Румунія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Румунія
România

Прапор Румунії Герб Румунії
Прапор Герб
Гімн: Deşteaptă-te, române!
Прокинься, румуне
Розташування Румунії
Столиця Бухарест (Bucureşti)
44°25′ пн. ш. 26°06′ сх. д. / 44.417° пн. ш. 26.100° сх. д. / 44.417; 26.100
Найбільше місто Бухарест
Офіційні мови Румунська
Державний устрій Республіка
 - Президент Траян Басеску
 - Прем'єр-міністр Віктор Понта
Незалежність від Османської імперії  
 - Задекларована 9 травня, 1877 
 - Визнана 13 липня 1878 
Площа
 - Загалом 238 392 км² (82)
 - Води (%) 3
Населення
 - перепис 2011 р. 20 121 641[1]
 - Густота 82/км² (122)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $267,151 млрд[2] (43rd)
 - На душу населення 12 476[2] (64)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний $189,776 млрд (38)
 - На душу населення $8 862 (65)
ІРЛП  (2011) 0.781 (високий) (50th)
Валюта лей (валюта) (RON)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Домен інтернету .ro, .eu4
Телефонний код +40

Руму́нія (рум. România)  — держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, а на півдні — з Болгарією. Експортер продуктів нафтопереробки і нафтового устаткування, електричного устаткування, автомобілів, зернових.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Румунії
Територіальні зміни Румунії, з 1859 понині

Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. з Рос. Імперією, а згодом з СРСР) та з Туреччиною. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.

У минулому Румунія поділялася на три політичні формації: Молдову (країна між Карпатами і Дністром), Волощину на півдні і Трансильванію на заході. Об'єднання двох перших відбулося 1859 (під назвою «Румунія»), усіх трьох — 1918. Румуни заселяють також Молдову (де мешкає 69,5% молдаван — назва, що її з політичних причин надавали у СРСР румунам, які жили в межах колишньої Російської Імперії).

Ще до нової ери сучасну Румунію заселяли тракійські міжплемінні об'єднання — даки і ґети, яких 106 р. підкорили римляни й створили провінцію Дакію, що нею володіли до 271 і тоді відбулася часткова романізація країни. У той же час на чорноморському узбережжі відомі давньогрецькі колонії: Каллатіс, Томи, Істрія і Ахіллея у гирлі Дунаю.

У добу великого переселення народів у 3 — 6 ст. тут селилися різні племена: сармати, ґоти, гуни, ґепіди, авари, болгари тощо. У 6 — 7 ст. її заселили слов'яни, які з кінця 1 тисячоліття зазнали асиміляції з боку зроманізованих дако-ґетських племен. Тоді створився румунський народ і мова (слов'яни залишили численні сліди в лексиці румунської мови й у топоніміці країни).

У 11 — 13 ст. північно-східна частина Румунії входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. На більшість румунських земель нападали кочовики: печеніги, половці і, зокрема, татари. Після припинення монгольської навали утворилися два румунських князівства: Волощина («Мултянська земля», Muntenia, Tara Românească; 1324) і Молдавія (Волощина, 1359). Румуни жили окремим життям у Семигороді (Трансильванії), який у 10 ст. підпав під Угорщину, згодом у 1541 — 1688 становив собою автономне князівство під зверхністю Туреччини, далі (до 1918) належав до Австрії і Угорського королівства в складі Австро-Угорщини.

Молдавія і Волощина перебували деякий час під зверхністю Угорщини (Молдавія також під зверхністю Польщі), з 15 ст. платили данину Туреччині, а з 16 ст. були у безпосередній залежності від неї, що й було причиною тривалої боротьби румунів за незалежність (в якій брали участь також українські козаки та Польща). Тільки на недовгий час князювання Михайлові Хороброму (1593–1601) вдалося об'єднати всі 3 румунські князівства.

З початку 18 ст. Молдавією і Волощиною правили чужинецькі «господарі», так звані, фанаріоти (переважно греки), призначувані турецькими султанами. Внаслідок російсько-турецьких воєн, наприкінці 18 і у 19 ст. зміцнився вплив Росії в обох румунських князівствах. 1812 р. Росія анексувала Басарабію (ще 1774 Австрія зайняла північно-західну Молдавію — Буковину), а на основі договору в Адріянополі (1820) здобула над Молдавією і Волощиною співпротекторат.

Суперництво Росії, Туреччини й Австрії за вплив в південно-східній Європі і Кримська війна призвели до того, що за Паризьким мирним договором (1856), Молдавію і Волощиною віддано під спільний протекторат великих держав і Туреччини. 1859 — 1861 обидва князівства об'єдналися у князівство Румунія, яке у 18771878 цілковито усамостійнилося, а 1881 — перетворилося на королівство.

Румунія, 1939

Під час першої світової війни Румунія стала на сторону Антанти. Румунські території, які перебували у складі інших держав, приєднались до королівства і утворили Велику Румунію.

1000 лей 1941 р.

1940 р. Румунія зреклася на користь СРСР північної Буковини та Бессарабії. 1941 р. (після вступу на боці Німеччини до війни проти СРСР) їх удруге зайняла, створивши окупаційні адміністративні одиниці — губернаторство Буковина і губернаторство Бессарабія. Крім того, цього разу Румунія посунула межі своїх володінь далі на схід, захопивши також територію між Дністром і Бугом — Трансністрію. У 1944 всі ці три території румунська влада втратила; У 1940—45 рр. частина Семигороду і Мармарощина були володіннями Угорщини.

У 1944 була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені, король Михайло відрікся від престолу, і у 1947 створена Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. У 1955 Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965.

Ніколае Чаушеску став президентом у 1974. У 1987 почалися виступи робітників проти програми економії. «Різдвяна революція» 1989 призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Йон Ілієску. Чаушеску було засуджено і страчено. Скасовано спецслужбу Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 р.

У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу.

Уряд і політика[ред.ред. код]

Державний устрій: Румунія — республіка з парламентським правлінням. Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Траян Басеску з 2004, головою уряду — Віктор Понта.

Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaţilor, 332 місця).

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Список міст Румунії

Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:

  • рівень NUTS 1: Румунія;
  • рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — біля 2,8 міл. осіб);
  • рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест);
  • рівень NUTS 4: не використовується;
  • рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.

Географія[ред.ред. код]

Топографічна мапа Румунії
Див. також: Природа Румунії

Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова 681,3 км) і Україною (613,8 км, у тому числі річковий кордон 292,2 км і морський 33 км), на північному заході — з Угорщиною (448 км), на південному заході з Сербією (546,4 км), на півдні — з Болгарією (631,3 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем (берегова лінія — 193,5 км). На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострову і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.

Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).

Економіка[ред.ред. код]

Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80% морських вантажоперевезень країни і 65% вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернавода. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.

За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд. (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0%; Німеччина — 17,5%; Італія — 17,4%; Франція — 6,9%; США — 4,2%). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд. (головним чином, Італія — 22,0%; Німеччина — 19,0%; Франція — 5,9%; США — 3,8%).

Демографія[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Румунії

Динаміка чисельності[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення Румунії у сучасних межах:[3]

  • 1948 ‒ 15 872 624
  • 1956 ‒ 17 489 450
  • 1966 ‒ 19 103 163
  • 1977 ‒ 21 559 910
  • 1992 ‒ 22 810 035
  • 2002 ‒ 21 680 974
  • 2011 ‒ 20 121 641

Національний склад[ред.ред. код]

Найчисельніша національність у комунах Румунії за переписом 2011 року

Національний склад населення за переписом 2011 р. (серед тих, хто вказав свою національну приналежність):

чисельність частка
румуни 16 792 868 88,92%
угорці 1 227 623 6,50%
цигани 621 573 3,29%
українці 50 920 0,27%
німці 36 042 0,19%
турки 27 698 0,15%
росіяни 23 487 0,12%
татари 20 282 0,11%

Релігія[ред.ред. код]

Найпоширеніша релігія у комунах Румунії за переписом 2002 року

Релігійний склад населення Румунії за переписом 2011 р.:

Освіта, медицина, соціальні заходи[ред.ред. код]

Культура[ред.ред. код]

Музика[ред.ред. код]

У країні з 1928 року існує Національний оркестр Радіо Румунії.

Державні символи[ред.ред. код]

Державний прапор — червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминеаске.

Державний герб — Стема. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансильванія, Добруджа і Банат.

Державний гімн — «Прокинься, румуне».

Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.

Українсько-Румунські відносини[ред.ред. код]

Збройні сили Румунії[ред.ред. код]

Всього витрати на оборону в наш час[Коли?] становлять 2,05% від загального ВВП країни, що становить приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).

90 000 чоловіків і жінок в наш час[Коли?] складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 — цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 — Військово-повітряні сили і Військово-морські сили — 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.

Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. У 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання новіших і досконаліших технологій, сумісних зі стандартами НАТО.


Примітки[ред.ред. код]

  1. «DATELE INS: România mai are 20.121.641 de locuitori. Populația a scăzut cu 1,5 milioane în 10 ani». Digi24. 2013-07-04. Процитовано 4 iulie 2013. 
  2. а б «Romania». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2012-04-20. 
  3. http://pop-stat.mashke.org/romania-division.htm

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Див. Молдавія і Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
  • Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
  • Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
  • Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
  • Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
  • Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
  • Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
  • Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
  • Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
  • Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
  • Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
  • Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
  • Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
  • Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
  • Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.

Посилання[ред.ред. код]