Гней Доміцій Агенобарб (консул 162 року до н. е.)
| Гней Доміцій Агенобарб | |
|---|---|
| лат. Gnaeus Domitius Ahenobarbus | |
|
| |
| Народився |
210 до н. е. Стародавній Рим |
| Помер |
162 до н. е. невідомо |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | давньоримський політик, давньоримський військовий |
| Знання мов | латина |
| Посада | консул і давньоримський сенатор[d] |
| Рід | Domitii Ahenobarbid |
| Батько | Гней Доміцій Агенобарб |
| Мати | невідомо |
| У шлюбі з | невідомо і невідомо |
| Діти | Гней Доміцій Агенобарб[1] і Гней Доміцій Агенобарб (понтифік) |
Гней Домі́цій Агеноба́рб (210 — після 162 року до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, консул-суфект 162 року до н. е.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з роду нобілів Доміціїв. Син Гнея Доміція Агенобарба, консула 192 року до н. е.
З 189 до 180 року до н. е. обіймав посаду монетарія. У 170 році до н. е. обрано претором. У 169 році до н. е. за рекомендацією консула Луція Емілія Павла сенат включив Агенобарба до складу комісії з розслідування стану армії та військової ситуації в Греції та Македонії. У 167 році до н. е. став членом комісії децемвірів, які допомагали Емілію Павлу з облаштуванням справ у Македонії. Тоді ж вирушив до Ахаї, де викликав ахейських очільників до Риму.
У 162 році до н. е. обрано консулом-суфектом разом з Публієм Корнелієм Лентулом після того, як обрані консули — Публій Корнелій Сціпіон Назіка Коркул та Гай Марцій Фігул — склали свої повноваження через релігійні помилки, які були допущені при їхньому обрані. Подальша його доля невідома.
Родина[ред. | ред. код]
- Гней Доміцій Агенобарб, понтифік.
Джерела[ред. | ред. код]
- Smith, William (1867), «Gnaeus Domitius Ahenobarbus (2)», // Smith, William, Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, 1, Boston: Little, Brown and Company, pp. 84 (англ.)
- Тит Лівій. XLIV 18, 5—6; 19, 2; 20, XLV 17, 2—3; 31, 9—11. (лат.)
- ↑ Любкер Ф. Domitii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 427–429.