Довгоносик малинний
| Довгоносик малинний | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Anthonomus rubi (Herbst), 1795) | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Anthonomus ater (Marsham]], 1802), Anthonomus leptopus Gozis 1882), Anthonomus transiliensis Ter-Minasian 1936) [1] | ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Довгоносик малинний (Anthonomus rubi Herbst) — жук родини Довгоносиків. Інші назви комахи — квіткоїд малинний, довгоносик малиново-суничний. Шкідник суниць , малини і ожини. Личинка розвивається в квіткових бутонах.
Основні ознаки[2][3][ред. | ред. код]
Жук завдовжки 2–3 мм, тіло овальне, опукле, розширене за серединою.
- зверху весь рівномірно вкритий сірими волосками;
- чорний, інколи коричнюватий або частково червонуватий, із чорною трикутною плямою позаду щитка, щиток білий;
- головотрубка довга, тонка, трохи вигнута донизу
- передньоспинка при своїй основі вужча, ніж основа надкрил;
- кігтики лапок при основі із зубцем;
- Надкрила без волосистих перев'язів.
Яйце округле, довувато-біле, 0,35–0,5 мм завдовжки. Личинка біла, без ніг, серпоподібно вигнута, голова коричнева. Лялечка жовтувато-коричнева, 2,5–3 мм завдовжки.
Поширення[ред. | ред. код]
Вид поширений по всій Палеарктиці, за винятком Крайньої Півночі, Казахстану, Західного Сибіру та Середньої Азії[1]. Ареал його включає всю територію України, він зареєстрований в усіх її областях і в Криму[4].
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Зимують на стадії імаго, у підстилці з рослинних решток або у верхньому шарі ґрунту. Жуки виходять з діапаузи коли середньодобова температура повітря тримається не нижче 13°С. Комахи попервах харчуються листям рослин з родини розових, які рано починають вегетацію. Потім жуки переходять на малину, суниці, полуниці, ожину, шипшину. Загалом у їхньому природному раціоні зареєстровані також види гравілату, гліду, кизильнику, терен, козельці, «Buphthalmum salicifolium» та інших[5]. Для відкладання яєць самиця обирає лише бутони певного розміру, з опуклим гіпантієм[6].
Рано навесні жуки вигризають дірки на молодому листі, обгризають черешки, а пізніше вигризають квіткові бутони. За місяць-півтора, приблизно у середині травня настає період відкладання яєць. Він триває 20–35днів. Яйця відкладають у бутони. Самиця вигризаю отвір збоку бутона, відкладає у заглиблення яйце, вкриває його екскрементами та підгризає квітконіжку. Плодючість самки — до 50 яєць. . Через 6–7 днів з'являються личинки. В цей же ж період пошкоджені бутони опадають. Розвиток личинок усередині них триває до 20–26 днів, лялечки –7–11 днів. Активні жуки нового покоління вибираються з опалих всохлих бутонів в середині — у другій половині липня. Вони харчуються на листях тих самих рослин. Коли стає холодніше (10–12 °C), жуки мігрують у підстилку і ґрунт на зимування[2].
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
Подібно до інших біологічних видів, сірі щетинисті довгоносики є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Однак на плантаціях культивованих суниць та малини завдають чималої шкоди, особливо, коли їх чисельність і щільність досягає значних величин. У таких випадках проти шкідників застосовуються інсектициди[7] або пастки з атрактантами [8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Alonso-Zarazaga, M.A., Barrios, H., Borovec, R., Bouchard, P., Caldara, R., Colonnelli, E., Gültekin, L., Hlaváþ, P., Korotyaev, B, Lyal, C.H.C., Machado, A., Meregalli, M., Pierotti, H., Ren, L., Sanchez-Ruiz, M., Sforzi, A., Silfverberg, H., Skuhrovec, J., Tryzna, M., Velazquez de Castro, A.J. & Yunakov, N.N. Cooperative Catalogue of Palaearctic Coleoptera Curculionoidea. S.E.A., Zaragoza, 2017. - 729 pp.
- ↑ а б Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.
- ↑ Арнольди Л. В. , Заславский В. А., Тер-Минасян М. Е.]] 82. Сем. Curculionidae — Долгоносики, с. 485—621. В кн. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
- ↑ Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp.
- ↑ Dieckmann, L. Revision der westpaläarktischen Anthonomini (Coleoptera: Curculionidae). Beiträge zur Entomologie, Berlin, 18(3-4): 377—564
- ↑ > Попов С. Я. Трофические связи малинно-земляничного долгоносика Anthonomus rubi Herbst (Coleoptera, Curuculionidae) //Энтомологическое обозрение, 1996, 75, 2: 263—272 — https://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/popov182.htm [Архівовано 25 січня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Кава Л. П., Лікар Я. О. Малиново-суничний довгоносик. Заходи обмеження чисельності Anthonomus rubi Hrbst. // Карантин і захист рослин. — 2012. — № 11. — С. 16-18. — http://nbuv.gov.ua/UJRN/Kizr_2012_11_8
- ↑ Fountain M., Baroffio C., Borg-Karlson A.-R., Wibe A. et al. Design and deployment of semiochemical traps for capturing Anthonomus rubi Herbst (Coleoptera: Curculionidae) and Lygus rugulipennis Poppius (Hetereoptera: Miridae) in soft fruit crops // Crop protection, 2017, 99: 1–9