Запор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запор
Constipation.JPG
Запор у дитини (рентгенологічне зображення). У кола окреслені ділянки фекальних мас (зауважте калові маси - біле "затемнення", оточені темного кольору кишковими газами).
МКХ-10 K59.0
DiseasesDB 3080
MedlinePlus 003125
eMedicine med/2833
MeSH D003248

Запор, закреп - затримка випорожнення кишечника, утруднення дефекації з частотою до 2 разів на тиждень та відчуттям неповного звільнення кишок.

Запор — одна з найпоширеніших патологій травного тракту в дітей і дорослих. У 20–50% дорослого населення країн Європи спостерігаються запори, причому в жінок дещо частіше, ніж у чоловіків [1].

Етіологія та патогенез[ред.ред. код]

Запор виникає внаслідок дії багатьох етіологічних факторів, які насамперед спричинюють порушення моторної функції травного тракту, найчастіше — товстої кишки.

Рідкий вміст тонкої кишки у товстій кишці перетворюється на щільні калові маси, після чого виводиться з організму. Це забезпечується завдяки абсорбції рідини та електролітів, перистальтиці, яка сприяє перемішуванню вмісту кишок і виділенню з них вологи, просуванню калових мас до прямої кишки і подальшому випорожненню.

Для нормального функціонування травного тракту необхідні певні фізіологічні механізми, а саме:

  • наявність вмісту в кишках, який за своїми властивостями є подразником для виникнення перистальтики;
  • функціонуючий м’язовий апарат та інервація кишки;
  • ендокринна і паракринна регуляція;
  • відсутність перешкод для перистальтики;
  • нормальна функція м’язів тазового дна;
  • збережений рефлекс прямої кишки [2].

Дефекація залежить не тільки від біологічних механізмів, вона може гальмуватися свідомо залежно від умов, у яких перебуває людина.

Класифікація[ред.ред. код]

Спираючись на етіологію запорів, запропонував їх класифікацію [3]:

  • аліментарний — у разі неправильного та нераціонального харчування з обмеженням рослинної клітковини
  • неврогенний — у разі порушення регуляції моторної функції кишок:
    • дискінетичний, рефлекторний неврогенний запор та
    • запор внаслідок гальмування дефекації (звичний запор)
  • гіподинамічний — у разі незначної фізичної активності людини
  • внаслідок запальних захворювань кишок (коліт, рідше ентерит)
  • проктогенний — при захворюваннях аноректальної зони
  • механічний — за наявності пухлин, звужень товстої кишки, стисканні її зовні
  • внаслідок аномалії розвитку товстої кишки
  • токсичний — у разі хронічних отруєнь (хімічними речовинами, свинцем, морфіном, нікотином)
  • внаслідок порушення водно-електролітного балансу — при серцевій та нирковій недостатності, дегідратації різного генезу
  • ендокринний — при гіпотиреозі, гіпопаратиреозі, гіпофізарній недостатності та деяких інших ендокринних захворюваннях
  • медикаментозний — внаслідок застосування психотропних, протисудомних, антихолінергічних лікарських засобів, блокаторів кальцієвих каналів.

Хронічний запор[ред.ред. код]

Узагальнене поняття, що включає симптомокомплекс специфічних та позакишкових порушень.

Крім порушення дефекації, хворі з хронічним запором можуть скаржитися на загальну слабість, дратівливість, порушення сну, поганий апетит, пітливість, метеоризм і дискомфорт у животі.

У хворих із хронічним запором необхідно проводити загальноприйняті лабораторні дослідження (загальні клінічний і біохімічний аналізи крові, сечі), за показаннями — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне та рентгенологічне обстеження травного тракту, електрокардіографію. Після комплексного обстеження можна робити висновок про функціональну (за відсутності органічних змін з боку внутрішніх органів) чи органічну природу хронічного запору.

Ознаки[ред.ред. код]

Про наявність функціонального запору свідчать такі ознаки [4]:

  • надмірне напруження під час дефекації
  • твердий або «овечий» кал
  • тенезми
  • відчуття неповного випорожнення кишечнику
  • частота дефекації 2 рази або менше на тиждень
  • зменшення маси випорожнень до 35 г на добу або тривалості натужування, яке становить більше ніж 25% часу дефекації
  • подовження часу просування кишкового вмісту, що визначається за допомогою радіографічної мітки: по тонкій і товстій кишках — до 93 год і більше, по товстій кишці — до 47–70 год [5].

Лікування хворих із запором органічного генезу насамперед полягає в лікуванні основного захворювання, а функціонального генезу — в чіткому виконанні загальногігієнічних норм поведінки і дієтотерапії, а саме: активний спосіб життя, вживання в щоденному раціоні достатньо продуктів, що містять клітковину, і рідини.

Якщо за допомогою зазначених методів нормалізації дефекації досягти не вдається, використовують проносні засоби.

Проносні засоби[ред.ред. код]

Проносними засобами називають лікарські речовини, що посилюють моторну і секреторну функції кишечника, розріджують калові маси та прискорюють дефекацію або сприяють її виникненню[6].

Класифікаці проносних засобів[ред.ред. код]

За механізмом дії[ред.ред. код]

Перша група[ред.ред. код]

Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сени (касії гостролистої) тощо) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);

Друга група[ред.ред. код]

Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат тощо);

Третя група[ред.ред. код]

Сприяють розм’якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).

За впливом на кишечник[ред.ред. код]

  • Гальмують абсорбцію рідини з кишечнику і стимулюють секрецію. Це препарати, що містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини), фенолфталеїн,
  • Сприяють збільшенню об’єму вмісту кишечнику (морська капуста, агар-агар, висівки, напівсинтетичні полісахариди (лактулоза);
  • Змащують слизову оболонку кишечнику (вазелінова і мигдальна олії).
    • що діють на моторну функцію товстого кишечнику (корінь ревеню, кора крушини, листя сени, фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил тощо)
    • що діють на моторну функцію тонкого кишечнику (вазелінова, мигдальна та інші рослинні олії)
    • що діють на всі відділи кишечнику (сольові).

Більшість проносних засобів затримують абсорбцію води та електролітів у тонкому і товстому кишечнику. У механізмі проносних засобів також певну роль відіграє вплив на транспорт іонів кальцію в стінці кишечнику, а також стимулювальний вплив на біосинтез простагландинів [7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Маев И.В., 2001
  2. Парфенов А.И., 1997
  3. А.В. Фролькіс (1979)
  4. Івашкін В.Г., 2001
  5. Хаммад Е.В., 1999
  6. Канюка О.І., Скорохід В.Й., Гуфрій Д.Ф. Клінічна ветеринарна фармакологія. - К: В-во УСГА, 1993. - 293 с. ISBN 5-7987-0067-4
  7. Машковский М.Д., 1997

Див. також[ред.ред. код]