Греки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Греки
Greeks.png
Загальна кількість 14 — 19 млн.
Найбільші розселення Греція:
   11,244,118 (2005 )

США:
   1,213,807 (2000 )
Кіпр:
   689,471 (2001)
Австралія:
   375,703 (2001)
Німеччина:
   370,000 (2006)
Великобританія:
   300,000
Канада:
   215,105 (2001 )
Росія:
   97,827 (2002 )
Україна:
   91,500 (2001)
Албанія:
   58,785 (1989)
Мова грецька
Релігія Православні
Близькі народи

Гре́ки (грец. Έλληνες — елліни) — етнонім, що у різні часи мав різні значення. В стародавні часи — населення Балканського півострова і сусідніх островів (Мала Греція) або земель, які входили до сфери впливу держав, які розташовувались на цих землях (Велика Греція). Ще у 19 ст. в Австро-Угорській імперії греками називали крім еллінів також болгар, сербів і румунів.

Зараз греками прийнято вважати еллінів (в Україні румеї та уруми, тобто «римляни») — народ, основне населення Греції і Кіпру. Також значна кількість греків проживає в США 1 213,8 тис., в Росії 97,8 тис., в Німеччині 370 тис., в Канаді 215,1 тис. чоловік. Живуть також в інших країнах Європи, в Україні, в Грузії, Вірменії, Казахстані.

Зміст

[ред.] Мова

Докладніше у статті: Грецька мова

Говорять новогрецькою мовою (окрема група індоєвропейської сім'ї). Найважливіші діалекти:

Писемність на основі грецької абетки. Літературна мова стандартизована з середини 19 століття.

[ред.] Історія

[ред.] Походження

Основу сучасного грецького етносу склала старогрецька етнічна спільність, яка почала складатися у другому тисячолітті до нашої ери після переселення на південь Балканського півострова, на острови Егейского моря і західне побережжя Малої Азії протогрецьких племен: іонійців, ахейців, еолійців і дорійців, що асимілювали автохтонне населення — пеласгів.

У епоху грецької колонізації узбережжя Середземного і Чорного морів (8-6 століття до нашої ери) склалася загальногрецька культурна єдність. Назва елліни, що спочатку відносилася до племені, яке населяло Елладу (область у Фессалії), розповсюдилася на все грекомовне населення (перше вживання його в цьому сенсі — у 7 столітті до нашої ери). Етнонім греки спочатку відносився до одного з племен у Північній Греції і відомий, зокрема, за назвами міст Грайя у Беотії і на острові Евбея. Потім він був запозичений римлянами, як припускають, від колоністів з евбейської Грайі у Кумах або в результаті контактів з населенням західного узбережжя Північної Греції і поширений на всіх еллінів. В період еллінізму, приблизно в 3 столітті до нашої ери, склалася і набула поширення загальногрецька мова койне, що витіснила місцеві діалекти.

[ред.] Формування

У формуванні стародавніх греків і розвитку їхньої стародавньої культури, міст-держав велику роль відіграли мореплавство і морська торгівля, які розвинулися у цій місцевості Середземного моря завдяки давнім культурам Близького Сходу (шумерам, фінікійцям, вавілонянам, ассирійцям). Грецька культура у подальшому відіграла провідну роль у розвитку культури Європи і Близького Сходу, завдяки подальшому розвитку мореплавства і грецьким містам-колоніям, побудованим по всьому узбережжю Середземного і Чорного морів. В подальшому ці міста стали основою для утворення Римської імперії (грецькою — Ромейська імперія). Поступово вони асимілювали мігруючих з півночі групи фракійців, іллірійців, кельтів, волохів, слов'ян та албанців.

Після падіння Візантійської імперії під ударами хрестоносців і її залишку — Грецького царства зі столицею у Царгороді під ударами Османської імперії вплив грецької культури дещо зменшився, але все одно грецька мова і культура (як язичницька так, і християнська) продовжували довгий час відігравати значну роль у житті народів Європи і Середземномор'я, досить згадати, що до середини 19 століття греки і грецька мова відігравали важливу роль у торгівлі, дипломатії і владних структурах Османської імперії (особливо православних її земель).

Османське панування на грецьких землях (15 ст. — перша половина 19 ст.) залишило значний слід у матеріальній культурі і мові греків. Наприкінці 18 століття серед греків почався національно-визвольний рух, що сприяв подоланню обласних відмінностей. В результаті національно-визвольної революції 1821—1829 рр. була створена сучасна Грецька Республіка.

[ред.] Культура

[ред.] Господарство

У сільсько-господарських районах греки вирощують високотоварні субтропічні культури, перш за все оливки і виноград, а також цитрусові, горіхи, тютюн. Серед зернових культивуються пшеницю, просо, ячмінь, кукурудзу, овес, жито. Основні землеробські райони — Фессалія, Македонія, Пелопоннес і острови. Вигінне скотарство (в основному в Епірі) має традиційний м'ясо-вовняний напрям (головним чином вівці і кози). На узбережжі і островах греки займаються мореплаванням, рибальством, добуванням молюсків. У багатогалузевій промисловості зайнята 1/5 населення, що працюють по найму. Розвинені народні ремесла і художні промисли — гончарна, ковальська справа, домашнє ткання, вишивка, килимоткацтво. В останні десятиліття зростає частка населення, зайната у сфері послуг, особливу у галузі туризму.

[ред.] Житло

Забудова старих міст і сіл Греції скупчена. Вузькі вулиці в'ються між будинками. Будинки декількох традиційних типів:

  • середземноморський (гористі райони материкової Греції) — кам'яний двоповерховий будинок (нижній поверх для худоби і господарських приміщень, верхній — житловий) із зовнішніми драбинами, довгими балконами і двосхилим дахом;
  • левантійський (Пелопоннес і острови) — одно-, півтора- або двоповерховий будинок із каменя або глини, із пласким, купольним або конусоподібним дахом;
  • паннонський — одноповерховий будинок із житловими і господарськими приміщеннями, витягнутими в одну лінію під загальною крівлею;
  • орієнтальний (Північна Греція) — двоповерховий будинок із внутрішніми драбинами, нижнім кам'яним поверхом для господарських приміщень і верхніоью рамною конструкцією, що створююьб закритий балкон — еркер.

[ред.] Національний одяг

В основі традиційного костюма (має багато варіантів, зберігся лише у фольклорному реквізиті) — стародавній загальнобалканський елемент — плечовий орний або глухий одяг. Жінки носили плаття в талію, багато орнаментовані фартухи, на північному сході — закритий сарафан, на північному заході — орний одяг безрукавки. Характерні металеві прикраси і вишивки, широкі пояси зі срібними і позолоченими пряжками, полотенчаті головні убори (разом з ними — хустки і маленькі шапочки).

Чоловічий костюм мав декілька варіантів: фустанелла — коротка (вище за коліна) і широка (до ста клинів) біла спідниця і яскрава коротка куртка із золотим галуном і рукавами (служить парадним одягом елітних загонів президентської гвардійції — евзонів). Враки — чорні штани із широким кроком по коліна і вузькими штанинами, що обтягують ногу нижче від коліна, короткий чорний жилет і капелюх з полями або головна пов'язка. Фареон — яскраво-червона шапочка із довгою китицею.

[ред.] Національна кухня

Докладніше у статті: Грецька кухня

Грецька кухня, типово середземноморська, використовує головним чином рослинні інгредієнти та майже виключно оливкову олію. Улюблені блюда — мусака, пастітіо, долма. Дуже часто додаються фета та мариновані маслини. Традиційними грецькими міцними напоями є узо, метакса. Автентично грецьким є кавовий напій фраппе.

[ред.] Традиції

Традиційні свята — масниця, Великдень, травневе свято, новорічні календи, що супроводжуються барвистими обрядами, карнавальними гуляннями. Зберігся багатий історичний фольклор — пісні, оповіді, плачі, що оспівують борців за незалежність. Розвинено танцювальне і музичне мистецтво. Народні музичні інструменти — п'ятиструнна ліра, авлос (очеретяна флейта); популярні гайда (рід волинки) і струнні бузуки. Численні античні і середньовічні пам'ятники Греції — предмет національної гордості греків, афінський Акрополь — національний символ.

[ред.] Греки в Україні

Згідно перепису 2001 року в Україні мешкало 91 548 греків (98,6 тис. у 1989 р.). Вони переважно живуть в надазовських районах Донецької області і деяких містах півдня країни.

Переселення греків відбувалося у давні часи (деякі найдавніші міста зберігають назви античного походження). Згодом важливого значення набули спільні релігійні, економічні та культурні зв'язки Давньоруської держави із Візантією. Утвердження християнства («грецької віри») на Русі супроводжувалося створенням відповідної церковної організації (митрополії), в якій на початковому етапі провідну роль відігравали греки. Першу руську єпархію, яка виникла у другій половині 9 століття очолював грек Михайло Сирин. Митрополити-греки були авторами ряду полемічних та моралістичних творів і користувалися заслуженим авторитетом серед сучасників на Русі.[1]

Церковно-культурні зв'язки тривали і в наступні століття, майже до 20 століття, зокрема через Київську Академію (з 19 століття — Духовну Академію), колегії і духовні семінарії, в яких навчалося багато греків. У Києві, Ніжині й інших містах існували грецькі громади.

У другій половині 118 століття греки входили до складу військових поселень Півдня. Згодом частина їх увійшла до міського населення як купці і ремісники. Найбільш компактний етнічний масив грецького населення було утворено у Північному Приазов'ї наприкінці 1770-х років греками-переселенцями з Криму (близько 18 тис. осіб), після проголошення його незалежним ханством. Грецьке населення Криму формувалось впродовж тривалого часу за рахунок вихідців із Греції (6 ст. до н. е.) та інших, більш пізніх етнічних компонентів, про що свідчить їх етнічна неоднорідність.

Пізніше у 1829 році грецькими переселенцями із Туреччини було засновано село Анадоль. Серед приазовських греків уруми чисельно переважають, їх налічується близько двох третин.

Однією з найвідоміших була грецька громада Одеси, заснована у 1794 році, яка зростала за рахунок емігрантів з Греції і відігравала значну роль не лише у міжнародній торгівлі, розвитку міста, його економіки і культури, але й у долі самої Греції. Загальногрецька таємна організація грецьких патріотів «Філікі Етерія» була заснована саме в Одесі і поширила свою діяльність на всю Елладу. Керівником спілки 3 1820 року був Іпсіланті Олександр Костянтинович. Вже 1921 року він сформував повстанську армію і підняв антиосманське повстання у Молдові, що стало сигналом до початку Грецької революції 1821—1829 рр.

На сучасному етапі уряд Греції всіляко вітає підтримку та розвиток культурних зв'язків із грецькими громадамии України, нещодавно 11 березня 2009 року у Грецькому парламенті відбулись колегіальні слухання за участю спеціального комітету у справах греків країн СНД.[1] При номархії Салонік створений Центр дослідження та розвитку грецької культури країн Причорномор'я, найактивнішими діячами якого є Фрасос Евтіхідіс та Янніс Каріпідіс.

[ред.] Мова

Відомі дві мовні групи :

[ред.] Грецькі поселення

На новому місці греки-елліни заснували:

Греки-татари заснували 10 сіл:

Крім Одеської громади відомі були громади і в містах: Миколаїв, Ізмаїл, Акерман, Рені, Кам'янець-Подільський.

[ред.] Відомі греки

23 лютого 2009 року на грецькому загальнонаціональному телеканалі «Скай» стартувало опитування «Великі Греки», в якому взяло участь понад 700 тисяч 11-мільйонного населення країни.[2] Десятка найвидатніших греків, за думкою самих греків, має наступний вигляд:[3]

  1. Александр Македонський (127 тисяч голосів);
  2. Георгіос Папаніколау (104 тисячі голосів)
  3. Теодорос Колокотроніс (84 тисячі голосів)
  4. Константінос Караманліс (64 тисячі голосів)
  5. Сократ (63 тисячі голосів)
  6. Аристотель (59 тисяч голосів)
  7. Елефтеріос Венізелос (56 тисяч голосів)
  8. Іоанн Каподистрія (51 тисяча голосів)
  9. Платон (46 тисяч голосів)
  10. Перикл (36 тисяч голосів)

[ред.] Див. також

[ред.] Грецька діаспора

Докладніше у статті: Грецька торговельна діаспора

Грецька еміграція на Захід почалася ще до 1453 — року падіння Константинополя — а саме в останньому десятилітті 14 століття, коли загроза нападу турків-османів на Візантію ставала все реальнішою. В десятиліття до та після 1453 року рух переселення набув таких розмірів, що перебування греків поза межами свого етнічного середовища стали називати діаспорою. Еміграція продовжувалася протягом усього періоду турецького панування. Колонії, засновані греками-переселенцями у Західній та Центральній Європі, складалися із представників усіх соціальних верств — інтелігенції, дипломатів, видавців, купців, ремісників, артистів, священиків, найманих робітників і солдат. Проте незважаючи на такий різноманітний професійний склад, на новому місці всі вони ставали купцями чи власниками магазинів. Головною причиною створення нових колоній, що виникли наприкінці 18 — на початку 19 століття, стала торгівля. Еміграція на цьому етапі носила здебільшого комерційний характер. У результаті на початку 19 століття грецькі торговельні колонії існували у країнах Західної та Центральної Європи, на півночі Балкан і в Південній Росії. Греки розселились у Єгипті, Індії та навіть Америці. Ці колонії набули розвитку після Грецької революції 1821—1829 років.

Перебуваючи у чужій країні, грецькі переселенці, як правило, не припиняли контакту зі своїми співвітчизниками, селилися компактно й об'єднувалися у громади подібно самокерованим громадам у самій Греції зі своїми храмами, священиками, школами, лікарнями, друкарнями. Громади мали статут, за яким визначалися права й обов'язки їхніх членів, наприклад, перераховувати певні суми грошей на підтримку церкви, школи, лікарні тощо. Ці гроші надходили у вигляді податку на ввезені товари чи товари, що вивозились грецькими торговцями. Об'єднання у громади було дуже важливим явищем в історії греків діаспори, оскільки вони навчалися самоврядуванню та самостійному прийняттю рішень, ці організаційні центри пізніше виявилися корисними під час підготовки Грецької революції 1821—1829 рр., а також дозволили зберегти своє етнічне середовище та релігію. Єдине, що об'єднувало усіх колоністів — це любов до їхньої першої батьківщини.

Найбільш численними були грецькі торговельні колонії у Нідерландах, Австрійській імперії та Італії. Переселенці відкривали комерційні підприємства і, використовуючи місцеві можливості, здійснювали велику частину зовнішньої торгівлі тих країн, що прийняли їх: наприклад, у Венеції з давньою процвітаючою грецькою колонією чи в Амстердамі, де в 1730 р. грекам, євреям і вірменам були надані такі ж торговельні привілеї, як і голандським підданим. З цього часу іноземні купці замінили голандців у торгівлі Леванта, й Амстердам став основною базою грецьких купців у Західній Європі. Саме ці колонії відіграли найважливішу роль у розвитку національної свідомості греків.

[ред.] Виноски

  1. ↑ http://www.greeks-su.com/ru/council/zasedaniya/853.html
  2. ↑ http://www.greek.ru/news/news_detail.php?ID=36501
  3. ↑ http://greatgreeks.skai.gr/greatgreeks

[ред.] Література

  1. ^ Україна — Греція: історія та сучасність. Київ, 1995, с.50-51.

[ред.] Посилання

п • о • р
Грецькі поселення Приазов'я
Румейські поселення: Вичахала · Дем'янівка · Каракуба · Малоянисоль · Сартана · Стила · Урзуф · Чердакли · Чермалик · Ялта Meander alagrek.svg
Урумські поселення: Багатир · Бугас · Георгіївка · Карань · Комар · Костянтинопіль · Красна Поляна · Мангуш · Новоянисоль · Староласпа· Старий Крим · Старобешеве · Старогнатівка · Старомлинівка · Улакли
Змішані поселення: Велика Новосілка · Маріуполь
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%B8
Особисті інструменти