Енріко Бетті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Енріко Бетті
італ. Enrico Betti
Betti Enrico.jpg
Народився 21 жовтня 1823(1823-10-21)
Пістоя, Тоскана, тепер Італія
Помер 11 серпня 1892(1892-08-11) (68 років)
Терриччола, Тоскана, Італія
Місце проживання Піза, Італія
Громадянство Італія
Національність італієць
Галузь наукових інтересів математика, фізика
Заклад Пізанський університет, Вища нормальна школа (Піза)
Alma mater Пізанський університет
Вчене звання професор
Відомі учні Чезаре Арцела, Ґреґоріо Річчі-Курбастро, Луїджі Б'янкі, Улісс Діні, Федеріґо Енрікес, Віто Вольтерра
Відомий завдяки: один з основоположників топології

Енрі́ко Бе́тті (італ. Enrico Betti, * 21 жовтня 1823, Пістоя, тепер Італія — † 11 серпня 1892, Терриччола, Італія) — італійський математик і фізик. Відомий своїми піонерськими роботами з топології, займався також абстрактною алгеброю і математичним аналізом.


Біографічні дані[ред.ред. код]

Народився у тосканському місті Пістоя, рано залишився без батька. Закінчив Пізанський університет у 1846 році. Брав участь у збройній боротьбі за об'єднання Італії, потім став викладачем Пізанського університету.

  • 1857 — професор вищої алгебри, пізніше перейшов на кафедру аналізу і вищої геометрії;
  • 1862 — член італійського парламенту;
  • 1864 — професор математичної фізики;
  • 1870 — професор небесної механіки;
  • 1884 — став сенатором.

Бетті викладав також у Вищій нормальній школі у Пізі, а з 1864 року став її директором. У ці роки Вища нормальна школа перетворилась у провідний навчальний заклад Італії. Багато видатних математиків Італії другої половини XIX століття вчились на його лекціях.

Наукові здобутки[ред.ред. код]

Спочатку (1850—1860) дослідження Бетті стосувались алгебри (теорія Галуа), математичного аналізу (еліптичні функції), теорії функцій. Подорожуючи Європою (1858) познайомився з Бернгардом Ріманом, захопився його ідеями і продовжив його роботи у галузі багатовимірної геометрії і математичної фізики. У 1871 році Бетті опублікував статью «Про простори довільного числа вимірів» (італ. Sopra gli spazi di un numero qualunque di dimensioni), де уперше з'явилось поняття, пізніше назване «числами Бетті». Назву терміну дав Анрі Пуанкаре, котрий завершив створення фундаменту топології як науки.

Бетті вніс вклад в багатовимірну теорію зв'язності поверхонь. У математичній фізиці розвинув теорію потенціалу, досліджував проблеми поширення тепла, займався гідродинамікою та теорією капілярних явищ. У теорії пружності дослідив проблему n тіл. Застосував для інтегрування рівнянь пружної рівноваги методи, що раніше використовувались при інтегруванні рівнянь Лапласа. Основою рішення стала доведена ним важлива теорема про взаємність робіт, що отримала назву «Теорема Бетті».

Наукові праці[ред.ред. код]

Згадана вище найвідоміша стаття Бетті «Про простори довільного числа вимірів»:

Двотомник праць Бетті видано посмертно в 1903-1913 роках:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Боголюбов А. Н. Математики. Механики. Биографический справочник. — Киев: Наукова думка, 1983. — 639 c.
  • Колмогоров А. Н., Юшкевич А. П. (ред.) Математика XIX века. — М.: Наука, 1981. — Т. 2. Геометрия. Теория аналитических функций. — 270 с.

Посилання[ред.ред. код]