупністю єпархій Московського патріархату на території України. У 1919 році отримала статус автономії, який згодом був понижений до екзархату.

Ухваленням Архієрейського Собору Російської православної церкви 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звертання українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Руci Алексія II і всього єпископату Російської православної церкви, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета (саме такий титул було надано Митрополитові Київському у 1990 році), Українській православній церкві було надано незалежність і самостійність в управлінні та права широкої автономії (що не є тотожним канонічному статусу автономії, яким володіє, наприклад, Церква Фінляндії чи Японії).

У 1992 році митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) Архієрейський Собор Української православної церкви (за його відсутності) змістив з посади і обрав нового предстоятеля — Володимира (Сабодана), що був на той час митрополитом Ростовським і Новочеркаським (Росія). Філарет не визнав цього рішення і утворив Українську православну церкву — Київський патріархат. У 1997 році за поданням єпископату Української православної церкви, Архієрейський Собор Російської православної церкви видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» (сану митрополита його було позбавлено в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші помісні церкви не розглянули, визнавши таким чином акт відлучення (анафему).

У 2000 році на Архієрейському Соборі Російської православної церкви було уточнено статус УПЦ і скасовано дію окремих положень статуту РПЦ по відношенню до УПЦ. Але статус автономії Українська церква так і не отримала. Можливо тому, що у силі залишається прохання про надання автокефалії, подане у 1991 році на яке Російська церква зобов'язана дати відповідь на Помісному Соборі.

У 2007—2008 роках керівництво УПЦ здійснило ряд кроків спрямованих на закріплення та розширення самостійності від Російської православної церкви, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління Церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині Церкви.

У липні 2011 року на супротив надання більшої автономії УПЦ виступив головний її спонсор донецький міліардер Віктор Нусенкіс, заявивши, що згортає фінансову підтримку церкві. Натомість, він має намір посилити фінансування організацій, які виступають проти автокефалії УПЦ МП Після важкої хвороби митрополит Володимир фактично був усунений від управління церковою, управління церковними справами перейняв Синод УПЦ на чолі із митрополитом Агафангелом, який є противником автономії УПЦ-МП та відзначається шовіністичними поглядами.

Канонічний статус

Українська Православна Церква володіє усіма правами і канонічним статусом, що наближає її до рівня автокефальної Церкви. Однак, формально, такою не є; канонічно — вона самостійна частина Російської православної церкви. Згідно зі статутом РПЦ вона є «самоврядною з правами широкої автономії», що керується у своєму устрої та діяльності Томосом Патріарха Московського 1990 року та Статутом Української Православної Церкви. Останній стверджує:

«

1. Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої. 2. Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. 3. Українська Православна Церква з'єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву. [...] 5. Українська Православна Церква ... є самокерованою частиною Руської Православної Церкви.

»

Окремими автокефальними Церквами розпізнається як автономна на рівні з Фінляндською чи Японською. У світських англомовних енциклопедіях теж зазвичай називається автономною.

Незважачи на вказане у статуті, на адресу Української православної церкви неодноразово лунають закиди про її залежність від РПЦ. Однак у жодному офіційному документі це не висвітлено, мова може йти лише про особисту позицію окремих проросійських єпископів (Агафангела (Саввіна), Іларіона (Шукала), Пантелеймона (Романовського)), однак не про Церкву в цілому, де присутні й відверто антиросійські настрої (митрополит Софроній (Дмитрук)), і помірковані проукраїнські (предстоятель митрополит Володимир (Сабодан), архієпископи Митрофан (Юрчук), Антоній (Паканич), архієпископ Олександр (Драбинко)).

Разом із тим, у висвітленні питання про самоврядність Української православної церкви не можна ігнорувати того факту, що всі правлячі архієреї УПЦ є одночасно єпископами Російської Православної Церкви, входять до єпископату РПЦ. Одночасне служіння єпископа двом незалежним Церквам (у даному разі — УПЦ та РПЦ) є унікальним випадком у історії Православ’я; канонічність такого служіння сумнівна. Якщо ж вважати УПЦ частиною РПЦ, то статус архієреїв, що входять до єпископату РПЦ, є цілком канонічним.

Питання про здобуття автокефалії

Українська православна церква володіє усіма правами і канонічним статусом, що наближає її до рівня Автокефальної Церкви. Однак, формально, такою не є.

На шляху до набуття повної автокефалії стоять дакілька перешкод, зокрема:

• Прохолодне ставлення Московського Патріархату до ідеї автокефалії.
• Складна міжконфесійна ситуація в Україні, зокрема наявність ще двох неканонічних православних церков.
• Різні погляди на автокефалію серед архієреїв та прихожан.
• Побоювання, що Константинопольський Патріархат не визнає автокефальної Української православної церкви, а спробує включити її до свого складу (тобто повернути той статус, який вона мала за часів Русі). Визнання Константинополя є необхідною умовою набуття автокефалії.

Однак, існує думка, що останнє побоювання не має історичних підстав — скажімо, у 1448 році Російська православна церква здобула автокефалію без згоди на те Константинопольським Патріархом (і отримала визнання Константинопольської Церкви лише через 141 рік, у 1589 році); аж до самого підпорядкування Української (тоді Руської) Православної Церкви Російській Церкві (до речі, саме із таким підпорядкуванням досі не погоджується Константинопольський Патріархат^{[Джерело?]}) Українська Церква мала статут фактичної автономії, тощо. Але є й історичні підстави — невизнання Константинопольською Церквою автокефалії Православної Церкви Америки, що була надана Російською Церквою більш як півстоліття тому, а також невизнання автономій Японської і Китайської Православних Церков.

Після 2004 року Українська православна церква почала здійснювати реформи, що ще більше унезалежнили її від впливу РПЦ — була створена відмінна від російської система адміністративного поділу (багато дрібних єпархій), створений власний церковний суд (який є церковним судом вищої інстанції на території України), засуджене «політичне православ'я», відправлений за штат один з реакційних єпископів (Іполит (Хилько)), почали видаватися богослужбові («Києво-Печерський молитвослов») та богословські перекладні (Христос Яннарас, Йоан Зізіулас, Калліст Уер, Іларіон (Алфеєв)) та вітчизняні (прот. Петро Кожушний) книги українською мовою. Усе це було увінчано інавгураційною промовою митрополита Володимира у Варшавській академії, де він обережно зазначив про можливість «удосконалення канонічного статусу» заради подолання розколу в українському Православ'ї. Там же було вкотре чітко виражено офіційну позицію Церкви про статус:

«

Українська Православна Церква має сьогодні такі канонічні права, які є цілком аналогічними правам Помісної Церкви, а її стутус відповідає статусу, який вона мала за часів святителя Петра Могили. Більше того, порівняльний аналіз канонічних прав Української Церкви, що сьогодні є самокерованою Церквою у складі Московського Патріархату, і канонічних прав автокефальної Елладської Православної Церкви свідчить про те, що наші реальні права навіть більші від тих, які має автокефальна Церква Греції. Українська Православна Церква самостійно вирішує більшість церковних питань, і її канонічна залежність від Руської виражається лише в молитовному поминанні Патріарха Московського за богослужінням, а також у Патріаршому благословенні обраного Собором УПЦ Предстоятеля.

»

Блаженнійший Володимир, митрополит Київський і всієї України. «Українська Православна Церква: сьогодення і перспективи»

Багатьма це стало сприйматися як прихований поступ до повної автокефалії і викликало відповідну агресивну реакцію у проросійському середовищі, як у Росії, так і всередині Української православної церкви. З обранням нового патріарха Московського Кирила цей рух до самостійності та україноцентричності якщо й не припинився, то став більш прихованим.

Устрій

Українська православна церква є незалежною в управлінні частиною Московського Патріархату з правами широкої автономії. «Права широкої автономії» (але не сам канонічний статус автономії з внесенням у диптих) було надано Архієрейським Собором Російської православної церкви у 1990 році у відповідь на звернення українського єпископату до Патріарха Московського та всієї Русі Алексія ІІ і всього єпископату Російської церкви.

Українська православна церква визнає себе правонаступницею давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату (у межах України) та Українського Екзархату Російської православної церкви.

Київський митрополит, предстоятель церкви, є постійним членом Священного Синоду Російської православної церкви, а український єпископат бере участь у Архієрейських та Помісних Соборах РПЦ, у виборах Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі. Натомість, вплив Московського патріархату на внутрішній устрій УПЦ обмежений, усі рішення приймає Архієрейський Собор Української православної церкви. Митрополит Київський та всієї України підпорядковується лише Священному синоду та Соборам Української православної церкви.

Загальними органами управління в Українській православній церкві є Собор, Собор єпископів, Священний синод та синодальні установи (відділи, комісії, місії), управління справами. Низку важливих повноваження має Предстоятель. Українська православна церква поділяється на дрібніші місцеві церкви — єпархії, які мають своїх предстоятелів (єпархіальних архієреїв) органи управління (єпархіальні збори, єпархіальна рада, єпархіальне управління) та установи (благочиння, монастирі, парафії).

Собори

Найвищим органом управління Української православної церкви є Собор Української православної церкви, який діє в межах, що визначаються священними канонами Православної церкви та Статутом про управління Української православної церкви. Іноді ці Собори називаються також помісними або всеукраїнськими. Собор наглядає за збереженням чистоти православного віровчення та норм християнської моралі, вирішує принципові богословські, канонічні, богослужбові та пастирські питання, що стосуються Української православної церкви, наглядає за збереженням канонічної єдності зі Вселенським православ'ям, затверджує Статут Української православної церкви.

У період між Соборами Церкви скликаються Собори єпископів (Архієрейські собори), які є другим органом управління Української православної церкви. За Статутом Собор єпископів має скликатися щонайменше раз на рік, однак на практиці це відбувається рідше. Собор єпископів канонізує святих і ухвалює богослужбові чинопослідування, складені на їхню честь, він є церковним судом вищої інстанції, вносить зміни до Статуту (з подальшим його затвердженням Собором Церкви), а також обирає Митрополита Київського і всієї України й визначає процедуру його обрання.

Священний синод

Священний синод є третім органом управління Української православної церкви, що діє у період між Соборами єпископів. Синод очолюється Митрополитом Київським і всієї України або Місцеблюстителем і складається з десяти, включаючи Митрополита Київського, єпархіальних архієреїв — семи постійних і трьох тимчасових членів. Постійними членами Священного синоду станом на березень 2010 року є: Володимир (Сабодан), Никодим (Руснак), Агафангел (Саввін), Іоанникій (Кобзєв), Онуфрій (Березовський), Марк (Петровцій), Митрофан (Юрчук). Тимчасові члени Священного синоду викликаються на сесію по черзі кожні півроку. Синод засновує і ліквідовує єпархії, обирає і поставляє єпархіальних та вікарних архієреїв, переводить їх на іншу кафедру, засновує і ліквідовує монастирі та вирішує низку дрібніших питань. При Священному синоді діє ряд синодальних установ: комісії, відділи, місії тощо.

Єпархії

Карта єпархій УПЦ МП

Станом на 1 січня 2010 року Українська православна церква налічувала 45 єпархій.

Усі єпархії розміщені на території України. Закордонних єпархій немає, і завдяки цьому Українська православна церква є однією з небагатьох Православних церков у світі, яка дотримується постанов Вселенських Соборів, що забороняють єпископам втручатися у справи за межами їхньої канонічної території (зокрема й створювати єпархії для емігрантів, що роблять більшість Православних Церков). Українські закордонні парафії підпорядковуються Вселенському Патріархату, в окремих випадках — Московському.

Монастирі

Зимненський Успенський ставропігійний монастир

Найвідомішими монастирями Української Православної Церкви є три лаври — Свято-Успенська Києво-Печерська, Успенська Почаївська та Успенська Святогірська. Інші значні монастирі: Бахчисарайський Успенський печерний монастир, Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир, Свято-Знаменський жіночий монастир, Свято-Климентівський Інкерманський чоловічий монастир,Свято-Троїцький чоловічий монастир (Китаївська Пустинь), Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, Спасо-Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир, Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, Софроніївський Мовчанський Різдва Богородиці Печерський монастир, Дерманський монастир, Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир.

Загалом в Українській православній церкві налічується 179 монастирів та 4626 ченців і черниць. Жодна інша православна конфесія в Україні не може зрівнятися з УПЦ за розвитком чернечого життя. Так, наприклад, Українська православна церква — Київський патріархат має лише 45 монастирів із 137 ченцями і черницями (тобто по 3 ченця на монастир), а Українська автокефальна православна церква взагалі 10 ченців у 9 монастирях.

Навчальні заклади

Українська православна церква має розгалуджену систему духовної освіти — академії, семінарії, інститут, училища, ліцей, курси та недільні школи. Станом на 1 серпня 2011 року налічується 10 вищих духовних учбових закладів: Київські духовні академія і семінарія, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія, Волинська духовна семінарія, Одеська духовна семінарія, Полтавська місіонерська духовна семінарія, Почаївська духовна семінарія, Таврійська духовна семінарія у Сімферополі, Харківська духовна семінарія, Чернівецький православний богословський інститут і Луганський богословський університету на честь Архістратига Михаїла.

Діють також Регентські курси при Одеській семінарії та Регентське відділення у Кременці Почаївської духовної семінарії, Алчевське Духовне училище, Володимир-Волинське регентське Духовне училище, Городоцьке Духовне училище регентів-псаломників, Київське Духовне училище, Луганське Духовне училище, Миколаївське Духовне училище, Мукачівське Духовне училище, Корецьке регентсько-катехізаторське Духовне училище, Сверловське Духовне училище, Сумське пастирсько-богословське Духовне училище, Чернігівське духовне училище та Луганська православна класична гімназія імені святої великомучениці Тетяни.

Єпископат

Блаженніший Володимир (Сабодан), Митрополит Київський і всієї України

Предстоятелем Української православної церкви є Митрополит Київський і всієї України з титулом «Блаженніший». Його резиденція — Успенська Києво-Печерська Лавра. З 1992 року це Володимир (Сабодан).

З 10 вересня 2011 року Українська православна церква налічує 73 архієреї. Серед них: предстоятель, 44 єпархіальні (правлячі) архієреї, 20 вікаріїв та 8 на спочинку. З моменту надання прав автономії у 1991 році УПЦ покинули лише п'ятеро архієреїв (троє — митрополит Філарет (Денисенко), єпископи Андрій (Горак) і Яків (Панчук) — перейшли до неканонічних юрисдикцій і були позбавлені сану, інші двоє перейшли в пряму юрисдикцію Московського Патріархату) — це найменший показник серед православних юрисдикцій в Україні. Ще 11 єпископів за цей період померли, більшість з них несли архієрейське служіння ще з 1960—1970-х років. Загалом в УПЦ збереглася повна спадкоємність ієрархії з Українським екзархатом Московського патріархату (1918—1991), у якого, у свою чергу, була повна спадкоємність з ієрархією Російської православної церкви на території України (1620—1918).

Найавторитетнішими архієреями церкви, окрім Предстоятеля, є митрополит Дніпропетровський Іриней (Середній), митрополит Одеський Агафангел (Саввин), митрополит Донецький Іларіон (Шукало), митрополит Тернопільський Сергій (Генсицький), архієпископ Львівський Августин (Маркевич), архієпископ Білоцерківський Митрофан (Юрчук).

Митрополит Агафангел (Саввин) є своєрідним ідейним лідером «проросійського» крила Української православної церкви. Активним прибічником автокефалії є митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук). Предстоятель і переважна більшість архієреїв займають нейтральні позиції, намагаючись протистояти проявам як українського, так і російського націоналізму в Церкві.

Протягом 2007 року було рукоположено 13 архієреїв, майже стільки, як за попередні 10 років. Це пов'язано з адміністративною реформою, яка подрібнює єпархії для зручності управління за зразком Елладської Церкви. Це прохолодно сприймається Російською церквою, оскільки таким чином кількість українських єпископів може зрівнятися з кількістю єпископів самої РПЦ і на її Помісному Соборі (де матимуть право голосу всі українські єпископи) українські архієреї зможуть прийняти практично будь-яке вигідне для Української православної церкви рішення. Після обрання патріархом Московським Кирила (Гундяєва) адміністративна реформа була призупинена, у 2009 було рукоположено лише двоє архієреїв, жодна єпархія не розділена.

Нагороди

Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських I ступеня

В УПЦ існує традиційна система нагород — форма заохочення духовенства та мирян за працю і заслуги перед Православ'ям — у пастирському служінні, богословській, науковій та адміністративній діяльності, відродженні духовності, відновленні храмів, місіонерській, благодійній, соціальній та просвітницькій праці. Нагороди існують двох видів: ієрархічні та загальноцерковні.

Ієрархічні нагороди слугують для заохочення архієреїв і кліриків, засвідчують гідне проходження церковного служіння. До них вдіносяться: підвищення в сані (єпископа до архієпископа, ієрея до протоієрея і под., однак не хіротонія); елементи літургійного облачення, що несуть духовне значення; богослужебні відмінності (служіння Божественної Літургії з відкритими Царськими вратами до Херувимської пісні або до «Отче наш»). Відповідно до своєї градації нагороди вручаються у строгій послідовності. Існують нагороди для єпископату, священства та дияконства. Покладання нагород для священства та дияконства здійснюється правлячим єпархіальним архієреєм, або, за його благословенням, вікарним архієреєм. При покладанні ієрархічних нагород архієрей виголошує «аксіос» (достойний). Нагороди кліриків у формі служебних відмінностей регулюють ієрархічне місце священнослужителя під час богослужіння при соборному служінні. При наявності однакових нагород перевага належить старшому за хіротонією.

До загальноцерковних нагород УПЦ відносяться — ордени (Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Орден святого рівноапостольного князя Володимира, Орден преподобного Нестора Літописця тощо), медалі, ювілейні ордени та медалі. Загальноцерковними нагродами можуть бути нагороджені Предостоятелі Помісних Церков, єпископат, духовенство, миряни, державні діячі, військові, правоохоронці, журналісти, поети, письменники, працівники — культури, мистецтв, медицини, освіти та представники інших сфер діяльності, а також іноземні громадяни.

Стосунки Церкви та держави

З початку набуття Україною незалежності, у часи президенства Леоніда Кравчука, стосунки церкви з державою стали напружені через активну підтримку владою інших православних церков та греко-католиків, тиск на Українську православну церкву, а також через втручання УПЦ в політичне життя України. За правління Леоніда Кучми Українська православна церква (Московського патріархату) та Українська Греко-Католицька Церква отримали максимальне сприяння з боку влади. За Віктора Ющенка декларувалося рівне ставлення до усіх конфесій, проте оголошеного відділення церкви від держави не сталося.

Статистика

За винятком трьох областей Галичини і західного Поділля (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська), Українська православна церква є домінантна конфесія на території країни за кількістю парафій (громад) та культових споруд у власності чи користуванні. Її релігійна мережа є має найшвидше зростання серед усіх конфесій України (200—300 парафій та інших структур на рік ).

Дата	Єпархій	Парафій	Монастирів	Монахів	Місій	Братств	Духовних навчальних закладів	Слухачів в них	Священнослужителів	Недільних шкіл	Періодичних видань
01.01.2007	36	11085	167	4399	8	37	17	3627	9327	4133	105
01.01.2008	40	11334	173	4485	10	34	18	3970	9217	4112	106
01.01.2009	44	11539	177	4562	12	34	19	4211	9275	4158	106
01.01.2010	45	11790	179	4626	13	34	20	4234	9518	4256	108
01.01.2011	45	12043	186	4576	13	34	20	4568	9680	4344	112

Див. також

• Українська православна церква — Київський патріархат
• Українська автокефальна православна церква
• Український екзархат
• Новий Єрусалим

Посилання

	Портал «Православ'я»
	Українська православна церква (Московський патріархат) на Вікісховищі?

• "Православіє в Україні". Офіційний сайт УПЦ (МП)
• Павло Берест. Куди йде УПЦ // Український тиждень, №46 (211), 10.11.2011

Це незавершена стаття про Православ'я. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.