Бразилія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Федеративна Республіка Бразилія
República Federativa do Brasil

Прапор Бразилії Герб Бразилії
Прапор Герб
Девіз: Ordem e Progresso
(порт. «Порядок та прогрес»)
Гімн: Національний гімн Бразилії
Розташування Бразилії
Столиця Бразиліа
15°45′ пд. ш. 47°57′ зх. д. / 15.750° пд. ш. 47.950° зх. д. / -15.750; -47.950
Найбільше місто Сан-Паулу
Офіційні мови Португальська
Державний устрій Федеративна республіка
 - Президент Ділма Руссефф
 - Віце-президент Мішел Темер
Незалежність від Португалії 
 - Проголошена 7 вересня 1822 
 - Визнана 29 серпня 1825 
 - Республіка 15 листопада 1889 
Площа
 - Загалом 8 515 767 км² (5-та)
 - Води (%) 0,65
Населення
 - оцінка 2011 р. 192 376 496 (5-та)
 - перепис 2013 р. 201,032,714
 - Густота 23,7/км² (192-га)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний 2,294 трлн. дол. (7-та)
 - На душу населення $11.769 (75-ма)
ІРЛП  (2011) 0,718[1] (високий) (84-та)
Валюта Реал (BRL)
Часовий пояс  (UTCвід −2 до −5, офіц.: −3)
Домен інтернету .br
Телефонний код +55

Брази́лія (порт. Brasil МФА: [bɾaˈziu̯]), офіційно Федерати́вна Респу́бліка Брази́лія — держава в Південній Америці, що межує на південному заході з Уругваєм, Аргентиною, Парагваєм і Болівією, на заході з Перу і Колумбією, на півночі з Венесуелою, Гайаною, Суринамом і Французькою Гвіаною, на сході омивається Атлантичним океаном. Площа — 8 511 965 км², столиця — місто Бразиліа. Вважається, що назва країни походить з назви деревини, пау-бразіл, яка експортувалася звідси в колоніальні часи. За іншою версією - на назву відкритої португальцями землі була перенесена назва легендарного острова Бразіл (останній, щоправда, розміщували набагато північніше, проте можливо, зіграла роль співзвучність назви острова і згаданої деревини). Маючи величезні земельні ресурси та запаси корисних копалин, Бразилія має найсильнішу економіку в Латинській Америці та є одним з головних експортерів сільськогосподарської продукції у світі.

Значний вплив на культуру країни справила Португалія, колонією якої була Бразилія, і через це офіційною і практично єдиною розмовною мовою країни є португальська. За віросповіданням більшість бразильців — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням у світі. Національна збірна з футболу вважається найсильнішою, оскільки є п'ятиразовим чемпіоном світу.

З 12 червня по 13 липня 2014 року в Бразилії проводиться Чемпіонат світу з футболу 2014. Також в Ріо-де-Жанейро відбудуться Літні Олімпійські ігри 2016.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Бразилії
Одна з перших карт Бразилії, складена португальськими дослідниками у 1519 році.

Перші люди з'явилися на території Бразилії, за різними теоріями, між 50 тис. і 6 тис. років до н. е. Рівень розвитку не був високим, населення Бразилії залишалося на стадії неоліту та вело напівкочовий спосіб життя до відкриття португальською експедицією на чолі з Педру Альварісом Кабралом в 1500. Протягом наступних трьох століть ця територія була населена португальцями і стала важливим експортером спочатку декоративних порід деревини, потім цукрової тростини, кави і, нарешті, золота. Важливим джерелом трудових ресурсів були раби, спочатку з числа поневолених індіанців, а після 1550 року переважно з завезених африканців. У 1808 році королева Португалії Марія I і принц-регент, майбутній король Португалії Жуан VI, рятуючись від наступаючих армій Наполеона, разом з королівським сімейством, дворянством і урядом перемістилися до Ріо-де-Жанейро, адміністративного центру Бразилії. У цьому переїзді брав участь і британський уряд, який добився для себе привілеїв у торгівлі та різними засобами зберігав їх протягом довгого часу.

Хоча Жуан VI повернувся до Португалії в 1821, під час свого правління у Ріо-де-Жанейро він підняв статус Бразилії до королівства, рівного Португалії. Принц-регент Педру (у майбутньому імператор Бразилії Педру I та король Португалії Педру IV) проголосив незалежність 7 вересня 1822 року, засновуючи незалежну Бразильську імперію. Оскільки корона залишилася в руках дому Браганса, цей акт скоріше був розділом Португальського королівства на дві частини, ніж рухом за незалежність, який протікав приблизно у той же час на решті території Америки.

Салвадор — третє за населенням місто Бразилії та столиця колоніальної Бразилії до 1763 року.

Бразильська імперія теоретично була досить демократичною системою, хоча на практиці імператор мав значну владу. Першим імператором був Педру I, який правив з 1822 по 1831 роки, коли він зрікся престолу через складну ситуацію та сильні сепаратистські рухи в країні. Але імперія була знову об'єднана під владою його сина, імператора Педру II. Рабство було скасовано в 1888 році у «Золотому законі», затвердженому принцесою Ізабеллою за час відсутності імператора. Цей крок та інтенсивна імміграція з Європи створили підставу для індустріалізації. У останні роки свого існування імперія занурилася в глибоку політичну та військову кризу. В результаті, щоб уникнути громадянської війни, Педру II 15 листопада 1889 відмовився від трону, після чого була проголошена федеративна республіка (офіційно «Республіка Сполучених Штатів Бразилії»), першим президентом якої став фельдмаршал Деодору да Фонсека.

Проголошення незалежності Бразилії Педру I. Робота Р. Моро

У кінці 19-го — на початку 20-го століття до Бразилії переїхали понад 5 мільйонів європейських і азіатських (особливо японських) іммігрантів. У цей період значно піднялася бразильська промисловість, відчутно розвинулися її внутрішні райони. Бразильська демократія тричі переривалася диктатурами — у 1930—1934 і 1937—1945, під владою Жетуліо Варгаса, і 1964—1985, під владою ряду генералів, призначених армією за допомогою США. Починаючи з 1985 року Бразилія розглядається як демократія під владою виборного президента. Цей статус був підтверджений на референдумі 1993 року, коли більшість виборців обирали між президентською та парламентською системами, а також вирішили не відновлювати конституційну монархію.

Ключова особливість демократії в сучасній Бразилії — існування яскравого і активного громадянського суспільства. Суспільні організації активно борються за права людини, рівність статей та економічну справедливість.


Географія
[ред.ред. код]

Карта Бразилії

Географічне положення[ред.ред. код]

Бразилія — найбільша держава Латинської Америки, що займає майже половину континенту. На півночі межує з Венесуелою, Гайаною, Суринамом, Французькою Гвіаною, на півдні — з Уругваєм, на заході — з Аргентиною, Парагваєм, Болівією і Перу, на північному заході — з Колумбією. На півночі і сході омивається водами Атлантичного океану. Територія — 8511,996 тис. км²., що становить 5,7 % від усього суходолу світу. Бразилія — п'ята за величиною країна світу (після Росії, Китаю, Канади і Сполучених Штатів Америки).

Рельєф[ред.ред. код]

Catimbau національний парк, розташований в беккантрі / пустелі штату Пернамбуку, має записи на археологічні пам'ятники і наскальні малюнки, датовані принаймні 6000 років.

Північну половину Бразилії займає широка Амазонська низовина (Амазонія) — глибокий тектонічний прогин, заповнений осадовими породами. На півночі вона поступово переходить у горбисті цокольні рівнини південної частини Гвіанського нагір'я (висота 150—700 м, окремі вершини до 1200 м), обрамлені уздовж державного кордону крутими урвищами гірських ланцюгів Серра-ду-Імері (найвища вершина — Піку-да-Небліна — 2994 м), Серра-Паріма і Серра-Пакарайма (найвища вершина — гора Рорайма — 2772 м). Майже всю решту території країни займає Бразильське нагір'я, що підвищується до півдня та південного сходу і круто обривається до вузького краю берегової Приатлантичної низовини. Крайові брилові масиви Серра-ду-Мар, Серра-да-Мантикейра та інші сягають висоти 2890 м (гора Бандейра). На захід від приатлантичних масивів і залишкового кряжу («бразилід») — Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс пластових і моноклінно-пластових рівнин (лавове плато Парани й інші). У центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, що чергуються з плато — шападами. На заході на територію Бразилії заходить акумулятивна низовина верховин ріки Парагвай — Пантанал.

Клімат[ред.ред. код]

Річка в джунглях Амазонії

Для більшої частини території Бразилії характерний теплий тропічний клімат. Середні місячні температури коливаються від 16 до 29 °C; лише на високих східних масивах середня температура липня від 12 до 14 °C; можливі заморозки. Але режим опадів і типи клімату різні. На заході Амазонії екваторіальний вологий клімат (2000-3000 мм опадів на рік, амплітуди середніх місячних температур 2-3 °С), на сході Амазонії і прилягаючих пологих схилах Ґвіанського і Бразильського нагір'їв — субекваторіальний з посушливим періодом до 3-4 місяців (1500—2000 мм опадів, на узбережжі близько 3000 мм на рік). У центрі Бразильського плоскогір'я і Пантаналі — субекваторіальний вологий клімат (1400—2000 мм опадів на рік) з великими амплітудами температур (особливо крайніх — до 45-50 °С); на північному сході плоскогір'я кількість опадів знижується до 500 мм і менше на рік, а дощі випадають вкрай нерегулярно: це район частих і тривалих посух. На східній околиці клімат тропічний пасатний, жаркий і вологий, з коротким посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я постійно вологий клімат, тропічний на плато Парана і субтропічний у піднесених східних районах до півдня від 24° південної широти.

Внутрішні води[ред.ред. код]

Територія країни вкрита дуже густою річковою мережею. Уся Амазонія, південь Ґвіанського і північна частина Бразильського плоскогір'їв зрошуються системою ріки Амазонка; південь Бразильського плоскогір'я — системами річок Уругвай і Парана, захід — притокою Парани — рікою Парагвай, схід належить до басейну ріки Сан-Франсиску, північно-східна і східна окраїни плоскогір'я зрошуються короткими ріками, що впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найбільш велика р. Парнаїба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними притоками повноводна протягом усього року і судноплавна. Усі ріки Бразильського плоскогір'я (крім рік крайнього півдня) мають різкі коливання витрат води з бурхливими паводками (звичайно влітку), відзначаються порогами і водоспадами (у тому числі Ігуасу на однойменній притоці Парани, Урубупунга і Сеті-Кедас — на Парані, Паулу-Афонсу — на Сан-Франсиску), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаїби і Сан-Франсиску.

Ґрунти і рослинність[ред.ред. код]

Квітки Пекі (Caryocar brasiliense): популярного фрукта, що росте у серрадо.

У Бразилії переважають ліси на червоноколірних латеритних (ферралітних) ґрунтах. За запасами твердої деревини Бразилія займає перше місце у світі. Густі вологі екваторіальні вічнозелені ліси — гілеї, або сельва, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними розвинуті підзолисті латеритні ґрунти. На сході розташовані низовини, уздовж узбережжя тягнеться смуга атлантичних лісів. На невисоких схилах, що обрамляють Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в ґрунтах процес підзолення виражений слабше та мінливо. Подібні типи ґрунтів і рослинності, але з проявом висотної поясності, властиві східним, навітряним і високим схилам та масивам Бразильського плоскогір'я; їхні західні схили одягнені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зайнята саваною (кампос) на червоних латеритних ґрунтах, місцями зі щільною корою — кангою: найпоширеніші чагарникові мілкодеревні савани — серрадо; уздовж рік простягаються галерейні ліси, у яких особливо коштовна коперникова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я — напівпустельне рідколісся (каатинга) із ксерофітних і сукулентних дерев та чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих ґрунтах. На рівномірно вологому півдні знову з'являються вічнозелені листяні і змішані ліси з хвойної бразильської араукарії з вічнозеленим листяним підліском (у тому числі з «парагвайського чаю» — йерба-мате) на червоноземних ґрунтах, що займають піднесені плато до півдня від 24° південної широти; у зниженнях на пористих осадових породах з червонясто-чорними ґрунтами поширені бездеревні трав'янисті савани — кампос лимпос. В западині Пантанал значна площа під болотами.

Золотий левовий тамарин — невелика мавпа, рідна для бразильського атлантичного лісу

Тваринний світ[ред.ред. код]

Вважається, що Бразилія має більше число як наземних хребетних тварин, так і безхребетних, ніж будь-яка інша країна світу. Ця висока різноманітність фауни може бути пояснена значними розмірами країни, а також великою варіацією типів її екосистем. Числа щодо різноманітності фауни сильно залежать від джерела, як через те, що навіть таксономісти іноді розходяться в думках щодо класифікації видів, так і через нестачу даних та інколи неповну або застарілу інформацію. Постійно виявляються нові види, а інші, на жаль, продовжують вимирати. Бразилія має найбільше число видів приматів серед всіх країн, біля 77 видів, та найбільше число видів прісноводних риб (понад 3000 видів). Вона займає друге місце за числом видів земноводних, третє за числом видів птахів, і п'яте за числом видів плазунів. Багато з видів знаходяться під загрозою, особливо ті, що мешкають в екосистемах, що зараз значною мірою знищені, таких як атлантичний ліс.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Бразилія — федерація, що складається з 26 штатів (estados) та 1 федерального округу (distrito federal), всього 27 «федеративних одиниць», розбитих на 5 регіонів для статистичних цілей.

Регіони Бразилії
   Північ
   Північний схід
   Південний схід
   Південь
   Центральний захід
Північний регіон
  1. Акрі (Acre)
  2. Амазонас (Amazonas)
  3. Амапа (Amapá)
  4. Пара (Pará)
  5. Рондонія (Rondônia)
  6. Рорайма (Roraima)
  7. Токантінс (Tocantins)
Північно-східний регіон
  1. Алагоас (Alagoas)
  2. Баїя (Bahia)
  3. Мараньян (Maranhão)
  4. Параїба (Paraíba)
  5. Пернамбуку (Pernambuco)
  6. Піауї (Piauí)
  7. Ріу-Гранді-ду-Норті (Rio Grande do Norte)
  8. Сеара (Ceará)
  9. Сержипі (Sergipe)
Центрально-західний регіон
  1. Гояс (Goiás)
  2. Мату-Гросу (Mato Grosso)
  3. Федеральний округ або Бразиліа
  4. Мату-Гросу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul)
Південно-східний регіон
  1. Еспіріту-Санту (Espírito Santo)
  2. Мінас-Жерайс (Minas Gerais)
  3. Ріо-де-Жанейро (Rio de Janeiro)
  4. Сан-Паулу (São Paulo)
Південний регіон
  1. Парана (Paraná)
  2. Ріу-Гранді-ду-Сул (Rio Grande do Sul)
  3. Санта-Катаріна (Santa Catarina)

Бразилія організована по федеральній моделі, штати Бразилії мають значну автономію уряду, законотворчої діяльності, суспільної безпеки і оподаткування. Уряд штату очолює губернатор (governador), вибраний прямим голосуванням, кожний штат має свій законодавчий орган (assembléia legislativa).

Кожний штат поділяється на муніципалітети (municípios), кожний із своєю власною законодавчою радою (câmara de vereadores) і мером (prefeito), яка автономні і ієрархічно незалежні ні від федерального уряду, ні від уряду штату. Багато муніципалітетів в свою чергу діляться на округи (distritos) які не мають політичної або адміністративної автономії. Група кількох муніципалітетів має назву муніципального району comarca.

Політична система[ред.ред. код]

Уряд[ред.ред. код]

Наразі у Бразилії діє сьома конституція, прийнята в 1988 році, після падіння військової диктатури у 1985 році. Згідно з цією конституцією, Бразилія є федеративною президентською представницькою республікою, де президент є як главою держави, так і главою уряду.

Столицею Бразилії є місто Бразиліа. Адміністративна структура країни — федерація, проте Бразилія включає муніципалітети як автономні політичні об'єкти, що робить федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети.

Виконавча влада Союзу здійснюється урядом, очоленим президентом, який обирається на чотирирічний термін і може бути переобраним ще на один термін. Крім президента обирається і віце-президент, а решта урядових посадовців назначається президентом.

Законодавча влада Союзу здійснюється двопалатним Національним Конгресом. Палата депутатів обирається кожні чотири роки за системою пропорційного голосування та пропорційного представлення штатів. Члени Федерального Сенату обираються на восьмирічний термін частинами кожні чотири роки. Звичайний законотворчий процес вимагає участі президента, який має право накласти вето на новий законопроект та має виняткову прерогативу ініціативи законодавства з певних питань. Додатково, якщо доречні і термінові обставини виправдовують цей крок, президент може випустити наказ, який має обов'язкову силу закону і вступає в силу негайно. Наказ президента зберігає свою силу до 120 днів, якщо не відмінюється Конгресом.

Один з важливих принципів політики — система багатопартійності як гарантія політичної свободи. Зараз у Національному Конгресі представлені 28 політичних партій (див. Політичні партії Бразилії). У Бразилії дуже звичайно переходити з однієї партії до іншої, тому розміри та вплив партій часто змінюються.

Судова влада Бразилії здійснюється федеральними судами, які представлені як у столиці, так і у всіх штатах. Крім того, штати мають власні суди, але з дещо іншою юрисдикцією.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Традиційно Бразилія була лідером в латиноамериканському суспільстві і грала важливу роль в системі колективної безпеки та економічній кооперації Західної півкулі. Зараз вона є членом Міжамериканського договору взаємної допомоги і член Організації американських держав. Недавно Бразилія почала надавати високий пріоритет відносинам із своїми південноамериканськими сусідами і входить до складу Амазонського пакту, Асоціації латиноамериканської інтеграції і Меркосур. Разом з Аргентиною, Чилі і США, Бразилія — один з гарантів перуансько-еквадорського мирного процесу. Вона посилала солдат у складі військ ООН для збереження миру у Бельгійське Конго, Кіпр, Мозамбік, Анголу, Східний Тимор та Гаїті. У 2004—2005 роках Бразилія входила до складу Ради Безпеки ООН в дев'ятий раз.

Відкриті питання бразильської зовнішньої політики включають кілька неврегульованих ділянок кордону з Уругваєм, невизнані бразильські зони інтересів в Антарктиці, що перекриваються з британською та аргентинською зонами, спроби розширити морську економічну зону уздовж бразильських берегів, та спроби разом з Німеччиною, Японією та Індією стати постійними членами Ради Безпеки ООН.

Збройні сили[ред.ред. код]

Файл:Brazil Haiti 2005.jpg
Бразильські миротворці у Гаїті

Бразилія має найбільші в Латинській Америці збройні сили, що з 1999 року поділяються на звичайні три рода військ. Повне число солдат становить 317 тис., які розподіляються приблизно на 200 тис. у Армії (сухопутних військах), та по 50 тис. у Військово-морському флоті та Військовій авіації. Чоловіки призиваються на службу в віці 19 років, хоча існує багато засобів відмовитися від служби — з 1,7 млн чоловіків, що щорічно досягають призовного віку, тільки 133 тис. призиваються до збройних сил. Чоловіки та жінки можуть служити добровольцями з віку у 18 років.

Фінансування збройних сил відносно ВВП дуже мале, та склало лише 9,9 млрд доларів США (1,1 % ВВП) в 2005 році. Це пояснюється відсутністю як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, та великим розміром Бразилії відносно сусідів. Зараз основними задачами збройних сил є охорона кордонів та просування економічного розвитку в Амазонії, боротьба з транспортом наркотиків з Андійського регіону та поліційні операції.

Економіка[ред.ред. код]

Економіка Бразилії
Валюта 1 реал (R$, BRL) = 100 сентаво
Фінансовий рік Календарний рік
Торговельні організації СОТ і SACN
Статистика
Місце за ВВП 8-ме
ВВП (ном.) 2,517 трлн $ (2011 [2])
ВВП (ном.) на душу населення 12 916 $ (2011 [2])
ВВП (ПКС) 2,309 трлн $ (2011 [2])
ВВП (ПКС) на душу населення 11 845 $ (2011 [2])
Приріст ВВП 2,7% (2011)[3]
ВВП за галуззю сіль.госп. (5,5 %),
промисловість (27,5 %),
послуги (54 %) (2011 [4])
Інфляція 6,6% (2011 оцінка)
Населення за межою бідності 26% (2008)
Працездатне населення 104,7 million (2011 [4])
Працівників за галуззю сіль.госп. (20 %),
промисловість (14 %),
послуги (66 %) (2003 оц.[4])
Безробіття 6 % (2011 оц.[4])
Галузі промисловості текстильна, взуттєва, хімічна, цементна, деревообробка, залізна руда, олово, сталь, авіаційна, автомобільна, інше машинобудівництво та обладнання
Торговельні партнери
Експорт 256 млрд. $ (2011 [5][4])
Основні партнери Китай 17,3%, США 10,1%, Аргентина 8,9%, Нідерланди 5,3% (2011)
Імпорт 219,6 млрд. $ (2011 [5][4])
Основні партнери США 15,1 %, Китай 14,5 %, Аргентина 7,5 %, Німеччина 6,7 %, Південна Корея 4,5 % (2011)
Державні фінанси
Внутрішній борг 54,2 % ВВП (2011 [5][4])
Зовнішній борг 397,5  млрд. $ (грудень 2011 [4])
Доходи бюджету 978,3 млрд. $ (2011, оцінка)
Витрати бюджету 901 млрд. $ (2011, оцінка)
Економічна допомога 30 млрд. $ (2002 [4])

Огляд[ред.ред. код]

Пляжі штату Пернамбуку, центр туризму, який грає значну роль у бразильській економіці.
Плантації кави, штат Мінас-Жерайс
Сан-Паулу, столиця штату Бразилія.

Завдяки високому рівню розвитку сільського господарства, добувної та виробничої промисловості і сектору послуг, також як і великій кількості працездатного населення, за рівнем ВВП (ППС) Бразилія значно перевищує будь-яку іншу країну Латинської Америки, будучи основною економікою у Меркосур. Зараз країна розширює свою присутність на світових ринках. Головні експортні вироби включають авіаційну техніку, каву, транспортні засоби, сою, залізну руду, помаранчевий сік, сталь, тканини, взуття, електроапаратуру та цукор.

Відповідно до даних Міжнародного валютного фонду і Світового банку, Бразилія має дев'яту за розміром економіку у світі (за паритетом купівельної спроможності). Економіка Бразилії дуже різноманітна із значними варіаціями між регіонами. Найрозвиненіша промисловість сконцентрована на Півдні і на Південному сході. Північний схід — найбідніший регіон Бразилії, але зараз він починає залучати нові інвестиції.

Бразилія має найрозвиненіший промисловий сектор в Латинській Америці, який становить третину її ВВП. Бразилія виробляє дуже різноманітну продукцію, від автомобілів, сталі та нафтопродуктів до комп'ютерів, літаків і споживчих товарів. Після підвищення економічної стабільності, забезпеченою Plano Real, бразильські і багатонаціональні бізнес-структури активно інвестують в нове обладнання і технології, велика частка яких закупається у північно-американських підприємств. Бразилія також має розвинений і різноманітний сектор послуг. Протягом початку 1990-х банківський сектор досяг 16 % ВВП. Хоча бразильська банківська система зараз активно реформується, вона забезпечує місцеві підприємства широким рядом послуг і привертає численних нових учасників, зокрема фінансові фірми із США. Фондові біржі Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро зараз піддаються значній консолідації.

Бразильські міста значно відрізняються одне від одного за легкістю ведення бізнесу (згідно з повідомленнями Світового Банку: Ведення бізнесу в Бразилії). У Бразилії досить легко реєструвати майно та підприємства, але загалом, незважаючи на ідентичні правила по всій Бразилії, передача майна займає багато часу. Хоча бразильська економіка досить розвинута, поширені проблеми корупції, бідності і неграмотності все ще є значними бар'єрами розвитку.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Після десятиліть значної інфляції і кількох спроб взяти її під контроль, в липні 1994, під час президентства Ітамара Франку, уряд Бразилії розпочав програму економічної стабілізації, План-реал, названий на честь введеної нової валюти, реалу. Темпи інфляції, які досягли рівня приблизно 5000 % на рік в 1993 році, швидко впали, досягши рівня в 2,5 % в 1998 році. Ухвалення Закону про фінансову відповідальність у 2000 році поліпшило фінансову дисципліну місцевих і федеральних адміністрацій, частково за рахунок інвестицій в інфраструктуру і удосконалення соціальних послуг.

Протягом президенства Фернанду Енріке Кардозу (1995—2002) уряд доклав значних зусиль для перероблення переважно державної економіки на переважно ринкову. Конгрес схвалив кілька законів, що в більшій мірі відкрили економіку для участі приватного сектора і збільшили її привабливість для іноземних інвесторів. В кінці 2003 програма приватизації, яка включала продаж сталеливарних та енергетичних підприємств і компаній телезв'язку, дала прибуток на більш ніж 90 млрд дол. США.

У січні 1999 бразильський Центральний банк оголосив, що реал більше не буде прив'язаний до долару США, що призвело до деякої девальвації бразильської валюти. Ріст економіки склав 4,4 % в 2000 році та 1,3 % в 2001. У 2002 році чутки, що кандидат у президенти Луїз Інасіу Лула да Сілва, у випадкові перемоги, проголосить дефолт щодо державного боргу, призвели до уповільнення зросту економіки. Проте, будучи обраним, Лула продовжив економічну політику свого попередника. Він здійснював суворий підхід до економіки, зумів стримати інфляцію, знаходячи гроші не тільки для виплат за бразильськими борговими зобов'язаннями, а навіть і для дострокової сплати боргу перед МВФ. В результаті у рік обрання Лули (2003) ВВП зріс на 0,5 %, але вже в 2004 — на 5,2 %, та в 2005 — на 2,3 %, хоча слід врахувати, що цьому допоміг також зріст світової економіки у цей період.

Проблеми[ред.ред. код]

Економіка все ще має серйозні проблеми, тож реформи поки необхідні. Серед проблем можна назвати недостатню інфраструктуру, значну концентрацію прибутку, недостатню якість суспільних послуг, корупцію, соціальні конфлікти і урядову бюрократію. Ці проблеми досить складні у Бразилії порівняно з іншими країнами.

Внутрішній державний борг досяг рекордного значення на фоні зростаючих державних витрат. Податки вже представляють значну частину національного доходу і є серйозним тягарем для всіх соціальних класів, зменшуючи можливості для інвестицій. Крім того, ведення бізнесу важке через високі ціни на ліцензування та бюрократичний процес реєстрації підприємств.

Поточний зріст економіки є нижчим за більшість латиноамериканських країн, Китай та Індію. Бразилія опустилася на 11 позицій у Індексі конкурентоспроможності Світового економічного форуму з 2003 до 2005 роки. [1].

Транспорт[ред.ред. код]

SP-160 або «Шосе Іммігрантів» — важлива автодорога у штаті Сан-Паулу.

Основними транспортними шляхами усередині країни є автодороги. Система автодоріг досить розвинена та складна. Проте, у деяких районах під час тропічних злив автодороги стають важкопроходимими та небезпечними.

Залізниці у Бразилії загалом застарілі та використовуються майже виключно для перевезення вантажів. Існує лише декілька діючих пасажирських залізниць, найдовша — між містами Белу-Оризонті та Віторія.

Морський транспорт традиційно був дуже важливим у Бразилії, хоча зараз він також використовується майже виключно для перевезень вантажів. Майже всі великі міста уздовж бразильського узбережжя є також важливими торговими портами. Також важливий річковий транспорт, особливо у Амазонії, де він є основним транспортним засобом. Всього Бразилія має біля 50 тис. км водних шляхів.

Авіаційний транспорт зараз швидко розвивається. Лідерами перевезень у Бразилії є компанії Vasp і Transbrasil. У Бразилії діє 3 277 аеропортів (1999 рік), проте майже всі міжнародні рейси йдуть до міжнародних аеропортів Гуарульос в Сан-Паулу або Галеано в Ріо-де-Жанейро. З останнього часу кілька рейсів йдуть до аеропортів міст Бразиліа і Форталеза. З південноамериканською інтеграцією очікується, що більше аеропортів відкриються для міжнародних рейсів протягом наступних років.

Див. також: Корисні копалини Бразилії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Бразилії, Гірнича промисловість Бразилії.

Демографія[ред.ред. код]

Демографія Бразилії
Населення 205 716 890 (липень 2012, оцінка)
Вікова структура
0-14 років
15-64 років
від 64 років
(2012, оцінка)
26,2 % (27,2 млн. ч./26,2 млн. ж.)
67 % (67,5 млн. ч./68,8 млн. ж.)
6,7 % (5,8 млн. ч./7,9 млн. ж.)
Медіанний вік
Повний
Жінки
Чоловіки

29,6 років
28,8 років
30,5 років
Приріст населення 1,102 % у рік (2012, оцінка)
Народжуваність 17,48 /1000 чол. (2012, оцінка)
Смертність 6,38 /1000 чол. (2012, оцінка)
Міграція -0,09 /1000 чол. (2012, оцінка)
Співвідн. статей
При народженні
До 15 років
15-64 років
після 64 років
Все населення

1,05 чол./жін.
1,04 чол./жін.
0,98 чол./жін.
0,74 чол./жін.
0,98 чол./жін.
Дит. смертність
Повна
Чоловіків
Жінок

20,5 /1000 народжених
23,9 /1000 народ.
16,93 /1000 народ.
Очік. трив. життя
Повна
Чоловіків
Жінок

72,79 років
69,24 років
76,53 років
Коефіцієнт фертильності 2,16 дітей/жінку (2012, оцінка)
ВІЛ-інфіковані 0,7 % (660 тис., 2003, оцінка)
Етнічні групи
Білі
Мулати
Негри
Інші (японці, араби, ам. індіанці)
Невизначені
(перепис 2000 року)
53,7 %
38,5 %
6,2 %
0,9 %

0,7 %
Релігії
Католики
Протестанти
Спірітуалісти
Банту/Вуду
Інші
Невизначені
Нерелігійні
(перепис 2000 року)
73,6 %
15,4 %
1,3 %
0,3 %
1,8 %
0,2 %
7,4 %
Мови Португальська (офіц.), поширені іспанська, англійська, французька
Грамотність
Визначення

Все населення
Чоловіки
Жінки
(2004, оцінка)
Людина віком 15 років може писати та читати
88,6 %
88,4 %
88,8 %

Походження[ред.ред. код]

Більшість бразильців мають португальське коріння та багато бразильських міст, такі як Сен-Жуан-дель-Ріу, все ще зберігають португальську колоніальну архітектуру

Серед населення Бразилії домінуюче положення займають нащадки португальських іммігрантів, від перших колоністів (починаючи з 16-го століття) до іммігрантів останнього часу (19-і і 20-і століття). Перші португальські поселення в Бразилії з'явилися після 1532 року, коли було засноване місто Сан-Вінсенте та почався активний процес колонізації. До проголошення незалежності в 1822 році португальці були єдиним європейським народом, представники якого активно селилися в Бразилії, тому бразильська культура значною мірою заснована на культурі Португалії. Інші країни Європи мали незначну присутність протягом колоніального періоду. Голландці та французи пробували колонізувати Бразилію протягом 17-го століття, але їх контроль над частиною Бразилії тривав тільки кілька десятиліть.

Індіанське населення Бразилії (3-5 мільйонів на час відкриття її європейцями) було у великій мірі винищене або асимільоване в португальське населення. З початку колонізації шлюби між португальцями та індіанцями були звичайними. Зараз у Бразилії проживає біля 700 000 індіанців, що становить менш ніж 1 % населення країни, але їхня частка значно більша у Північному регіоні.

Північні бразильці

Бразилія має значну долю чорного населення, що походить з африканських рабів. Їх завозили до країни з 16-го до 19-го століття. Більш ніж 3 мільйони африканців були завезені до Бразилії протягом існування рабства. Работоргівля була скасована тільки в 1850 році. Раби переважно завозилися з Анголи, Нігерії, Беніну, Того, Гани, Берега слонової кості та Сан-Томе і Прінсіпі. Африканське населення Бразилії значною мірою змішалося з португальським, приводячи до змішаного сучасного населення.

Починаючи з 19 століття, бразильський уряд стимулював європейську імміграцію, щоб замінити людський ресурс колишніх рабів. Перші непортугальські іммігранти, які оселилися в Бразилії в 1824 році, були німцями. З 1869 року прибувають перші польські іммігранти. Проте значна європейська імміграція до Бразилії почалася тільки після 1875 року, коли значно зросла імміграція з Італії, Португалії і Іспанії.

Південні бразильці на святі врожаю Феста-ді-ува

Згідно з сайтом Memorial do Imigrante, між 1870 і 1953 роками Бразилія привернула приблизно 5,5 мільйонів іммігрантів — приблизно 1,55 млн італійців, 1,47 млн португальців, 650 тис. іспанців, 210 тис. німців, 190 тис. японців, 120 тис. поляків і 650 тис. іммігрантів інших національностей. Ці цифри можуть бути значно недооціненими, тому що жінки та діти часто не рахувалися, багато іммігрантів селилися нелегально, замінюючи прізвища, щоб приховати своє походження, а бразильська система обліку була досить недосконалою. Бразилія стала домом найбільшої італійської діаспори за межами Італії, маючи 25 млн бразильців італійського походження. Бразилія також є домом найбільшого ліванського співтовариства у світі, близько 8 мільйонів.

Починаючи з початку 20-го століття, Бразилія отримала значну кількість азіатських іммігрантів: корейців, китайців, тайванців і японців. Японці — найбільша азіатська меншина в Бразилії, а бразильці японського походження складають найбільше японське населення за межами Японії (1,5 млн).

Етнічний та расовий склад[ред.ред. код]

Див. також: Українці в Бразилії

Населення Бразилії сконцентроване уздовж узбережжя. Населення південних штатів має переважно європейське походження, але більшість мешканців Півночі — індіанці, а більшість мешканців Північного сходу — суміш африканців та європейців.

Згідно з конституцією Бразилії 1988 року, расизм є тяжким злочином, цей закон сприймається у Бразилії дуже серйозно.

Понад 90 млн людей в Бразилії мають коріння в масових хвилях європейської імміграції. Найбільші етнічні групи — іберійці, італійці і німці. Менші групи включають слов'ян (здебільшого чехів, поляків, українців і росіян). Серед найменших етнічних груп — литовці, вірмени, фіни, французи, греки, угорці, румуни, британці, ірландці та євреї. Крім європейців, бразильське населення включає 79 млн африканців та мулатів, 13 млн. арабів, 1,6 млн азіатів та 700 тис. американських індіанців.

Мови[ред.ред. код]

Лібердад, японський район Сан-Паулу

Португальська мова — єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною португаломовною країною в Америці, що робить мову частиною бразильської національної самосвідомості. Бразильська португальська мова розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, якою розмовляють в Португалії. Тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильську португальську мову, але не мову, якою розмовляють в Португалії зараз, і що його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильську португальську мову також мали деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілька помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей.

Багато тубільних мов ще існують в тубільних громадах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато з них мають істотні контакти з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчення рідних мов. Деякі іноземні мови використовуються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських горомадах у Південній Бразилії. Найголовніші з них — бразильські німецькі діалекти, наприклад Riograndenser Hunsrückisch, померанська і італійська мова, заснована на італійському венеціанському діалекті. У місті Сан-Паулу японська мова також існує в районах переселенців, таких як Лібердад.

Англійська мова — частина офіційного шкільного навчального плану, але дуже мало бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до певної міри самими носіями португальської мови завдяки великій схожості між двома мовами.

Суспільство[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Центральний корпус Федерального університету штату Парана, Куритиба.

Традиційно Бразилія не мала доброї системи освіти, а до першої половини 20-го століття її основною продукцією була сільськогосподарська та добувна, що не вимагали високого рівня підготовки працівників. Проте, система освіти зараз швидко розвивається. Ще у 1980 році лише 80,9 % дітей у віці 7-14 років відвідували школи, а вже у 2000 році це значення досягло 96,4 %. У віці 15-17 років цей фактор зріс з 49,7 % до 83 % [6]. Рівень грамотності за той же період зріс з 75 % до 86.4 % [7][8]. Проте система освіти ще недосконала та ефект її покращення ще недостатньо помітний. Наприклад, середній рівень формальної освіти серед бразильського населення становить лише 6,2 роки (для порівняння у США — 12 років, а в сусідній Аргентині — 8), перш за все через низький рівень освіти у бідних районах.

За структурою освіта поділяється на кілька рівнів. Дошкільна освіта для дітей віком до 6 років є необов'язковою, але досить популярною, та включає всі базові елементи, необхідні для розвитку дитини: моторні, когнітивні та соціальні навички. Фундаментальна (шкільна) освіта є обов'язковою для дітей віком 6-14 років та складається з 9 класів, що мають мінімум 200 днів або 800 годин уроків на рік. Обов'язкова для всіх шкіл програма складається з португальської мови, історії, географії, фізики, біології та математики, інші предмети можуть бути додані залежно від школи. Після фундаментальної освіти йде середня освіта, що звичайно становить 3 роки, необхідна для того, щоб потрапити до вищого навчального закладу. Інколи середня освіта становить більше, до 5 років, особливо у випадках, коли вона включає професійну підготовку.

Вища освіта поділяється на дві частини. Перша закінчується отриманням бакалаврського ступеню (graduação) та звичайно триває 4 роки. Для майбутніх викладачів необхідно прослухати однорічний курс лісенсіатури (licenciatura). 5-річні «професійні дипломи» видаються в інженерних, юридичних спеціальностях та ветеринарній медицині. У медицині навчання триває 6 років та може бути доповнене необов'язковою резидентурою (residência). У аспірантурі (pós-graduação) можливо отримати магістерський диплом, для якого необхідно прослухати 2 роки необхідних курсів та написати магістерську дисертацію (dissertação de mestrado). Для отримання докторського ступеня необхідно прослухати 4 роки курсів, пройти кваліфікаційний екзамен, та написати докторську дисертацію (tese de doutorado). Звичайно також вимагається публікація результатів дисертації.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Індустрія засобів масової інформації Бразилії відрізняється високим рівнем концентрації. Хоча конституція забороняє володіння газет, радіостанцій та телестанцій в одному районі однією групою, на практиці ця заборона обходиться, та більшість ринку контролюється невеликим числом компаній.

Найбільша подібна компанія — Мережа Глобо (Rede Globo), яка володіє телеканалом Globo, що здійснює мовлення на всю країну, радіо CBN, журналом Época, інтернет-порталом Globo.com, газетою Globo та надає послуги кабельного телебачення. Наступна за розміром компанія — Південно-бразильська мережа телекомунікацій (Rede Brasil Sul de Telecomunicações абоRBS). Вона володіє телеканалом RBS, кількома радіостанціями (Gaúcha, Farroupilha, Atlântida тощо), газетою Zero Hora та порталом ClicRBS. RBS також ретранслює канал Globo у Південному регіоні. Проте, такі компанії викликають значну критику з боку деяких депутатів та громадських організацій через свій розмір.

Найпопулярнішим телеканалом Бразилії[9] є без сумніву Globo, який пропонує всі види програм та є найвідомішим виробником теленовел. Друге місце займає SBT (Sistema Brasileiro de Televisao), який майже дублює Globo, але з нижчими стандартами — показує старіші фільми, мексиканські, а не бразильські, теленовели тощо. За третє місце борються такі канали як Rede Band, TV Gazeta та Rede TV, які частіше показують жорстокі сцени, бідність, та інші сцени розраховані на найбідніше населення. Популярні тематичні канали включають TV Cultura (освітній канал штату Сан-Паулу), та MTV Brasil.

Найпопулярнішими газетами[9] є Globo (публікується у Ріо-де-Жанейро), O Estado de Sao Paulo (Сан-Паулу), Jornal do Brasil (Ріо-де-Жанейро), Folha de Sao Paulo (Сан-Паулу), Correio Braziliense (Бразиліа) та економічні Gazeta Mercantil і Valor Econômico. Серед журналів популярні щотижневі Veja, Época та IstoÉ.

Соціальні проблеми[ред.ред. код]

Фавела вночі.

Згідно з Фундацією Жетуліо Варгаса, у 2006 році за межею бідності знаходилося 18,5 % населення, на 19,8 % менше, ніж на чотири роки раніше [10]. Значна бідність є значною мірою наслідком економічної нерівності, за коефіцієнтом Джіні (мірою цієї нерівності) Бразилія займає одне з перших місць у світі.

Бідність дуже яскраво представлена у фавелах (favelas), тобто нетрях, розташованих у великих містах та найбідніших регіонах країни. Навіть не враховуючи фавели, існують значні відмінності у рівні економічного розвитку та добробуту між регіонами [11]. Тоді як Північно-східний регіон має найгірші економічні показники через низький охват та якість суспільних послуг та поширену корупцію, багато міст на Півдні і Південному сході мають соціально-економічні стандарти, порівняні із стандартами найрозвиненіших країн світу [12].

Уряд Луїза Інасіу Лули да Сілви прикладає багато зусиль для поліпшення ситуації, що здійснюється за допомогою програми «Фомі Зеро» (Fome Zero — «нульовий голод»). Наприклад, частиною цієї програми є «Болса фаміліа» (Bolsa Família — «сімейна стипендія»), програма соціальної допомоги найбіднішим шарам населення за умовами отримання освіти та вакцинації.

Культура Бразилії[ред.ред. код]

Культура Бразилії перш за все походить від культури Португалії. Португальські колоністи та іммігранти принесли католицьку віру, португальську мову і багато традицій, які все ще мають значний вплив на сучасну бразильську культуру. Як багатонаціональна країна, на її культуру також чинили свій вплив інші народи. Американські індіанці значно вплинули на кухню Бразилії та на її мову, а африканці, привезені як раби, в значній мірі вплинули на бразильську музику, танці, кухню. Італійські і німецькі іммігранти, які у великій кількості переселялися до Бразилії, також чинили значний вплив на різні аспекти життя, але їх вплив найсильніший на півдні країни.

Дивись також:

Релігія[ред.ред. код]

Статуя Христа-Спасителя на горі Корковаду висотою 38 м в Ріо-де-Жанейро, одна з найвизначніших пам'яток Бразилії

Згідно з переписом Бразильського інституту географії та статистики (IBGE[13]):

Бразилія має найбільше число католиків у світі. Проте, число протестантів зараз зростає. Рахуючи їх разом з католиками, Бразилія займає друге місце за числом християн у світі після США. До 1970 року більшість бразильських протестантів належали до «традиційних церков», здебільшого це були лютерани, пресвітеріани і баптисти, але протягом останніх десятиліть значно зросли число п'ятидесятників та представників деяких інших концесій.

Іслам в Бразилії традиційно практикувався деякими африканськими рабами. Сьогодні, мусульманське населення в Бразилії складається здебільшого з арабських іммігрантів, хоча у іслам переходить і деяке число громадян не арабського походження.

Спорт[ред.ред. код]

Найпопулярніший вид спорту в Бразилії — футбол, країна знаменита на весь світ своїми гравцями, такими як Рональдо, Пеле, Жаржіньо, Рівеліно, Ромаріо, Зіко, Карлос Альберто, Рівалдо, Роберто Карлос, Гаррінча, Кака і Рональдіньо. Бразильська національна збірна ставала чемпіоном світу рекордні п'ять разів, а також перемагала у Кубку конфедерацій чотири рази: у 1997, 2005, 2009 та 2013 роках.

Бразилія також добилася успіхів в інших видах спорту, переважно волейболі, баскетболі, тенісі, гімнастиці і автогонках. Багато видів спорту зародилися в Бразилії, наприклад:


Див. також[ред.ред. код]

Посилання й примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Уряд
Інформація і статистика
Енциклопедії
Туризм
  • Готелі Бразилії — Путівник бразильського посольства в Лондоні (англійською мовою)
  • Islands in Brazil Сайт про острови та пляжі Бразилії (англійською мовою)