Карагіозіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карагіозіс (лялька тіньового театру)

Карагіозіс (грец. Καραγκιόζης, від тур. Karagöz, дослівно «чорне око») — традиційний тіньовий ляльковий театр у новогорецькому фольклорі, названий за ім'ям головного персонажа — веселуна Карагіозіса, навколо якого групуються усі оповідки, які ставлять у театрі. По суті карагіозіс є еллінізованим турецьким театром тіней караґьоз.

Історія[ред.ред. код]

Театр тіней карагіозіс сформувався в Греції в результаті асиміляції та еллінізації турецького театру караґьоз у середині XIX століття.

Першим відомим власне грецьким лялькарем театру карагіозіс був Я. Брахаліс, який виступав у 1850-ті. Головна заслуга в реформуванні карагіозісу й у перетворенні його на грецький народний тіньовий театр належить актору Мімаросу (псевдонім Д. Сардуніса), що виступав у 1890-х роках.

Подальшу реформу і творчий розвиток карагіозісу забезпечили лялькарі А. Моллас і С. Спафаріс, за яких грецький театр тіней досяг найбільшого розквіту.

Усередині XX століття (194050-і роки) під час великих геополітичних подій у Європі та світі, в ході трансформації власне грецького суспільства, змін культурних потреб, моди, відтак естетичних смаків, поширення кінематографу та інших новітніх видовищ і сучасної маскультури в цілому, театр карагіозіс як загальнопоширене і популярне явище переживає занепад, і надалі існує обмежено як вид фольклору й переважно дитяча забава, використовується у виставах низки грецьких лялькових колективів, наприклад афінського театру «Фігури і ляльки».

До мотивів і персонажів театру Карагіозіс звертався грецький драматург В. Ротас, що написав серію гостросатиричних п'єс про сучасне йому політичне життя життя Греції.

Сюжетика й зміст спектаклів[ред.ред. код]

Для сюжетів вистав карагіозісу використовувалися епізоди давньої та нової грецької історії, міфи, легенди і фантастичні пригоди, в яких виступали постійні традиційні персонажі дійства: сам Карагіозіс, товариш головного персонажа Хадзіаватіс, його жінка Аглая, горець Барба Йоргос тощо), історичні і легендарні особи: наприклад, Олександр Македонський, герої війни 1821 року тощо.

Комічні епізоди у театрі перепліталися з історико-героїчним пафосом, а також патріотичними мотивами, особливо на перших стадіях зародження й становлення театру. Поступово ж у театрі карагіозіс панівними стали елементи, що відображали побут, звичаї, часом окремі явища тогочасного політичного життя Греції. Поряд з умовними постатями представників тодішньої влади — турецькі візири, паші, беї, грубіяни й боягузли турецькі жовніри, на полотні з'явилися персонажі представників різних областей країни з типізованими рисами характеру, що говорили місцевими говірками — Ніоніос, Барба-Гіоргос та ін; велике місце зайняли п'єси, що зображували пригоди Карагіозіса в умовах гірського побуту, що додалися до традиційних «професійних» — «Карагіозіс-лікар», «Карагіозіс-булочник» та соціально-побутових вистав — «Одруження Карагіозіса» тощо.

Невичерпна дотепність, винахідливість у витівках зробили Карагіозіса втіленням народного розуму, сатиричного духу, що перемагає зброєю сміху всі життєві негаразди.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]