Калараші
Калараші (рум. Călăraşi) — тип молдовської, волоської та румунської легкої кінноти, що існував принаймні з кінця XV століття[1]. Станом на кінець XVI століття калараші озброювалися списами, сагайдаками, легкими аркебузами та шаблями. Загалом, спорядження та зовнішній вигляд волоської кінноти були подібні до угорців та росіян[2]. Вони носили довгі, заокругленні бороди, високі хутряні шапки[2] та довгі каптани різноманітного покрою, обладунками не користувались[3]. Зовнішній вигляд волоської кінноти того часу відомий нам завдяки гравюрам фламандського художника Абрагама де Брейна[en], які той зробив у проміжку між 1575 та 1581 роками[2].
Приблизно десь після 1595 армії Волощини та Молдавії майже повністю складались із кінноти, більша частина якої була каларашами; спорядження та навички кінної їзди останніх були подібні до османських. З того ж часу волоські кіннотники часто служили найманцями як в Османській імперії, так і в Польщі, Угорщині чи Росії. Вони були організовані у сотні, озброювалися списами, шаблями та сагайдаками, задля захисту могли використовувати кольчуги та легкі круглі щити. Деякий час Польща тримала в Україні 20 сотень волоської кінноти, основним мотивом їх знамен було зображення голови бика. Особливістю вояків волоської кінноти, було те, що вони навчали своїх коней окрім ристі та галопу, ще й іноході[2].
В XIX столітті калараші були кіннотою територіальної армії, що формувались з числа добровольців, які самі забезпечували себе кіньми та утримували їх за свій рахунок[4]. На 1876 в Румунії було 8 полків каларашів по 4 ескадрони в кожному[5]. У XX столітті каларашами традиційно називали частину кавалерійських полків румунської армії (інша частина мала назву рошіорів (рум. roșiori), окрім назви вони один від одного не відрізнялись). На початку Другої світової війни було 7 полків каларашів, які формували корпусні та дивізійні розвідувальні ескадрони, та й ще 6 бригад, що мали по одному артилерійському та три кавалерійських полки в кожній[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Battle of Vaslui (англ.). Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 25 січня 2017.
The Moldavian army consisted of twenty cannon; light cavalry (Călăraşi);
- ↑ а б в г Vuksic, с. 118.
- ↑ Der lange Türkenkrieg, the long turkish war (1593 - 1606), vol. 2. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
- ↑ Описание русско-турецкой войны 1877-78 гг. на Балканском полуострове С атласом карт, планов и схем. Издание Военно-Исторической Комиссии Главного Штаба. с. 50. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
- ↑ Описание русско-турецкой войны 1877-78 гг. на Балканском полуострове С атласом карт, планов и схем. Издание Военно-Исторической Комиссии Главного Штаба. с. 52. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
- ↑ Румынская кавалерия 1941-1945. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 25 січня 2017.
Полки по традиции делились на два типа – рошиоры (Rosiori) и калараши (Calarasi). Рошиорами в XIX – начале ХХ в. называли румынскую регулярную легкую кавалерию, напоминающую гусар. Калараши являлись территориальными кавалерийскими формированиями, набиравшимися среди крупных и средних землевладельцев, которые сами себя обеспечивали лошадьми и частью снаряжения. Однако уже в 1941 г. вся разница сводилась только к наименованиям. Семь полков каларашей объединялись в корпусные и дивизионные разведывательные эскадроны, оставшиеся были объединены в шесть кавалерийских бригад (1-ю, 5-ю, 6-ю, 7-ю, 8-ю и 9-ю), состоявших из одного артиллерийского полка на конной тяге и трех кавалерийских полков в каждой.
Джерела[ред. | ред. код]
- V. Vuksic. Cavalry : The History of a Fighting Elite. 650 BC—AD 1914 / V. Vuksic, Z. Grbasic. — L. : Cassel. — ISBN 1854094998.
|
Це незавершена стаття з військової справи. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |