Корисність
Кори́сність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.
Зміст |
Теорія корисності [ред.]
Теорія корисності — складова частина економічної теорії, яка прагне пояснити економічну поведінку раціонального індивіда через використання понять «корисність» та «максимізація корисності».
Кардиналістська та ординалістська концепція корисності [ред.]
Економісти використовують дві основні концепції (підходи) щодо пояснення вибору індивіда між тим чи іншим набором товарів. Перша (за часом виникнення) — кардиналістська концепція, пояснює вибір індивіда кількісною оцінкою корисності набору товарів в певних абстрактних одиницях — ютилях. На разі індивід вибирає набір благ з більшою кількістю ютилів. Друга (зараз найавторитетніша в науковому світі) — ординалістська концепція. Прихильники цього підходу вважають, що індивід не може кількісно виміряти корисність набору благ. Рішення індивіда щодо вибору набору благ основується на оцінці того, чи є даний набір благ кращий або гірший від попереднього.
Дослідники [ред.]
Фундаментальні результати в теорії корисності отримали: математик Джон фон Нейман та економіст Оскар Моргенштерн (спільна монографія «Теорія ігор і економічна поведінка»), психологи Деніел Канеман та Амос Тверський (спільна стаття «Теорія перспектив: аналіз ухвалення рішень в умовах ризику»)
Посилання [ред.]
- Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect theory: An analysis of decisions under risk. Econometrica, 47, 313–327.
