Мецо-сопрано
Мецо-сопрано (італ. mezzo-soprano від mezzo — половина, середина і soprano — верхній) — жіночий співочий голос з робочим діапазоном від ля малої октави до третьої октави.
Деякі ролі, призначені для сопрано, часто виконують меццо-сопрано. Це надає ролям повноту і драматичну глибину, що часто їм підходить. До таких ролей відносяться Деспіна в опері «Так чинять усі» і Церліна в «Дон Жуані» В.А. Моцарта. Інші ролі, призначені для драматичних сопрано, розташовані між сопрано і меццо. Меццо часто грають Сантуццу в «Сільській честі» П'єтро Масканьї, леді Макбет в «Макбеті» Дж. Верді, і навіть Ізольду в «Трістані та Ізольді» Ріхарда Вагнера. Ці приклади показують, що кордон між сопрано і меццо-сопрано чітко не визначений.
Різновиди [ред.]
У вітчизняній традиції розрізняють два види мецо-сопрано — Ліричне і драматичне [1], натомість в західній, подібно до сопрано — три види, також колоратурне[2]:
- Колоратурне мецо-сопрано (італ. Mezzosoprano leggero). Ролі, яку вони співають часто вимагають не тільки володіння нижнім регістром, але й верхньою теситурою для виконання швидких пасажів і прикрас. Колоратурні мецо-сопрано можуть співати роль субреток або ліричних мецо-сопрано.
До колоратурного мецо-сопрано вдносять такі партії[2] -
-
- Розіна (Севільський цирульник, Дж. Россіні)
- Юлій Цезар (Юлій Цезар, Гендель)
- Ліричне мецо-сопрано (італ. Mezzosoprano lirico), гладкий і чутливий голос, добре підходить для ролей травесті.
До ліричного мецо-сопрано відносять такі партії[2] -
-
- Керубіно (Весілля Фігаро, Моцарт)
- Донна Ельвіра (Дон Жуан, Моцарт)
- Дідона (Дідона і Еней, Г. Перселл)
- Драматичне мецо-сопрано (італ. Mezzosoprano drammatico) має сильний середній регістр, теплий високий регістр і загалом потужніший, ніж ліричне або колоратурне меццо-сопрано.
До драматичного мецо-сопрано відносять такі партії[2] -
Джерела [ред.]
- ↑ стаття в БСЭ
- ↑ а б в г Boldrey, Richard (1994). Guide to Operatic Roles and Arias. Caldwell Publishing Company. ISBN 978-18-7776-164-5.
