Користувач:Kab93/Донбаська література

Патріарх донбаської літератури Павло Безпощадний

"Хоч знаний я всій Батьківщині
А все ж я донецький поет "

Володимир Сосюра

Донбаська література - література, написана українською, російською, грецькою мовою або письменниками чиє життя і творчість пов'язана з Донбасом .

Періодизація

До 1890 р.

Період 1890-1905

Період 1905-1917

Період 1917-1923

Період 1923-1940

Період 1941-1945

Період 1945-1991

Після 1991 р.

Фольклор Донбасу

Фольклор Донбасу- виникнення фольклорних традицій історично пов'язано з заселення східними слов'янами басейну Сіверського Дінця, що почалося ще в ХII століттях .Є ще одна дуже важлива особливість фольклору Донбасу. Це білінгвізм - двомовність. СвятСеред творів ми зустрічаемо історичні та чумацькі пісні, легенди, перекази, народні думи, пісні про Морозенка, перекази про Савур-Могилу. К. Зиновіїв про торських солеварів. Сучасний фольклор Донбасу.

Історія

Петренко Михайло Миколайович

Першим нам відомим поетом який народився і деякий час жив і творив в Донбасі, був Михайло Петренко. Довгі роки мало хто знав де народився поет де його могила. Не залишилося навіть фотографії поета пісняра. Благо вірші Михайла Петренка виявилися і адресними:

Вісь вісь Слов'янськ! Моя батьківщина, Забилося серденько в грудях ... Слов'янськ, Слов'янськ! Як гарно ти За річці Тору, по рівніні Розкінув пішнії садки ... </ref>

В іншому вірші, що розповідає про журбі якоїсь Грицихи, яка молиться і про сина, який пішов з козаками у степ воювати татарина злого, і про чоловіка, «що Попався вражий ляхам при ліхій годіні », і про дочку, яка відправилася молитися в Святогорський монастир, поминається і Самара - «в степу, за Самар'ю, кура піднялася», і блБайдебураижчі йому місця на північних відрогах Донецького кряжа, що за кілька десятків кілометрів від Слов'янська:

Святогірська лавра

Одпустив ее з братом В далеку дорогу, Аж на Донець в Святі гори, Помолитися Богу ... </ref>

Адресна і пісня його «Ходити хвиля по Осколу».

І тому краєзнавцям, літературознавцям та історикам зрештою вдалося встановити, що народився він в Слов'янську, а похований у Лебедині Сумської області. Помер в чині колезького асесора. І що на хуторі Лихвині у нього гостював в 1859 році Тарас Шевченко під час свого останнього перебування в Україні.

Інший відомий земляк який народився 2 березня 1835 в селі Стародубівка був майбутній письменник педагог Всеволод Коховський, початкову освіту здобув в приватному пансіоні в Бахмуті. Більшу частину життя провів за межами Донбасу в Санкт Петербурзі.

У 1870 році почав свій літературний шлях відомих грецьких поет Леонтій Хонагбей з села Сартана. Перша румейських жінка - вчений Кассандра Костан у своїй книзі «З літератури Маріупольськіх греків» писала:

"... його оригінальний характер і його твори користуються значною популярністю серед румейської населення Маріупольщини, про нього згадують з великою повагою і захопленням, називаючи його« Великий Полікар »</ref>

1

У середині 1880 років активував свою літературну діяльність в селі Македонівка грецький поет Богадіца Дем'ян Васильович, більшість творів, якого стали ще за його життя народними, бо вони відображали реальне життя того часу, взаємини односельчан з місцевою знаттю.[1]

Період 1890-1905

У дореволюційній поезії Донбасу найвідомішим поетом був Чернявський, Микола Федорович - один з найвизначніших майстрів сонета.Второй збірка

поета-"Донецькі сонети" (1898). Була видана в Бахмуті і стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. З цього, власне, часу починає розвиватись літературне життя в шахтарському краЇ.М.Ф.Чернявській звертався в своïй творчості до теми шахтарськоï праці. У вірші «Шахтар» поет писав:

Бахмут

У сажi , чорний, як мара, Рукою пiт з лиця втира I кайлом вугiль б'є i б'є В норi шахтар...</ref>

У Бахмуті Чернявський видав збірку спогадів про видатного українського письменника Куліш, Пантелеймон Олександрович.

Чернявський Микола Федорович

Закінчив учи-тельську семінарію у 1895 в Донбас приїхав Спиридон Черкасенко і став працював вчителем на Лідіївських рудниках (зараз Кіровський район міста Донецька).

Саме тут Черкасенко познайомився з важкою працею шахтарів і їхньою боротьбою за свої пра-ва. Перебуваючи на Донбасі, він включився в літературний процес, висту-пав спочатку з віршами, а пізніше з оповіданнями і драматичними твора-ми, які друкувалися в українських журналах "Дзвін", "Нова громада". С.Ф.Черкасенко з 1910 року переїжджає до Києва, де працює в газеті "Рада", а пізніше в журналі “Дзвін”.

10 січня 1896 в Бахмуті народився майбутній письменник Ілля Якович Маршак. Бахмут Ілля не запам'ятав: він був ще зовсім маленьким, коли сім'я Маршаков покинула це місто.

Шахтарські автори створювали листівки публікувалися в підпільних друкарнях. Однією з перших серед них була надрукована краматорський большівікі антицарське "Селянська пісня", а також популярна серед шахтарів пісня побутового характеру "На Донецькій землі вольній, на Макіївській степу".

Виняткове місце у творчості поета Д.Богадіца і всієї румейської літератури займає поема «Жертва Авраама». написана в 1902 р Поема відразу стала популярною, поширилася по румейських селам Приазов'я усно або в рукописах. Деякі уривки співаються як самостійні пісні. Поема мала великий вплив на розвиток літературного процеса в Донбасі стала, за словами професора Т.Н.Чернишовой, «... предтечею письмовій літератури греків Приазов'я».

Особено ж багато віршів революційного змісту публікувалася в 1903 році "Союзом гірничозаводських робочих півдня Росії". У початковому етапі своєї діяльності, особливо коли на чолі його стояв іскрівець-лененец С. І. Гусєв, "Союз відіграв помітну роль у розвитку творчості місцевих авторів. Прикладом тому служить численні віршовані листівки зберігаються в партархіві.

Період 1905-1917

Окремі вірші революційного Донбасу створювали не тільки пролетарі в повному розумінні цього слова а й представники передової української інтелегенції. Наприклад "Прохор" (слова і музику) написав український компазітор класік Леонтович Микола Дмитрович працював в Донбасі вчитилем співу, він брав активну участь в Горлівськім повстанні під час якого загинув його джУРНАЛ "

Серед віршів донецьких авторів періоду першої російської революції звертає на себе увагу орігинальне за своїм ідейним задумом і художнього втілення твору "Верби" належить українському пролітарському поетові Я. І, Дебела, монтеру Павловських рудників.В одному ідейно-тематичному руслі з Дебелий йшли і інші пролетарські поети Донбасу: українська-Іван Журбенко (Краматорськ) і російська-Іван Пількевич (Луганськ). Обидва вони загинули в боротьбі з самодержавством.Під час першої російської революції багато пролітарскіе поети Донбасу опублікували свої твори у збірнику "Вперед" (1906 г) колективної книзі революційних віршів і пісень. Серед них був Коц Аркадій.

Шаповал Микита Юхимович

У 1908 році наш земляк родом с села Сріблянка Бахмутського повіту (тепер Артемівського району Донецької області) М.Шаповал 1908 видав першу збірку поезій – «Сини віри».У наступ-ні роки – «Самотність» (1910), «Лісові ритми» (1917), нариси «Листки з лісу» (1917).

У 1911 році в Донбасі вийшла збірка Д Лухманова "На суші і в морі" (Маріуполь).

Б 1912 році в друкарні Дерковского випускався літературно-мистецький та гумористичний журнал «Сфінкс», його видавцем була господиня газети «Бахмутський листок »А. А. Кашнікова. Редактором газети бьш Мархлевіч, В №1 «Сфінкса» було надруковано есе на єврейську тематику «Мовчи» за підписом «Атлас» і «Френкель». Судячи з підписів, літературним псевдонімом авторами поезій в журналі бьши єврейські юнакиі дівчата.

У Правда (газета) публікувалася кореспонденнция і вірщі присвячені шахтарям. Відомі два таких "Шахтарських листках. Один з них був надрукований в газеті" Шлях правди " 38 від 16 березня 1914 року, другий в 77 номері від 4 іая 1914.

В "Шахтарському листку" публікувалися твори Шахтаря Чижикова. Під таким псевдонімом виступав робочий поет А Чижиков., Він організував при більшовицький комірці Брестово-Богодухівського рудника літературну. групу, також він публікував свої вірщі в "Правді": "Праді", "Воля", "Гудок". і. ін Це переважно сатірічіскіе вірш фейлетони у віршах.

Серед авторів "Шахтарського листка" була перша пролетарська поетеса Донбасу Софія Дальня. У 1912 році Дальня стала першим донецьким кореспондентом щойно створеної тоді "Правди".

Серед авторів "Шахтарського листка" була і перша пролетарська поетеса Донбасу Софія Дальня.

Період 1917-1923

Найбільш гостре політичне звучання робоча поезія Донбасу отримала напередодні Жовтневої революції і в перші після неї року.Саме тоді в донецьких газетах виступали багато донбаські автори, що стали в радянський час видними поетами. Серед них, в першу чергу слід назвати Володимир Сосюра, Василь Хмара, Еміль Кроткий , і Коц Аркадій. Разом з ними активно виступали У Ермощенко, Я Тихий, І Чайка, І Лещинський, і багато інших.Ці донбаські поети прийшли в більшовицький пресу з революційними стехотворенніямі, виражали почуття Воставшая класу. Одним з інтереснійшіх авторів того періоду був український поет більшовик донецький шахтар Пантелей Міхін, убитий після закінчення громадянської війни українськими націоналістами.

Своє революційне і літературне кредо більшовик Міхіна висловив в таких словах:

Я свою шахтарську ліру- Ту, що вигартував сам,- Бородьбі робочих миру І Україні віддам!</ref>

Вірш пролетарських поетів Донбасу несло яскраво виражений антинаціоналістичної характер. У поетичному творі залишимося "Останій бій" невідомий робочий автор так передав цю думку:

Забирайся кат Петлюра , Разом із панами !</ref>

Іван Приблудний

"Бахмутская правда " 1920 15 мая

У цей період в донбасі жив і займався активною політичною діяльністю письменник і перекладач Охріменко Петро Федорович.

У період громадянської війни пролітарскіе поети Донбасу друкувалися в основному в таких газетах: "Донецький пролітарій" (1917-1918), "Луганський революційний вісник" (1918), "Бахмутська правда", "Донецька комуна" (1919).1918 році в Юзівці початку іздаватца газета "Диктатура праці" на сторінках віступал здатний пролетарскій поет Спиридон Погрібний, писав на двох мовах.

1 (14) грудня 1905, село Безгинове нинішнього Новоайдарського району Луганської області народився Іван Приблудний справжнє ім'я Яків Петрович Овчаренко. У 1921 році Приблудний був прийнятий в московський інтернат для обдарованих дітей. Належав до кола «новокрестьянскіх» поетів, входив в оточення Сергія Єсеніна.

Іван Приблудний ніколи не забував про свій рідний край і згадував його в своїй творчості одним із прикладів є вірш "Оновлення"

... Від Слов'янська до Буча, Від Айдара до Дінця Цим вербам нема початку, Цим хатах нема кінця ...</ref>

Період 1923-1940 "Золотий період"

Баглюк Григорій Микитович

Окремих агітаційних творів місцевих пролетарських поетів не вистачало для нового Донбасу. І ось в літературу поступово входять нові співаки. Це Селезнівськ шахтар і червоноармієць Павло Бзпощадний, коваль Порфирій Трейдуб, горлівський коногон Валентин Харчевников, підривник рудника "Корунд" Григорій Баглюк, помічник Машенист зі станції Алмазна Юрій Жуков, отгребальщік шахти "Кочегарка", Чорний Діденко, редактор "Луганської правди" Олексій Селівановський, Гайдарівський Василь.

У вересні 1923 як додаток до газети "Кочегарка" вийшов перший номер літературного журналу "Забой" його підписав головний редактор Слонимский. Цей журнал мав солідний тираж, і його 4 номер разашолся 40 тис тиражем.У числі художніх творів першого номера значаться повісті М. Нікітіна, оповідання. М. Зощенко «Агітатор» і краматорців П. Трейдуба «Помста», вірші Миколи Чуковського і місцевого поета К. Квачова.

У 1924 році на базі журналу "Забой" та масового рабселькоровського руху була створена організація Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой». Горбатов залишив такі спогади про створення літоб'єднання:

"Думка про організацію союзу народилася у всіх якось несподівано ... Пам'ятаю, що в мене були якісь дуже туманні плани, правда, з" світовим масштабом ", але без усякої конкретності"

Михайла Діманштейн (Снежина) надрукував в 1924 році в журналі "Забой" своє оповідання «Гармошка», вірші, поему «Жовтневі дні».

В Луганську на початку 1920 року був організований "Союз діячів літератури". У 1925 році проти вапповскіх перегинів на Всеукраїнській конференції виступив керівник забою Баглюк:

"Здорове пролетарське чуття виведе нас на правильну дорогу. Нам слід дотримуватися постанови ЦК партії про художню літературу. Це і буде нашою платформою. Якщо ВАПП нас жене, ну що ж? - Плакати ні про що". Таким чином письменник Баглюк орієнтував своїх товаришів по перу на постанову ЦКРКПб "Про політику партії в галузі художньої літератури" (1925)</ref>

Під впливом розвитку літературного процесу в Донбасі, в 1924 році в Маріуполі виникло перше літературне об’єднання (ЛітО) з назвою «Дзвони Азов’я». Його організатором став молодий харківський журналіст Михайло Димний, який працював власним кореспондентом газети «Комуніст» в Маріуполі. Спочатку засідання відбувалися у нього на квартирі, потім в редакціях міської газети «Наша правда» (нині «Приазовский рабочий») і грецької газети «Коллективистис».Заняття ЛітО «Дзвони Азов’я» відвідували нині відомі маріупольці Яків Умеров, який писав трьома мовами – татарською, російською та українською, основоположник радянської грецької літератури Георгій Костоправ, інші. В «Дзвонах Азов’я» продовжували удосконалювати майстерність поети Леонтій Кір’яков і Антон Шапурма, які починали свій літературний шлях при Г. Костоправі й писали румейською мовою греків Приазов’я.

Увесь 1926 журнал "Забой" виходив у Луганську, куди, до речі,був переведений редактором «Луганської правди» Олексій Селивановский, який очолював одночасно і творчий союз письменників Донбасу. Ця обставина сприяло зростанню і зміцненню місцевого літературного об'єднання, довшого імена Матвія Матусовського (старший брат Михайла Матусовського), Л. Заломанова, Ю. Черкаського (йому тоді було13 років),Юрія Жукова, П. Есельсона та інших.На сторінках журналу дебютували краматорчанин Г. Марягін і артемівець А. Фарбер.

А. Селивановский поряд з випуском журналу «Забой» зумів підготувати художній збірник «Десять жовтня», цілком заповнений творами письменників-луганчан. Ось що писав з цього приводу в 1978 році Павлу Байдебура колишній співробітник «Луганської правди», політичний оглядач газети «Правда» Юрій Жуков:

«Нагадаю, що в листопаді 1927 року ми в неймовірно складних поліграфічних умовах тієї пори зуміли віддрукувати літературний збірник« Десять жовтні ». У ньому був надрукований і моя розповідь. На жаль, знайти цю збірку неможливо »</ref>

.

Кількість авторів- «забойцев» в 1927 році поповнився такими прізвищами як Ю. Чорний, П. Байдебура, В. Гайворонський, І. Гнаних, М. Донбаський та інші. В кінці 20 років увагу читачів привернув нарис М. Донбаського на несподівану тему: «Любов у творах« забойцев », П.С. Коган підвів підсумки літературного процесу в Донбасі за 10 років.

Вперше на сторінках журналу "Забой" виступив прозаїка Андрія Клоччо. Григорій Баглюк, перестав писати вірші, переключився на прозу і виступив зі своєю першою повістю «Горизонт чотириста сімдесят». В. Гайворонський працював над повістями «Батьки» і «Клочок землі». М. Снєжин (Діманштейн) свою повість «Висомол».

Навесні 1927 відбувся другий Вседонецком з'їзді «Забою» на ньомувиступає Горбатов від імені бюро Союзу із звітною доповіддю, докладно описує організаційну та творчу діяльність Союзу, який в той час об'єднував до 50 творчо активних робочих літераторів і перетворився в один з найміцніших загонів української літератури. З'їзд носив характер ділового, творчого розмови про подальші завданнях «Забою», про необхідність підвищення знань молодих письменників, посилення їх творчої активності та розвитку в «забої» самокритики та обміну думками.

В цей період були написанні такі романів про робочому класі: "Інтеграл" Іван Ле, Баглюк "Молодість", Марягін "Металургія", Ф Ковалевського "Гута", В Торіна "Затвердження", п'єса Ф Вільного "​​Більшовицький формула", Г Шишова "Стара шахта ", Б Горбатов" Осередок " ,і "Нашгород" повість Д Семенова "Боротьба триває", багато розповідей А Заходяченко та Л Заломанова, віршів і Смирнова, і В Краматорського, повість "Чумацький шлях" Ю Чорного-Діденка.

У 1930 році для виконання 1-ї п'ятирічки разом з робітниками в Донбас прибула група літераторів з організації "Молодняк" -П Упеннік, С Крижановський, А Клоччя, Н Шеремет, Я Гримайлів, І Гончаренко.

На початку 30 років Донбас відвідують Володимир Сосюра про його відвідини шахт Іван Ле залишив такі спогади:

"Пам’ятними є й приїзди на Донбас Володимира Сосюри. Літературні виступи на шахтах і заводах, коли приїздив Сосюра, були справжніми літературними святами «забойців"!"</ref>

Окрему увагу варто звернути на література початку 30-х років К. А, Гудку-Єремєєва, шахтарському поета і прозаїка. За його діятельностью активно стежив А. М. Горький, про нього він писав у своїх статтях "Наші завдання", "Книга рабкоров Гудка-Єремєєва".

У 1931 році главою "забою" стає Григорій Баглюк, що закликав письменників нести людям слово правди. З цим періодом збігається початок творчіх біографій таких «забойцев» як Н. Упеник, М. Фролов, П. Чебалін та інші. З першого номера почав друкуватися роман Г. Марягіна «Металурги». Звернула на себе увагу повість Д. Семенова «Друга східна».

У 1931 луганчанин Юрій Жуков видає свою першу книгу прози "Удари" про будівництво ХТЗ. У цьому ж році книга була перекладена на російську мову. В останніх номерах журналу "Забой" за 1931 друкувався змістовний і злободенне роман В. Гайворонського «Розміновка».

У 1932 році виходить збірник віршів К. Герасименко "Зріст" і перша книга Чебаліна "На переломі" присвячена роботник донбаського села. Майже в ці ж роки Б Буряк пише свої перші вірші.

Також у цей час голова осередку "забою" у Краснодоні Павло Байдебура опублікував до цього часу кілька шахтарських книг: "Біля врубівки" "На-плита", "За вугілля", "Шахта № 10", "Вугільні дні". Кость Герасименко заявляє про себе як автор другої збірки віршів, Павло Безпощядний видає "Кам'яну книгу", Юрій Черкаський публікує дві збірки віршів "Відвага", "Крокви", Олексій Іонов повість про гірників. Про шахтарів Донбасу надрукував кілька книг молодий український прозаїк Андрій Клоччя.

"Розстріляне відрождення Донбасу"

Гайворонський

В цей період відбулась зміна назви журналу «Забой» на «Літературний Донбас» (1932). Почалися репресії серед письменників донбасу. Трагічні долі письменників Г. Баглюка, Трейдуб Порфирій, В. Гайворонського, М. Соболенка, Ф. Ковалевського, Ю. Западинського, І. Такаченка, В. Іванова-Краматорського, Б. Павлівського, Георгія Костоправа Василь Галла, Амфіктіон Димітріу, Харалампій Акрітас ,Селівановський Олексій ,Сави Божка, та ін. Переслідування К. Герасименка,В. Гайворонського.

У 1932 році вигнали зі Спілки письменників М. Соболенко, постраждаломучерез «троцькістської концепції» оповідання «Темпи». Йому довелося здати членський квиток. Роман Ю. Зорі «Дело» також був визнаний ворожим радянському суспільству. Піддалися суворому осуду робота А. Фарбера «Чорна Клара» і повість Д.Семенова «Друга східна».Вкотре піддався критиці роман Б. Горбатова «Наше місто», нібито написаний з лівацьких позицій і викривлюють радянську дійсність. Не уникнув закидів у безідейності збірник А. Клоччі «Героїка». Дісталося Г. Марягін за роман «Металурги», «написаний з формалістской позицій». Дорікали Фарбера, Байдебура, Уксусова в тому, що вони не розробили свого художнього почерку.

Гальмування владою українізації в Донбасі. Перехід в 1933–1934 рр. журналу «Літературний Донбас»" на російську мову. Важливо зауважити, що здебільше репресовані в 30-і роки письменники (як і інші "вороги народу") не були політичними противниками радянської влади; більше того, багато з них були активними борцями за неї і тільки поступово, із запізненням звільнялися від своїх ілюзій. Деякі з них навіть вірили в офіційну версію про "шкідників", "диверсантів" і "ворогів народу", яку влада висувала для виправдання терору, вірили, аж поки їх самих не оголошували "ворогами народу". Ілюстрацією цих трагічних ілюзій може бути оповідання Григорія Баглюка "Розповідь про підсудного", в якому відбився, хоч і "пом'якшено", вплив манії шкідництва.

Про репресії проти літераторів Донбасу Гайворонський залишив такі спогади :

"На кінець 1933 року... у Донбасі мав відбутися з’їзд письменників. Але ні мені (В.Гайворонському), ні Баглюкові, ні комусь іншому з українських письменників бути на ньому не довелося. Кружляли чутки, що Москва проектує формальне приєднання Донбасу до Росії, а тому можна сподіватися репресій проти всього, що українське...” </ref>

Ліквідація донбаської організації письмеників

У 1932 році "Забой" влився до складу в єдиний Союз письменників України. З 20 -23 листопада 1933 проходив з'їзд літератров Донбасу на якому було представлено 300 делегатів.

Наприкінці 1932 року в "Літературному Донбасі" побачили світ сторінки роману Фелікса Ковалевського «Гута» про відновлення Костянтинівського скляного заводу. Йому дали позитивну оцінку, і автор, окрилений успіхом, приступив до доопрацювання твору, а потім передав його Союзу письменниківДонбасу для схвалення. Але несподівано наштовхнувся на розносну критику В. Торіна і А. Фарбера, які в своїй статті «Літературна трибуна троцкізму» восени 1934 звинуватили його вовсех смертних гріхах, наклали заборону на його друкування, принизили і зацькували. Побоюючись арешту, Ф. К. Ковалевський вирішив на-завжди покинути рідний край, оселився в Кисловодську.

У середині 30 років положительно себе зарекомендував себе Лев Скрипник котрий свою синівську любов до отчого краю він висловив у таких рядках:

"Донбас... Донбасс Ні не Донбас -Донбасія -чорна країна... Країна зритої, почекриженої землі.. Степи Донбаськи степи безкінечні, Донбасе ! де ж знайти пензля, щоб намалювати твоє велечезне життя,- рідна моя країна"</ref>

Творчість письмеників Донбасу тих років було позитивно прийнято літературною громадськістю. У "Правді" (2 серпня 1933) з'явилася велика стаття мал конкретну адресу - "Літературний Донбас". Робота шахтарських літераторів називалася в ній "плідною та кипучої".

У 1935 році Леонід Жариков виступає на сторінках журналу "Літературний Донбас" з першим оповіданням "Повість про сина", двадцятирічний луганчанин Микола Упеннік видає перший збірник свох віршів "Лірика", а через рік в 36 р побачила світ перша поетична книга "Найближче" поета Миколи Рудя.

Поряд з поетами в цей час активно працювали прозаїки. З великих творів варто назвати повість Ф Вільного "Боротьба" і "Повість про суворого друга" Л Жарикова (1939).

Також увагу читацької громадськості звернули на себе такі прозаїки Г. Марягін і В. Торін. Перший з них видав перд війною збірник расказів "Слобідка", присвячена людям трудового Донбасу, другий-роман "У людини одне Життя" А Іонов видає в 1940 книгу "Шахтарського фолькльору,".

Але літературна робота донецьких письменників буде неповною якщо не згадати велику кількість творів про історії фабрик і заводів. Піонером її освоєння в Донбасі считаеться Ілля гнаним опублікував в 1937году свою "Стару Юзовку". Історична тема також присутній в іншому його творі "На березі Квльміуса" (1940).

Грецькі літератори

У 30-х роках також існувала велика група грецьких літераторів.Найбільш колоритною фігурою в їхньому середовищі був Костоправ.

Костоправ Георгій Антонович талановитий грецький поет засновник нової румейських літератури. Працював він у 1931-1937 рр. в грецькій донецької газеті "Колехтівістіс", був делегатом від Донбасу на першому з'їзді радянських письменників.

Костоправ у своїй творчій роботі не залишався самотнім. Його найближчими друзями були такі місцеві грецькі поети як, А Димитру, В Галла, К Пастура, П Акрітас, А Шапурма, Л Киряков, П Саравас.

Шапурма очолював групу грецьких літераторів і після війни.

1941-1945

Ще в 1941 році коли йшла війна в самому центрі Донбасу видатний український поет і наш земляк Володимир Сосюра патетично заявив:

Ми уміємо боротись, як треба, Танки йдуть до задимленних брам, Та в бою що скривавлює небо, Не здаетця Донбас ворогам.</ref>

В окупованому Донбасі поширювалися патріотичні вірші відомого поета шахтаря Павла Безпощядного.

З початком ВВВ багато донбасівські літераторі пішли на фронт среди них:

Н Упеник

Ю Чорний-Діденко

П Байдебура

Н Рудь

П Чебалін

О Іонов

У Буряк

І Карабутенко

Серед них загинули:

Кость Герасименко

Юрій Черкаский

Дем'ян Семенов

Дмитро Надєїн

Борис Котов

З звільненого Донецька в Правду відразу ж передає кореспонденціюБорис Горбатов. Ще незакінч війна а в донбасі ключем починає бити літературне життя, видається книжечка новел П Байдебура "Земля донецька" (1944). У 1944 відроджується Донецька організація спілки письменників України на чолі з Павлом Байдебурой та Андрієм Кулоччей, навколо якого згуртувалися відомі та молоді літератори. А вже через рік у Донецьку був виданий перший колективний збірну "Вірші про Донбас". У ньому виступили В Сосюра, П Безпощядний, М Фролов, В Соколов, В Горянінов, В Радевич та інші.Павло Андрійович|. Потім пішов збірник віршів П Беспощадного "Вибрані" опублікований в березні 1945 року в Луганську.

У 1945 році в Луганську видається перша книга великого колектива авторів-альманах "Донецькі вогні". Хоча вона вийшла під грифом літоб'єднання "Луганська правда" її автори представляли весь літературний Донбас: П Беспощадного, В Матусовський, П Байдебура, І Іванов, Н Чернявський,В Мухін, Л Галкін, В Мухін, Іван Маєві.

Редакція "Луганської правди" стала одним з основних осередків відродження й консолідації місцевих літературних сил. В її літературному об'єднанні активну участь брали Павло Безпощядний, поет Микола Упеник, молодий журналіст Тарас Рибас, фронтовик Степан Горбків, поет ще "Забойська" часів Павло Анненков, початківець літератор Микита Чернявський і Василь Горяїнов, заведуйщій кафедрами літератури Михайло Діченсков і Георгій Гончарук.

Після воєнний період

Запевателямі трудового Донбасу в післявоєнний період законно вважають П. Безпощадний, М. Фролова, Ф. Вільного, П. Шадура, І, Савича, В. Горяїнова та ін Найчастіше в перших повоєнних творів авторів зверталися до двох тем - війни і творення.

У 1946 році починає виходити з друку альманах "Літературний Донбас". У першому номері "Літературного Донбасу" виступили Ю Черкаський посмертно, А Підсуха, Л Черкашина, М Ледянко, П Чебалін, А Клоччя та ін. Автори.

Прикладом служить роман єнакіївського інженнера-металурга В. Попова "Сталь і шлак".

Про свою батьківщину ніколи не забував наш земляк В Сосюра живучи вже в Києві він 1959 написав такі рядки:

І сниться, все сниться й донині берізки тонкий силует. Хоч знаний я всій Батьківщині, а все ж я донецький поет.</ref>

цими словами він підтвердив нерозривний зв'язок з рідним краєм з Донбасом.

У 1962 році ЦК Компартії України прийняв постанову про закриття всіх альманахів, що видавалися в ряді регіонів країни як "нерентабельних і невисоких за своїм ідейно-художнім рівнем". Тодішній головний редактор Микола Гревцов, який колись працював і в нашій газеті, згадував, як за "Донбас" заступилися не тільки літератори, які живуть в регіоні, а й письменники-земляки, що перебралися до Києва, Москви. Серед них - Леонід Жариков, Володимир Сосюра, Юрій Чорний-Діденко, Єнакіївський інженер-металург Володимир Попов, роман якого "Сталь і шлак" - про героїчну боротьбу шахтарів і металургів нашого краю з окупантами і самовіддану працю під час його відновлення - удостоєний Сталінської премії . Дійшли до самого генсека Хрущова, який провів в Донбасі дитинство і юність.

У номері від 2 червня 1963 газета "Правда" дала високу оцінку творчої діяльності робочих письменників об'єднаних при редакції газети "Кочегарка". Саме їм присвятили статтю "Союз праці та мистецтва", і надала цілу сторінку - "Вугілля та пісні йдуть на-гора".У цей період друкуются такі твори про працю робітників "Чорноока, чорнобрива" П Чебаліна. У повісті "На морі сліда нє лішілося" українські письменники М Лісовська і К Тесленко зобразили донецьке Приазовьє, його людей, котрі обьеденані в риболовецькі артілі.

Про свої фронтові шляхи, в післявоєнний період було створено багато творів серед них Віктор Шутов повість "Я знаю ніч", Володимир Труханов "Знову мені дев'ятнадцять років".

Слід також сказати про письменника повоєнних років Валентині Білоусова. Він одним з перших донецьких прозаїків (після У Попова, і одночасно з В Пронським) звернувся до такого трудомісткого жанру як роман. І меетца на увазі його "Голос життя", в якому висвітлює актуальні питання колгоспного будівництва в Донбасі.

Тему села вдало втілив А Мартинов у своєму романі "Не з неба зірки" твір чотири рази перевидавали. Тут же можна згадати про першу книгу будушего роману трилогії А Чепіжного "Гага".

Авторами романів є також: І Мельниченко, Т Рибас, Н Сластніков, Н домовитий. Критик М Миронов опублікував кілька нарисів про кращх людей Донбасу. Помітне місце у творчості донецьких белетристів займають расказ і новела. Плідно в цьому жанрі трудяться П Байдебура, Е Лютек, В Шутов, В Захарченко, Про Плуталов, та інші. На терені сатири і Юмар трудилися П Шадура, А Іонов, Г Кривда, В Мухін та інші.

У 60 роках ХХ століття кількісно в рядах письменників Донбасу переважали не прозаїки а поети. Яскравим прикладом є Євген Летюк зі своїм Зборник "Хто там зорі ворушить?".

Головний герой і основною темою творчості поетів Донбасу були прості робітники. Це і зрозуміло. Михайло Фролов син робітника і сам у минулому робітник. Є автором десяти книг автором двох великих поем "Максим Гора" і "Вогняний купіль".

Інший поет Віктор Соколов створив перший і єдиний в історії Донбаської літератури роман у віршах "Моє серце в Донбасі".Такого великого твору у поетів шахтарського краю ще не було. Особливо запам'ятовуються в ньому ліричні відступи, філософські узагальнення, наповнені роздумами про життя, країну, народ.

В кінці 60-х років була створена Луганська письменницька організація вона була представлена такими літераторами як:І.Савича, М.Чернявського, І.Світличного, В.Голобородька, І.Низового, М.Ночовного, Л.Стрельника, М.Малахути, І.Шкурая, Г.Половинка та ін.

Дисидентський рух

Дисидентський рух не був поширений серед літераторів Донбасу, але був добре представлений серед вихідців з шахтарського краю таких як: М.Руденко, І.Світлічній, В.Стус, В.Голобородька, О.Тихий. І.Дзюба.

70-ті роки

Новий етап у творчості літераторів Донбасу в 70 роках пов'язаний з М Чернявським і його романом "Людям важче", П. Гаврилова повість «Досвітні вогні» - про дореволюційній период життя І творчості Степана Васильченка, Євгена Летюка повість «Смалене озеро», дере оповіданнямі Василя Захарченка.

У жовтні 1975 року в Донецьку відбулося виїздне засідання президії правління Спілки письменників України. До шахтарської столиці приїхали перший секретар правління СПУ В. П. Козаченко, секретарі: П. А. Загребельний, О. С. Левада, 1. М. Солдатенко, Б. Й. Чалий; члени президії правління М. Я. Зарудний, І. Л. Ле, О. Є. Ільченко, В. М. Собко, О. Г. Мусієнко, Ю. М. Мушкетик, голова ревізійної комісії СПУ В. П. Минко та інші офіційні особи. Проблемам літературної майстерності, рівня художнього відображення дійсності присвятили свої виступи критики – кандидати філологічних наук М. Г. Жулинський та К. П. Волинський. У цілому схвалюючи публікацію на сторінках журналу історичної повісті П. Байдебури «Іскри гніву», роману М.Чернявського «Людям важче», повісті П. Гаврилова «Досвітні вогні» та поеми Є. Летюка промовці зазначали і деякі їх вади щодо художнього вті- лення ідей та образів сюжетних та композиційних промахів.П. Загребельний сказав, що регулярно проглядає журнал і був приємно здивований свіжістю й оригінальністю оповідань молодого прозаїка Василя Захарченка. Після обговорення там же, на засіданні до Спілки письмен-ників були прийняті Іван Білий, Микола Жихарєв та Якуб Умеров (Зекки).

Чергове десятиліття виявилось врожайним на твори великої форми. Виходить роман Г. Володіна «Дике поле». Як на мій погляд, ця річ та ще книжка «Людині потрібен лебідь» – вершинні досягнення самобутнього художника. Як ніде більше він саме тут зумів найглибше осягнути особистісне у вселюдському.Добре була зустрінута читачами повість К. Михеєва «Іду між люди», яка згодом вийшла у київському видавництві «Дніпро». Чимало клопотів облліту завдала повість В. Пеунова «На захист Кручиніна».

80-ті роки

У 1984 року професора української кафедри Олексія Васильківського написавши повість «У нас на факультеті». Спеціально для "Літературного Донбасу" підготував добірку віршів Борис Чічібабін.

Володимир Труханов написав прекрасну поетичну річ «Полотняний завод», навіяну фронтові спога-дами. А Г. Кривда написавши Надзвичайно своєрідну поему «Леонтович у Донбасі».

Активну в літературному журналі виступають критики В. Філатов публікує статтю «Точність слова» про мову і стиль роману П.Чебаліна «Іще Йшла війна»; В. Кіор Виступає зі статтей «Три діалоги про життя», аналізуючі низький романів П. Загребельного; О. Рогожкін у статті «На війні як на війні» Аналізує книгу П. Чебаліна «Сказання про фронтового солдата»; Михайло Стрельбіцькій розкошує в духмяній прозі О. Гончара, створюючі уні-Кальне дослідження «Тургенівські дівчата» Олеся Гончара, а закілька років на страницах журналу "Донбас" появится Іще одна ґрунтовна стаття «Честь праці», в Якій автор розробляє тему професійного гонору в творах класика сучасної української літератури.

Ольга Захарова в статті «Поклікана врятувати світ» Із знанням справи аналізує проблему жіночіх характерів у сьогоднішній прозі. У рубріці «Майстри мистецтв» коштовно діамантом бліснула стаття Н. Дунаєвської «Рімується з польоти» про феноменальний талант всесвітньо відомого соліста балету Вадима Писарєва. Звичайний ж, поруч Із цімі досягнені, були й слабші матеріали,мляві статті, поверхові рецензії .

Вже напрікінці 1989 року в журналі "Донбас" були опублікованні стаття Миколи Трояна про голодомор на Україні, дослідження Тараса Безпечний «При шірокім полі »про життя и діяльність Нестора Махна, табірні оповідання Івана Савича, повість Йосипа Курлата «Шість провокацій», вірші Василя Стуса та спогади про нього співкамерніка Василя Овсієнка «Таємно поховань під №9», добірка віршів Бориса Чичибабіна та статтю відомого Правозахисник Олекси Тихого «Думки про рідний донецький край», вірші Миколи Холодного и его спогади про «дисидент» Віктора Некрасова.

Відродження 90 х роки

У 90-х відбулася перебудова літ. журналу "Донбас", серед літераторів з'являються раніше заборонених теми репресій. Журнал "Донбас" випускає серію посібників з літератури рідного краю, для шкіл і вузів. Відбувається оновлення тем творчості у: Г.Крівді, Г. Гордасевич, І.Білого, П. Бондарчука, Г.Мороза, С.Жуковського.

Переосмислення ролі літератури в умовах незалежної України. Нові тенденції у творчості А. Мироненка та М. Хижняка. Творчість поетів Ю. Доценка і В. Павловського. Дитяча тематика у віршах Гриця Поломаренка.Спроби повернення поетів А. Кравченка, В. Радькова, В. Руденка та ін. до рідної мови.

Діяльність літературних об'єднань міст Макіївки, Горлівки, Маріуполя, Єнакієвого, Краматорська та ін. Проведення Спілкою донецьких письменників обласних семінарів для початкуючих і молодих авторів. Вихід на Донеччині у II-й половині 90-х років нових літературних альманахів «Євшан-зілля» (Слов'янськ), «Лад» (Донецьк) та ін. Видавнича діяльність Петра Бондарчука. Відображення літературного життя письменників Луганщини на сторінках заснованого у 1993 р. журналу «Бахмутський шлях». Видання Луганським педагогічним університетом ім. Т. Шевченка наукового журналу «Вісник» і висвітлення на його сторінках літературного життя на Донбасі. Посилення з кінці 80-х років уваги до літературного життя Донбасу в шкільній літературній освіті. Введення у шкільну програму уроків літератури рідного краю, а до вузівських програм—лекцій, спецкурсів і спецсемінарів за творчістю письменників-земляків (Донецький державний університет, Луганський педагогічний університет, Слов'янський педагогічний інститут та ін.). Видавнича діяльність Українського культурологічного центру (журнал «Схід», навчальна методичка та наукова література). Проведення обласних та регіональних наукових конференцій, присвячених розвитку літературного життя на Донбасі (Донецьк, Луганськ, Артемівськ, Слов'янськ). Утворення російськомовними письменниками літературного об'єднання—"Спілки письменників України «Донбас» з підпорядкованістю Міжнародному співтовариству письменницьких спілок у Москві.

Війна в Донбасі.

10 листопада 2014 бойовики ДНР захопили приміщення Донецької обласної организации Национальной спілки письменників України. Новим самопризначеним головою спілки письменників став Михайл Білозеров який не є членом спілки. Заступник голови спілки письменників ДНР Федір Березін який не є членом СПУ, членам СПУ він заявив що "Українських письменників тут не буде!" і повідомив що вони повинні забрати особисті речі з приміщення. .

11 листопада письменник-фантаст Федір Березін. заявив, що в приміщенні СПУ тепер буде розміщуватися «Союз письменників ДНР».

Про свою готовність вступити в "СПДР" заявили як літератори окупованих територій Донбасу, так і жителі інших держав серед них: Михайло Бєлозьоров, Георгій Савицький, Ігор Вереснев, Олександр Горбов, Ігор Маслов, Сергій Шаталов, Іван Ревяко.

19 грудня 2014 в Луганську була створений так званий "Союз письменників ЛНР" .На що відбувся в Луганську установчому з'їзді Спілки письменників ЛНР керівником організації обрано Гліб Бобров.

В ході з'їзду засновники прийняли статут і вибрали керівні органи Союзу. До складу правління організації увійшли Олександр Сигида, Костянтин Дерев'янко, Віталій Даренський, секретарем Союзу був призначений Андрій Чернов.

29 січня 2015 Рада письменників ЛНР провів конференцію, на якій був схвалений проект "Література Донбасу" .Про це повідомив секретар Союзу письменників ЛНР Андрій Чернов. За його словами, на конференції було прийнято рішення розпочати роботу над курсом «Література Донбасу».«Головна мета проекту - поінформувати людей про роль Донбасу в культурі України, Росії і всього світу», - заявив Чернов.Завідувач кафедри суспільно-політичних наук Далівського університету Юрій Фесенко повідомив: «Цей посібник має бути спрямоване на відновлення нашої самоідентифікації, яка була частково втрачена за часів більшовицького, а потім і українського ідеологічного тиску».

21 березня 2015 в СПДНР прийняли Сергія Лаврова. Почесними членами СПДНР на сьогодні стали Юнна Моріц, Юрій Поляков, Михайло Ножкин, Олександр Вулих, Вадим Степанцов, Тетяна Зоммер, Андрій Соболєв, Алла Доценко, Леонід Корнілов.

Урумська література

Урумська література

У середині 70-х років були надруковані перші вірші Валерія Кіора основоположника урумської літератури, він першим за більш ніж 200-річну історію Урумів став писати на урумській мові. Фахівці говорять про нього «Поет з іскрою Божою на кінчику пера». У співавторстві з Л.Кірьяковим і Г.Морозом видав «Українсько-румейських-урумська словник-розмовник».

Перша збірка поезії на урумсьій вийшла 1990 році "Сумні листи" ("Хасевет йазмахлари").

У 1997 р. побачим світ друга книга віршів урумською та російською мовами "Втратити і знайти" ("Загубіті ї найти"). Співавтор и упорядник Збірки творів літераторів-греків Приазов'я "Моя Еллада - Україна! "(1998 р.) Та Антології художньої літератури греків Приазов'я "Кард'ако Лого. Анна дилін лафи. Слово рідне ", что Вийшла у 2005 году.1

Інший відомий поет який пише урумською це Віктор Борота якому належать такі збірки «Непреклонность», «Сузір'я скель», «Від Прометеева вогню», «Комлєв дерев», «Доля», «Абатство каменів», «У полоні цикад»; книжок прози «Галамай прийдешній», «Гордіїв вузол», роману-мозаїки «Сходження на Олімп», віршів и прози «Вибране».

Також на урумський пише поетеса Кирик Хава Іванівна родом з села Староігнатівка. В Донецьку виходить літературний альманах Уруми Приазов'я — «Сабаты йылдыз» (урум.)

Керівники літ. об'єднань

Селівановський Олексій Павлович - керівник літ.об. "Забою" 1924.

Баглюк Григорій Микитович- керівник літ.об. "Забою" 1925.

Іван Ле-керівник літ.об. "Забою" 1928-1930.

[Григорій Микитович|Баглюк Григорій Микитович] - керівник літ.об. "Забою" 1931-

Володимир Торін-голова Донецької організації Спілки радянських письмеників України 1936-1937.

Байдебура Павло Андрійович- керівник Донецької організації Спілки радянських письмеників України 1944-1958.

Байдебура Павло Андрійович- керівник Донецької організації Спілки радянських письмеників України 1965.

Творчість письменників-уродженців Донбасу у діаспорі

Віталій Петрович Бендер

Післяреволюційна еміграція серед донбаських літераторів була представлена Микитою Шаповалом.

Донеччина у творчості В. Гайворонського (США), В. Бендера (Англія), Л. Лимана (США), В. Біляїва (США), Е. Андієвської (Німеччина), Емма Андієвська.Особливо слід відзначити Емму Андієвську, яка посідає одне з чільних місць в українській поезії й прозі, а крім того, є ще й талановитою художницею.

Донбас у творчості класиків

А. П. Чехов в Донбасі

Літературні об'єднання

Літературний клуб «Азов’я» Маріуполь

СТАН

"Стражи весны"

"Забой" Горлівка

«Крила надії» Добропілля

Музеї

Літературний музей Володимира Даля (Луганськ)

Музей Григорія Бойко (Докучаєвськ)-В цій школі вчився до війни дитячий поет і наш земляк Бойко Грирій Пилипович. На стендах, ілюстрованих фотографіями, розкривається життєва і творча путь майстра художнього слова, його участь у другій світовій війні. У кімнаті знаходяться особисті речі Г. Бойка, десятки збірок його віршів, а також бюст поета, подарований музею рідними.

Кімната-музей С. З. Божко (Красноармійськ)-Зі стендів постає перебіг найголовніших життєвих і творчіх подій репресованого у кінці 30-х років письменника. Представлено його твори, які, крім роману "В степах", не були перевиданими в останні 60 років. Це - нариси "Козаччина", "Хмельниччина", "Гетьманщина", повісті "Над колискою Запоріжжя", "Чабанський вік", роман "В степах". Є у музеї і кілька матеріалів останнього, найважчого періоду життя письменника в другій пол. 40-х років, коли він, нагороджений багатьма бойовими нагородами, як учасник другої світової війни, але не реабілітований після сталінських таборів, відбував свою каторгу у шахтах Дмитрового.

На стендах представлено фотографії рідних і близьких письменнику людей.

Літературний музей М. Петренко (Слов'янськ)-На стендах відтворена історія дитинства поета-романтика, розповідається про навчання в гімназії та університеті міста Харкова. Розкривається літературно-музична історія створення славнозвісної пісні "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю".

Музей Володимира Сосюри (Сіверськ)

Кімната-музей Миколи Чернявського (Добропілля)-Стенди відображають життєвий і творчий шлях репресованого радянською владою у кінці 30-х років письменника-земляка, який народився у селі Шахова (зараз село Октябрьське). Розповідається про дитячі роки М. Чернявського, його навчання у Бахмутському духовному училищі та Катеринославській духовній семінарії, про бурхливу культурну діяльність під час учителювання в Бахмуті в кінці XIX-го століття.

Донбаський історико-літературний музей Василя Стуса

Літературний музей (Слов'янськ)-Тут зібрано матеріали про життєвий і творчий шлях таких письменників, як Г. Сковороди, М. Петренка, Б. Грінченка, М. Чернявського, Х. Алчевської, А. Чехова, С. Васильченка, І. Карпенка-Карого, В. Гаршина, П. Байдебури, О. Гончара та багатьох інших.

Меморіальний музей В. М. Сосюри (Лисичанськ)

Народний меморіально-літературний музей Бориса Грінченка

Музей Степана Васильченка в середній школі No 21 міста Дзержинська Тут, у школі, де вчителював у 1905-06 рр. Степан Васильченко, розгорнуто експозицію літературного музею. На стендах висвітлено події, пов'язані з перебуванням письменника на Донбасі, літературну історію творів, написаних пізніше під враженням "щербинівського" періоду життя. Це матеріали про осетинські казки, оповідання "Мужицька арихметика", "Роман","Мати" ("Чайка"), "Циганка" та ін. Розповідається про факт перебування Степана Васильченка у бахмутській тюрмі.

Музей Всеволода Гаршина у Переїзнянській середній школі Артемівського району. Матеріали охоплюють Бахмутський і Старобільський періоди життя юного Всеви. Розкрита участь майбутнього письменника у російсько-турецькій війні 1877-1878 років. Представлена карта військових дій, в яких брав участь Гаршин. На письмовому столі, виготовленому у минулому столітті, знаходяться сімейні реліквії роду Гаршиних: настінний годинник паризької фірми, чорнильний прибор, деякі книги різних років видання. У приміщенні музею знаходиться бюст В. Гаршина, виконаний з мармуру петербурзьким скульптором Ю.М. Архиповою.

Див. також

• Літературний процес на Донбасі

Джерела

• Летописцы шахтерского края Донецк Рік:1968 Сторінок:432с.

• http://donpatriot.ru
• http://topreferat.znate.ru

• http://dobro-biblio.ucoz.ru

• http://www.donbaslit.skif.net