Довгоносик грушевий
| Довгоносик грушевий | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Імаго грушевого довгоносика та пошкоджені ним плоди
| ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Rhynchites giganteus (Shönherr, 1832) | ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
| Rhynchites giganteus Krynicky, 1832; Rhynchites pyri Motschulsky, 1853; Rhynchites versicolor O. G. Costa, 1839 [1]. | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
'Довгоносик грушевий (Rhynchites giganteus) — жук родини Ринхітид. Шкідник плодових культур з родини айстрових, найчастіше — груші. Личинка розвивається у недозрілих плодах.
Назва[ред. | ред. код]
Інколи жука називають великим грушевим довгоносиком, казаркою великою, ринхітом гігантським, а також трубкокрутом. Останнє припустиме, лише якщо вважати Rhynchitidae підродиною у родині Трубкокрутів (Attelabidae). Фахівці не дійшли одностайної згоди щодо рангу цього таксону.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Жук завдовжки 6,5–9 мм. Забарвлення мідно-червонувато-бронзове, із металево-зеленим полиском.
- тіло вкрите довгими тонкими і не дуже густими влосками, які напівстирчать;
- голова вкрита крупними й густими цяточками;
- очі овальній й слабо опуклі;
- вусики вкриті довгими волосками, які стирчать;
- довжина передньоспинки більша від її ширини, передньоспинка із перетяжкою біля вершини і повздовжним кілем посередині, який зникає до вершини;
- надкрила в 1,5 рази довші від ширини плеч, із глибокими поздовжніми точечними борозенками, проміжки між ними опуклі, і не ширші від самих борозенок і дещо зморшкуваті;
- щиток чотирьохкутний, із вдавленням посередині.
яйця білого кольору, завдовжки 0,9 міліметра. Личинка біла, С-подібна, безнога, 12–14 мм завдовжки, із світлими волосками на спинному боці. Лялечка біла, 7–9 мм завдовжки, на кінці черевця має два невеликі буруваті шипики, вершини яких стирчать назад, а кінці вигнуті одна до одної
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Зимує грушевий довгоносик у ґрунті, під корою дерев і в опалому листі. На поверхні з'являється рано навесні. Основна кормова рослина комахи — груша, хоча повний життєвий цикл може відбутися на яблуні, сливі, черешні, абрикосі навіть глоді .
Попервах жуки харчуються бруньками дерев. Перед цвітінням жуки гризуть бутони, потім квіти, зрештою переходять на недозрілі плоди. На їх поверхні вони вигризають досить глибокі й широкі ямки, канавки, які розмірами більші, ніж пошкодження від казарки[2].
Парування починається наприкінці травня і триває до третього тижня серпня. В один плід самиця відкладає до 14 яєць. Для цього вона попередньо вигризає невеличкі комірки. Відклавши яйце, вона вкриває його огризками шкірочки плоду. Потім вона підгризає плодоніжку, плід в'яне і зрештою падає. Через 8–9 днів з яйця з'являється личинка. Вона заглиблюється до насінної камери, з'їдає насіння, а потім харчується м'якістю плоду. Розвиток її у ньому триває близько місяця, потім вони виходить з опалого плоду, закопується у ґрунт, де будує комірку. У ній вона заляльковується восени. Жуки нового покоління, вийшовши з лялечки, лишаються у комірціі до весни[2].
Поширення[ред. | ред. код]
Вид поширений по всій Західній Палеарктиці, за винятком Північної Африки та Середнього Сходу[1]. В Україні зареєстрований в АР Крим і в 18 областях. Його не знаходили лише у Житомирській, Запорізькій, Кропивницькій, Миколаївській, Полтавській, Сумській, областях[4].
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
Подібно до інших біологічних видів, букарка є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Однак у плодових садах жуки завдають чималої шкоди, особливо, коли їх чисельність і щільність досягає значних величин. Обтрушуючи дерева навесні, встановлюють чисельність жуків. Якщо вона завелика, із шкодочинністю жуків борються, оприскуючи дерева інсектицидами, звичайно в період виокремлення бутонів. У разі потреби обробку повторюють відразу після завершення цвітіння[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б M. A. Alonso-Zarazaga, H. Barrios, R. Borovec, P. Bouchard, R. Caldara, E. Colonnelli, L. Gültekin, P. Hlavác, B. Korotyaev, C. H. C. Lyal, A. Machado, M. Meregalli, H. Pierotti, L. Ren, M. Sánchez-Ruiz, A. Sforzi, H. Silfverberg, J. Skuhrovec, M. Trýzna, A. J. Velázquez de Castro & N. N. Yunakov. Cooperative Catalogue of Palaearctic Coleoptera Curculionoidea. Monografías electrónicas S.E.A., vol. 8, 729 pp. http://sea-entomologia.org/monoelec.html)
- ↑ а б в г Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.
- ↑ Тер-Минасян М. Е. 81. Сем. Attelabidae — Трубковёрты, с. 483—484 В кн. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
- ↑ Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp