Сан-Паулу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Місто Сан-Паулу Cidade de São Paulo (Місто Святого Павла)
Центр міста
Прапор Герб
Прізвисько: Terra da Garoa (Земля дрібного дощу) Sampa
Девіз: лат. Non dvcor, dvco (Не мною керують, а я керую)
Координати: 23°59′00″ пд. ш. 47°03′00″ зх. д. / 23.983333° пд. ш. 47.05° зх. д. (G)-23.983333, -47.05
Країна	Бразилія
Регіон	Південно-східний
Штат	Сан-Паулу
Уряд
- Мер	Жілберту Кассаб (DEM)
Площа
- Місто	1 522,989 км²
- Агломерація	8051 км²
Висота над р.м.	760 м
Населення (2006)
- Місто	10 886 518
- Густота	7233/км²
- Агломерація	22 677 506
- Густота агломерації	2277/км²
Часовий пояс	UTC-3 (UTC−3)
- Літній час	UTC-2 (UTC−2)
ІРЛП (2000)	0.841 — високий
Вебсайт: Cidade de São Paulo
Розташування міста на мапі штату Сан-Паулу

Сан-Паулу (São Paulo, [sɐ̃ʊ̃ˈpaʊlʊ] ^ді), головне місто південно-східного штату Бразилії Сан-Паулу, найбільший промисловий центр і важливий культурний центр Бразилії і всієї Південної Америки. Із населенням майже 11 млн. мешканців в межах міста, це найбільше місто країни та одне з найбільших у світі^[1]. Місто займає територію в 1 523 км² та є центром великої агломерації із населенням 22 млн. мешканців, також одної з найбільших у світі.

Мешканці міста називаються «паулістанами» (однина: «паулістану», порт. paulistano), тоді як мешканці штату — «паулістами» (однина: «пауліста», порт. paulista). Девізом міста є лат. Non ducor, duco — «Не мною керують, а я керую», що підкреслює значення міста в політиці та економіці країни. Популярним прізвиськом міста є «Сампа» (Sampa).

Місто широко відоме своєю перемінливою погодою, постійними дорожними пробками, величезним числом гелікоптерів, своєю архітектурою і великим числом хмарочосів. Місто є важливим транспортним центром, кілька аеропортів, серед них Гуарульюс і Конгоньяс — найбільші аеропорти країни, — сполучають місто з багатьма містами у країні та за її межами.

Як і у більшості південних та південно-східних штатів, місто було центром європейської іміграції, зокрема з Західної України. Кількість нащадків українців у місті — до 10 000, переважно з іміґрації 1947 — 1950 років, в місті діють українська католицька і українська православна парафії та кілька українських товариств^[2].

Зміст 1 Історія 2 Географія 2.1 Розташування 2.2 Клімат 2.3 Агломерація 2.4 Райони міста 3 Демографія 3.1 Мови 4 Економіка 5 Події 5.1 Дворічник мистецтва Сан-Паулу 5.2 Тиждень моди 5.3 Гей-парад 5.4 Марш за Христа 5.5 Міжнародний фестиваль електронної мови 5.6 Фестиваль електронного мистецтва 6 Освіта та наука 6.1 Статистика 6.2 Вищі навчальні заклади 6.3 Наука 7 Культура 7.1 Література 7.2 Музика 7.3 Театри 7.4 Музеї 7.5 Інші туристичні пам'ятки 8 Спорт 8.1 Футбол 8.2 Коррида Сан-Сілвестрі 8.3 Гран-прі Бразилії 8.4 Інші види спорту 9 Транспорт 9.1 Автодороги 9.2 Залізниці 9.3 Аеропорти 9.4 Метро та приміські залізниці 9.5 Автобуси 9.6 Гелікоптери 10 Проблеми міста 10.1 Дефіцит житла та спустошення центральних районів 10.2 Просторова та соціальна сегрегація 10.3 Транспортні проблеми 10.4 Злочинність 10.5 Чорний ринок і торговля піратською продукцією 10.6 Забруднення навколишнього середовища 11 Посилання

[ред.] Історія

Поселення Сан-Паулу (тоді Сан-Паулу-Кампус-ді-Піратінга) було засноване єзуїтськими місіонерами Мануелом да Нобрега і Жозе ді Анч'єта 25 січня 1554 року. Вони разом із групою єзуїтів встановили на цьому місці місію під назвою Колежіу-ді-Сан-Паулу-ді-Піратінінга (порт. Colégio de São Paulo de Piratininga) з метою перетворення індіанців Тупі-Гуарані на католицтво. Поселення біло розташоване у підніжжі гірського ланцюга Серра-ду-Мар біля річки Тіете, оглядаючи затоку, де було збудоване портове місто Сантус, у природному проході від південно-східного узбережжя до обширного і родючого плато на заході, що згодом стало штатом Сан-Паулу.

Протягом 17-го і 18-го століть, групи дослідників, що назвали себе бандейрантами, перетинали ліси і нові території Південної Америки в пошуках золота, алмазів, інших природних багатств та рабів. Вважається, що саме вони перш за все відповідали як за територіальне розширення Бразилії на захід від Тордесільяської лінії, так і за відкриття багатьох покладин коштовних металів і каміння. У місті зараз існує кілька пам'ятників в ознаменування їх внеску до розвитку міста, зокрема Монументу-ас-Бандейрас, одна відомих пам'яток Сан-Паулу.

Сан-Паулу офіційно отримав статус міста в 1711 році. У 19-му столітті місто вступило в період економічного процвітання, головним чином через експорт кави, що відправлялася за кордон із сусіднього міста Сантус. Після 1881 року до штату і міста почалася інтенсивна імміграція з Італії, Португалії, Іспанії, Німеччини та інших країн, переселенців приверталі нові землі та робота на величезних кавових плантаціях штату. На початку 20-го століття доходи від експорту кави різко впали, перш за все через світовий економічний крізис та падіння цін. В результаті потік інвестицій місцевих підприємців був направлений на розвиток промисловості Сан-Паулу, привертаючи нові хвилі іммігрантів до міста, переважно з Італії. На додаток до європейців, у першій поливині 20-го століття до міста у великій кількості іммігрували японці і араби. Уздовж 20-го сторіччя, процвітаюча економіка міста також привернула величезне число переселенців з бідних регіонів Бразилії, особливо з Північного сходу.

Проте, наприкінці 20-го століття, через змагання з іншими містами Бразилії, що іноді пропонували кріщі податкові умови для промислових компаній, головна горподарська діяльність Сан-Паулу поступово залишила свою промислову направленість на користь сфери послуг. Зараз у місті розташовані офіси великого ряду місцевих і міжнародних банків, юридичних компаній, багатопрофільних транснаціональних компаній і компаній, що пропонують різноманітні послуги.

Інша важлива історична віха — заснування Університету Сан-Паулу, точніше його Юридичного факультету, також відомого як Ларгу-Сан-Франсіску, що був одним з трьох перших академічних установ в Бразилії разом із Юридочною школою в Ресіфі і Федеральним Університетом штату Амазонас. Цей навчальний заклад, заснований за імператорським декретом 1 березня 1828 року, спочатку був відкритий в приміщенні монастиря, незабаром після заснування Бразильської імперії, через збільшення потреби в адвокатах і політиках. Оскільки багаті бразильці часто вирушали до Європи в пошуках освіти, особливо юридичної, імператор Педру I вирішив, що необхідно створити національну юридичну школу. Вона почала привертати студентів зі всієї країни, що стало важливим чинником створення богемної еліти міста.

Не дивлячись на деякі економічні проблеми, Сан-Паулу залишається найбільшим діловим центром Латинської Америки. Величезний ринок агломерації (більш ніж 20 млн. мешканців) притагає іноземні компанії. Завдяки культурним подіям, таким як Міжнародний дворічник мистецтва (Bienal International de Arte), місто отримало репутацію культурного центру, перш за все музики та мистецтв. Економічний ріст і експорт поступово знижують рівень безробіття в місті, сумно відома місцева злочинність також швидко знижується. Розвиток міста відбувається у багатьох районах, історичний центр привертає державні установи та приватні університети, а бізнес-структури рухаються до нових районів, таких як Itaim і Berrini. Завдяки діловим візитам, місто зараз привертає більше відвідувачів, ніж Ріо-де-Жанейро, основний конкурент міста протягом останнього століття.

[ред.] Географія

[ред.] Розташування

Сан-Паулу розташований на плато, що є частиною гірської системи Серра-ду-Мар (португальською «морська гряда»), у свою чергу частини общирного Бразильського плоскогір'я, із середньою висотою біля 800 м над рівнем моря — на відстані біля 70 км від Атлантичного океану. Цю відстань пересікають два великих шосе, Анч'єта і Шосе Іммігрантів, що спускаються до портового міста Сантус і пляжного курорту Гуаруджа. Горбиста місцевість переважає в межах урбанізованих районів Сан-Паулу, крім півночі міста — де піднімається Серра-да-Кантарейра і залишаються ділянки Атлантичного лісу. Район тектонічно дуже стійкий, ніякої сейсмічної активності тут не спостурігається.

Річка Тіете колись була основним джерелом прісної води міста та місцем відпочинку його мешканців. Проте, протягом другої половини 20-го століття річка була забруднена стічними водами промислових підприємств, як і її притока річка Піньєйрус. Зараз проводиться активна програма очищення обох річок, що фінансується міжнародними банками розвитку, такими як Японський Банк Міжнародної Співпраці^[3]. В межах міста немає судноплавних річок, проте водний транспорт стає все більш і більш важливим на річці Тіете далі за течією у південному напрямку, біля річки Парана, оскільки Тіете — частина басейну Ла-Плати.

Біля міста немає природних озер, але існують два водосховища, Гуарапіранга і Біллінгс, що використовуються для отримання електроенергії, збереження прісної води та відпочинку мешканців міста. Первісна флора складалася переважно з великої різноманітності широколистяних вічнозелених рослин. В місті багато завезених росли, оскільки м'який клімат і велика кількість опадів дозволяють вирощування більшості видів рослин тропічного, субтропічного і помірного поясів, наприклад, дуже поширені насадження евкаліптів.

[ред.] Клімат

Згідно класифікації климатів Кьоппена Сан-Паулу має вологий субтропічний клімат. Температури рідко досягають 30 °C протягом літа, тоді як морози рідкі протягом зими. Рекордні температури складають 35,3 °C 15 листопада 1985 року і −2,1 °C 2 серпня 1955 року (обидва на національній погодній станції Міранте-ді-Сантана, в північному районі міста). У горах навколо міста (Horto Florestal), неофіційно була зареєстрована температура −3,9 °C 2 серпня 1955 року. Сніжна буря була офіційно зареєстрована тільки одного разу, 25 червня 1918 року. Кількість опадів рясна, особливо за теплі місяці, але виключно між червнем і серпнем. До Сан-Паулу та узбережжя біля нього ніколи не доходили тропічні циклони, так саме як і смерчі. Серпень, зимній місяць, здебільшого сухий і теплий, іноді температури досягають 28 °C. Це явище під назвою «Veranico» (португальською, «маленьке літо»). З іншого боку, у січні були зареєстровані відносно низькі температури протягом деяких років.

Кліматична таблиця Сан-Паулу
Температура
Місяць	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру		Рік
Рекордна висока°C	35,4	34,7	34,9	33,3	30,9	29,3	30,2	33,0	35,3	35,4	35,5	35,6		33,9
Середня висока °C	27,3	28,0	27,2	25,1	23,0	21,8	21,8	23,3	23,9	24,8	25,9	26,3		23,5
Середня низька °C	18,7	18,8	18,2	16,2	13,8	12,4	11,7	12,8	13,9	15,3	16,6	17,7		15,5
Рекордна низька °C	9,6	9,9	9,6	4,0	1,4	−0,6	−1,2	−2,1	−0,4	4,7	5,3	7,7		4,0
Опади
Місяць	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру
Всього, мм	241	203	142	58	43	38	28	36	58	150	122	198		1317

[ред.] Агломерація

Докладніше у статті: Великий Сан-Паулу

Сан-Паулу офіційно є частиною більшої агломерації, що називається «Grande São Paulo» («Великий Сан-Паулу»). Агломерація містить в сумі 39 муніципалітетів і населення більш ніж 19 мільйонів мешканців (станом на 2005 рік, дані IBGE).

Оскільки Сан-Паулу розкинувся дуже широко, існує два визначення для його агломерації. За його «Загальною статістичною зоною» (Complexo Metropolitano Expandido), це друге за розміром місто у світі з 29 мільйонами мешканців^[4]. Більш вузьке визначення визначає Великий Сан-Паулу (Região Metropolitana de São Paulo) як територію, що не включає Кампінас, Байшада-Сантіста та інші сусідні області, ця територія має близько 19,7 мільйонів мешканців (станом на 2006 рік), що робить її п'ятою за розміром агломерацією у світі.

[ред.] Райони міста

Докладніше у статті: Адміністративний поділ муніципалітету Сан-Паулу

Місто Сан-Паулу ділиться на 31 міський район, що називаються субпрефектурами (subprefeituras). Кожна субпрефектура ділиться на декілька округів (в більшості випадків, два або три). Субпрефектура з найбільшим числом районів — Се, в історичному в діловому центрі, що має вісім округів районів. Разом з адміністративним поділом, інсує і географічний радіальний поділ, встановлений в 2007 році мером Жілберту Кассабом. Місто ділиться на десять регіонів (історичний центр, розширений центр, північ, південь, схід, захід, північний схід, північний захід, південний схід і південний захід), кожен має характерний колір автобусів і вуличних табличок. Цей поділ не має ніякого відношення до субпрефектур і районів, і, в деяких випадках, той же район може знаходитися в двох або більше географічних регіонах. Район, де знаходиться керівництво підпрефектури, отримує ту є назву, що і субпрефектура, за виключенням М'Бой-Мірім.

Субпрефектури міста
	Назва	Площа	Населення			Назва	Площа	Населення
1	Арікандува	21,5 км²	266 838		17	Моока	35,2 км²	305 436
2	Бутантан	56,1 км²	345 943		18	Парельєйрус	353,5 км²	110 909
3	Кампу-Лімпу	36,7 км²	508 607		19	Пенья	42,8 км²	472.247
4	Капела-ду-Сокорру	134,2 км²	561 071		20	Перус	57,2 км²	109.218
5	Каза-Верді	26,7 км²	313 176		21	Піньєйрус	31,7 км²	270 798
6	Сідаді-Адемар	30,7 км²	370 759		22	Пірітуба	54,7 км²	390.083
7	Сідаді-Тірадентіс	15 км²	248 762		23	Се	26,2 км²	373 160
8	Ермеліну-Матараззу	15,1 км²	204 315		24	Сантана	34,7 км²	327 279
9	Фрегезія-ду-О	31,5 км²	391 403		25	Жасанан/Тремембре	64,1 km²	255 435
10	Гуаяназіс	17,8 км²	283 162		26	Санту-Амару	37,5 км²	217 280
11	Іпіранга	37,5 км²	427 585		27	Сан-Матеус	45,8 км²	422 199
12	Ітайм-Пауліста	21,7 км²	358 888		28	Сан-Мігел-Пауліста	24,3 км²	377 540
13	Ітакера	54,3 км²	488 327		29	Віла-Марія	26,4 км²	302 899
14	Жабакуара	14,1 км²	214.200		30	Віла-Маріана	26,5 км²	311 019
15	Лапа	40,1 км²	270 102		31	Віла-Пруденті	33,3 км²	523 138
16	М'Бой-Мірім	62,1 км²	480 823

[ред.] Демографія

Сан-Паулу має найбільшу етнічну різноманітність мешканців з усіх міст Бразилії. Після заборони работоргівлі в Бразилії в 1850 році, землевласники штату почали замінювати африканську трудову силу для работи на кавових плантаціях іммігрантами. Цю практику розпочав сенатор Ніколау Вергуейру (Nicolau Vergueiro), який привертав з Європи німців, швейцарців і португальців для роботи на своїх плантаціях.

Після відміни рабства в 1888 році, до Сан-Паулу почали прибувати великі кількості іммігрантів, більшість з яких були вихідцями з Італії. У 1897 році італійці складали біля половини населення міста. Португальці, іспанці, німці, євреї і араби-християни також прибували у значних кількостях. З 1908 до 1950 року також прибуло багато японських іммігрантів^[5].

Як у всій Бразилії, населення Сан-Паулу представляє собою суміш різних етнічних груп, створюючи дуже різноманітне багатонаціональне суспільство. Сьогодні, представники більш ніж 100 етнічних груп вважають місто своїм домом^[6]. Найбільшими етнічними групами є:

• 6 мільйонів італійців (зокрема, як і у випадку решти груп, нащадків іммігрантів). Сан-Паулу має більше мешканців італійського походження, ніж будь-яке інше місто в світі, включаючи навіть Мілан і Рим^[7].
• 3 мільйони португальців^[8].
• 3 мільйони африканців.
• 1 мільйон арабів^[9].
• 400 тисяч німців^[9].
• 326 тисяч японців. Це найбільше японське співтовариство за межами Японії^[10].
• 120 тисяч китайців^[9].
• 70 тисяч євреїв^[11].
• 60 тисяч болівіанців^[12].
• 50 тисяч греків^[9].
• 50 тисяч корейців^[13].

За расою, населення Сан-Паулу складається (за офіційною термінологію і статистикою) з 8 мільйонів білих, 2,6 мільйонів коричневих (суміш рас), 527 тисяч чорних (негрів), 456 тисяч жовтих (азіатів) і 18 тисяч індіанців^[14].

Ісорична динаміка населення міста Сан-Паулу

Джерело: Енциклопедія Barsa^[15].

[ред.] Мови

Як і на всій території Бразилії, мовою, якою розмовляє більшість населення, є португальська. Через значний приток іммігрантів з Італії, проте, протугальська мова цього міста випробула значний вплив італійської мови, перш за все її неаполітанського і венеціанського діалектів^[16]. Італійські діалекти змішалися у місті з провінціальним діалектом кайпіра, перш за все діалект міста сформувався у Мооці, районі, заселеному на початку 20-го століття переселенцями з Неаполю та навколишніх районів^[17][18].

Іншими мовами, якими розмовляють у місті, перш за все серед іммігранів, є японська, поширена в районі Лібердад, де мешкає найбільша японська діаспора у світі. Хоча більшість бразильців японського походження розмовляють виключно португальською, деякі все ще зберігають традиції та мову предків. Так саме і деяка частка переселенців з Китаю та Кореї розмовляє відповідними мовами, хоча ця частка і невелика^[19].

Англійська та іспанська мови викладаються у школах як головні іноземні мови, проте дуже небагато мешканців міста досягають вільного володіння ними.

[ред.] Економіка

Сан-Паулу є 19-тим за доходом на душу населення містом світу (дохід на душу населення R$ 24083 на рік^[20]), та очікується, що він займе 13-ту позицію до 2020 року^[21]. Згідно з даними IBGE, ВВП в 2005 році склав R$ 263 177 148 000 або US$ 156 280 780 941, що складає приблизно 12,26 % ВВП Бразилії та 36 % ВВП штату Сан-Паулу^[22]. Місто є найбільшим фінансовим центром Бразилії та одним з найбільших у світі, цей сектор економіки міста швидко зростає. Історично місто мало значний промисловий сектор, але зараз економіка зсувається на сферу послуг, обслоговуючи підпріємства всієї країни. Багато оглядів вказують на зростання важливості міста у світовій економіці, хоча це зростання і уповільнюється через серйозні проблеми соціального характеру^[23]. Крім фінансових послуг, економіка міста продовжує зберігати велику частку інших галузей економіки^[24].

Сан-Паулу є найбільшим фінансовим центром економіки Меркосур. Згадно з міським офісом туризму, місто привертає багато важливих економічних форумів та конференцій, що робить його не тільки економічним, але й культурним та науковим центром регіону. Тут проводяться події від невеликих зустрічей до великих міжнародних виставок, понад 200 міжнародних подій на день, що займають площу біля 250 тис. м² у павільйонах та конференц-центрах, не враховуючи площі готелей, що додає ще 70 тис. м², а разом з клубами, культурнийми та діловими площами, це число досягає 430 тис. м². У місті також є приблизно 30 тис. квартир, доступних для відвідувачів (станом на 2001 рік), це число швидко зростає, досягши біля 50 тис. в 2003 році. Також місто здатне похвастатися численними туристичними місцями, від гастрономічних до культурних установ. Зокрема у місті діє 12 тис. ресторанів, що пропонують понад 40 різноманітних кухонь, 70 музеїв, понад 200 кінотеатрів, біля 50 театрів та галерей^[25].

Якщо б місто Сан-Паулу було країною, його ВВП було б 47-м у світі, більшим за ВВП Єгипту, приблизно дорівнюючи ВВП Нової Зеландії, Ізраїлю або України, більшим за половину штатів США. У місті мешкають біля 30 тис. мільйонерів, 60 % всіх мільйонерів Бразилії. У 2005 у місті було зібрано податків на R$ 90 млрд., а його бюджет склав R$ 15 млрд. У місті працює 1500 банків та їх філіалів, 70 торгових центрів. Зі всіх транснаціональних корпорацій, що мають представництва в Бразилії, представництва 63 % містяться в цьому місті. А згідно з даними Mystery Shopping International, вулиця Oscar Freire є вісьмою найшикарнішою у світі^[26]. Біржа BM&F Bovespa є головною фінансовою та товарною біржою Бразилії, це найбільша біржа Латинської Америки та третя за обсягами торгів у світі, досягаючи оборотів у R$ 6 млрд. на день^[27].

[ред.] Події

У місті проводиться велике число економічних та културних подій, існують спеціалізовані журнали та вебсайти, що вказують їх розклад, наприклад «Культурний календар Сан-Паулу» (порт. Agenda Cultural de São Paulo)^[28].

[ред.] Дворічник мистецтва Сан-Паулу

Дворічник мистецтва Сан-Паулу проводиться у місті кожні два роки з 1951 року, коли він був створений за зразком аналогічного Венеціанського дворічника. 26-тий дворічник в 2004 році відвідало біля 2 млн. чоловік. Його головною темою вибірається одна з широкого ряду культурних тем, що дозволяє добре відчувати себе представникам широкого ряду напрямків мистецтва. Він був створений з метою ознайомлення бразильців з іноземним мистецтвом, зараз ця подія значно просуває культурний діалог між Бразилією та іншими культурами.

[ред.] Тиждень моди

Одний з головних тижнів моди у світі (разом з лондонським, нью-йоркським, міланським та паризьким) є Тиждень моди Сан-Паулу (SPFW)^[29], що проводиться в парку Ібірапуера. Ця подія була заснована в 1996 році під назвою Morumbi Fashion Brasil, та є найбільшою подією у світі моди Латинської Америки. В 2001 році вона була перейменована на сучасну назву. Бразильска індустрія моди поділяє багато уваги цієй події, тут виступають топ-моделі зі всього світу.

SPFW був заснований з метою привернення бразильців до світу моди, та зараз став дуже популярною подією, додаючи до виставки книги, кулінарні страви, тв інше. В 2007 році головною темою події була тема навколишнього середовища, а соціальні події завжди залишалися важливою складовою тижню.

[ред.] Гей-парад

Перший гей-парад в Сан-Паулу був проведений в 1997 році, набагато пізніше за Нью-Йорк, Сан-Франциско і Сідней, що почали проводити подібні події з 1970-тих років. Проте вже за 8 років, за даними організаторів, він перевершив всі ці події за числом відвідувачів. Зараз цей парад є популярною туристочнию подією, що привернув, за різними оцінками, від 1 до 2,5 млн. відвідувачів на Проспект Пауліста в 2006 році. Зазвичай парад відкриває мер Ман-Паулу, після чого починається великий карнавал^[30][31].

Парад проходить щороку в червні, його метою є популярізація соціо-сексуальних грп населення та визначення соціальнох політики щодо гомосексуалізму, бісексуалізму, трансвеститів та транссексуалів. З 7-го року парад асоціюється з культурними програмами, що триваюься біля місяцю. Багато готелей Сан-Паулу мають спеціальні програми протягом цього періоду через великий наплив туристів^[32].

[ред.] Марш за Христа

Марш за Христа є євангілістським парадом, що проводиться на Corpus Christi у четвер кожного року в районі Зона-Норте. Фестиваль організується Церквою відродження у Христі (Igreja Renascer em Cristo), деномінацією П'ятидесятників, створеною в 1980-тих роках, та чия популярність істотно зросла на початку 21 століття. В 2006 році, за офіційними оцінками, фестиваль відвідало біля 3 млн. чоловік^[33]. Євангелісти зі всіх районів Бразилії наповнюють Сан-Паулу заради маршу, а на ньому виступають християнські музичні гурти, понад 30 на останньому параді.

[ред.] Міжнародний фестиваль електронної мови

Міжнародний фестиваль електронної мови проводиться неприбутковою культурною організацією, чиєю метою є розвиток мистецтва, технологій та наукових досліджень, що робиться за допомогою виставок, дебатів, лекцій та курсів. Фестиваль просуває багато конференцій, що проводяться у цьому місті^[34].

[ред.] Фестиваль електронного мистецтва

Кожні два роки культурна асоціація Videobrasil проводить «Міжнародний фестиваль електронного мистецтва», що привертає митців зі всього світу до Сан-Паулу. Під час події проводяться виставки, культурні покази, зокрема Інтернет і CD мистецтва. Виставки мистецтва, дебати і зустрічі просувають нові ідеї, пропонують нові напрямки сучасного мистецтва Бразилії. Під час фестивалю виставляються роботи видатних мастерів галузі. Бразильські піонери, такі як Рафаель Франса і Ольар Елетроніко, так саме як й міжнародні гості, виступали на цій події. Кожна подія має головну тему^[35].

[ред.] Освіта та наука

[ред.] Статистика

У місті діє 2725 початкових шкіл, 2998 дошкільних установ, 1199 середніх шкіл та 146 вищих навчальних закладів, що робить місто найбільшим освітнім центром країни^[36]. У місті знаходиться 2 850 133 студентів та школярів різного рівня і 153 284 викладачів^[36].

Статистика освітніх установ Сан-Паулу[36]
Рівень	Число учнів/студентів	Відсоток публічних установ (%)	Викладачів	Число закладів	Відсоток публічних установ (%)	Рік цитати
Дошкільні установи	371 838	72,75	17 878	2 998	24,25	2007
Початкові школи	1 591 536	82,11	71 569	2 725	55,27	2007
Середні школи	457 680	84,15	28 009	1 199	51,96	2007
Вищі навчальні заклади	429 079	11,22	35 828	146	4,11	2005

Фактор освіти у складі ІРЛП в муніципалітеті станом на 2000 рік складав 0,919 — відносно високий, він значно піднявся завдяки Програмі ООН з розвитку (PNUD)^[37], зокрама чістка неграмотних мешканців (нездатних читати) за даними перепису IBGE 2007 року впала до 4,9 %, вище лише за міста Куритиба, Порту-Алегрі, Флоріанополіс, Ріо-де-Жанейро, Віторія і Белу-Оризонті^[38][39]. Таким чином, згідно з ІРЛП за 2007 рік, Сан-Паулу займає дев'яту позицію серед столиць бразильських штатів^[40]. За результатами Національного екзамену середньої освти (ENEM) 2007 року, три школи міста увійшли до двадцятки найкраших шкіл країни, зокрема Colégio Vértice, Colégio Bandeirantes і Móbile, що знаходилися відповідно на третьому, десятому та двадцятому місцях^[41]. Проте, через істотні соціальні відмінності різних районів міста, в деяких бідних районах отримання шкільної освіти є важким через нестачу шкіл та їх ресурсів. У цих районах часто спорудення нових шкіл ускладнюється високим рівнем злочинності та насильства^[42].

[ред.] Вищі навчальні заклади

Освіта майже виключно проводиться португальською мовою, офіційною мовою країни. Також обов'язковими для вивчення є англійська та іспанська мови.

У місті діють кілька університетів та вищіх навчальних закладів нижчого рівню, зокрема найбльшими з них є:

• Університет Сан-Паулу (Universidade de São Paulo, USP);
• Папський католицький університет Сан-Паулу (Pontifícia Universidade Católica de São Paulo, PUC-SP);
• Університет штату Сан-Паулу Жуліу ді Мескіта Філью (Universidade Estadual Paulista Júlio de Mesquita Filho, Unesp);
• Пресвітеріанський університет Маккензі (Universidade Presbiteriana Mackenzie, Mackenzie);
• Федеральний університет Сан-Паулу (Universidade Federal de São Paulo, UNIFESP);
• Методистський університет Сан-Паулу (Universidade Metodista de São Paulo, UMESP);
• Вища школа реклами та маркетингу (Escola Superior de Propaganda e Marketing, ESPM-SP);
• Фонд Жетулью Варгаса (Fundação Getúlio Vargas, FGV-SP);
• Фонд Арманду Алвасіса Пентеаду (Fundação Armando Alvares Penteado, FAAP);
• Університет Анембі Морумбі (Universidade Anhembi Morumbi);
• Бразильський інститут фондового ринку (Instituto Brasileiro de Mercado de Capitais, Ibmec-SP);
• Коледж соціальної комунікації Каспера Ліберу (Faculdade de Comunicação Social Cásper Líbero)

[ред.] Наука

Сан-Паулу є одним з найбільших центрів досліджень та нових технологічних розробок в Латинській Америці, на початку 21-го століття витрати приватних підпріємств на ці цілі зростає. Привабливості міста для створення дослідницьких установ сприяє наявність відомих університетів та державних лабораторій, що заберпечують існування необхідної інфраструктури для досліджень та наявність кваліфікованих працівників. Наявності дослідницьких установ також сприяє виділення урядом штату великих коштів на дослідження, перш за все через Фонд підтримки досліджень Сан-Паулу (Fundação de Amparo à Pesquisa do Estado de São Paulo — Fapesp), один з найбільших наукових фондів країни.

Головними науковими установами місту є наступні:

• Інститут технологічних досліджень (Instituto de Pesquisas Tecnológicas, IPT) — розташований у кампусі площею 240 тис. м² в Університетському містечку Арманду ді Саллеса Олівейри, представляє собою одну з найбільших наукових установ Латинської Америки, що має 13 спеціалізовних будівель та 30 лабораторій^[43][44]. Інститут займається дослідженнями в галузі нових технологій, випробуваннями і аналізом в галузях металургії, енегретики, прикладної геології, хімії та інших інженерних галузях, так само інститут є інкубатором нових підпріємств в галузі технології^[43].
• Інститут енергетичних та ядерних досліджень (Instituto de Pesquisas Energéticas e Nucleares, IPEN) — цей інститут був відкритий в 1956 році під назвою «Інститут атомної енергії» в межах Університету Сан-Паулу. Зараз інститут адміністративно підпорядкований Національний комісії ядерної енергії (CNEN)^[45]. Приміщення інституту займають площу 500 тис. м² в Університетському містечку Арманду ді Саллеса Олівейри (CUASO)^[45]. Тут проводяться дослідження та технологічні розробки матеріалів та обладнання для ядерної енергетики, досліджуються ядерні реактори, процедури безпеки та радіаційного захисту^[45]. Разом з Університетом Сан-Паулу інститут має програми для аспірантів на рівні магістратури і докторантури^[45].
• Інститут Бутантан (Instituto Butantan) — центр біомедичних досліджень, заснований в 1901 році на фазенді Бутантан, а зараз підпорядкований Секретаріату охорони здоров'я Сан-Паулу. Тут виробляються різнманітні антигени і вакцини, це головний виробник сироватки крові в країні^[46], центр має міжнародну відомість через його дослідження отруйних тварин. В складі інституту працюють 14 лабораторій та центр біотехнологічних досліджень^[47].
• Біологічний інститут (Instituto Biológico) — дослідницький інститут, заснований в 1927 році з метою підтримки кавової галузі штату, зараз присвячений розробці та дослідженням біологічної безпеки та встановленню стандартів фіто- і зоосанітарії^[48]. Тут також проводяться лабораторні випробування та виробництво вакцин та антигенів. Також працівниками інституту здійснюється багато фундаментальних наукових досліджень та підтримується колекція патогенних мікроорганізмів^[48].
• Інститут Пастера (Instituto Pasteur) — цей інститут пов'язаний Сектетаріату охорони зроров'я Сан-Паулу та присвячений науковим дослідженням сказу та інших хвороб тварин. Інститут був заснований в 1903 році^[49], та проводить багато досліджень з бактеріології і зоопатогогії, це одна з найвідоміших установ в галузі Латинської Америки^[49].
• Інститут тропічної медицини Сан-Паулу (Instituto de Medicina Tropical de São Paulo, IMTSP) — дослідницький інститут, заснований в 1959 році^[50] як підрозділ Факультету медицини Університету Сан-Паулу з метою проведення досліджень та спонсорувати дослідніцькі програми і технології з діагностики, лікування, контролю і запобігання тропічних хвороб і ендемій^[50], перетворений в 2000 році на спеціалізовану установу з повною внутрішньою автономією^[50]. Інститут робить великий внесок в різних галузях досліджень та є центром розробки, покращення та впровадження різноманітних спеціалізованих служб у штаті^[50].
• Інститут лісництва (Instituto Florestal) — дослідницький інститут, створений в 1896 році під назвою «Ботанічний сад Сан-Паулу»^[51] з метою збереження рідних до цього району видів рослин. Також інститут займається дослідженнями, направленими на збереження диких видів, відновлення лісів та раціональних методів лісового господарства, програмами захисту навколишнього середовища. Інститут керує багатьома парками та заповідниками^[51].

[ред.] Культура

[ред.] Література

В Сан-Паулу були розташовані перші єзуїтські місії на території Бразилії, засновані на початку 16 стоілття. Єзуїти написали багато докладів португальській короні про нововідкриту країну, її мешканців та їх поезію та музику. Серед них були роботи Мануела да Нобрега і Жозе ді Анч'єта, що мешкали в колонії або біля колонії Піратінінгі. Завдяки ним були записані багато творів мовою тупі, зокрема підручники лексикону та граматики цієї мови.

В 1922 році Бразильський модерністський рух із центром в Сан-Паулу спробував досягти культурної незалежності різноманітними шляхами. Бразилія перейшла через ті ж самі кроки ровитку, як і решта Латинської Америки, але її політично та культурна незалежність досягалася більш поступово. Перший імператор Бразилії, Педру I, був членом португальської корлівської династії, а Браилія залишалася під владою імперії до 1889 року. Через зв'язки з португальською культурою, бразильські письменники досить мало зображували природу та багатонаціональний характер Бразилії. Наявність великого числа колишніх рабів, проте, додавало характерний африканських характер до культури, а послідовні хвилі іммігрантів з різних частин Європи допомогли країні утворити власний літературний стиль та самосвідомість. Класичними модерністами в бразильській літературі були такі письменники як Маріу ді Андраді й Освалд ді Андраді. Маріо ді Андраді заснував культурний рух Бразилії такими творами як Paulicéia desvairada (1922) та Macunaíma (1928), де були широко представлені бразильський фольклор з елементами модернізму і націоналізму, із спробою створення національного героя. Поезія Освалда ді Андраді та його передова проза — зокрема роман Serafim Ponte Grande (1933) і провокативні маніфести, також визначили відхід в літературі міста від традіційних творів.

[ред.] Музика

Місто відоме багатьома музичними фестивалями, звідки походять та тут праціювали багато відомих музикантів, що представляють різноманітніші стилі.

Відомий співак та композитор в стилі самба Адоніран Барбоза став популярним на початку радіоери Сан-Паулу. Народившись в місті Валіньюс в 1912 році, він отримав величезну популярність серед найбідніших шарів населення Сан-паулу, зокрема італійських іммігрантів районів Бейшада (Бела-Віста) і Браз та мешканців трущоб. Гурт Demônios da Garoa, що грає у традиційному стилі, все ще виконує його пісні, все ще популярні у місті.

З кінця 1960-тих років гурт психоділічного року Os Mutantes привів музичну сцену міста до національного визнання. Успіх гурту часто пов'язують з іншими мизикантами стилю тропікалія, хоча вони мали певні особливості та власні ідеї. Часто їх розглядають як характерно «паулістських» в одязі та стилі поведінки. Os Mutantes випустили п'ять альбомів до того, як соло-співачка гурту Ріта Лее розпочала сольну кар'єру в 1972 році. З 1990 року гурт став відомим і за кордоном (за легендою, бразильська студентка в Каліфорнії забула винилову пластинку з записами гурту, що сподобалася її сусідям та привала до популярізації гурту в США). В 2000 році був випущений Technicollor, англомовний диск гурту, з дизайном Шона Леннона.

В 1980-тих роках, під час економічної рецесії, у місті набули популярності стилі панк і гаражна музика, що зазвичай асоціюється з розтом безробіття та відсутностю економічних перспектив молоді. Рок-гурти барів та клубів були переповнені безробітними музикантами, що очікували свого часу. Цього часу набули популярномті такі гурти як Ira! і Titãs. В 1990-тих, новим музичним стилем став drum & bass, з такими виконавцями як DJ Marky, DJ Patife, XRS, Drumagick і Фернанда Порту^[52]. Також у місті виникло багато гуртів стилю важкий метал, наприклад Angra, Torture Squad, Korzus і Dr. Sin. Many.

Класична музика в Сан-Паулу також завжди залишалася популярною. Багато найвідоміших бразильських композиторів класичного стилю все ще працюють у місті, наприклад Амарал Віейра, Освалду Ласерда і Едсон Зампронья, всі вони народилися у цьому місті. В Сан-Паулу діють два відомих оперних театри: Муніципальний театр Сан-Паулу і Театр Сан-Педру, деякі оперні постанови проводяться в таких залах як Кредікард-Холл. Місцевий баритон Паулу Сзот виграв міжнародну нагороду Тоні за своє виконання в 2008 році мюзиклу Саут-Пасіфік. Симфонічний оркестр штату Сан-Паулу також вважається одним з найвідоміщих в Латинській Америці та у світі.

[ред.] Театри

Вважається, що перша театральна постанова в Бразилії була проведена саме в Сан-Паулу. Португальський єзуїт Жозе ді Анч'єта, один із засновників міста, сам писав короткі п'єси, що ставилися індіанцями у місіях. Після закриття єзуїтських місій, проте, місто втратило театральне та загалом культунрне значення. Лише на початку 20 століття, через багатство, принесене до штату кавовими плантаціями, тут почали ставитися нові театральні постанови, перш за все переселенцями з Європи. В країні тим часом вже діяли відомі театри, зокрема Педру II запрошував трупи до Рібейран-Прету, театри діяли в Манаусі та Ріо-де-Жанейро. Проте місто Сан-Паулу почало набувати культурного значення лише за часів авангардного руху. Саме тут вперше почав виступати Бразильський комедійний театр (Teatro Brasileiro de Comédia, TBC). У 60-ті роки найвідоміші постанови країни втавилися двома групами, одна з них, Театр Арена, в Сан-Паулу. Цей театр почав працювати як студентський театр Драматичної школи (Escola de Arte Dramática), заснованій Алфреду Мескіта в 1948 році. В 1958 році група виступила з постановою п'єси «Eles não usam black tie» («вони не носять чорні краватки») Джафранческо Гуарнієрі, першою в історії власне бразильською драмою, написаною про найманих робітників.

Після перевороту 1964 року театральні посанови почали фокусуватися на бразильській історії. Театр Арена став майденчиком боротьби проти цензури військового уряду. Велику роль того часу почав грати і Театр Офісіна, саме тут розпочався рух тропікалія. Багато п'єс, що ставилися там, розповідали про історичні події, наприклад «O Rei da Vela», «Galileu Galilei» (1968), «Na Sela das Cidades» (1969) і «Gracias Señor» (1972).

Зараз у місті ставляться п'єси різноманітних жанрів, тут діють десятки театрів, де можна насолодитися класичною музикою, балетом та авангардними постановами.

[ред.] Музеї

Через величезне значення в історії, політиці та економіки Бразилії, Сан-Паулу фактично є величезним музеєм під відкритим небом, багато його районів та будівель мають історичне значення. Проте місто має і велику кількіть відомих музеїв та галерей мистецтва, де виставлені зразки багатох жанрів мистецтва, зокрема релігійне та сучасне мистецтво, колекції наукового, політичного, релігійного значення та багато інших. Найвідомішими з них є наступні:

• Музей Пауліста або Іпіранга (Museu Paulista) — перший музей, збудований з метою збереження пам'яті проголошення незалежності Бразилії, що був відкритий 7 вересня 1895 року під назвою «Музей природної історії», а в 1919 році став виключно історичним музеєм. Зараз його колекція містить біля 100 тис. експонатів, що включають твори мистецтва, меблі, одяг та інші речі що свого часу належали відомим особам, які брали участь у базильській історії, зокрема дослідників номих територій та імператорів. У приміщеннях музею також містить бібліотека з біля 100 тис. томів та Центр історичних документів (Centro de Documentação Histórica) з біля 40 тис. рукописів.

• Меморіал Латинської Америки (Memorial da América Latina) — цей музей, площею приміщень понад 78 тис. м², будувався з метою представлення всіх країн Латинської Америки, походження їх населення та їх культури. Зараз музей також є однією з штаб-квартир Латиноамериканського парламенту (Parlatino). Будівля була спроектована архитектором Оскаром Німеєром та має великий павільйон, де знаходиться постійна колекція виробів різних країн цієї частини світу, бібліотека, що містить книги, газети, журнали, відеоматеріали та документи, що розкривають різноманітні аспекти історії Латинської Америки, та аудиторія, що може вмістити до 1679 чоловік.

• Меморіал іммігрантів (Museu da Imigração і Memorial do Imigrante) — музей, що був відкритий з метою збору та збереження документів та пам'ятних речей іммігрантів, що прибували до Бразилії в пошуках надії, багатства або просто спокійного від воєн та революцій життя їх власних країн. Музей розташований в одній із старих будівель міста, ця будівля була збудована в 1886—1888 роках в окрузі Браз як готель або гуртжиток, що надавав тимчасове житло цим іммігрантам. З 1882 до 1978 року до міста прибували представники понад 60 національностей, представники всх цих груп зупинялися в цій будівлі, і всі вони представлені в документах та матеріалах сучасного музею. В готелі в середньому мешкало біля 3 тис. чоловік одночасно, але за певними обставинами це число іноді досягало 8 тис. Крім матеріалів щодо іммігрантів, музей також містить відновлені зразки дерев'яних пасажирських вагонів колишньої Залізниці Сан-Паулу.

• Зоологічний музей Університету Сан-Паулу (Museu de Zoologia da USP) — цей музей займає площу біля 700 тис. м², тут зібрані тварини-представики тропічної та субтропічної фауни країни, найраніші мають вік понад 50 років. У вестибюлі мезую міститься інформація про головні типи досліджень, що проводяться працівниками Університету. Тварини згруповані за традиційною класифікацією: риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці, деякі безхребетні, такі як членистоногі, корали та молюски. Музей також містить бібліотеку, що спеціалізується на зоології та має матеріали, призначені як для фахівців, так і для загальної аудиторії, зокрема з 73,8 тис. робіт тут містяться 8473 найменувань книжок, 2364 газет та журналів, багато дисертацій та мап.

• Музей мистецтва Сан-Паулу (Museu de Arte de São Paulo, MASP) — цей музей був заснований журналістами Ассісом Шатобріаном і П'єтро Марія Барді. Його сучасна будівля, відкрита в 1968 році, була збудована за проектом архітектора Ліною Бо Барді. Дві колонади підтримують 9,2 тис. тонну будівлю, що має форму 74-метрового кубу. Музей має одну з найкращих в Латинській Америці колекцій історії західного мистецтва, включаючи серед інших роботи таких видатних художників як Едгар Дега, п'єр-Огюст Ренуар, Амедео Модільяні і П'єр Боннар.

• Колекція палацу Бандейрантів (Acervo do Palácio dos Bandeirantes) — цей палац, що також служить місцем розташування уряду штату, має важливу колекцію творів бразильських художників, таких як Кандіду Портінарі, Алду Бонаеї, Джаніра, Алмейда Жуніур, Віктор Брашере, Ернесту ді Фіорі і Алейжадінью. На додаток, тут міститься колекція колоніальних меблів, шкіряних та срібних виробів. Стіни музею в еклектичному стилі вкриті панелями, що розповідають про історію Сан-Паулу.

• Музей зображень та звуку (Museu da Imagem e do Som, MIS) — головною метою цього музею, відкритого в травні 1990 року, є збереження музичних творів, кіно, фотографії та прикладів графічного дизайну, так саме як і інших прояв сучасного мистецтва Бразилії. Музей містить колекцію з понад 200 тис. зображень, розподілених по тематичних колекціях. Також тіт містяться 1600 відеокасет, документів та музичних колекцій і 12750 творів, записаних на стрічках стандартів 8 і 16 мм. На додаток, музей проводить концерти, фестивалі кіно- і відофільмів, фотографії та графіки.

[ред.] Інші туристичні пам'ятки

[ред.] Спорт

[ред.] Футбол

Як і у решті Бразилії, футбол в Сан-Паулу є найбільш популярним видом спорту. Найвідомішими командами міста є Сан-Паулу, Корінтіанс і Палмейрас. У місті також грають три менш відомі команди, а ще одна, Сантус, у сусідньому місті Сантус.

Зараз Сан-Паулу є одним з кандидатів на проведення Чемпіонату світу з футболу 2014 року, який буде проходити в Бразилії.

Футбольні команди міста

Клуб	Ліга	Стадіон	Заснований
Сан-Паулу	Серія A (1-ший дивізіон Національної Ліги)	Стадіон Морумбі 80 000 (рекорд 138 032)[53]	1930
Корінтіанс	Серія A (1-ший дивізіон Національної Ліги)	Парке-Сан-Жоржі 18 000	1910
Палмейрас	Серія A (1-ший дивізіон Національної Ліги)	Палестра-Італія 29 173 (рекорд 40 283)	1914
Португеза	Серія B (2-гий дивізіон Національної Ліги)	Канінде 19 717 (рекорд 25 000)	1920
Жувентус	Другий регіональний дивізіон	Руа-Жаварі 2 730 (рекорд 9 000)	1924
Насіонал	Третій регіональний дивізіон	Ніколау Алайона 9 650 (рекорд 22 000)	1919

[ред.] Коррида Сан-Сілвестрі

Дорожні загони Сан-Сілвестрі (Corrida Internacional de São Silvestre) проводяться у місті щороку перед Новим роком, починаючи з 1925 року. Під час цієї події на учасники спочатку біжали 8 км вулицями міста, хоча зараз відстань встановлена у 15 км.

[ред.] Гран-прі Бразилії

Етап змагань Формули 1, Гран-прі Бразилії (порт. Grande Prêmio do Brasil), проводиться у місті Сан-Паулу на Автодромі Жозе Карлуса Пачі (раніше Інтерлагус) береперервно, починаючи з 1990 року, а частина змагань проходила тут і до цієї дати. За час проведення, ці змагання вигравали 4 бразильця: Емерсон Фіттіпалді (1973 і 1974), Жозе Карлус Пачі (1975), Айртон Сенна (1991 і 1993) та Феліпе Масса (2006 і 2008).

З 2007 року біля автодрому біла відкрита станція Лінії 7 CPTM — Аутодрому.

[ред.] Інші види спорту

В Сан-Паулу також досить популярні волейбол, баскетбол і теніс. У місті діють кілька відомих спортивних клубів, де проводиться велике число чемпіонатів. Найважливішими з них є спортивний клуб Піньєйрус (водне поло, волейбол, плавання, баскетбол і гандбол), круб Атлетіку-Паулістану (баскетбол), Еспорті-Банеспа (волейбол, гандбол і футзал), асоціація Атлетіка-Ебраїка (баскетбол), Атлетичний клуб Сан-Паулу (регбі), клуби Регатас-Тіете і Атлетіку-Іпіранга.

[ред.] Транспорт

[ред.] Автодороги

Місто Сан-Паулу пересікають 10 важливих бразилських автодоріг, а втомобілі залишаються головним засобом дістатися то міста та його околиць. Головними дорогами є наступні:

• Шосе президента Дутри (Rodovia Presidente Dutra, BR-116) — сполучає місто Сан-Паулу зі східними та північно-східними районами країни, його головним місцем призначення є Ріо-де-Жанейро.
• Шосе Режіса Біттенкоурта (Rodovia Régis Bittencourt, BR-116) — сполучає Сан-Паулу з південими районами країни, його головними місцями призначення є Куритиба і Порту-Алегрі.
• Шосе Фернана Діаза (Rodovia Fernão Dias, BR-381) — сполучає місто з північними районами країни, його головним призначенням є Белу-Оризонті.
• Шосе Анч'єта (Rodovia Anchieta, SP-150) — сполучає місто з узбережжям океану та переважно використовується для транспортування вантажів з порту Сантус, що є його головним місцем призначення.
• Шосе Іммігрантів (Rodovia dos Imigrantes, SP-150) — сполучає місто з узбережжям океану та переважно використовується для внутрішнього туризму, головними місцями призначення є Сантус, Сан-Вісенті, Гуаружа і Прая-Гранді.
• Шосе Кастелу Бранку (Rodovia Castelo Branco, SP-280) — сполучає місто з західними і північно-західними районами країни, його головними місцями призначення є Озаску, Сорокаба, Бауру і Кампу-Гранді.
• Шосе Рапозу Таваріса (Rodovia Raposo Tavares, SP-270) — сполучає місто з західними районами країни, його головними місцями призначення є Котія, Сорокаба, Презіденті-Пруденті.
• Шосе Аньянгуера (Rodovia Anhangüera, SP-330) — сполучає місто з північно-західними районами країни, його головними місцями призначення є Бразиліа, Кампінас, Рібейран-Прету.
• Шосе Бандейрантів (Rodovia dos Bandeirantes, SP-348) — сполучає місто з північно-західними районами країни і вважається найкращою дорогою штату та, можливо, країни, його головними місцями призначення є Кампінас, Рібейран-Прету, Пірасікаба і сан-Жозе-ду-Ріу-Прету.
• Шосе Айртона Сенни (Rodovia Ayrton Senna, SP-70) — сполучає місто зі сзідними районами штату та його північним узбережжям, його головними місцями призначення є Міжнародний аеропорт Сан-Паулу-Гуарульюс, Сан-Жозе-дус-Кампус і Карагуататуба.

Сан-Паулу швидко виріс в період з 1940-их до 1980-тих років, коли багато доріг будувалися без належного планування. В результаті виникло переповнення автомобілями головним доріг міста, а дорожні пробки стали звичайним явищем у місті. В якості міри запобігання цьому урядом колишнього губернатора Маріу Коваса було прийняте рішення про будівництво кільцевої дороги навколо міста, так званої Кільцевої дороги Маріу Коваса (Rodoanel Mario Covas)^[54], що будується компанією DERSA^[55].

[ред.] Залізниці

Хоча мережа магістральних залізниць у країні розвита досить погано, існує проект будівництва швидкісної залізниці, що повинна з'єднати міста Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро^[56]. Поїзди лінії будуть розвивати швидкість до 280 км/год, а вся подорож займе приблизно 1 годину 30 хвилин. Цей проект ще не був офіційно оголошений урядом країни, який намагається знайти для нього додаткових інвесторів.

Іншим важливим залізничним проектом є «Експрес Бандейрантів» (Expresso Bandeirantes), що має бути лінією середньої щвидкості, яка сполучить Сан-Паулу з Кампінасом та зменшить час на подорож з нинішніх 1,5 години до 50 хвилин, також обслуговуючи Жундіаї і аеропорт Кампінаса. Ця лінія також буде інтегрована до мережі, що сполучає центр міста Сан-Паулу з аеропортом Гуарульюс.

Крім того, зараз ведуться роботи із сполучення міського центру з аеропортами Гуарульюс і Конгоньяс, що розпочалися в 2007 році^[57], ці лінії стануть важливими в розвитку всієї бразильської залізничної мережі.

[ред.] Аеропорти

Сан-Паулу має три аеропорти. Два з них є важливими міжнародними аеропортами, це Міжнародний аеропорт Сан-Паулу-Гуарульюс (код GRU) і Міжнародний аеропорт Конгоньяс-Сан-Паулу (код CGH), що обслуговують як міжнародні, так і внітрішні рейси. Також у місті знаходиться невеликий аеропорт Кампу-ду-Марті на північ від центру міста, що переважно використовується для приватних літаків та гелікоптерів. Також тут міститься команда дирижаблів Goodyear Blimp.

Аеропорт Конгоньяс переважно приймає місцеві та внітрішні рейси, зокрема до міст Ріо-де-Жанейро, Белу-Оризонті і Бразиліа. Аеропорт Гуарульюс є головною міжнародною брамою міста, він розташований в 25 км на північний схід від центру Сан-Паулу в місті Гуарульюс.

[ред.] Метро та приміські залізниці

Система метро міста має мережу довжиною 61,3 км, з яких 34,6 км знаходяться під землею^[58], відому як просто «метро» (Metrô). Зараз у мережі діють 4 лінії та 55 старнцій. Крім того, місто та приміські райони обслуговує мережа приміських поїздів CPTM довжиною 261,7 км. Ободві системи щоденно протягом будніх днів перевозять 5 млн. чоловік, а нові лінії, що планується запустити протягом наступних років, збільшать це число до 7 млн. Ці проекти збільшать довжину ліній з сучасних 323 км до понад 500 км протягом 10 років^[59].

Зараз, проте, в Сан-Паулу не залишилося трамвайних ліній, хоча цій вид транспорту був популярним в першій половині 20 століття^[60]. Проте система метро є досить сучасною, безпечною та ефективною, вона вважається одною з найкращих у світі згідно з NBR ISO 9001. Система має 4 діючі лінії, ще одна зараз будується, ці лінії мають зручні зв'язки з системою CPTM. Лініями метро є наступні:

• Лінія 1 — синя: перша лінія метро, що сполучає північні та південні райони міста. Лініє має станції пересадок до ліній 2, 3, 4 та до поїздів CPTM, також на лініх знаходяться автобусні термінали Тіете і Жабакуара.
• Лінія 2 — зелена: ця лінія переважно проходить під проспектом Пауліста, сполучаючи райони Іпіранга і Віла-Мадалена та має станції пересадок до ліній 1 і 4. Це третя за часом відкриття лінія метро міста.
• Лінія 3 — червона: найбільш загружена лінія метро, друга за часом відкриття, що сполучає східні та західні райони міста. Має станції пересадок до ліній 1 і 4 та до CPTM, на лінії також знаходиться автобусний термінал Барра-Фунда.
• Лінія 4 — жовта (будується): ця лінія планується до відкриття в 2009 році та з'єднає станцію Луз в центрі міста з районами на заході. Лінія буде містити станції пересадок до ліній 1, 2, 3 та CPTM.
• Лінія 5 — лілова: ця лінія була збудована для обслуговання певних районів на заході, проте зараз діє лише її невелика ділянка, що не сполучається з рештою системи, зв'язуюча ділянка буде відкрита через кілька років. Має станції пересадок до системи CPTM на станції Санту-Амару.
• Лінія 6 — померанчева (планується): будівництво лінії було оголешене в 2008 році, її відкриття планується на 2012 рік, ця лінія буде сполучати округ Фрегезія-ду-О з центром міста. Лінія матиме станції пересадок до ліній 1, 4 та до CPTM.

Система CPTM має наступні лінії, що обслуговуються поїздами, що рухаються по поверхні:

• Лінія 7 — рубінова: раніше частина Залізниці Сан-Паулу, що сполучає станцію Луз в центрі міста з містом Франсіску-Морату, перетинаючи північно-східні райони Сан-Паулу. Ще одна ділянка продовжує лінію до міста Жундіаї. Це найдовша лінія CPTM.
• Лінія 8 — діамантова: раніше частина Залізниці Сорокабана, що сполучає станцію Жуліу-Престіс з містом Ітапеві, перетинаючі західні райони Сан-Паулу. Продовження лінії містить ще 4 станції до станції Амадор-Буену біля Сан-Роке.
• Лінія 9 — смарагдова: також частина колишньої залізниці Сорокабана, ця лінія пролягає уздовж проспекту Сполучених Націй до міста Озаску, має станції пересадок до лінії 5 метро.
• Лінія 10 — нефритова: раніше південна частина Залізниці Сан-Паулу, зараз — продовження лінії 7 метро до регіону ABC.
• Лінія 11 — коралова: перетинає східні раойни міста до міста Гуаїнасіс, а її продовження до університетського кампусу в можі-дас-Крузіс.
• Лінія 12 — сапфірова: перетинає північно-східні райони міста від станції Браз до міста Ітакуакесетуба.

[ред.] Автобуси

Автобусна мережа є основою публічного транспорту Сан-Паулу, що обслуговується як державними, так і приватними компаніями та має біля 17 тис. автобусів і біля 210 тролейбусів, забарвлених залежно від району міста, який вони обслуговують (наприклад, звітло-зелені — південно-східний район, темносині — північний).

До останніх років у місті існувала валика кількість приватних маршрутних таксі, часто неофіційних, але зараз майже всі вони були зареєстровани урядом, перефарбовані за офіційними кольорами та увійшли до складу офіційної транспортної системи.

В Сан-Паулу рух автобусів контролюється з призначених для цього центрів, для чого використовують багато сучасних технологій, таких як комп'ютерне моделювання, використання GPS для відстеження положення автобусів та електронні системи оплати проїзду. У місті також працює деяка кількість екологічно чистих автобусів на водневих двигунах, особливо на найбільш завантажених лініях.

У місті також діє кілька великих автовокзалів, зокрема термінал Тіете вважається другим (після Нью-Йорку) за розміром автовокзалом у світі. Автобиси з нього обслуговують 565 міст більшості штатів країни, окрім її найпівнічніших районів, та навіть інші країни, такі як Уругвай, Парагвай, Аргентина, Чилі і Болівія. Окремі лінії також рухаються до аеропортів міста.

[ред.] Гелікоптери

Сан-Паулу також відомий однєю з найбільших кількостей гелікоптерів на душу населення. У місті літають біля 400 гелікоптерів, здійснюючи біля 70 тис. польотів на рік^[61]. Для їх обслуговання у місті діє біля сотні майденчиків для посадки, що дозволяють найбагатішим мешканцям міста униками частих транспортних проблем на дорогах^[62]. Багато компаній міста мають власні гелікоптери, інші тимчасово арендують їх, а інші користуються послугами повітряних таксі.

[ред.] Проблеми міста

С початку 20 століття Сан-Паулу був найважливішим економічним центром Латинської Америки, з під час Першої та Другої світових воєн та Великої депресії, експорт кави до США і Європи значно знижувався, що змушували кавових плантаторів інвестувати в промисловість міста, що переворило його на промисловий центр Бразилії. Нові хвилі працівників, що прибували до міста, перетворили його на головний центр імміргації у країні, зокрема до міста прибували переселенці з італії та Північно-східного регіону Бразилії. В результаті населення зросло з 32 тис. мешканців в 1880 році до 8,5 млн. в 1980 році. Стіль швидкий ріс викликав багато проблем у місті.

[ред.] Дефіцит житла та спустошення центральних районів

Згідно з даними перепису населення 2000 року, проведеного IBGE, SEADE і іншими організаціями в період 2000—2004 рокув^[63], муніципалітет відчував нестучу біля 800 тис. одиниць житла, що відповідає житловому фонду міста з населенням у 3 млн. мешканців: це число відповідає населенню нетрів (фавел) та перенаселених бегатоквартирних домів^[64]. Такий дефіцит відповідає приблизно 10 % дефіциту житла у країні (за оцінками він складає 8 млн. одиниць житла^[65]). В 2006 році з біля 1 522 986 км² площі муніципалітету, 31 км² були зайняті понад 2 тис. фавел^[66].

Одночасно з проблемою дефіциту житла дані IBGE і SEADE також вказують на те, що в центральних традиційних районах міста та його південно-східних районах відбувається відтік населення, що досягає до 5 % на рік^[67][68].

[ред.] Просторова та соціальна сегрегація

Місто Сан-Паулу також стражджає від значної просторово-соціальної сегрегації, а вирішення цієї проблеми є постійною темою дебатів між спеціалістами. Багато дослідників демографії міста^[69] вказують на те, що райони між річками Піньєйрус, Тіете і Тамандуатеї, на які префектура історично поділяла значну увагу з точки зору планування, та до яких направлялася бульність інвестицій, зараз є районами з найкращими соціальними показниками у місті. Ці райони зараз мають одну з найменших у місті щільностей населення, хоча і мають найбільш розвинуту інфреструктуру та систему соціальних послуг^[70]. Лише такі райони як Ібірапуера (округ Сан-Паулу), Кампу-Белу (округ Сан-Паулу), Віла-Нова-Консесан, Віла-Олімпія (округ Сан-Паулу) відчувають значний прирост населення^[71]. Найбідніше населення, не маючи можливості платити за життя в інших районах, змушене селитися у районах на околицях міста, що практично позбавлені інфреструктури. Слід відмітити, проте, що навіть у районах, обмежених ціми річками, існують райони соціальних вигнанців, такі як фавела Еліополіс. З іншого боку, також існують розвинуті райони за межами цих річок, такі як Морумбі, Жардін-Аналія-Франку, Татуапе і Серра-да-Кантарейра.

Крім сегрегації за принципом центр-периферія, що частково пояснює соціальну сергрегацію, помітне й розділення у тих самих районих, наприклад у Морумбі, що містить розташовані поруч дорогі райони та фавели. Це явище виникло через різноманітні моменти історії планування міста: останнім було перетворення проспекту Берріні на діловий район^[72]. Однією особливістю цього перетворення є, проте, що район проспекту Берріні був досить малонаселеним, через нездорову місцевість біля річки Піньєйрус. Через це мешканці вважали за краще селитися далі від річки, в районі Бруклін. Заселення району проспекту Берріні відбулося в результаті значних інвестицій, що залучали будівництво офісних будівель та істотно змінили вигляд району^[71].

Протягом останніх двох десітиліть, участилися випадки, що спеціалісти міського пленування називають джентрифікацією, оновленням колись непривабливих районів, особливо протягом правління Жозе Серри і Жілберту Кассаба, що зокрема проявилися в перебудуванні району Нова-Луз^[73].

Через зростаючу деградацію центральних районів міста, поширилися проекти деурбанізації, рекваліфікації та ревіталізації районів міста. Райони, розташовані поруч з центром, такі як Капан-Редонду, що історично привертали быдне населення та у яких існував недолік інфреструктури, зараз відчувають значний економічних підйом. Зараз ці райони стали центрами інвестицій у комерцію та інфреструктуру.

Деякі дослідження вказують на великий економічний підйом 1970-тих років (відомий як «економічне чудо»), що привернув нових мігрантів до міста, переважно з Північного сходу, як на причину покращення умов життя, викликаних проблемами сегрегації^[74][75].

[ред.] Транспортні проблеми

Мешканці міста Сан-Паулу володіють приблизно 6 млн. автомобілів. В результаті у місті часті дорожні затори, що постійно виникають протягом годин пік. Починаючи з 1996 року префектура здійснила багато заходів з метою покращення транспортних умов, зокрема покращення доріг, обмеження числа наявних чтоянок в центрі міста та змушення вантажівок рухатися навколо міста. Проте затори залишаються великою проблемою, а рекордний затор досяг довжиини у 266 км в березні 2008 року.

Сьогодні з метою покращення транспортних умов уряд інвестує знасні кошти у розвиток системи метро та приміських похздів CPTM, відкриття автобусних маршрутів, розширення шосе Маржінал-Тіете і Маржінал-Піньєйрус, спорудження кільцевої дороги і ввадення плати за проїзд.

[ред.] Злочинність

Індекси злочинності та насильства у місті залишаються дуже високими^[76], особливо у периферійних районах та сусідніх муніипалететах. Однак, враховуючи розміри міста і освітлення в пресі, оцінки насильства є багато в чому переоціненимм. Так, Сан-Паулу є 493-тім у списку найбільш кримінальних міст Бразилії. Серед столиць штатів, він є четвартим найменш кримінальним, станом на 2006 рік, вище лише за міста Боа-Віста, Палмас і Натал^[77][78]. Число вбивств на душу населення у місті (23,7 на 100 тис. на рік)^[77] також менше за інші великі міста країни, такі як Ресіфі (90,9), Куритиба (49,3), Белу-Оризонті (49,2) і вище за Ріо-де-Жанейро (37,7)^[77]. Індекси злочинності також пробовжують ьезперервно знужуватися протягом останніх 8 років^[79]. Так, число вбивств знизилося у 2007 році на 63 % в порівнянні з 1999 роком^[80].

Чосло вбивств на рік^[79]

[ред.] Чорний ринок і торговля піратською продукцією

Місто Сан-Паулу відомий як центр торговлі контрабандною, піратською та фальсифікованою продукцією^[81][82], перш за все така торговля здійснюється у кількою раойнах в центрі міста, таких як вулиця 25 березня, вул. Санта-Іфіженія та районах біля станцій метро. Тут можна придбати піратські версії програмного забезпечення, фільмів та альбомів на CD e DVD^[83], або різноманітні аксесуари та предмети одяку, такі як сумки і футболки, що є підробками виробів відомих міжнародних компаній. Останніми роками, піратська торговля, проте, почала зменшувати обсяги^[84].

[ред.] Забруднення навколишнього середовища

Забруднення повітря у місті є великою проблемою^[85], перш за все через велику кількість автомобілів у місті.

Крім забруднення атмосфери, місто також стражджає від забрудження джерел води, зокрема його головних річок, Тіете і Піньєйрус. Зараз на річці Тіете проводиться програма очищення, що тримає вже кілька років. Крім поганого вкусу води, процес урбанізації протягом останніх десятиліть викликав великий спектр проблем, обосливо у центральних і нових районах, мешканцям яких важко отримати воду з джерел поза містом. Крім того, в цих районах індівідуальний транспорт переважає над публічним, що приводить до особливо високого рівня забруднення навколишнього середовища^[86]. Проблема постачання води у місті та всій агломерації є важливою причоною побоювань уряду муніципалітету: Сан-Паулу не має великих джерел води у навколишніх районах, що вимагає її постачання з віддаленних районів. Проблема забруднення води особливо важлива через експансію міста, що збільшує важкість постачання і до найбініших районів на периферії^[87].

[ред.] Посилання

Це незавершена стаття з географії Бразилії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.