Жінка без тіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Жінка без тіні» (нім. Die Frau ohne Schatten) —опера Ріхарда Штрауса у трьох діях, лібрето Гуґо фон Гофмансталя. Опера фактично була завершена в 1915 році, проте прем'єра відбулася лише 10 жовтня 1919 року у Відні, під керуванням Ф. Шалька (в ролі Дружини фарбаря — Л. Леман).

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Імператор (тенор)
  • Імператриця (драматичне сопрано)
  • Годувальниця (драматичне меццо-сопрано)
  • Вісник душі (Der Geisterbote) (баритон, високий бас)
  • Страж порога храму (Der Hüter der Schwelle des Tempels) (сопрано)
  • Голос юнаки (тенор)
  • Сокіл (сопрано)
  • Голос зверху (альт)
  • Фарбувальник (бас-баритон)
  • Дружина фарбувальника (драматичне сопрано)
  • Брати Барака (тенор / баритон / бас)
  • Голоси сторожів (тенор / баритон / бас)
  • п'ять дитячих голосів, служниці

Сюжет[ред.ред. код]

Казковий Імператор на полюванні намагався вполювати газель, але вона перетворилася на прекрасну дівчину, яка згодом стала його дружиною. Однак, придбавши людський вигляд, жінка не стала людиною: у неї немає тіні, і вона не може стати матір'ю. Батько Імператриці, цар підземних духів Кейкобад, повідомляє донці свою волю: подібно до всіх людей, вона повинна мати тінь, інакше чоловік її перетвориться на камінь, а вона назавжди повернеться в підземне царство. До закінчення строку залишається три дні, а у Імператриці немає жодних надій на порятунок чоловіка.

Годувальниця Імператриці — уособлення зла і жорстокості — вирішує допомогти своїй володарці отримати тінь ціною чужого життя і чужого щастя. Вона приводить Імператрицю до бідного фарбаря Барака, молода дружина якого не хоче мати дітей. Годувальниця пропонує їй угоду: хай та віддасть свою тінь в обмін на владу і багатство. Дружина фарбаря погоджується, хоча й чує закиди ненароджених дітей. Але для того, щоб передати Імператриці тінь і здатність стати матір'ю, вона повинна зрадити чоловікові. Годувальниця силою чарів створює примарний вигляд коханця. Імператриця відчуває все більшу огиду до обману, хоча й прагне врятувати чоловіка, що вже перетворився на камінь. В душі Дружини фарбаря також відбувається перелом: їй соромно йти шляхом перелюбу.

Раптом розступається земля і поглинає Імператрицю, Годувальницю, Фарбувальника і його дружину. Марно незримі голоси в підземному царстві переконують Імператрицю випити з джерела життя, який подарує їй тінь. Вона долає і останню спокусу, коли перед нею постає перетворений на камінь Імператор. Самопожертва робить Імператрицю людиною, вона знаходить тінь, а чоловік її оживає. Щастя приходить до Барака і його дружині.

Музика[ред.ред. код]

«Жінка без тіні» — одна з найскладніших партитур Штрауса. Музика позбавлена внутрішньої єдності: сухуватий речитатив сусідить із широко розвиненими аріозними побудовами, феєрія уживається з тонкою лірикою, монументальні форми — з камерними. На відміну від заплутаного лібрето, і незважаючи на значний виконавський склад (розширений оркестр, хори), музика опери доступна для пересічного слухача. У порівнянні, наприклад, з «Саломеєю», музична мова «Жінки без тіні» більшою мірою тональна.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]