Колоніальна Бразилія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Flag of Brazil.svg
Ця стаття є частиною серії
Історія Бразилії
До відкриття європейцями
Колоніальна Бразилія
Бразильська імперія
Стара республіка
Ера Варгаса
1945—1964
1964—1985
після 1985
Бразилія

Відкриття португальцями (1500-1530)[ред.ред. код]

Тордесільяський договір (1494) визначив кордони володінь між Іспанією і Португалією. Мова йшла про те, що за договором, території на схід від Грінвичського меридіана до 370 легуа на захід від Островів Зеленого Мису відходили Португалії, а землі, що розташовані на захід від нього - Іспанії. Ця уявна лінія, що простяглася між двома полюсами, перетинала Латинську Америку на сході і стала першим кордоном Бразилії, ще не відкритої португальцями.

Педру Алварес Кабрал

Прийнято вважати, що Бразилія була відкрита 22 квітня 1500 року Педру Алваресом Кабралом на шляху навколо Африки, але цей факт все ще підвергається сумніву. Новини, принесені Кабралом, спочатку збудили значний ентузіазм серед португальців, і корона почала організовувати нові експедиції, зокрема під керівництвом італійського капітана Америго Веспуччі, чий маленький флот проплив уздовж побережжя Бразилії і вперше оцінив протяжність цієї землі. Веспуччі назвав кілька місць на узбережжі іменами святих залежно від дню, коли вони біли відкрити.

З Бразилією почалася обмежена торгівля, найголовнішим природним багатством, знайденим першими колонізаторами, було червоне дерево (пау-бразіл або фернамбукове дерево), з деревини якого добували червоно-фіолетову фарбу. Від його назви і пішло слово «Бразилія».

Інтерес до Бразилії ослабів за наступні два десятиліття. Португальці були не в змозі виявити дорогоцінні метали в Бразилії і тому сконцентрував їх увагу на вигідній торгівлі з Азією. Бразилія стала чимось подібним до нічийної землі, над якою португальська корона мала тільки формальний контроль, а її європейські конкуренти швидко скористалися тією зневагою. Французи, зокрема, порушали португальський суверенітет над частиною Південної Америки і вивозили деревину до Європи. Португальська апатія закінчилася, проте, протягом царювання Жуана III (1521–57), який поступово перемістив центр колоніальних інтересів з Азії до Америки.

Перші колонії (1530 - 1580)[ред.ред. код]

Планомірне освоєння нових земель почалося тільки у 1530 році, коли з Португалії стали прибувати перші поселенці, які привозили з собою худобу, саджанці і сім'я з метою заснувати тут колонії. Укріплені поселення були засновані на північному сході країни, першим з яких став Сан-Вісенте, що знаходиться у прибережній частині сучасного штату Сан-Паулу, заснований у 1532 році. Територія була мало заселена тубільними племенами. Одні були миролюбними, а інші, навпаки, ворожими і агресивними, особливо, в глибині країни.

Мірою розширення колоній виникла необхідність створення адміністративної системи. Першим кроком до цього став указ короля про створення спадкових феодальних володінь - капітаний. Чотирнадцять з них, причому деякі з них за розміром більші аніж сама Португалія, були встановлені у середині XVI століття. Власники капітаний, так звані donatarios, тобто ті, які "приймають дар", відповідали за їхню безпеку і розвиток. Система капітаний значно вплинула на кордони і політику сучасної Бразилії.

Король Жуан призначив генерал-губернатором колонії Томе ді Суса (Tomé de Sousa), португальський дворянин з вражаючим досвідом в Африці і Індії. Суса висадився в Бразилії в 1549 і заснував столицю Бразилії місто Сальвадор (штат Байя), з якого Бразилія управлялася протягом 214 років. Суса також розмістив місцевих посадовців у всіх капітаніях і стратегічних укріплених пунктах уздовж узбережжя. У містах він організував муніципальні структури, подібні муніципалітетам в Португалії. Починаючи з цього часу Бразилія почала приваблювати значний потік поселенців. В 1600 році штати Байя і Пернамбуко кожний мали населення близько 2 000 європейців і більш ніж 4 000 африканських рабів і індіанців.

Важливий вклад до розвитку та прогресу колонії внесли єзуїти. По запиту Жуана III, Мануель да Нобрега і кілька інших єзуїтів супроводжували Тому ді Суса до Сальвадору і стали першими у довгої лінії місіонерів, що зайнялися захистом і конвертацією індіанців у християнство, як і значною роботою по підйому морального рівня колоністів. Індіанці, конвертовані у християнство, селилися в організованих єзуїтами поселеннях «аделаї» (aldeias), який був схохи жа структурою до місій у іспанської Америці. Проте, багато інших колоністів мали рабів-індіанців, і тому бажали відняти в єзуїтів контроль за цім важливим ресурсом. Скоро між двома групами виник гострий конфлікт і прокотився через усю колонію, що вимусило втручання корони. Згідно з королівським декретом 1574 року єзуїти отримали часткову перемогу, декрет надав їм повну владу над індіанцями у аделаях, але дозволив колоністам поневолити індіанців, захоплених в «законній війні». В Амазонії, батько Антоніо Вієйра (António Vieira) став центральною фігурою дещо подібного конфлікту в 17-м столітті, коли він організував там ланцюг місій. Проте, хоча місії допомогли захистити індіанців від рабства, вони дуже сприяли розповсюдженню смертельних для індіанців європейських хвороб. Через значне падіння чисельності індіанського населення та зростання попиту на рабів, бразильські колоністи, починаючи з середини 16-го століття, імпортували значну кількість африканських рабів.

Перевезення негрів на кораблях, будова корабля

Вологе і родюче узбережжя штату Пернамбуку було придатне для вирощування цукрової тростини. Крім цього, таке місцеположення робило його зручним портом для суден, які відправлялися з Португалії на африканський захід і на схід. Цукрова тростина і техніка для його вирощування були завезені у Бразилію з острова Мадейра. Незабаром стала процвітати тристороння торгівля. В її основі лежала праця на плантаціях цукрової тростини завезених із західної Африки негрів-рабів. Цукор постачався на європейський ринок, зростаючі потреби якого вже не могли задовольнятися за рахунок традиційних джерел.

Значне посилення королівської влади у Бразилії відбулося після спроби францізув заснувати там свою колонію. У 1555 французькі загони оволодів красивою бухтою Ріо-де-Жанейро, якою, по невідомим причинам, знехтували португальці. Велика португальська ескадра під командуванням генерал-губернатора Мем ді Са (Mem de Sá), блокувала вхід до гавані і змусила французький гарнізон підкоритися, у 1567 було засноване місто Ріо-де-Жанейро, щоб захистити бухту від майбутніх нападів.

Союз Іспанії та Португалії та територіальна експансія (1580 — 1690)[ред.ред. код]

Події, що Відбулися в Європі перешкодили подальшому розвитку колонії. Після смерті короля Португалії Себастьяна у 1578 році на ліссабонський трон піднявся король Іспанії Феліпе II. З 1580 по 1640 обидва королівства були об'єднані іспанською короною. У цей період, завдяки об'єднанню двох країн, уся Південна Америка стала частиною іспанських володінь. На Бразилію почалися напади ворогів іспанської корони, зокрема Нідерландами, що недавно отримали незалежність. Голландці захопили і утримували протягом короткого часу столицю країни місто Салвадор в 1624—1625 роках, а в 1630 голландська Західна індійська компанія послала флот, який захопив Пернамбуко, який залишився під голландським контролем протягом чверті століття. Новим губернатором володіння компанія обрала Джона Моріса, графа Нассау-Зіген, принца Оранжського і, можливо, найкращого адміністратора в Нідерландах. Голландці почали запрошувати видатних художників і вчених, щоб зробити відомими у Європі ресурси і красу Бразилії. Проте, директори компанії, якими керувала тільки спрага доходів, відмовилися підтримати соціальну політику Джона Моріса, і він пішов у відставку в 1644. Багатий плантатор Жого Фернандес Вієйра, згодом почав повстання, яке швидко набрало силу серед населення, незадоволеного політикою наступників Джона Моріса. Бразильці, діючи без допомоги Португалії, розбили і вигнали голландців в 1654, досягнення, яке допомогло появі націоналістичного відчуття бразильців. Офіційно Голландія відмовилася від претензій на бразильську територію за умовами Гаазького договору в 1661 році.

Парадоксальним чином шістдесятирічний союз Португалії й Іспанії дав несподівані переваги заморській колонії Португалії. Скориставшись відсутністю кордонів, португальці і бразильці здійснили походи углиб країни. Першою на їхньому шляху стала капітанія Сан-Вісенте, і саме починаючи з цієї опорної точки у Сан-Паулу, першопроходці відсунули кордон від побережжя углиб континенту.

Експедиції (bandeiras) так званих бандейрантів за рабами-індіанцями та з ціллю пошуку запасів дорогоцінних металів прокладали дорогу через ліси, долали гірські хребти, просуваючись весь час уперед. Експедиціонери (bandeirantes) прославилися тим, що захоплювали індіанців і в єзуїтських місіях, і тих, які розгулювали на свободі, і поверталися разом з ними додому. Завдяки bandeirantes кордони майбутньої незалежної Бразилії розширялися.

У 1640 португальці на чолі з королем Жуаном IV повернули незалежність від Іспанії і відмовилися залишити окуповані і колонізовані території на захід від первинної лінії, встановленої Тордесільясським договором. Португальці влаштувалися на захоплених ними землями як законні господарі. У другій половині XVII ст. Португалія повністю звільнилася від іспанського панування, у цей період бразильська економіка, що засновувалася на виробництві цукру, сильно ослабла. Занепад у цукровій промисловості призвів до міграції населення з районів його виробництва на неосвоєні землі.

Відкриття золота (1690 - 1800)[ред.ред. код]

Найважливішим відкриттям, зробленим під час цих експедицій, стало золото. У погоню за золотом були залучені не лише жителі прибережних районів, але і нові партії імігрантів, що прибували з Португалії. Серед інших результатів експедицій можна виділить розвиток скотарства у внутрішніх районах країни, що пояснювалося необхідністю забезпечення рудокопів м'ясом і шкірою, а також появою нових міст на території, яку зараз займає штат Мінас Жерайс. Золота лихоманка мала величезне значення для бразильської економіки і привела до такого значного притоку грошей до південного сходу колонії, що португальський уряд в 1763 перемістив столицю Бразилії з Сальвадору (на північному сході) до Ріо-де-Жанейро. Пошук золота, також привів до відкриття алмазів на початку 18-го століття в Мінас-Жерайс, Байя і Мату-Гросу. Бум гірської промисловості спав коли запаси мінералів були виснажені, хоча більш незначні кількості золота і алмазів продовжували добуватися.

Усього з 1700 по 1800 роки тут було здобуто 1.000 тонн золота і 3 мільйони каратів алмазів. Зростаючий видобуток золота у Бразилії став важливим чинником розвитку, який вплинув на хід подій не тільки у самій колонії, але і в Європі.

Хоча золото перебувало під контролем Португалії і відправлялося морем прямо в Ліссабон, там воно не затримувалося. Англія, відповідно до Метуенського договору 1703 року, постачала у Португалію продукцію текстильної промисловості, яка оплачувалася золотом з бразильських копалень. На бразильському ринку панували англійські товари, що унеможливлювало конкуренцію і душило будь-яку ініціативу у промисловості.

Кава[ред.ред. код]

Услід за успіхами в області видобутку золота і алмазів, а також в розведенні цукрової тростини, пішов розвиток ще важливішого джерела добробуту - кава. Так само як розробка родовищ, що викликала міграцію жителів Пернамбуку і Баїї на південь, у Мінас-Жерайс, так і зростання кавових плантацій спричинило заселення пустуючих земель ще далі на південь. Кава була завезена у Бразилію з Французької Гвіани у XVIII ст. Перші плантації кави були розбиті у районах, де не було недоліку у рабах, в глибині сьогоднішнього штату Ріо-де-Жанейро. Однак скасування рабства і імміграція з Європи у штат Сан-Паулу в кінці XIX століття призвели до того, що плантації кави змістилися на південь, у райони, де були сприятливіші умови ґрунту, клімату і відповідні географічні висоти. У свою чергу, сприятливі природні умови перетворили Бразилію у найбільшого у світі виробника кави.

Почуття національної самосвідомості[ред.ред. код]

На час панування Португалії у Бразилії їй випала роль посередниці між колонієй-виробницею і споживчими економічними центрами Європи. Важливим є той факт, що Англія залишалася основним торговельним партнером Португалії на цьому етапі. Між двома урядами були підписані різні угоди (1642, 1654, 1661, 1703, 1810, 1826), завжди вигідніші для англійської сторони. Монополізувавши усю торгівлю з Бразилією, Португалія утримувала в руках істотну частину прибутків, отриманих від колонії, що призводило до зростання невдоволення серед колоністів. Починаючи з голландського і французького нашестя у райони північного сходу на початку XVII століття, національна самосвідомість бразильців постійно зростала і міцніла у боротьбі із загарбниками.

Особливо серйозні виступи, продиктовані прагненням народу зберегти свою політичну незалежність, сталися на початку XVIII століття. Хоча уявлення про незалежності носило досить примарний характер, виступи охоплювали цілі регіони. Змова у Мінасі (Conjuracao Mineira), найзначніша подія з цих окремих виступів, сталася у центрі золотоносного району. На чолі змови стояв прапорщик кавалерії Жоакім Жозе да Сілва Шавьєр, на прізвисько "Тірадентес" ("Вирвизуб"). Тірадентес знайшов підтримку головним чином серед інтелектуалів, які пройнялися тими ж ідеалами свободи, які надихали Французьких Енциклопедистів і вождів Американської Революції. Змову розкрили, а його керівникам винесли суворі вироки. Тірадентес був повішений на площі у Ріо-де-Жанейро. Інші виступи, багато з яких отримали широку підтримку населення, сталися у Пернамбуку і Баїї, де занепад у цукровій промисловості загострив проблеми, породжені залежністю від Португалії. Однак жоден з виступів не зміг похитнути панування Португалії у цей період.