Шабля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Французька шабля XIX сторіччя

Шабля — рід лезвової білої зброї. Характерною особливісттю шабель є вигнутий довгий (звичайно 80 — 110 см) як правило однолезовий (інколи з полуторною заточкою) клинок з вигином у бік обуха. Перші шаблі з'явились у 7-8 ст. До 11-12 ст були зброєю кочових племен. За козацьких часів використовували багато різновидів шабель. Завдяки еволюції зброї і військового мистецтва шабля й шашка тривалий час були домінуючим типом холодної зброї у військах багатьох країн Євразії та Америки до середини XX століття.

Шаблю використовували переважно у кінноті, але й у пішому строю вона також часто ставала у пригоді. Її перевагою над мечем була значно менша вага, котра дозволяла суттєво прискорювати ударно-захисні дії. Поряд із цим силу удару й глибину проникнення надолужували за рахунок кривизни «робочої частини» клинка, котра дозволяла в ударі використати «ріжучий» ефект. У порівнянні зі шпагою шабля вигравала за рахунок здатності наносити важкі рублячо-ріжучі удари, котрі для швидкісної кінноти були головною перевагою у рухливому бою як проти ворожої кінноти, так і піхоти.

Технічна характеристика шабель[ред.ред. код]

Головною деталлю шаблі є сталева штаба, що складається з лезва (бойової частини), званого також залізком, та хвоста, на який у той чи інший спосіб монтується держак.

Будова шаблі

Будова шаблі:

  • А — Держак (ефес)
    • 1 — головка
    • 2 — черен (ручка)
    • 3 — перехрестя — з'єднані з крижем ромбовидні пластинки призначені для надійної фіксації шаблі у піхвах і запобігання проникненню туди вологи
    • 4 — криж або хрест — перетинка для захисту кисті до котрої може додаватись ланцюг або металевий каблук для захисту пальців (на ній також може кріпитися кільце на великий палець — додатковий важіль для керування зброєю)
    • 5 — гострій — різальний окрайок
    • 6 — тилій — незагострений бік залізка
    • 7 — плаз — бічна площина залізка
    • 8 — жолобиця — одночасно збільшує міцність і полегшує штабу
    • 9 — молоток (елмань) — збільшує міцність передньої — робочої — частини залізка
    • 10 — штих, жало — вістря зброї
  • В — Лезво (залізко)
  • С — Застава — верхня частина леза від руків'я до пр. 1/3 довжини леза
  • D — Міць — середня частина леза
  • E — Перо — двулезий кінець залізка


Шабля постійно перебувала у піхвах, які зазвичай робились з двох дерев'яних або металевих накладок, скріплених металевим устям (отвір для вкладання леза), двома рифами (перехоплювали піхви на початку і посередині, до них кріпились кільця (брайцари), за які чіплялись ремінці для носіння шаблі — шабельтаси) та наконечником. Дерев'яні накладки фарбували, або прикрашали шкірою чи коштовним оксамитом. Металеві деталі піхов могли бути оздоблені коштовним камінням, срібною, або золотою інкрустацією. Держак шаблі міг прикрашатись коштовностями, насічкою, чорнінням та гравіюванням. На залізках також зустрічаються прикраси у вигляді гравіювань та насічок, але лише на неробочій частині. Тут розміщались і клейма майстрів-зброярів та відповідні написи і малюнки, що мали традиційний військово-магічний зміст.

Різновиди шабель[ред.ред. код]

Польський шляхтич з шаблею

Залежно від різновидів шабель є відмінності у руків'ях та формі клинка. Так, в окремих архаїчних шаблях кавказького походження тонкий наконечник клинка має подвійну заточку і є трохи відігнутим, що дозволяло наносити колючі удари (цьому сприяє і певний нахил руків'я у бік леза). Серед європейських шабель вирізняється угорський різновид (поширеним був у козаків), що характеризується слабким вигином клинка, прямим руків'ям та довгою хрестовиною; польської тип шаблі «Корабелі», у котрої руків'я є прямим із короткою хрестовиною, не має бічної гарди і закінчується голівкою, стилізованою під голову орла. «Корабеля» має слабко вигнуте лезо. Відомі були і шаблі європейського походження з ледь нахиленим руків'ям та бічною гардою.

Серед східних різновидів шабель відзначаються у першу чергу, іранські (шамшир), котрі суттєво вплинули на розвиток кавказьких і певною мірою донських та запорозьких. Іранський різновид відзначається переважно значною кривизною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г). Одними з найбагатше орнаментованих є дагестанські шаблі, що виробляли Кубачинські майстри під впливом іранського різновиду з додаванням майже повного гравірування полотна клинка. Особливістю руків'я низки кавказьких шабель є виготовлення його з металу, прикрашеного золотою і срібною насічкою та коштовним камінням. Кінцівка руків'я має переважно вигляд голови тварини: лева, вовка, собаки чи коня. Для прикриття пальців використовують металеві ланцюги (часто зі срібла та золота).

Шаблі турецького походження (кілідж), зокрема відомі українським козакам. Цей різновид відзначається ширшим ніж іранський клинок полотном, а також похилою кривизною, що наростає з другої третини леза. Варто наголосити і на тому, що турецький різновид Ш. як правило відзначається наявністю елмані та куле(клюко)-подібним закінченням руків'я. Татарський різновид шаблі — «ординка» (У козаків набув значного поширення). «Ординка» дещо нагадує «Шемшир» формою і вигином клинка, але відрізняється нахиленим руків'ям та слабко загнутою голівкою.

Усі ці різновиди шабель як використовувались, так і виготовлялись за козацьких часів. Саме їх переважно і виготовляли у відповідних центрах зброярства: Львів (один з головних зброярських центрів Речі Посполитої), Кам'янець-Подільський, Чернігів, Запорізька Січ і т. ін. Для виготовлення шабель використовували як місцеву крицю, так і високоякісну імпортну. Шаблі мали різні розміри і вагу, але найпоширенішими були такі параметри: довжина 80 — 120 см; вага 500 — 1300 г; кривизна 4-30 см.

Особливості шабель в Україні[ред.ред. код]

Разом з конем, дубом, бандурою, списом, рушницею на картинах Козак Мамай малювалась шабля, як один з сакральних символів козака.

Для України вагомість шаблі посилювалась об'єктивними умовами збройного протистояння Кримському Ханству та Туреччині, у військах котрих поширеними були шаблі. Це ж стосується Речі Посполитої і Московського царства. Окремо потрібно наголосити на особливому значенні шаблі для козака-лицаря. Зберігаючи архаїчні традиції одухотворення навколишнього світу, у козацькому середовищі чітко фіксується особливе ставлення до шаблі, як символу військової звитяги, а отже, і приналежності до військово-лицарського стану. З часів Київської Русі маємо підтвердження клятви воїнів зброєю, котра символізувала Бога воїнів Перуна. За часів більш давніх інші архаїчні індоєвропейці так само зброєю (мечем чи сокирою) символізували відповідні сакральні іпостасі.

Варто ще наголосити на надзвичайно важливій ролі шаблі у становленні та розвитку козацько-лицарського бойового мистецтва. Система прийомів шабельного бою окрім самодостатньої ваги ще й відігравала значення базових рухів для рукопашу. Слід відзначити, що козаки постійно удосконалювали свою техніку шабельного бою.

Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та глибоко нахилятись для нанесення важких ударів, особливо проти піхотинців.

Легкість і кривина шаблі дозволяла виконувати блискавичні ковзні відбиви-відводи і удари навздогін, при цьому шабля описувала різноманітні кола і вісімки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання).

Наявність нахиленого руків'я при незначній кривині клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакувальний характер).

Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою. Питомо ж козацькою є техніка січи двома шаблями, козацькій техніці бою взагалі властиве вільне володіння обома руками, навіть при використанні однієї шаблі, або іншої зброї.

Література[ред.ред. код]

  • Задунайський В. Шабля // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф.Г. Турченко; Відпов. ред. С.Р. Лях. – Вид. 2-е, доп. і перероб. – Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 649–650. ISBN 966-504-244-6
  • Яворницький Д.I. Історія запорізьких козаків. — Львів, 1990. — С. 164—166.
  • Аствацатурян Э. Оружие народов Кавказа. — М., 1995. — С. 28-29; 82-87

Посилання[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми