Вільгельм Шмальц

Вільгельм Шмальц
нім. Wilhelm Schmalz
Народився	1 березня 1901(1901-03-01) Ландсберг, Заалє, Саксонія-Ангальт, Німеччина
Помер	14 березня 1983(1983-03-14) (82 роки) або 15 березня 1983(1983-03-15) (82 роки) Браунфельс, Лан-Дилль, Гіссен, Гессен, ФРН
Країна	США  Німеччина
Діяльність	офіцер
Знання мов	німецька
Учасник	Друга світова війна
Військове звання	Генерал-лейтенант Люфтваффе
У шлюбі з	Luise Henriette Prinzessin von Preußend
Діти	Agathe Friederike Henriette Margarete Brunhilde Eleonore Marianne Elisabeth Schmalzd, Hubertus Ernst Viktor Wilhelm Friedrich Schmalzd, Bernhard Hans Heinrich Walter Kart Ernst Schmalzd і Friedrich Wilhelm Martin Julius Eck Conrad Ludwig Schmalzd
Нагороди	Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям Медаль «За вислугу років у Вермахті» Медаль «За вислугу років у Вермахті» 3-го класу Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу Хрест Левенфельда Золотий німецький хрест Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія) Нагрудний знак люфтваффе «За наземний бій»
Медіафайли у Вікісховищі

Вільгельм Шмальц (нім. Wilhelm Schmalz; 1 березня 1901, маєток Ройссен, Ландсберг — 14 березня 1983, Браунфельс) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант люфтваффе (30 січня 1945). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.

Біографія

Члени Німецької кавалерійської кінної команди. Шмальц — крайній ліворуч (США, 1928).

1 квітня 1919 року вступив в 3-ю морську бригаду, яка діяла спільно з добровольчою дивізією Пауля фон Леттов-Форбека. Служив в кавалерії. Член Олімпійської команди з верхової їзди. З 1 січня 1931 року — інструктор верхової їзди кавалерійської школи в Ганновері, з 1 жовтня 1934 року — командир ескадрону 16-го кінного полку, з 15 жовтня 1935 року — командир роти 2-го мотоциклетного стрілецького батальйону. 1 жовтня 1936 року переведений у Військове міністерство радником, а 1 жовтня 1938 року — в штаб 11-го кавалерійського полку.

З 1 квітня 1939 року — командир батальйону 11-го стрілецького полку. Учасник Польської і Французької кампаній. З 1 листопада 1940 року — командир 59-го мотоциклетного батальйону, з 1 лютого 1942 року — 11-го моторизованого полку. Учасник німецько-радянської війни. 1 січня 1943 року відряджений в Південну Францію і призначений командиром групи дивізії «Герман Герінг» нового формування. 1 травня 1943 року переведений в люфтваффе і зайняв пост командира гренадерської бригади особливого призначення танкової дивізії «Герман Герінг». З 16 квітня 1944 року — командир танково-парашутної дивізії «Герман Герінг», з 4 жовтня 1944 року — танкового парашутного корпусу «Герман Герінг». 8 травня 1945 року взятий в полон американськими військами. Постав перед Італійським військовим трибуналом за звинуваченням у військових злочинах (у вбивстві 146 цивільних італійців бійцями його дивізії). У 1950 році виправданий і звільнений.

Нагороди

• Хрест Левенфельда
• Німецький імперський спортивний знак
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го і 2-го класу (18 років)
• Залізний хрест
  • 2-го класу (14 вересня 1939)
  • 1-го класу (16 жовтня 1939)
• Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям
  • лицарський хрест (28 листопада 1940)
  • дубове листя (№357; 23 грудня 1943)
• Німецький хрест в золоті (8 лютого 1942)
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
• Орден «За хоробрість» 4-го ступеня, 1-й клас (Болгарія)
• Нагрудний знак люфтваффе «За наземний бій»

Література

• Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
• Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
• Bender and Petersen, "Hermann Göring": from Regiment to Fallschirmpanzerkorps, Schiffer Publishing Ltd., USA, 1993
• THOMAS, FRANZ & WEGMANN, GÜNTER, Die Eichenlaubträger 1940-1945, Biblio-Verlag, 1998.