Гуґо фон Гофмансталь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуґо фон Гофмансталь у 1893 році

Гуґо фон Гофмансталь (нім. Hugo von Hofmannsthal, 1 лютого 1874, Відень — 15 липня 1929, Родаун, під Віднем) — австрійський письменник, поет, драматург, виразник ідей декадентства в австрійській літературі кінця XIX століття — початку XX століття.

Біографія[ред.ред. код]

Походив з заможної дворянської родини, по батькові — італійського походження. Блискучий гімназист, поліглот і книжник, дебютував віршами в 1890 році. Тоді ж познайомився з Артуром Шніцлером, в 1891 — з Генріком Ібсеном і Стефаном Георге, до літературної групи якого — «Листки мистецтва», Гофмансталь приєднався відразу після знайомства. На сторінках журналу пропагував ідею мистецтва заради мистецтва.

Багато подорожував Європою, найчастіше — на велосипеді. Вивчав право і романську філологію (18951898) в Віденському університеті, разом зі Шніцлером належав до столичної літературної групи Молодий Відень (створена у 1890 році). У 1898 році познайомився з Ріхардом Штраусом, для якого написав кілька оперних лібрето («Кавалер троянди», 1911; «Аріадна на Наксосі», 1913; «Жінка без тіні», 1919, та інші), в 1899 — з Рільке, в 1902 — з Рудольфом Касснером. Автор сценічних обробок трагедій Софокла, Евріпіда, драм Кальдерона, комедій Мольєра, багато років співпрацював з режисером Максом Рейнхардтом.

У роки Першої світової війни служив у інтендантському відомстві. Згодом займався журналістикою.

Через два дні після самогубства старшого сина Гофмансталь помер у своїй приміській садибі від крововиливу в мозок.

Творчість[ред.ред. код]

Найвизначніший драматург австрійського та європейського символізму, автор кількох книг імпресіоністичних віршів, есе про літературу та національну культуру, великої і малої прози (з якої найбільш відома новела-містифікація «Лист лорда Чандоса», 1902). Будучи декадентом-символістом, сам Гофмансталь любив називати себе неоромантиком. Характер його творів, їхня ліричність і драматичність практично не зазнали змін з роками, а поетичний стиль відрізнявся музикальністю рим[1]..

У роботі «Поет і наш час» (нім. Der Dichter und diese Zeit), написаній 1907 року, Гофмансталь намагався філософськи обґрунтувати ідеї неоромантизму, їх антиреалістичність. Він приходить до висновку, що для поета важливий тільки «світ відносин і почуттів, що пов'язують»[1].

Драми[ред.ред. код]

  • Gestern/ Вчора (1891)
  • Der Tor und der Tod/ Дурень і Смерть (1893)
  • Die Frau im Fenster/ Жінка у вікні (1899)
  • Der Tot des Tizian/ Смерть Тіціана (1901)
  • Der Abenteurer und die Sängerin/ Авантюрист і співачка (1905)
  • Das gerettete Venedig/ Врятована Венеція (1905, за драмою Томаса Отуея, 1682)
  • Elektra/ Електра (1904, опера Р.Штрауса 1908)
  • Ödipus und die Sphinx/ Едіп і сфінкс (1906)
  • Jedermann / Імярек (1911)
  • Der Schwierige/ Важкий характер (1921)
  • Das Salzburger grosse Welttheater/ Великий Зальцбурзький театр життя (1922)
  • Der Turm / Башта (1925)

Українські переклади[ред.ред. код]

Із Гофмансталем був знайомий І. Крушельницький, котрий з дозволу автора переклав і уклав збірку його творів «Лірика». Окремі сонети Гофмансталя переклав Д. Павличко.

На українську мову перекладено[2]:

  • Він і вона: [Вірш] / Перекл. І. Крушельницький // ЛНВ. — 1928. — Т. 96. — Кн. 5. — С. 80.
  • Пережите: [Вірш] / Перекл. Ю. Клен // Дзвони. — 1939. -Ч. 1/2. — С. 10-11.
  • Пісня мандрівки: [Вірш] / Перекл. І. Крушельницький // ЛНВ. — 1926. — Т. 89. — Кн. 3. — С. 271.

Література[ред.ред. код]

  • Borchardt R. Rede über Hofmannsthal. Berlin: Hyperion, 1918
  • Broch H. Hofmannsthal und seine Zeit; eine Studie. München: R. Piper, 1964 (англ. изд. 1984)
  • Mayer M. Hugo von Hofmannsthal. Stuttgart: Metzler, 1993
  • Volke W. Hugo von Hofmannsthal in Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Reinbek: Rowohlt, 1997
  • König Chr. Hofmannsthal: Ein moderner Dichter unter den Philologen. Göttingen: Wallstein, 2001
  • Nicolaus U. Souverän und Märtyrer. Hugo von Hofmannsthals späte Trauerspieldichtung vor dem Hintergrund seiner politischen und ästhetischen Reflexionen. Würzburg: Königshausen & Neumann, 2004
  • Wandruszka M.L. Der Abenteurer und die Sängerin. Über Hugo von Hofmannsthal. Wien: Passagen-Verlag, 2005
  • Lesniak S. Thomas Mann, Max Rychner, Hugo von Hofmannsthal und Rudolf Kassner: Eine Typologie essayistischer Formen. Würzburg: Königshausen & Neumann, 2005
  • Weinzierl U. Hofmannsthal — Skizzen zu seinem Bild. Wien: Zsolnay, 2005

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Ф.П. Шиллер Курс Истории Западной литературы. — 1938 Т. 3. — С. 97-101.
  2. Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (19141939): Бібліографічний покажчик / За загальною редакцією О. Лучук, Т. Лучука; Науковий редактор Р. Зорівчак; Редколегія: Б. Якимович (голова) та ін. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 194 с.
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]