Крістіан Ґотлоб Нефе
| Крістіан Ґотлоб Нефе | |
|---|---|
| нім. Christian Gottlob Neefe | |
 | |
| Народився |
5 лютого 1748[1][2][…] Хемніц, Рудногірський районd, Саксонія, Священна Римська імперія |
| Помер |
26 січня 1798[1][2][…] (49 років) Дессау, Anhalt-Dessaud, Священна Римська імперія |
| Країна |
 Саксонія |
| Діяльність | композитор, диригент, органіст, музикознавець |
| Вчителі | Johann Adam Hillerd |
| Відомі учні | Людвіг ван Бетховен[5] |
| Знання мов | німецька[6] |
| Членство | Ілюмінати |
| Жанр | опера |
Крістіан Ґо́тлоб Не́фе (нім. Christian Gottlob Neefe; 5 лютого 1748, Хемніц — 26 грудня 1798, Дессау) — німецький композитор, диригент, органіст та естетик.
Біографія[ред. | ред. код]
Нефе народився 5 лютого 1748 року в Хемніці. Музики навчався в Лейпцигу під керівництвом Йоганна Адама Гіллера. Там само вивчав право в 1769—1771 роках. З 1776 року був диригентом оперної трупи Зейлера, разом з трупою здійснив поїздки в ряд німецьких міст.[7] Також був диригентом театральних труп у Саксонії, Рейнсько-Майнської області, Боннському курфюрстському Національному театрі та близько 1780 року в трупі Гроссмана в Бонні. Проте скрізь робота не приносила йому багато грошей, і йому доводилося жити в злиднях[8].
У 1796 році Нефе влаштувався у Дессау, де став музичним директором театральної трупи. Тут його матеріальний стан трохи покращився. У Бонні Нефе був учителем Людвіга ван Бетховена (навчав грі на фортепіано, органі й композиції). Нефе оцінив талант Бетховена і відіграв важливу роль у його подальшому музичному розвитку.[7][8] Він першим письмово сповістив про Бетховена (1783).[9]
Нефе помер в 1798 році в Дессау. Незабаром після його смерті Ф. Рохліцем опублікував його автобіографію (Лейпциг, 1798—1799).
Творчість[ред. | ред. код]
Нефе активно відстоював ідеї просвітництва.[8] З творів Нефе найбільш відомі зингшпілі, в тому числі «Аптека» (Берлін, 1771), «Райок Амура» (Кенігсберг, 1772) та ін. Складав опери (наприклад, «Адельгайд фон Вельтхайм», Франкфурт-на-Майні, 1780), оперети, вокальні твори (оди Клопштока з мелодіями, 1776; «Путівник для любителів співу і фортепіано», 1780), п'єси для фортепіано.
Також Нефе належать монодрама «Софонісба» (Лейпциг, 1782), концерт для фортепіано з оркестром (1782), фантазія для чембало (1797), 6 фортепіанних сонат із супроводом скрипки (1776) і т. д.
Перекладав німецькою мовою оперні лібрето з французької та італійської. Нефе написав клавірні перекладання партитур опер Вольфганга Амадея Моцарта.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118586777 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Discogs — 2000.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ The European Piano Method, Volume 2, 3rd edition — 1998. — S. 29. — ISBN 978-3-7957-5003-9
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б Нефе, Кристиан Готлоб. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 2011-1-2.
- ↑ а б в г Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Музыкальная энциклопедия. — М. : Советская энциклопедия, 1976. — Т. 3. — С. 967-968. — 1102 с.
- ↑ Нефе, Кристиан Готлоб. Карточка личности. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2011-1-2.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ю. В. Келдыш. Музыкальная энциклопедия. — М : "Советская энциклопедия", 1976. — Т. 3. — С. 967-968.
|
