Шипшина
| Шипшина | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Шипшина собача (Rosa canina)
|
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Шипшина — дикорослий рід рослин родини трояндових (розових).
В Україні відомо близько 50 видів. Плоди деяких видів (зокрема коричної) містять багато вітаміну С, цукру, каротину тощо.
Настоянки, сиропи, відвари з плодів шипшини використовуються у медицині при захворюваннях печінки, авітамінозах тощо.
Збирається в кінці серпня, коли рослина має плід червоного кольору.
Зміст |
Будова шипшини [ред.]
Має складні листки, сітчасте жилкування, черешковий вид листку, стебло з камбієм, стрижневу кореневу систему, дві сім'ядолі (належить до класу Дводольні). Шипшина голчаста — Rosa acicularis Lindl.
Різновиди [ред.]
В Україні велика різноманітність шипшин (близько 50 видів). Серед них найчастіше трапляються:
- Шипшина собача (Rosa canina L.) Шипшина собача росте на всій території України на схилах, узліссях, уздовж доріг та на пустищах як бур'ян.
- Шипшина корична (R. cinnamomea L.) Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Кущ з сизувато-зеленими часто опушеними листками й характерним яблуневим запахом пагонів.
- Шипшина зморшкувата (R. rugosa Thunb.) Кущ з опушеними шипами і виразно зморшкуватими листками, поширений переважно в культурі.
- Шипшина яблунева (R. pomifera Herrm.) Відзначається темно-рожевими пелюстками, округлими пурпуровими плодами (до 3 см завдовжки), поширена по чагарникових заростях, кам'янистих відслоненнях і на пісках лісостепової частини України.
- Шипшина голчаста (Rosa acicularis Lindl) росте у лісовій і степовій зонах, у горах (до альпійського поясу), зазвичай, на лісових галявинах, у заростях чагарників, на берегах річок, струмків, вологих і степових луках, на схилах і кам'янистих розсипах.
Заготівля та використання плодів [ред.]
Збирають плоди в період їхньої стиглості, наприкінці серпня — у вересні; збирати слід обережно, вручну, у брезентових чи інших рукавицях, безпосередньо з куща, причому тільки цілі яскраво-червоні, незіпсовані плоди, коли вони ще тверді, намагаючись не м'яти їх. Перестиглі плоди стають соковитими, м'якими й збирати їх важче. Складати плоди слід у кошики, обтягнуті тканиною, збирання слід закінчити до настання заморозків. Свіжозібрані плоди треба негайно сушити.
Сушать плоди в добре нагрітих печах, на залізних листах або сітках, трохи відкривши заслінку й трубу печі для витягування вологи. Щоб краще використати обсяг печі для сушіння найбільшої кількості ягід, сітки з ягодами ставлять на цеглинах у 2—3 ряди, але при цьому треба стежити, щоб повітря мало вільний доступ до всіх ягід і щоб ягоди не підгоріли. Можна їх сушити в плодоовочевих сушарках при температурі 80—90° С, а в південних районах — на сонці. Сухі ягоди шипшини оранжево-червоні, смак кислувато-солодкий, вони без запаху.
Настої з коренів шипшини й плодів здавна застосовували в народній медицині у випадку захворювання печінки й шлунково-кишкового тракту. При катарі шлунка зі зниженою кислотністю застосовують настій з 3 столових ложок ягід шипшини на 1 л води по 1/2 склянки 3 рази на день.
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

