Турецька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Турецька мова
Türkçe, Türk dili
Поширення турецької мови. Клікніть на зображення для легенди.
Поширення турецької мови. Клікніть на зображення для легенди.
Поширена в: Туреччина, Кіпр, Республіка Македонія, Болгарія, Азербайджан, Німеччина, Греція, Косово, Румунія, Сербія
Регіон: Близький Схід, Європа
Носії: Близько 75 млн.
Місце: 22
Класифікація: Тюркська
 Огузька
Офіційний статус
Державна: -
Офіційна: Туреччина, Кіпр, Північний Кіпр, Косово, Республіка Македонія (регіональна)
Регулює: Асоціація турецької мови
Коди мови
ISO 639-1 tr
ISO 639-2 tur
SIL tur

Туре́цька мо́ва (тур. Türkçe, Türk dili)— одна з тюркських мов, офіційна мова Туреччини. Поширена в Туреччині, а також в Румунії, Ірані, Іраку, Сирії, Греції, Болгарії, на Кіпрі, у колишній Югославії. Турецькою розмовляють від 80 до 100 мільйонів людей.

У діалектичному відношенні в Туреччині виділяється зона на сході і особливо на північному сході Анатолії. На цій території мова має схожі риси з азербайджанською мовою. Діалекти решти Анатолії і східної Фракії, а також турецькі діалекти в інших країнах розрізняються незначною мірою.

Поширення[ред.ред. код]

Карта поширення турецької мови в світі

Турецька мова в Туреччині є рідною для 60 млн осіб, або для майже 80% населення країни.

Близько 740 тис. чоловік говорять турецькою в Болгарії (2001)[1], 37 тис. в Узбекистані, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані та Азербайджані (дані 1979 р.).

Рідною турецьку мову вважають 177 тис. осіб на Кіпрі (1995[1]) і бл. 128 тис. в Греції (дані 1976 р.).

Близько 64 тис. носіїв проживало до 1984 р. в Бельгії, 170 тис. в Австрії (2000 р.). У Німеччині проживає 2 млн 800 тис. турків (2009), половина з яких там не народилася і вважає рідною мовою саме турецьку[2]. Крім того, в 1982 р. в Румунії по-турецьки розмовляли 14 тис. чол., а в колишній Югославії 250 тис.

У 1990 в Іраку проживали близько 3000 носіїв турецької мови, а в Ірані бл. 2500.

У США в 1970 р. проживали 24 тис. носіїв турецької, а в Канаді в 1974 р. понад 8 тис. назвали турецьку мову рідною.

У Франції в 1984 р. турецьку мову вважали рідною бл. 135 тис. чол., а в Нідерландах — 150 тис.чол.

У 1988 р. в Швеції було зареєстровано бл. 5000 носіїв турецької мови.

На 2009 рік у світі налічується за різними оцінками від 61-63 млн.[3][4] до 73 млн.[5] носіїв турецької, що становить близько 40% від загального числа всіх тюркомовних і робить турецьку першою за кількістю носіїв серед усіх тюркських мов.[5]

Діалекти[ред.ред. код]

Існує багато діалектів турецької мови, основу турецької літературної мови сьогодні становить стамбульский діалект. Окрім того, в турецькій мові розрізняють дунайський, ескішехирський (в вілайєті Ескішехир), разградський, дінлерський, румелійський, Караманський (в вілайєті Караман), Адріанопольський (м. Едірне), газіантепський, діалект району м. Урфи, караденізський (чорноморський) і деякі інші.

Приклад діалектних відмінностей

Літературна турецька (Стамбул) Румелія Чорноморський регіон Південно-Східна Анатолія Егейський регіон
Gidiyorum. (Я йду.) gideym kitéyrım-cideyrum gidirem gidiyom
Kayacağım. (Я вислизну.) gayacaim kayadzağum da kayacam gayıvecem
Gördüğüm güzel kız. (Красива дівчина, яку я бачу.) gürdügüm güzel kız сörduum cüzel gız gördügüm gözel gız gördüğüm güzel gız
Ne yapacakmış? (Що він робитиме?) n'apacag imiş n'âbadzağ imiş ne yapcaxmış napca: mış
Yağmura mı bakıyorsun? (Ти спостерігаєш за дощем?) yagmura mi bakaysın yâmora mi pakaysun yagmıra mı bagıyorsuñ yağmıra mı bakıyon
Koşacağım. (Я побіжу.) koşaca'm koşadzağum goşacağam goşcem

Історія[ред.ред. код]

Напис давньотюркською мовою, давньотюркським руничним письмом (8 століття). Кизил, Росія

Сучасна турецька мова походить з староанатолійско-тюркської — мови огузо-сельджуцьких східних тюркських племен, що колись населяли Середню Азію, а в 8-10 століттях були витіснені звідти конкуруючими уйгурськими (також тюркськими) племенами на захід і заселили до 11-12 століть Анатолійський півострів.

Літературна турецька мова почала формуватися на рубежі 15-16 століть на основі староанатолійско-тюркської мови, яка в свою чергу походить з середньоазійської-тюркської мови, принесеної в Малу Азію сельджуками, до якої додалися численні елементи народно-розмовної мови змішаного тюркського населення Анатолії.

Протягом останніх декількох століть турецька мова зазнала суттєвого впливу перської та арабської мов, у зв'язку з чим кількість запозичених з цих мов слів сягала часом 80% турецької лексики. До XX століття існувала літературна мова Османської імперії, яка помітно відрізнялася від розмовної турецької мови — османська мова (Osmanlı). Пантюркісти (зокрема, І. Гаспринський) в кінці 19 — початку 20 ст. видавали журнали і газети мовою, яка поступово відмовлялася від запозичень, хоча й відрізнялася від сучасної турецької мови. Нову мову пропагували младотурки. Сучасна писемність була запроваджена 1928 року.

Фонетика[ред.ред. код]

Таблиця турецьких голосних (МФА)
Turkish vowel chart.png
Голосні
  • за місцем утворення — піднебінні (голосні переднього ряду): e, i, ö, ü, і непіднебінні (голосні заднього ряду): a, ı, o, u.
  • за участю губів і вимові — губні: ö, ü, o, u і негубні: e, i, a, ı.
  • за ступенем відкриття рота — широкі: a, e, o, ö і вузькі: ı, u, i, ü.
Приголосні
  • дзвінкі: b, c, d, g і глухі: p, ç, t, k.
Приголосні фонеми літературної турецької мови
Білабіальні Губно-зубні Зубні Альвеолярні Постальвеолярні Піднебінні Задньопіднебінні Гортанний
Назальні m n
Проривні p b t d (c) (ɟ) k ɡ
Фрикативні f v s z ʃ ʒ ɣ h
Африкати
Дрижачі ɾ
Апроксиманти (ɫ) l j
Вимова
  • початковий та міжголосний [j], що відповідає dž-/č-/d'- та -d-/-z-/-r- інших тюркських мов
  • розрізнення на початку слова глухих та дзвінких [p]-[b], [t]-[d], [k]-[g]
  • [v] у деяких словах на місці [b] інших тюркських мов
  • дієслово ol- «бути, ставати» замість спільнотюркського bol-
Наголос

Наголос музично-силовий. У словах тюркського походження і в старих запозиченнях, падає, як правило, на останній склад; у багатоскладових словах наголос двополюсний. Часто відбувається ситуативний зсув сильного наголосу. У ряді випадків наголос має смислорозрізнювальну функцію.

У турецькій мові відсутні етимологічні довгі голосні. Вторинна довгота з'являється в результаті випадання приголосного / ğ / при голосних заднього ряду.

Турецьке письмо[ред.ред. код]

Ататюрк представляє нову турецьку абетку населенню Синопа. 20 вересня 1928. (Обкладинка французького журналу L'Illustration)

Стародавні східні тюрки вже були племенами з розвиненою культурою: вони користувалися для письма тюркським рунічних письмом. До X століття огузи піддалися ісламізації та перейняли арабське письмо з додаванням окремих знаків, запозичених у персів.

Пам'ятки старо-турецької мови, виконані арабською в'яззю спочатку з помітним впливом східно-тюркської, караханидсько-уйгурської літературної мови, фіксуються з 13 сторіччя.

На початку 1926 р. Мустафа Кемаль Ататюрк взяв участь у конгресі тюркології в Баку, на якому, зокрема, прозвучала вимога латинізації тюркських мов за допомогою створення так званої нової тюркської абетки.

Сучасна писемність сформована 1928 року на основі латинської абетки за участю Ататюрка. Основою нового написання слів (як і для загальної реформи мови) слугував стамбульський діалект.

У таблиці праворуч українськими літерами записане приблизне звучання:

A a — А а B b — Б б C c — Дж дж (вимовляється злито) Ç ç — м'якіша Ч ч D d — Д д E e — середній звук між українськими е і є
F f — Ф ф G g — Ґ Ґ Ğ ğ — слабке Й й або подовження попередньої голосної H h — Г г з придихом I ı — И и (як російське Ы) İ i — І і
J j — Ж ж K k — К к L l — Л л M m — М м N n — Н н O o — О о
Ö ö — Ьо ьо (як в слові льон) P p — П п R r — Р р S s — С с Ş ş — м'якіша Ш ш T t — Т т
U u — У у Ü ü — Ьу ьу (як в слові сюди) V v — В в Y y — Й й Z z — З з

Словотвір[ред.ред. код]

Турецька мова належить до аглютинативних мов. В ній велику роль грають суфікси, які «приклеюються» в кінці слова, утворюючи нові слова. Кожен суфікс, як правило, має лише одне значення.

У таблиці наведено декілька прикладів афіксального словотвору, характерного для аглютинативних мов:

Турецька мова Українська мова
ev будинок
evler будинки
evin твій будинок
eviniz ваш будинок
evim мій будинок
evimde у моєму будинку
evlerinizden з ваших будинків
evlerinizdendi (він/вона/воно) був/була/було з ваших будинків
evlerinizdenmiş (він/вона/воно) ймовірно був/була/було з ваших будинків
Evinizdeyim. Я є в твоєму будинку.
Evinizdeymişim. Я, ймовірно, був у твоєму будинку.
Evinizde miyim? Чи я в твоєму будинку?
Турецька мова Компоненти Українська мова Клас
göz göz око іменник
gözlük göz + -lük окуляри іменник
gözlükçü göz + -lük + -çü оптик іменник
gözlükçülük göz + -lük + -çü + -lük торгівля оптикою іменник
gözlem(e) göz + -lem(e) спостереження іменник
gözlemci göz + -lem + -ci спостерігач іменник
gözle- göz + -le спостерігай дієлово (наказ)
gözlemek göz + -le + -mek спостерігати дієслово (інфінітив)

Гармонія голосних[ред.ред. код]

При додаванні афіксів і закінчень велику роль відіграє закон гармонії голосних (сингармонізм, турецк. Ünlü uyumu): закон уподібнення голосних одна одній за ознакою піднебінний / непіднебінний і губний / негубний, тобто якість голосного звуку останнього складу основи (кореня) визначає якість голосних всіх наступних складів. Таким чином, якщо останній голосний кореня — голосний переднього ряду, то і всі наступні афікси і закінчення повинні мати голосні переднього ряду і навпаки, голосний заднього ряду останнього складу кореня призводить до появи голосних заднього ряду в усіх складах, що нарощуються. При цьому розрізняють велику гармонію голосних, за якої афікс може мати 4 варіанти голосних у своєму складі (ı, i, u або ü), і малу гармонію голосних, де можливі тільки варіанти з a або e всередині афікса.

Граматика[ред.ред. код]

Загалом турецьку морфологію характеризує високий ступінь стійкості та майже повна відсутність винятків.

У турецькій мові немає іменних класів, відсутня категорія роду.

Крім того, в турецькій мові існує невизначений артикль bir (досл. один).

Для синтаксису характерний закон передування означення означеному (звичайний порядок слів: Підмет-Пряме Доповнення-Присудок (SOV)).

Іменник[ред.ред. код]

  • Поняття роду іменника у турецькій мові відсутнє.
  • Множина утворюється додаванням закінчень -lar (-ler). Приклад kitap — kitaplar (книга — книги).
  • Відмінки утворюються за допомогою закінчень:
називний — без закінчення. Приклад kitap — книга.
родовий — закінчення -ın (-in), коли в іменнику остання приголосна і закінчення -nın (-nin), тобто вставляється звук -n-,

коли остання голосна. Приклад — kitabın — книги.

давальний — закінчення -a (-e) після приголосної і -ya (-ye) після голосної. Приклад: kitaba — книзі.
місцевий — закінчення -da (-de), -ta (-te) — після глухих приголосних. Приклад: kitapta — в книзі.

Займенник[ред.ред. код]

назив. назив. родов. родов. місцев. місцев. давал. давал. віддал. віддал. орудн. орудн.
ben я benim мій bende у мене bana (виняток) мені benden від мене benimle зі мною
sen ти senin твій sende у тебе sana (виняток) тобі senden від тебе seninle з тобою
o він, вона, воно onun його onda у нього ona йому ondan від нього onunla з ним
biz ми bizim наш bizde у нас bize нам bizden від нас bizimle з нами
siz ви sizin вас sizde у вас size вам sizden від вас sizinle з вами
onlar вони onların їх onlarda у них onlara їм onlardan від них onlarla з ними

Дієслово[ред.ред. код]

У турецькій мові основа дієслова збігається з формою наказового способу однини В сучасних словниках дієслово наводиться у формі основа + афікс віддієслівного імені -mak/-mek (основа_дієслова+рга або основа_дієслова+мак робити): напиши (напис), говори (говор), ходи (ход) і т. д. Приклади:

  • yaz — писання, пиши, yazmak — писати, писання робити;
  • ver — давання, давай, vermek — давати, дар робити.

У турецькій існує 5 способів дієслова: бажаний, дійсний, наказовий, умовний, необхідний.

У дійсному способі є 5 простих форм часу:

  • Теперішній час ( Şimdiki zaman),
  • Теперішньо-майбутній (невизначений) час ( Geniş zaman),
  • Майбутній (категоричний) час ( Gelecek zaman),
  • Минулий неочевидний час (суб'єктивний) ( Belirsiz geçmiş zaman),
  • Минулий категоричний (доконаний) час ( Belirli geçmiş zaman).

Крім того в цьому способі є ще 7 складних форм часу:

  • Минулий недоконаний час (означений імперфект) ( Şimdiki zamanın hikâyesi),
  • Перший передминулий час ( Belirsiz geçmiş zamanın hikâyesi),
  • Другий передмигулий час ( Belirli geçmiş zamanın hikâyesi),
  • Минулий невизначений час (невизначений імперфект) ( Geniş zamanın hikâyesi),
  • Майбутньо-минулий час ( Gelecek zamanın hikâyesi),
  • Теперішній тривалий час ( Sürekli şimdiki zaman),
  • Минулий тривалий час ( Sürekli şimdiki zamanın hikâyesi).

В інших способах дієслова є по одному минулому і майбутньому часові. Також існує 6 форм умовної модальності.

Виділяють 5 станів дієслова: основний (прямий), зворотний, взаємний, пасивний, примусовий.

Лексика[ред.ред. код]

З прийняттям огузо-сельджуцькими племенами (тобто предками сучасних турків) ісламу в 9-10 століттях і аж до 1928 року для запису турецької мови використовувався арабський алфавіт (т. зв. османське письмо, осм. الفبا elifbâ). Ці передумови сприяли численним лексичним і граматичним запозиченнями з арабської. Після захоплення сельджуками Персії офіційною і літературною мовою деякий час прийнято було вважати перську, яка в свою чергу також поповнювалася арабізмами. Після виникнення Османської імперії офіційною стала Османська мова. За даними деяких дослідників (напр. GL Lewis, Turkish Grammar) лексично османська мова була другою у світі після сучасної англійської за обсягом словникового фонду.

Протягом усього цього часу (з 10 по 20 століття) розмовною мовою простого народу залишалася більш однорідна у своїй тюркської основі мова — «народна» турецька (тур. kaba Türkçe).

Після утворення Турецької республіки в 1923 році були зроблені серйозні спроби реформації мови, разом з переходом на латинську графіку багато арабських і перські запозичення були вилучені з обігу на користь їхніх тюркських за походженням відповідників, що збереглися в народній мові (kaba Türkçe). Для деяких понять були створені неологізми з старотюркськими основами.

Попри це, сучасна турецька мова зберегла значну кількість запозичень як з арабської та перської, так і з інших, як правило, європейських мов (в основному у французькій вимові). Арабо-перські запозичення в сучасній мові часто виконують роль стилістичних дублетів щоденних тюркських слів. Наприклад, тюркське слово göz (око), арабське ayn і перське çeşm (око), тюркське ak (білий; також ​​чистий) і арабське beyaz (білий).

Виданий у 2005 році Словник сучасної турецької мови містить 104 481 статтю (Güncel Türkçe Sözlük, Турецьке лінгвістичне товариство), з яких близько 14% присвячено словами іноземного походження[6].

Помітний слід в турецькій лексиці залишила грецька, мова населення завойованої турками Візантії.

Походження турецької лексики

Приклади запозичених слів з різних мов:

  • З арабської: insan (чоловік), merhaba (добрий день!), Devlet (держава), halk (народ), millet (нація), asker (солдат), fikir (ідея), hediye (подарунок), resim (малюнок), alkol (алкоголь), saat (година);
  • З перської: hafta (тиждень), pazar (базар), rüzgâr (вітер), pencere (вікно), şehir (місто), düşman (ворог), ateş (вогонь, полум'я), ayna (дзеркало), can (душа), tahta (дошка) , hoş (приємний), köy (село);
  • З грецької: liman (порт), kutu (коробка), körfez (затока), fırın (піч);
  • З французької: lüks (розкіш), kuzen (кузен), pantolon (штани), kuaför (перукар), hoparlör (гучномовець), kamyon (вантажівка);
  • З вірменської: tel (провід; волокно), hedik (відварна пшениця / кукурудза), yağ (масло, жир); torun (онук);
  • З англійської: tişört (футболка), tim (команда, група).
  • З інших мов: şalter німецької Schalter — вимикач, рубильник), pulluk (слов'ян. Плуг).

Запозичення з турецької[ред.ред. код]

Докладніше: Тюркізм

Турецька культура і мова мали вплив на інші мови, що проявилося в численних запозиченнях з турецької у багатьох європейських та азійських мовах. В українському мовознавстві такі запозичення називають тюркізмами. Щоправда, тюркізми — це запозичення не лише з турецької, а й з інших тюркських мов. Нижче наводяться дані про кількість слів турецького походження у інших мовах:[7][8]

Вивчення в Україні[ред.ред. код]

Видатним дослідником турецької мови і культури був академік Агатангел Кримський. Турецьку мову в Україні почали знову викладати й досліджувати з часу набуття незалежності. Тоді за участю учня академіка А. Кримського, видатного сходознавця Омеляна Пріцака було створено Інститут сходознавства, якому надали ім'я А. Кримського, з філією у Сімферополі, а в Київському університеті відкрили Відділення сходознавства для підготовки знавців східних мов. Східні мови, окрім Києва і Львова, викладають тепер у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Краматорську, Острозі, Луганську і в Сімферополі.

Зараз курси турецької мови викладаються у таких вишах:

Приклад[ред.ред. код]

«Заповіт» Тараса Шевченка турецькою мовою:
(переклад Фахрі Ердінча)

SON DİLEK

Ben öldükten sonra, en yüksek yerde,
Yeşil bir tepede isterim mezar,
Ukraynam görünsün hemen ilerde
Selâmlar gestirin ondan rüzgârlar.

Öldükten sonra da görmek emelim:
Boyumca ekinler başakta mıdır?
Köpüklü Dinyeperi dinlemeliyim
Ne destanlar okur, neler anlatır?

Dinyeper dökerken Karadenize
Düşman kanını bir gün Ukraynadan,
Ben kemiklerimle gelirim dize,
Seslenirim sizlere mezarımdan:

«Toprak köleleri, isyana kalkın;
Küflü zincinleri koparın artık,
Yeter emdikleri kanını halkın;
Mukaddes hakkınız sizin azatlık!»

Eğer beni bir gün hatırlarsanız
Sen günlerinde aydın geleceğin,
Aranızda adımı anarsanız:
«Mezarında rahat yatıyor…» deyin.

(Джерело: Т. Г. Шевченко,
Заповіт мовами народів світу,
К., «Наукова думка», 1989)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Загальний огляд[ред.ред. код]

  • Кримський А. Ю., «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924-27.

Граматика[ред.ред. код]

  • Кононов А. Н. Грамматика турецкого языка. - М.- Л.: Издательство АН СССР, 1941. - 314 с.
  • Сорокін, С. В. Турецька й українська мови в системі координат «ВИД — ЧАС — МОДАЛЬНІСТЬ»: монографія / С. В. Сорокін ; Київський національний лінгвістичний ун-т. — К. : Видавничий центр КНЛУ, 2009. — 341 с. — Бібліогр.: с. 326–341.
  • Широков, Костянтин Володимирович. Іменна словозміна у сучасній турецькій мові: [монографія] / К. В. Широков ; НАН України, Укр. мовно-інформ. фонд. — К. : Довіра, 2009. — 318 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 307–316.

Підручники, посібники[ред.ред. код]

  • Халимоненко, Григорій Іванович. Турецька мова: підручник; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : РВЦ «Київський ун-т», 1997. — 281 с.
  • Халимоненко, Григорій Іванович. Турецька мова. Основи теоретичної граматики: підручник; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — 2.вид., випр. — К. : Видавничий центр «Київський ун-т», 1999. — 281 с.
  • Дерменджі, Омер. Практикум перекладу: українською та турецькою мовами; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. — [Сімф.] : Оджакъ, 2007. — 164 c. — Бібліогр.: с. 160–161.
  • Покровська, І. Л. Мова турецьких ділових паперів: навч. посібник; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Четверта хвиля, 2008. — 124 с. — Бібліогр.: с. 123.
  • Покровська, І. Л. Ділова турецька мова: навч. посіб. — К. : Четверта хвиля, 2010. — 119 с. — Бібліогр.: с. 119.
  • Навчальний посібник з турецької мови для студентів першого та другого курсів / уклад. І. В. Прушковська ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. Кафедра тюркології. — К. : Видавництво «Бібліотеки українця», 2005. — 94 с.
  • Функціональна стилістика турецької мови: навч.-метод. посіб. / уклад.: асист. каф. тюркології Михайлова Є. В. — Рівне : Сливнюк В. М., 2010. — 54 с.

Словники, розмовники[ред.ред. код]

  • İsmet Zeki Eyüboğlu, Türk Dilinin Etimoloji Sözlüğü (Etymological Dictionary of the Turkish Language), Sosyal Yayınları, İstanbul, 1991 (ISBN 975-7384-72-2)
  • Sevgi Özel, Atatürk'ün Türk Dil Kurumu ve Sonrası (Atatürk's Turkish Language Association and its Legacy), Bilgi Yayınevi, Ankara, 1986 (OCLC 18836678)
  • Ali Püsküllüoğlu, Arkadaş Türkçe Sözlük (Arkadaş Turkish Dictionary), Arkadaş Yayınevi, Ankara, 2004 (ISBN 975-509-053-3)
  • Українсько-турецький розмовник/ упоряд. О. В. Ануфрієва. — К. : Альтерпрес, 1999. — 173 с.
  • Попов, Юрій Володимирович. Розмовник українсько-турецький. — Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2004. — 288 с.
  • Українсько-турецький, турецько-український словник / уклад. О. Дерменджі; ред. М. Прихода. — Б.м. : [б.в.], Б.р… — 946 с.
  • Українсько-турецький тематичний словник / уклад. О. П. Локота, В. М. Карпенко. — К. : Видавець Вадим Карпенко, 2008. — 2008 c.
  • Українсько-турецький тематичний словник / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філології, Каф. тюркології; уклад. Михайлова Є. В. — К. : [б. в.], 2010. — 90 с
  • Топ 1000 слів. Турецька мова: навч. посіб. / [під ред. Ґ. Джесероґлу; пер. і адапт. Лавров Д. В.]. — К. : Методика, 2011. — 160 с. — (серія «Швидко та легко!»).
  • Підвойний, Володимир Миколайович. Турецько-український словник лінгвістичної термінології: 1700 слів; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Видавничо-поліграфічний центр: «Київський університет», 2000. — 51 с.

Посилання[ред.ред. код]