Ріхард Штраус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Р.Штраус. Портрет роботи М.Лібермана

Рі́хард Штра́ус (нім. Richard Strauss; *11 червня 1864, Мюнхен — †8 вересня 1949, Гарміш-Партенкірхен, Баварія) — німецький композитор.

Біографія[ред.ред. код]

Штраус був сином валторніста Франца Штрауса, який дав йому початкову музичну освіту. В 1882 поступив до Мюнхенського університету, де вивчав історію та філософію, однак через рік кинув його і переїхав до Мюнхена. В 1885 став асистентом Ганса фон Бюлова, тоді — придворного капельмейстера в Мюнхені, а через рік зайняв його місце на цій посаді. Перші композиції Штрауса близькі за стилем Мендельсону і Р.Шуману.

У Мюнхені Штраус захопився творчістю Р. Вагнера, цьому сприяло знайомство зі скрипалем Александро Ріттером, чоловіком однієї з племінниць Вагнера. Нове зацікавлення породило симфонічну поему «Дон Жуан», що вважається першим зрілим твором Р.Штрауса. Прем'єра поеми в 1889 році розділила публіку, однак сам автор так описав свої враження: «Тепер тішу себе думкою, що став на шлях, який хотів би обрати, цілком свідомий, що не було митця, якого люди не вважали би божевільним». В наступних роках він написав ще ряд симфонічних поем: Tod und Verklärung (Смерть і визволення, 1888-89), Till Eulenspigels lustige Streiche (Пригоди Тіля Уленшпігеля, 1894-95), Also sprach Zarathustra (Так говорив Заратустра, 1896), Don Kichot (Дон Кіхот, 1897) i Ein Heldenleben (Життя героя, 1897-98).

фото з поштової листівки. Р.Штраус в 40 річному віці, 1910 р.

В 1901- 09 Ріхард Штраус очолює Всенімецьку музичну спілку. В цей час він звертається до оперного жанру. Перші дві опери — Гутрам (1894) i «Згаслі вогні» (1901) не були вдалі, однак «Саломею» (1905) публіка сприйняла гаряче і неоднозначно, як і Дон Жуана. Нетрадиційна тематика, як і сповнене дисонансами та хроматизмами звучання забезпечили опері неабияку зацікавленість. В Нью-Йорку через протести публіки оперу зняли вже після першої вистави. В інших оперних театрах ця опера мала успіх, що дозволило Ріхарду Штраусу побудувати свій будинок в Гарміш-Партенкірхені виключно за рахунок доходів від уявлень цієї опери. Наступною оперою Штрауса була «Електра», в якій Штраус ще інтенсивніше використовує дисонанси. З цієї опери починається співпраця Штрауса з поетом Гуґо фон Гофмансталем. Їх спільна робота над іншими творами була довгою і плідною. Однак, у своїх наступних операх Штраус обережніший у використанні гармонічної мови, тому такі твори, як Кавалер троянди (1910) отримують великий успіх у публіки.

В 1907 році в Парижі Штраус був на виставі опери Пелеас і Мелізанда К. Дебюссі. Ромен Роллан так описує цей епізод:

[Штраус] слухає з глибокою увагою. […] Однак нічого не розуміє. Після першої дії спитав мене: <І все в такий спосіб?> — Так! — <Нічого більше?... В тому нічого нема... Нема музики... Немає стрижню... не тримається. Жодної музичної фрази. Жодного розвитку.> […] Я намагаюся пояснити Штраусові стриманість цього твору, повного нюансів і півтонів, цей імпресіонізм, тонкий і поетичний завдяки малим барвним плямам, що кладуться навколо. […] Видатний німецький митець сьогодні далекий від того, щоб припускати, що величчя може бути в досконалій гармонії, рівновазі, доброму смаці.

З 1908 року Р.Штраус обіймає посаду генерал-музик-директора в Берліні, в 1917—1920 викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, у 1919—1924 — головний диригент Віденської опери, де поряд із класичним репертуаром поставив свої опери «Аріадна на Наксосі» (вперше у 1912 році) і «Жінка без тіні» (1919). В 1924 виїхав у Гарміш-Партенкірхен, але продовжував виступати з концертами у Відні.

З приходом до влади нацистів, 1933 року Штраус був призначений головою Імперської музичної палати. Будучи на цьому посту, 1936 року Штраус написав гімн до Олімпійських ігор і сам продиригував їм. 1938 року він написав одноактну оперу «День миру», що сприймалося як завуальована критика нацизму, з початком війни опера була знята з репертуару. Упродовж війни Штраусу неодноразово довелося докладати зусиль, щоб врятувати свою невістку Алісу, що мала єврейське походження. 1945 року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці з нацистами, але вирок був виправдовувальним. Три останні роки свого життя Штраус прожив у Швейцарії, помер композитор у Німеччині, в Гарміш-Партенкірхен. Незадовго до смерті Штраус так оцінив своє життя

"У моєму житті було все, про що один дозволено мріяти, якщо бог позбавить мене цього - ми з ним будемо квити. Але я до кінця залишуся оптимістом"

Список творів[ред.ред. код]

Опери[ред.ред. код]

  • Гунтрам (Guntram) op.25
  • Згаслі вогні (Feuersnot) op.50
  • Саломея (Salome) op.54
  • Електра (Elektra) op.58
  • Кавалер троянди (Der Rosenkavalier) op.59
  • Аріадна на Наксосі (Ariadne auf Naxos) op.60
  • Жінка без тіні (Die Frau ohne Schatten) op.65
  • Інтермеццо (Intermezzo) op.72
  • Олена Єгипетська (Die ägyptische Helena) op.75
  • Арабелла (Arabella) op.79
  • Мовчазна жінка (Die schweigsame Frau) op.80
  • День миру (Friedenstag) op.81
  • Дафна (Daphne) op.82
  • Любов Данаї (Die Liebe der Danae) op.83
  • Капричіо (Capriccio) op.85

Балети[ред.ред. код]

  • «Легенда про Йосипа» (Josephslegende), Op. 63 (1914)
  • «Шлабогер» Schlagobers, Op. 70 (1921/2)

Симфонічні поеми[ред.ред. код]

  • (Aus Italien), Op. 16 (1886)
  • «Дон Жуан» (Don Juan), Op. 20 (1889)
  • «Макбет» (Macbeth), Op. 23 (1888/90)
  • «Смерть і просвітлення» (Tod und Verklärung), Op. 24 (1888–1889)
  • «Веселі пригоди Тіля Уленшпігеля» (Till Eulenspiegels lustige Streiche), Op. 28 (1895)
  • «Так говорив Заратустра» (Also sprach Zarathustra), Op. 30 (1896)
  • «Дон Кіхот» (Don Quixote), Op. 35 (1898)
  • «Життя героя» (Ein Heldenleben), Op. 40 (1899)
  • «Домашня симфонія» (Symphonia Domestica), Op. 53 (1904)
  • «Альпійська симфонія» (Eine Alpensinfonie), Op. 64 (1915)

Інші твори для оркестру[ред.ред. код]

  • Симфонія ре мінор (1880)
  • Симфонія фа мінор, Op. 12 (1883)
  • Святкові прелюдії для органу з оркестром (1913)
  • Le Bourgeois gentilhomme, сюїта для оркестру Op. 60 (1917)
  • Музика до фільму "Кавалер троянд" (1925)
  • Метаморфози, for 23 solo strings (1945)


Бібліографія[ред.ред. код]

  • Del Mar, Norman (1962). Richard Strauss. London: Barrie & Jenkins. ISBN 0-214-15735-0.
  • Tuchman, Barbara W. (1966, reprinted 1980). The Proud Tower chapter 6. Macmillan, London. ISBN 0-333-30645-7.
  • Gilliam, Bryan (1999). The Life of Richard Strauss. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-57895-7.
  • Kennedy, Michael (1999). Richard Strauss: Man, Musician, Enigma. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-58173-7.
  • Osborne, Charles (1991). The Complete Operas of Richard Strauss. New York City: Da Capo Press. ISBN 0-306-80459-X.
  • Wilhelm, Kurt (1989). Richard Strauss: An Intimate Portrait. London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-01459-0.
  • Youmans, Charles (2005). Richard Strauss's Orchestral Music and the German Intellectual Tradition: the Philosophical Roots of Musical Modernism. Bloomington: Indiana University Press. ISBN 0-253-34573-1.

Посилання[ред.ред. код]